Облік і аудит статутного капіталу

Він додається до робочої  документації аудитора та може бути використаний в якості аудиторських доказів. При  цьому висновок повинен бути достатньо  повним і детальним, щоб досвідчений  аудитор міг, ознайомившись з ним, отримати повне уявлення про проведену експертом роботу.

Аудиторам слід враховувати, що використання роботи експерта при  проведенні аудиту, в тому числі  посилання на таку роботу в аудиторському  висновку, не знімає відповідальності з аудиторської фірми за висловлені думки про достовірність бухгалтерської звітності господарюючого суб'єкта. Одержавши в процесі попереднього планування дані про підприємство, аудитор приступає до розробки загального плану аудиту.

План аудиту є документом організаційно-методологічного характеру, який містить основні стадії процесу  аудиту, розміщені в логічній послідовності, із зазначенням видів запланованих робіт, періоду їх проведення, відповідальних виконавців та інших питань. План складається  з врахуванням особливостей бізнесу  клієнта, організації обліку і системи  внутрішнього контролю, визначених ризиків  і меж суттєвості, координації  і керівництва, супроводження і  нагляду за діяльністю асистентів аудитора, експертів та інших фахівців, які  не є аудиторами тощо.

У випадку, якщо системою внутрішнього контролю своєчасно попереджається виконання неефективних операцій, виникнення недостовірної інформації, виявляються  можливі відхилення, порушення тощо, то аудитор за достатнього ступеню  впевненості може суттєво зменшити обсяг запланованих процедур.

Займаючись розробкою  плану, аудитору необхідно визначити  аудиторський ризик і рівень суттєвості, які дозволяють вважати фінансову  звітність підприємства достовірною. Рівень даних показників значно впливає  на особливості підбору прийомів і способів аудиту.

Під час планування також  враховується ступінь автоматизації  облікових робіт, обробки звітної  інформації, наявність структурних  підрозділів і філій, показники діяльності яких відображаються в консолідованій звітності підприємства.

З метою підвищення ефективності перевірки окремі пункти плану можуть обговорюватись з керівництвом підприємства, що дозволить скоординувати роботу аудиторів і спеціалістів господарюючого суб'єкта.

Важливим моментом при  розробці плану є формування бригади  аудиторів, розподіл їх у відповідності  з професійними здібностями по конкретних ділянках аудиту, інструктаж, ознайомлення з планом і програмою аудиту і  порядком контролю якості виконаних  робіт.

Після складання плану  розробляється програма аудиту, яка  є переліком етапів аудиту, необхідних для його реалізації. В програмі визначаються завдання, які необхідно  вирішити для досягнення мети перевірки.

Програма складається  до початку аудиту, але в ході аудиту до неї аудитором можуть вноситися  як незначні, так і суттєві корективи.

Висновки, зроблені аудитором  при виконанні кожного розділу  плану і програми відображаються в його робочих документах, є основою  для підготовки висновку і формування думки про достовірність фінансової звітності в її суттєвих аспектах.

При застосуванні підприємством  системи комп'ютерної обробки даних аудитор повинен узгодити з керівником господарюючого суб'єкта наступні питання:

- можливість залучення  незалежного експерта з метою  вивчення комп'ютерної системи  підприємства;

- характер виконання прийомів  і способів перевірки з використанням  системи комп'ютерної обробки  даних (виведення на дисплей  або роздрукованих документів, підготовлених  в середовищі комп'ютерної обробки  даних клієнта).

При проведенні перевірки  в умовах комп'ютерної обробки  даних аудитор повинен мати уявлення про технічне, програмне і математичне  забезпечення комп'ютерів, а також  системи обробки інформації. Якщо у аудитора чи ревізора немає спеціальних  знань, то їм доведеться або відмовитися  від проведення перевірки на даному підприємстві, або використовувати  роботу експерта з галузі інформаційних  технологій.

Для того щоб дійти певного  висновку з даного питання, аудитор  мусить детально вивчити (ще на підготовчому етапі аудиторської перевірки) структуру  внутрішнього контролю. З цією метою  він вивчає порядок опрацювання  даних на підприємстві і встановлює, як здійснюється внутрішній контроль (вручну або автоматизовано) і його дієвість. Це дуже важливо, оскільки аудитор  у своїй роботі багато в чому може покластися на результати внутрішнього контролю, якщо він визначить до нього високий ступінь довіри.

Аудитор оцінює такі складові внутрішнього контролю (попередньо оцінивши його спрямованість і вплив на систему бухгалтерського обліку і якість складання фінансової звітності).

Процедурний ризик (ризик  не виявлення) визначає план обсягу тестування для одержання великої кількості  аудиторських свідчень. Тому аудитор  повинен установити зв'язок між цілями системи внутрішньогосподарського контролю та аудиторської перевірки, визначаючи для кожної статті звіту і окремий  розмір процедурного ризику. Коли аудитор  готовий узяти на себе великий  ризик, свідчень потрібно менше. Отже, необхідно прагнути до мінімізації  аудиторського ризику і тоді можна  одержати максимум доказів складання  аудиторського висновку.

Таким чином, для того щоб  підготувати оптимальний план проведення аудиту, необхідно під час розрахунку аудиторського ризику системно враховувати  не тільки загальні основні аспекти  контролю, а й попередньо оцінити сукупність факторів, що впливають на них. Тільки системний підхід і комплексна оцінка усіх факторів під час розрахунку аудиторського ризику дає змогу скласти прийнятний план аудиту.

Міжнародними і національними  нормативами аудиту передбачено  моделювання аудиторського ризику. Орієнтовна модель аудиторського ризику може мати вигляд такого алгоритму:

ПАР = ВР*РК * РН, (2.1)

де ПАР — прийнятний аудиторський ризик (Desired audit risk);

ВР — внутрішньогосподарський  ризик (Inherent risk);

РК — ризик контролю (Control risk);

РН — ризик не виявлення (Detection risk).

Прийнятний аудиторський ризик виражає ступінь готовності аудитора визнати прийнятну можливість наявності у фінансовій звітності  матеріальних (суттєвих) помилок після  завершення аудиту і видачі клієнту  стандартного аудиторського висновку без застережень.

Внутрішньогосподарський (властивий) ризик виражає можливість наявності  у звітності помилок, що перевершують припустиму величину, до перевірки  системи внутрішньогосподарського контролю.

Ризик контролю означає ймовірність  допущення помилок, що перевершують допустиму величину, системою внутрішньогосподарського контролю.

Ризик не виявлення (процедурний  ризик) виражає ймовірність не виявлення  в процесі проведення аудиту помилок, що перевищують допустиму величину.

Викладена модель аудиторського  ризику є основою планування аудиту, оскільки дає змогу зрозуміти  скоріше якісний, ніж кількісний взаємозв'язок окремих складових  аудиторського ризику й оцінити  обсяг майбутньої роботи. Модель більш  придатна для приблизної оцінки, ніж  для точного розрахунку аудиторського  ризику.

Мабуть, на практиці такі значення аудиторського ризику слід вважати  граничними. Звідси випливає, що для  дотримання цього принципу та складання  більш ефективного плану необхідно  визначити процедурний ризик (ризик  не виявлення). Процедурний ризик  розраховується на основі видозміненої факторної моделі аудиторського  ризику:

РН = ПАР / ВР * РК (2.2)

Між процедурним ризиком  і необхідною кількістю аудиторських свідчень існує обернено пропорційна  залежність: зменшення процедурного ризику веде до необхідності збільшення обсягу даних для тестування.

Таким чином, аудиторський ризик  у цілому перебуває в прямо  пропорційній залежності від процедурного ризику (ризику не виявлення) і в  обернено пропорційній залежності від  планованого додаткового отримання  в процесі тестування аудиторських свідчень. Скорочення аудиторського  ризику веде до скорочення ризику не виявлення, але при цьому збільшується обсяг  даних для тестування з метою  одержання свідчень.

Розмір оцінки аудиторського  ризику може не тільки виражатися у  відсотках, коефіцієнтах, абсолютному  числовому значенні, а й визначатися  аудитором усно: «низький», «середній», «високий», що часто застосовується на практиці.

Поняття «суттєвість» полягає  у такому: якщо на підприємстві, де проводиться  аудит, відсутня інформація, яка може впливати на економічні рішення користувачів, що приймаються на підставі даних  фінансової звітності і залежать від розміру статті або помилки  у зв'язку з перекрученням змісту інформації, оцінку того, що є суттєвим, а що ні, дає аудитор. Плануючи аудиторську перевірку, він аналізує, які дії та операції призводять до суттєвих помилок та перекручень фінансової звітності підприємства. У Національному нормативі 11 зазначається, що аудиторська оцінка суттєвості залишків за бухгалтерськими рахунками й укладеними угодами допомагає аудитору вирішити, які питання і які статті фінансової звітності необхідно проаналізувати, який розмір вибірки використати і які види аналітичних процедур необхідно провести. Необхідно зазначити, що існує взаємозв'язок між суттєвістю і ризиком аудиторської перевірки: чим ретельніше здійснюється перевірка, тим нижчий розмір ризику аудиту, і навпаки. Оцінюючи ймовірність неправильного подання фінансової звітності, аудитор повинен з'ясувати, чи можуть бути визначені як суттєві помилки в ній, проаналізувати ці помилки — чи насправді вони є суттєвими чи ні.

Аудиторська діяльність потребує самостійності аудитора в обґрунтуванні  і прийнятті рішень. Перевіряючи  фінансову звітність підприємств, аудитор повинен дати оцінку виявлених  у ній помилок, які можуть бути як суттєвими (матеріальними), так і  несуттєвими (нематеріальними). Крім цього, аудитор дає оцінку ступеня ризику своєї діяльності. Розрізняють три  основні рівні матеріальності помилок  і пропусків. До першого рівня належать помилки і пропуски, суми яких малі і за своїм змістом незначні, тобто не можуть впливати на рішення користувача цієї інформації. Такі помилки і пропуски у звітності вважаються нематеріальними. До другого рівня відносять матеріальні (суттєві) помилки і пропуски, які впливають на рішення користувача тих чи інших рішень, однак фінансова звітність реально відображає дійсність і є корисною. До третього рівня матеріальності належать такі помилки і пропуски, котрі ставлять під сумнів достовірність і об'єктивність усієї звітності, внаслідок чого можуть бути прийняті неправильні рішення. Установивши третій рівень матеріальності помилок і пропусків, аудитор у своєму висновку дає незадовільну оцінку стану бухгалтерського обліку і звітності. Під час проведення аудиту має місце неминучий ризик, оскільки деяка недостовірна інформація може залишитися невиявленою.

Між аудиторською фірмою „Аудит плюс” та відкритим акціонерним  товариством « ПГЗК» було укладено угоду № 120 від 5 січня 2005 року про  надання аудиторських послуг. У договорі було обумовлено предмет аудиту, вартість послуг аудиторської фірми, права, обов’язки  сторін та термін перевірки що складає 28 днів. Також було визначено що аудиторський ризик на підприємстві становить 5%, а межею суттєвості визнано суму що дорівнює 1000 грн.

На основі договору було складено загальний план аудиту та аудиторська програма (див. дод. ___). У загальному плані визначені  заплановані види робіт, період їх проведення та виконавці. Аудиторською програмою  було визначено види аудиту, зміст  і час проведення запланованих аудиторських процедур, виконавці та із робочі документи (див.дод.___).

 

3.2 Аудит  статутного капіталу

 

Статутний капітал  відображається на рахунку 40 „Статутний капітал”, де обліковується стан та рух статутного капіталу підприємства. При перевірці треба мати на увазі, що величина статутного капіталу відповідає розміру, зареєстрованому в статутних  документах як вартість вкладів (часток, акцій за номінальною вартістю, пайових  внесків) засновників (учасників) підприємства. Повнота внесення вкладів засновників  контролюється шляхом порівняння його розміру (по кредиту рахунку 40) з  величиною заборгованості власників (учасників) по внесках до статутного капіталу (рахунок 46 „Несплачений капітал”). Зміна розміру статутного капіталу можлива лише після внесення відповідних  змін до статутних документів підприємства.

При формуванні статутного капіталу виникають різні упущення, помилки, виправлення. Наведемо основні  з них:

- необґрунтоване  збільшення статутного капіталу  за рахунок завищення вартості  ТМЦ, НМА, що вносяться до  статутного капіталу;

- невнесення або  неповне внесення засновниками  своїх вкладів до статутного  капіталу;

- несвоєчасне внесення  змін до реєстру акціонерів;

- несвоєчасне оформлення  вибуття та прийому нових засновників;

- неправильне оформлення  внесення засновниками своїх  вкладів до статутного капіталу;

- неправильне оформлення  повернення засновникам часток  із статутного капіталу;

- відсутні підтверджуючі  документи по здійсненим фінансово-господарським  операціям; невідображення здійснених  операцій;

- виправлення записів  у документах без явних на  те причин;

- відсутність оригіналів  або завірених відповідно до  законодавства документів;