Облік і аудит статутного капіталу

Розглянувши детально характеристика підприємства ВАТ ”ПГЗК”, особливості  господарювання та оцінку фінансового  стану переходимо до розгляду економічної сутності суми грошових коштів та їх еквівалентів, їх роль та місце в діяльності підприємства ВАТ„ПГЗК”.

 

1.2. Економічна  сутність власного капіталу

 

Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування  його зобов’язань. Власний капітал  складається із:

- статутного капіталу;

- пайового капіталу;

- додатково вкладеного  капіталу;

- іншого додаткового капіталу;

- резервного капіталу;

- нерозподіленого прибутку (непокритого збитку);

- неоплаченого капіталу;

- вилученого капіталу.

Для реальної оцінки показника  власного капіталу сума неоплаченого капіталу , вилученого капіталу та непокритого  збитку підприємства віднімається при  визначенні підсумку власного капіталу в балансі підприємства.

Статутний капітал – це зареєстрована вартість простих і привілейованих акцій для акціонерних товариства та розмір статутного капіталу для інших підприємств, зафіксований в статутних документах.

Джерелами формування статутного капіталу господарських товариств  є грошові та матеріальні внески засновників. Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення приймається лише засновниками (власниками) товариства та обов’язково реєструється в Державному реєстрі господарських одиниць.

Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних і юридичних  осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його фінансово-господарської  діяльності.

Резервний капітал – це сума резервів, створений підприємством відповідно до діючого законодавства або статутних документів.

Резервний (страховий) капітал  створюється господарськими товариствами в розмірі, встановленому засновницькими документами, але не менше 25 відсотків  статутного капіталу. Щорічний розмір відрахувань до резервного (страхового) капіталу також встановлюється засновницькими документами, але не може бути меншим за 5 відсотків суми чистого прибутку.

Резервний капітал господарського товариства створюється з метою  покриття можливих в майбутньому  не передбачуваних збитків, втрат. Резервний  капітал може використовуватися  для покриття балансового збитку підприємства за звітний період, на виплату дивідендів при недостатності  нерозподіленого прибутку, на інші цілі передбачені законодавством.

Джерелом формування статутного капіталу є грошові та матеріальні  внески засновників. У випадку внесення засновниками до статутного капіталу матеріальних ресурсів, первісною вартістю є їх справедлива вартість, погоджена  між засновниками, за якою активи зараховуються  на баланс підприємства.

Неоплачений капітал є нічим іншим, як заборгованістю засновників (учасників) по внесках до статутного капіталу.

Сам порядок оцінки майнових внесків  учасників має бути визначено  в засновницьких документах. У  випадку, якщо самі засновники не можуть здійснити оцінку майна, то це роблять  спеціалісти з бюро технічної  інвентаризації або торгівельно-промислової  палати.

 

1.3. Огляд методів  дослідження статутного капіталу

 

Збираючи аудиторські  докази, аудитор використає досить обмежене число методів їхнього  одержання.

Основні методи одержання  аудиторських доказів на ЦГЗК для  статутного капіталу наступні:

1. Перевірка арифметичних  розрахунків (перерахування);

2. Інвентаризація;

3. Перевірка дотримання  правил обліку окремих господарських  операцій;

4. Підтвердження;

5. Усне опитування;

6. Перевірка документів;

7. Простежування;

8. Аналітичні процедури.

9. Підготовка альтернативного  балансу.

Але метод як такий  не дасть ніякої інформації для висновків, якщо не знати - які саме арифметичні  розрахунки необхідно перевіряти, а  які - немає; в інвентаризації яких активів  й яких зобов'язань треба взяти  участь; особисто від яких третіх осіб варто одержати письмові підтвердження; які саме документи варто піддати  аналізу. Мистецтво аудитора й полягає  в тому, щоб чітко знати:

а) як повинен бути правильно поставлені бухгалтерський облік і налагоджений система  внутрішнього контролю;

б) які відхилення (порушення, помилки, омани) можливі  в організації обліку й контролю;

в) який або які  з перерахованих методів варто  застосувати для виявлення кожного  з можливих порушень;

г) до яких саме об'єктів  контролю (документам, активам, зобов'язанням, суб'єктам, юридичним особам і т.д.) варто застосувати той або  інший метод.

Перерахування - це перевірка арифметичної точності джерел документів й бухгалтерських записів  і виконання незалежних підрахунків.

Підрахунки клієнта  можуть бути правильними або помилковими. Підрахунки, виконані на комп'ютерах, можуть бути знову зроблені з використанням  комп'ютерного забезпечення з роздруківкою даних відхилень від підрахунків  клієнта для подальшого дослідження  їхніми аудиторами. Але практика показує, що перерахування в основному  здійснюється вибірково.

Перерахування використається для перевірки реальності й оцінок тих показників фінансової звітності, які є головним чином результатом  підрахунків, наприклад амортизації, страхових резервів, пенсійних зобов'язань, резервів під сумнівні борги й  ін. У сполученні з іншими процедурами  перерахування також необхідні  для збору інформації про оцінки всіх фінансових показників.

Для одержання інформації про реальності залишків на рахунках обліку грошових коштів, рахунків розрахунків, рахунків дебіторської й кредиторської заборгованості аудиторська організація повинна одержати письмове підтвердження в писемній формі від незалежної (третьої) сторони.

Запити на підтвердження  рекомендується готовити у вигляді  документа від імені керівництва  економічного суб'єкта на адресу незалежної (третьої) сторони. У них повинне  втримуватися вимога надати необхідну  інформацію безпосередньо аудиторської організації.

При необхідності аудиторська  організація може самостійно встановити безпосередній контакт із незалежної (третьої) стороною, який був спрямовано запит.

У випадку одержання  по запиті інформації, що розходиться  з обліковими даними економічного суб'єкта, аудиторська організація повинна  застосувати додаткові аудиторські  процедури для з'ясування причин розбіжності.

Не можна недооцінювати  цей метод при роботі з персоналом клієнта. Якщо при усному опитуванні відповіді опитуваних аудитор фіксує на якому-небудь носії інформації (паперу, комп'ютері, диктофоні) самостійно, те для одержання письмових підтверджень персоналу підприємства, що перевіряє, видаються спеціальні опитні аркуші або "анкети".

Перевірка документів укладається в тім, що аудитор  повинен переконатися в реальності первинного документа. Для цього  рекомендується вибрати певні записи в бухгалтерському обліку й простежити відбиття операції в обліку аж до того первинного документа, що повинен підтверджувати реальність і доцільність виконання  цієї операції.

На підставі результатів  попереднього аналізу, оцінки надійності системи внутрішнього контролю, оцінки ризиків аудита в загальному плані  аудиторська організація визначає спосіб проведення аудита - суцільний  або вибірковий. У випадку ухвалення  рішення провести вибірковий аудит  аудитор формує аудиторську вибірку  відповідно до правила (стандартом) аудиторської діяльності "Аудиторська вибірка".

Аудиторська вибірка  являє собою - у широкому змісті: спосіб проведення аудиторської перевірки, при якому аудитор перевіряє  документацію бухгалтерського обліку економічного суб'єкта не суцільним  порядком, а вибірково, випливаючи при  цьому вимогам відповідного правила (стандарту) аудиторської діяльності; у вузькому змісті: перелік певним чином відібраних елементів сукупності, що перевіряє, з метою на основі їхнього  вивчення зробити висновок про всю  сукупності, що перевіряє.

 

1.4. Огляд нормативних  документів, що регламентують облік  і аудит статутного капіталу

 

Перш  ніж приступити до розгляду обліку розрахунків з покупцями і  замовниками необхідно визначити, які саме нормативні документи будуть регламентувати проведення обліку.

Основними нормативними документами  при обліку є:

• Закон України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність”;
• ;Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 „ Баланс”;
• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 „ Звіти про фінансові результати”;
• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 „Дебіторська заборгованість;
• Міжнародні стандарти та нормативи аудиту від 1січня 2004р.
• Кодекс етики аудитора;
• Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”;
• Положення про форму та зміст розрахункових документів;
• Порядок реєстрації і ведення книг обліку розрахункових операцій.

Характеристику  цих документів представимо у  вигляді таблиці:

 

Таблиця 1.4 Нормативна база щодо обліку і аудиту власного капіталу

Назва документу	Стисла характеристика
1	2
Закон України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність” від 16 липня 1999 року №996- XIV	Цей Закон визначає правові  засади регулювання, організації, ведення  бухгалтерського обліку та складання  фінансової звітності в Україні. Цей закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно  від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської  діяльності, які зобов’язані вести  бухгалтерський облік та подавати фінансову  звітність згідно з законодавством.
Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку 2 „ Баланс”, від 31 березня 1999 року № 87	Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма Балансу  та загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до Балансів підприємств, організацій та інших юридичних  осіб усіх форм власності.
Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку 3 „ Звіти про фінансові  результати”, від  31 березня 1999 року №87	Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма Звіту  про фінансові результати, а також  загальні вимоги до розкриття йог  статей. Норми цього Положення (стандарту) стосуються звітів про фінансові  результати підприємств, організацій  та інших юридичних осіб усіх форм власності. Метою складання Звіту  про фінансові результати є надання  користувачем повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.
Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку 4 „ Звіт про рух грошових коштів”, від 31 березня 1999 року № 87	Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма Звіту  про рух грошових коштів та загальні вимоги до розкриття його статей. Норми  цього Положення (стандарту) стосуються звітів про рух грошових коштів підприємств, організаціям та інших юридичних осіб усіх форм власності. У Звіті про рух грошових коштів наводяться дані про рух грошових коштів протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.
Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку 10 „Дебіторська заборгованість”, від 8 жовтня 1999 року № 237	Це Положення визначає методологічні засади формування у  бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності. Норми цього Положення застосовуються підприємствами, організаціям та інших  юридичних осіб усіх форм власності. Це Положення (стандарт) застосовується з урахуванням особливостей оцінки та розкриття інформації щодо дебіторської заборгованості, встановлених іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського  обліку.
Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку 15 „Дохід”, від 29 листопада 1999 року № 290	Це Положення визначає методологічні засади формування в  бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття  у фінансовій звітності. Норми цього  Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціям та іншими юридичними особами незалежно від  форм власності.
Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку 16 „Витрати”, від 31 грудня 1999 року № 318	Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в  бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття  в фінансовій звітності. Норми цього  Положення (стандарту) застосовуються підприємствами , організаціям та іншими юридичними особами незалежно від  форм власності. Положення (стандарт) 16 застосовуються до обліку витрат за будівельними контрактами з урахуванням особливостей їх визнання і складу, встановлених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 18 „Довгострокові контракти”.
Міжнародні стандарти  та нормативи аудиту від 1січня 2004р.	Визначають основні засади проведення аудиту на підприємствах. Зазначаються правила застосування тестів для  розрахунку аудиторського ризику і  суттєвості, та інші правові засади
Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджено наказом МінФіну України від 30 грудня 1999 р. №291	Встановлює призначення  і порядок ведення рахунків бухгалтерського  обліку для узагальнення методом  подвійного запису інформації.
Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Постанова НБУ від 29.03.2001 р. № 173	Ця інструкція розроблена відповідно до Закону України „Про Національний Банк України”, „ Про  банки і банківську діяльність, інших  законодавчих актів України та нормативно-правових актів НБУ. Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків  банків та інших юридичних і фізичних осіб у грошовій одиниці України  на території України, що здійснюється за участю банків. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових  розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов’язкові для виконання  ними.
Кодекс етики аудитора	Визначає, що є важливим в  професії аудитора, мету його діяльності та дає визначення основним принципам  аудиторської діяльності (етичним та методологічним).
Порядок реєстрації і ведення  книг обліку розрахункових операцій, затверджене наказом ДПАУ від 1.12.2000 року № 614	Затверджений наказом  Державної податкової адміністрації  України для виконання Закону України „Про застосування реєстрів розрахункових операцій у сфері  торгівлі та послуг”. Порядок поширюється на книги  обліку розрахункових операцій, які  використовуються суб’єктами підприємницької  діяльності при здійсненні розрахунків  у сфері та послуг
Закон України “Про оподаткування  прибутку підприємств” від №	Цим законом визначається порядок оподаткування прибутку підприємств.

 

Розглянули огляд нормативних  документів, що регламентують організацію  бухгалтерського обліку та аудиту суми грошових коштів та їх еквівалентів, порядок  виготовлення, складання та використання бланків первинних документів.

Отже у цьому розділі  було дано характеристику ВАТ „ПГЗК”, особливості ведення обліку власного капіталу на даному підприємстві та зроблено оцінку його фінансового стану; також  дано визначення власному капіталу. Було розглянуто нормативні документи, що регламентують  організацію бухгалтерського обліку та аудиту власного капіталу. Переходимо до розгляду другого розділу бухгалтерський облік власного капіталу.

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Бухгалтерський облік власного капіталу

 

2.1. Організація  обліку та вибір облікової  політики на підприємстві

 

Формування ринкової економіки, наявність різних форм власності, розширення міжнародних економічних зв’язків українських підприємців є основою  для впровадження в організацію  бухгалтерського обліку облікової  політики, яку підприємство визначає самостійно.

Облікова політика – це сукупність принципів, методів і  процедур, що використовуються підприємством  для складання та подання фінансової звітності, тобто це вибір самим  підприємством певних і конкретних методик, форми і техніки ведення  бухгалтерського обліку, виходячи з  діючих нормативних актів і особливостей діяльності підприємства.

Відповідальність за організацію  бухгалтерського обліку на підприємствах  та забезпечення фіксування фактів здійснення усіх господарських операцій в первинних  документах, регістрах і звітності  протягом встановленого терміну  несе власник або уповноважений  ним орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством. Дотримання законодавства при виконанні  господарських операцій несуть їх власники.

Облікова політика, як складова частина фінансової звітності повинна  розроблятися кожним підприємством, що зареєстроване у встановленому  законодавством порядку. Основна мета облікової політики – забезпечити  одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні  для всіх користувачів фінансової звітності  з метою прийняття відповідних  рішень.

Облікова політика підприємства висвітлюється в наказі про облікову політику.

Наказ про облікову політику містить перелік всіх пунктів  прийнятої на звітний рік облікової  політики. Бажано за кожним пунктом  в наказі наводити його нормативне обґрунтування.