Шпаргалка по "Охране труда"

Захисне відключення. Призначення  захисного відключення полягає в тому, щоб відключити електроустановку при пошкодженні ізоляції і переході напруги на неструмовідні її елементи. Застосовується у доповнення до захисного заземлення (занулення) для забезпечення надійного захисту, перш за все, в умовах особливої небезпеки електротравм.

Улаштування захисного відключення  повинно відповідати вимогам  нормативних документів: бути високочутливим, тобто таким, що швидко  відключається (час відключення не повинен перевищувати 0,2 сек.), забезпечувати селективність  роботи, бути надійним і забезпечувати самоконтроль.

58. система електрозахисних засобів, її складові. Характеристика електрозахисних засобів.

 Система електрозахисних засобів. Електрозахисні засоби – це технічні вироби, що не є конструктивними елементами електроустановок і використовуються при виконанні робіт в електроустановках з метою запобігання електротравм.

ДНАОП 1.1.10-1.07-01 "Правила експлуатації електрозахисних засобів" (в подальшому Правила) – чинний нормативний документ, в якому наведено перелік засобів захисту, вимоги до їх конструкції, обсягів і норм випробувань, порядку застосування і зберігання, комплектування засобами захисту електроустановок та виробничих бригад. Ізолюючі електрозахисні засоби поділяються на основні і додаткові.

Основні ізолюючі електрозахисні засоби розраховані на напругу установки і при дотриманні вимог безпеки щодо користування ними забезпечують захист працівників.         

Додаткові електрозахисні засоби навіть при дотриманні функціонального їх призначення не забезпечують надійного захисту працюючих і застосовуються одночасно з основними для підвищення рівня безпеки. У разі застосування основних електрозахисних засобів достатньо використовувати один додатковий засіб. При захисті працівників від напруги кроку достатньо використовувати діелектричне взуття без застосування основних засобів.

Електрозахисні засоби повинні зберігатись у приміщеннях у спеціально відведених місцях сухими і чистими, в умовах, що виключають можливість їх механічних ушкоджень, шкідливої дії вологи, агресивного середовища, мастила тощо.

У встановлені нормативами терміни  електрозахисні засоби повинні оглядатись з перевіркою їх наявності згідно з вимогами до комплектування, очищатись від пилу, забруднень тощо, періодично проходити спеціальні випробування на відповідність їх діелектричних, механічних та інших показників чинним вимогам.

Крім того, електрозахисні засоби повинні оглядатись перед кожним їх застосуванням. При таких оглядах увага звертається на справність засобів захисту, відсутність тріщин, подряпин та деформації ізолюючих елементів, терміни чергової перевірки. У разі виявлення перерахованих дефектів чи простроченого терміну чергового випробування, користування електрозахисними засобами забороняється. При оглядах діелектричних рукавичок і діелектричного взуття увагу слід звертати на наявність вологи, забруднень, розривів, інших механічних пошкоджень. Відсутність розривів і проколів рукавичок перевіряється скручуванням їх від нарукавника в бік пальців.

59. система організаційно-технічних заходів і засобів, її застосування для забезпечення електробезпеки працюючих на підприємствах.

Система організаційно-технічних  заходів і засобів. Основні організаційно-технічні заходи і засоби щодо попередження електротравм регламентуються ДНАОП 0.00-1.21-98 „Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів”, за якими відповідальність за організацію безпечної експлуатації електроустановок покладається на власника.

Згідно з чинними вимогами, власник  повинен:

-призначити відповідального за справний стан і безпечну експлуатацію електроустановок (далі – відповідальний за електрогосподарство);

-створити і укомплектувати відповідно до потреб електротехнічну службу;

-розробити і затвердити посадові інструкції працівників електротехнічної служби та інструкції з безпечного виконання робіт в електроустановках з урахуванням їх особливостей;

-створити на підприємстві такі умови, щоб працівники, на яких покладено обов'язки з обслуговування електроустановок, відповідно до чинних вимог, своєчасно здійснювали їх огляд, профілактичні, протиаварійні та приймально-здавальні випробування;

-забезпечити своєчасне навчання і перевірку знань працівників з питань електробезпеки.

На малих підприємствах, за неможливості чи недоцільності створення електротехнічної служби, власник, на договірних засадах, доручає електротехнічним службам споріднених підприємств або фізичним особам, які мають відповідну підготовку, забезпечення справного стану і безпечної експлуатації електроустановок.

Фахівці служби охорони праці зобов'язані  контролювати безпечну експлуатацію електроустановок і повинні мати групу IV з електробезпеки з правом інспектування.

Працівники, що обслуговують електроустановки, повинні мати відповідну професійну підготовку, групу з електробезпеки, підтверджену посвідченням встановленої форми (I...V), не мати медичних протипоказань і вікових обмежень щодо можливості виконання роботи в електроустановках.

Під час виконання службових  обов'язків працівник повинен  мати з собою посвідчення. За відсутності  посвідчення або за прострочених термінів чергової перевірки знань працівник до роботи не допускається. Чергові перевірки знань працівників, що обслуговують електроустановки, проводяться кожні 12 місяців.

60. надання першої допомоги при ураженні електричним струмом.

Одним із найважливіших положень надання  першої допомоги є її терміновість: чим швидше вона надана, тим більше сподівань на сприятливий наслідок. Тому таку допомогу своєчасно може і повинен надати той, хто знаходиться  поруч з потерпілим.

Кожен працівник підприємства, установи повинен знати послідовність надання першої допомоги:  

• усунути дію на організм небезпечних факторів, що загрожують здоров'ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести з зараженої атмосфери, погасити одяг, що горить, витягнути з води тощо), оцінити стан потерпілого;
• визначити характер та важкість травми, визначити найбільшу загрозу для життя потерпілого та послідовність заходів щодо його врятування;
• здійснити необхідні заходи щодо врятування потерпілого за терміновістю (відновити прохідність дихальних шляхів; виконати штучне дихання; зовнішній масаж серця; зупинити кровотечу; іммобілізувати місце перелому; накласти пов'язку тощо);
• підтримати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника;
• викликати швидку медичну допомогу або лікаря, або ж вжити заходів щодо транспортування потерпілого до найближчого лікарняного закладу.

-Штучне дихання часто виконують за схемою "рот у рот" або "рот у ніс". У цьому разі дихання має бути різким, кожні 5...6 сек. Перед цим забезпечується прохідність дихальних шляхів, які можуть бути закриті запалим язиком, кров'ю, слизом тощо.

-Гостра дихальна недостатність і її крайній ступінь – зупинка серця – незалежно від причин призводить до зниження вмісту кисню в організмі (гіпоксія) і надлишку вуглекислого газу (гіперкапнія). Внаслідок гіпоксії і гіперкапнії в організмі розвиваються важкі порушення функцій всіх органів, яких можна уникнути лише при своєчасно розпочатій реанімації –штучній вентиляції легенів – при штучному диханні.

-Найкраща прохідність дихальних шляхів потерпілого забезпечується при максимальному відкиданні голови назад, відкриванні рота, висуванні вперед нижньої щелепи.

-Коли у потерпілого розширені зіниці і не промацується пульс навіть на шиї, то це означає, що паралізоване не тільки дихання, але й зупинилося серце. Тоді штучне дихання чергується з масажем серця.

-Масаж серця – це ритмічне натискання на передню стінку грудної клітки потерпілого, внаслідок чого серце стискається між грудиною і хребтом та виштовхує зі своїх порожнин кров.

-Мета масажу серця – штучна підтримка кровообігу в організмі потерпілого і відновлення нормальних природних скорочень серця. Підготовка до масажу серця є одночасно підготовкою до штучного дихання, оскільки масаж серця треба проводити разом із штучним диханням.

-Зовнішній масаж серця здійснюється приблизно один раз у секунду. Місце натискування під час масажу знаходиться приблизно на два пальці вище м'якого кінця грудини. Надаючи допомогу, потерпілого кладуть на спину і вивільнюють від одягу. Як штучне дихання, так і зовнішній масаж серця слід проводити до прибуття швидкої медичної допомоги або до появи очевидних ознак оживлення (поява самостійного дихання, наявність пульсу).

-Ефективність зовнішнього масажу серця визначається появою чіткого пульсу, звуженням зіниць, появою самостійного дихання, зменшенням синюватості шкіри та видимих слизових оболонок.

 

61. Горіння, форми горіння, їх характеристика. Вибухова спроможність речовин.

Горіння – екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум’я або світіння.

За походженням та деякими зовнішніми особливостями розрізняють такі форми горіння:

• спалах – швидке загоряння горючої суміші без утворення стиснених газів, яке не переходить у стійке горіння;
• займання – горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання;
• спалахування – займання, що супроводжується появою полум’я;
• самозаймання – горіння, яке починається без впливу джерела запалювання;
• самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою полум’я;
• тління – горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається за появою диму.     

За швидкістю поширення полум’я  горіння поділяється на:

• дефлаграційне горіння – швидкість полум’я у межах декількох м/с;
• вибухове – надзвичайно швидке перетворення, що супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу. Ця робота може призводити до руйнувань, які виникають при вибуху у зв’язку з утворенням ударної хвилі – раптового стрибкоподібного зростання тиску. При цьому швидкість полум’я досягає сотень м/с.
• детонаційне – це горіння, яке поширюється із надзвуковою швидкістю, що сягає кількох тисяч метрів за секунду.

Вибухова спроможність сумішей  горючих газів, пари або пилу з  повітрям зберігається лише у визначених інтервалах співвідношень їх компонентів  – так званих концентраційних  меж спалахуваня. Концентрація речовин у повітрі, нижче якої займання не виникає, називається нижньою межею, а вище якої суміш вже не запалюється – верхньою межею спалахування. Проміжок між верхньою і нижньою межею зветься областю займання. При наявності пари, газів або пилу в повітрі менше нижньої межі, горіння не виникне через недостатню кількість горючого матеріалу. Якщо концентрація горючої речовини перевищує верхню межу, то неможливість горіння зумовлюється нестачею окислювача, необхідного для забезпечення процесу горіння. Найбільшу небезпеку становить така концентрація вибухонебезпечної речовини в повітрі, при якій весь кисень, що міститься в цьому об’ємі, бере участь у вибуху.

62. Класифікація пожеж. Оцінка пожежовибухонебезпеки підприємства.

 Пожежа – неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі і просторі та причиняє збиток (моральний, матеріальний).

Залежно від агрегатного стану  й особливостей горіння різних горючих  речовин і матеріалів пожежі, за ГОСТ 27331-87 „Пожарная техника. Классификация пожаров”, поділяються на відповідні класи та підкласи:

 

- Клас А	– горіння твердих речовин;
А1	– горіння твердих речовин, що супроводжується тлінням (дерево, папір, текстильні вироби тощо);
А2	– горіння твердих речовин, що не супроводжується тлінням (пластмаси);
- Клас В	– горіння рідких речовин;
В1	– горіння рідких речовин, що не розчиняються у воді (бензин, нафтове паливо), а також зріджених твердих речовин;
В2	– горіння рідких речовин, що розчиняються у воді (спирті);
- Клас С	– горіння газоподібних речовин (побутовий газ);
- Клас D	– горіння металів;
D1	– горіння легких металів, за винятком лужних;
D2	– горіння лужних та інших подібних металів;
D3	– горіння металомістких сполук.

 

Визначення пожежовибухонебезпечних властивостей речовин, матеріалів і класифікація пожеж має важливе значення для визначення рівня пожежної безпеки і вибору засобів і заходів профілактики і гасіння пожеж на підприємствах.

Пожежна безпека підприємства – стан підприємства, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

63. класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон приміщень підприємства

Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон визначається ДНАОП 0.00 - 1.32.01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок» (ПБЕ).

Характеристика пожежо- та вибухонебезпеки може бути загальною для усього приміщення або різною в окремих його частинах. Це також стосується надвірних установок і ділянок територій. Приміщення, або їх окремі зони, поділяються на пожежонебезпечні та вибухонебезпечні. Залежно від класу зони здійснюється вибір виконання електроустановок таким чином, щоб під час їх експлуатації виключити можливість виникнення вибуху або пожежі від теплового прояву електроструму.