Шпаргалка по "Охране труда"

Повітряно-механічна піна утворюється  в результаті механічного розпилення розчину піноутворювача та його змішування з повітрям у піногенераторах. Піни розподіляються за кратністю (відношення об’єму піни до об’єму розчину, з якого вона вилучена) на піни низької кратності (до 10), середньої (10-200), високої (більше 200).

Вогнегасні порошки – дрібно подріблені мінеральні солі з різноманітними домішками.

Основний спосіб впливу на горіння  – інгібірування (гальмування швидкості хімічних реакцій у полум’ї).

Додаткові ефекти: розбавлення пари горючого палива, утворення умов вогнеперешкоди, охолодження.

Вогнегасні порошки розподіляються на порошки загального та спеціального призначення. Порошки загального призначення  застосовуються для гасіння пожеж  класів А, В, С та електрообладнання  під напругою.

Вогнегасні порошки спеціального призначення використовують для  гасіння пожеж горючих металів. Спосіб впливу – ізоляція зайнятої пожежею поверхні від оточуючого повітря.

Вуглекислий газ – безкольоровий газ без запаху й смаку при температурі 0°С та нормальному атмосферному тиску. Температура замерзання мінус 56,6°С. Критична температура мінус 31°С.

68. Вогнегасники, їх класифікація. Принцип роботи, характеристика

Серед первинних засобів пожежогасіння  особливе місце займають вогнегасники.

Вогнегасником називається переносне або пересувне обладнання для гасіння осередків пожежі за рахунок випуску запасеної вогнегасної речовини.

Вогнегасники розподіляються

• за способом транспортування на:

- переносні (ручні та ранцеві);

- пересувні.

• за видом вогнегасної речовини на:

- водяні;

- пінні (повітряно-пінні та хімічно-пінні);

- порошкові;

- вуглекислотні;

- хладонові;

- комбіновані. 

• за способом створення надлишкового тиску:

- за рахунок стисненого газу, що знаходиться:

  а) у балоні високого тиску;

  б) у корпусі вогнегасника (закачні вогнегасники);

- за рахунок стисненого газу, що утворюється у результаті  хімічної реакції:

  а) компонентів газогенеруючого пристрою;

  б) компонентів вогненосної  речовини (хімічні пінні вогнегасники).

69. переваги та недоліки стаціонарних засобів гасіння пожеж.

Вогнегасник складається з корпусу  для зберігання вогнегасної речовини або компонентів для її отримання, пристрою підготовки вогнегасної речовини та подавання її на вогнище пожежі, пристроїв, що запобігають перевищенню  тиску вище допустимого й від  випадкового спрацьовування, джерела  надлишкового тиску (стиснений газ  може знаходитись у корпусі вогнегасника).

Загальний принцип роботи вогнегасників  полягає в утворенні надлишкового тиску в корпусі (за винятком закачних), під дією якого вогнегасна речовина подається на вогнище пожежі. Цей спосіб втілився в різних моделях вогнегасників, кожна з яких має свої особливості.

Заряд хімічно-пінного вогнегасника ВХП-10 складається з кислотної  та лужної частин. При приведенні вогнегасника в дію кислотна та лужна складові змішуються і відбувається хімічна  реакція з інтенсивним виділенням вуглекислого газу. Частина цього  газу іде на утворення піни з розчину, який містить піноутворювач. Інша частина  створює тиск (до 1 МПа), необхідний для викиду піни. Час дії вогнегасника 60 с, довжина струменя 6-8 м, кратність піни  8-10. У повітряно-пінних вогнегасниках піна утворюється завдяки механічному перемішуванню розчину піноутворювача стиснутим повітрям, яке міститься у спеціальному балончику. Вони випускаються двох типів: ВПП-5 та ВПП-10. Кратність піни цих вогнегасників – 55, дальність викиду піни – 4,5 м. Пінні вогнегасники застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, за виключенням речовин, які здатні горіти та вибухати при взаємодії з піною. Також ними не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою.

Вуглекислотні вогнегасники випускають трьох типів: ВВ-2, ВВ-5 та ВВ-8 (цифри  показують місткість балону у  літрах). Їх застосовують для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В.

Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться  у рідкому стані під тиском 6-7 МПа. При відкритті вентиля балона вогнегасника за рахунок швидкого адіабатичного розширення вуглекислий газ миттєво перетворюється на снігоподібну масу, у вигляді якої він і викидається з конусного дифузору вогнегасника. Час дії вогнегасників цього типу 25-40 с, довжина струменя 1,5-3 м.

Вуглекислотно-брометилові вогнегасники ВВБ-3 та ВВБ-7 за зовнішнім виглядом та будовою мало відрізняються від вуглекислотних. Їх заряджають сумішшю, що складається із 97% бромистого етилу та 3% вуглекислого газу. Завдяки високій змочувальній здатності бромистого етилу продуктивність цих вогнегасників у 4 рази вища продуктивності вуглекислотних.

Порошкові вогнегасники призначені для  гасіння твердих, рідких та газоподібних горючих речовин та електроустановок під напругою до 1000 В. Вид матеріалів та речовин, горіння яких можна гасити, залежить від типу порошку. Промисловість випускає порошкові вогнегасники марок ПС-1, ПС-2, ОП-9, ОП-10 (з), ОПУ-5 та ін.

Вибір типу і розрахунок необхідної кількості вогнегасників проводиться на підставі рекомендацій, наведених в ОНТП 24-86, в залежності від їх вогнегасної здатності, граничної площі, класу пожежі у приміщенні чи об'єкта, що потребує захисту.

Громадські будівлі та споруди  промислових підприємств повинні  мати на кожному поверсі не менше  двох ручних вогнегасників. При захисті  приміщень, в яких знаходяться електронно-обчислювальні  машини, копіювальна та інша оргтехніка, а також телефонних станцій, архівів  тощо, необхідно враховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, що можуть призвести під час гасіння пожежі до псування обладнання. Такі приміщення рекомендується забезпечувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням граничнодопустимої концентрації вогнегасної речовини.

70. Пожежний водопровід, його основні елементи, порядок застосування

Відповідно до протипожежних норм, кожне промислове підприємство обладнують пожежним водопроводом. Він може бути об'єднаним з господарсько-питним або водопроводом, який використовують у виробничому процесі. Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ річок або підвозити в автоцистернах.

Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об'єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси та ін.

Пожежні гідранти використовують для  відбору води із зовнішнього водопроводу. Біля місця їх розташування повинні бути встановлені покажчики з нанесеними на них: літерним індексом "ПГ", цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева). Гідранти розташовуються на території підприємств на віддалі 100 м по периметру будівель уздовж доріг і не ближче 5 м від стін.

Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який складається із клапана (вентиля), встановленого на пожежному  трубопроводі і обладнаного пожежною з'єднувальною головкою, та пожежного рукава з ручним стволом. Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання. Пожежні крани встановлюються на висоті l,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходах. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом. Довжина рукава –            10 або 20 м. Продуктивність кожного крана повинна бути не меншою, ніж 2,5 л/с.

Пожежні рукави необхідно утримувати сухими, складеними в „гармошку” або скатку, приєднаними до кранів та стволів. Не рідше одного разу на 6 місяців їх треба розгортати та згортати заново. На дверцятах пожежних шафок повинні бути вказані після літерного індексу "ПШ" порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.

71. Система організаційних засобів як складова загальної системи забезпечення пожежної небезпеки підприємства.

 Система організаційних заходів забезпечення пожежної безпеки підприємства є складовою частиною загальної системи забезпечення пожежної безпеки підприємства.

Правовою основою діяльності галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України "Про пожежну  безпеку" та інші закони України, постанови  Верховної Ради України, укази і  розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження  Кабінету Міністрів України; рішення  органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.                                            

Згідно з Положенням про порядок  розроблення, затвердження, перегляду, скасування та реєстрації нормативних актів з питань пожежної безпеки, затвердженим наказом МВС України 07.12.96 № 833, створено Державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки (НАПБ), до якого включено близько 360 найменувань документів, які поділені на 8 груп різних рівнів та видів: загальнодержавні, міжгалузеві, галузеві нормативні акти, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, міждержавні стандарти з питань пожежної безпеки, державні стандарти України (ДСТУ) з питань пожежної безпеки, галузеві стандарти з питань пожежної безпеки, нормативні документи в галузі будівництва з питань пожежної безпеки.

Окрім документів, що увійшли до вищезгаданого  реєстру, існує ряд нормативних  актів спеціального призначення, окремі розділи яких регламентують вимоги пожежної безпеки. Серед таких документів слід особливо відзначити ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок", які визначають вимоги до типу виконання електрообладнання, що має використовуватись у відповідних умовах залежно від класу пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон.

Проблеми пожежної безпеки на державному рівні належать до компетенції Кабінету Міністрів України (КМУ) і уповноваженого КМУ центрального органу виконавчої влади, яким з 2003 p. є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської аварії (МінЧАЕС). До складу цього органу входить Департамент пожежної безпеки.

Складність та різноманітність  завдань, пов'язаних з організацією забезпечення пожежної безпеки, викликають необхідність безпосередньої участі у цьому процесі не тільки всіх державних, а й господарських, комерційних та громадських організацій, окремих громадян. Залежно від призначення та функцій відповідні організації наділяються певними повноваженнями, а власники підприємств, орендарі та громадяни – обов'язками, розподіл яких встановлено Законом України "Про пожежну безпеку".        

72. Основні положення закону України « Про пожежну безпеку»

Закон України "Про пожежну безпеку" визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Згідно Закону, забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, всього населення України. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) і статутах підприємств, установ та організацій, посадових інструкціях тощо.

Забезпечення пожежної безпеки  підприємств, установ та організацій покладається на їх власників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.            

73. Обов’язки власників щодо забезпечення пожежної безпеки підприємства

Власники підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи (далі – власники), а також орендарі зобов'язані:

• розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати досягнення науки;
• забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;
• організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;
• у разі відсутності нормативних актів вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідні заходи, погоджуючи їх з органами державного нагляду;
• утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;
• створювати у разі потреби, відповідно до встановленого порядку, підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;
• подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;
• здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети виробничої автоматики;
• своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території;
• проводити службове розслідування випадків пожеж.