Шпаргалка по "Охране труда"

Пожежонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації. Ці зони в разі використання у них електроустаткування поділяються на чотири класи:

- Пожежонебезпечна зона класу П-І – простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча рідина, що має температуру спалаху, більшу за +61 °С.

- Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ – простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м.

- Пожежонебезпечна зона класу П-ІІа – простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.

- Пожежонебезпечна зона класу П-ІІІ – простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини, пожежонебезпечний пил та волокна або тверді горючі речовини і матеріали.

Вибухонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами, у якому є в наявності чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші.

Клас вибухонебезпечної зони, згідно з яким здійснюється вибір і розміщення електроустановок, у залежності від  частоти і тривалості присутнього вибухонебезпечного середовища, визначається технологами разом з електриками проектної або експлуатаційної організації.

Клас вибухонебезпечних зон  виробництв, категорія і група вибухонебезпечної суміші повинні відображатися у нормах технологічного проектування або у галузевих переліках виробництв з пожежовибухонебезпеки.

Газо-пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні – вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.

 

64. Характеристика складових систем попередження пожеж на підприємстві

 Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91 пожежна безпека підприємства повинна забезпечуватися:

• системою попередження пожеж;
• системою протипожежного захисту;
• системою організаційних заходів.

Система попередження пожеж передбачає:

• попередження утворення горючого середовища;
• попередження утворення або внесення в горюче середовище джерел запалювання.

Попередження утворення  горючого середовища забезпечується загальними заходами або їх комбінаціями, що наведені в ГОСТ 12.1.007-91.

Найбільш радикальними заходами попередження утворення горючого середовища є  заміна горючих речовин і матеріалів, що використовуються, на негорючі та важкогорючі, дотримання умов сумісного зберігання речовин і матеріалів. Але горючі речовини, матеріали, вироби з них реально присутні в абсолютній більшості існуючих житлових, громадських, виробничих та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, а їх повна заміна практично неможлива.

Тому попередження виникнення в горючому середовищі або внесення до нього джерел запалювання є головним стратегічним пріоритетом у роботі щодо запобігання пожежам.

До основних груп джерел запалювання  належать:

1. відкритий вогонь;
2. розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні;
3. тепловий прояв електричної енергії (коротке замикання в електричних мережах, струмові перевантаження дротів та електричних машин, великий перехідний опір, розряди статичної та атмосферної електрики, електрична дуга, електричні іскри);
4. тепловий прояв механічної енергії (удари твердих тіл, поверхневе тертя тіл під час їх взаємного переміщення, стиснення газів та пересування пластмас, механічна обробка твердих матеріалів різальними інструментами);
5. тепловий прояв хімічної реакції;
6. тепловий прояв сонячної енергії тощо.

Засоби попередження утворення  в горючому середовищі джерел запалювання  наведені в ГОСТ 12.1.004-91.

Одним із найпоширеніших засобів є  використання електроустаткування, що відповідає за своїм виконанням класу  зони з пожежовибухонебезпеки.

Вимоги щодо виконання електрообладнання  для пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон регламентуються ДНАОП 0.00-1.32-01 „Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних електроустановок”.

65. система протипожежного та проти вибухового захисту підприємства: забезпечення потрібної вогнестійкості конструкції, створення протипожежних перешкод, організація евакуацій працюючих.

Система протипожежного та противибухового захисту являє собою другий ешелон забезпечення пожежної безпеки, яка починає діяти з виникненням перших ознак пожежі.

Система спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідливих та небезпечних факторів пожеж і вибухів.

Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі, загалом, забезпечується: потрібною  вогнестійкістю будівель та споруд; використанням негорючих матеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень; використанням антипіренів і вогнегасних сумішей; улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами; влаштуванням протипожежних перешкод; встановленням гранично допустимих за техніко-економічними розрахунками площ і поверхів виробничих будівель та поверховості будівель і споруд, улаштуванням протипожежних відсіків та секцій. Горючість та здатність чинити опір дії пожежі будівельними конструкціями характеризуються їх вогнестійкістю.

Вогнестійкість конструкції – це здатність конструкції зберігати несучі та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі.

Одним із найпоширеніших у будівництві  заходів для запобігання можливості розповсюдження пожежі на сусідні будівлі  та споруди є протипожежні відстані, які, крім того, створюють сприятливі умови для забезпечення маневрування, встановлення, розгортання пожежної техніки та підрозділів пожежної охорони.

Для запобігання розповсюдженню пожежі та продуктів горіння з приміщень  або пожежного відсіку з осередком  пожежі в інші приміщення, створюють  протипожежні перешкоди. Протипожежна перешкода – це будівельна конструкція, інженерна споруда чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості і перешкоджає поширенню вогню.

За допомогою перешкод, які обмежують  розповсюдження пожежі та продуктів горіння, можуть бути створені безпечні зони або приміщення для тривалого чи короткочасного перебування людей, що сприяє успішному проведенню операцій їх рятування у разі пожежі.

Захист людей у разі пожежі є  найважливішим завданням всієї  системи протипожежного захисту. Вирішення  цього завдання становить велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюється іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій чи матеріальних цінностей.

Евакуаційний вихід – це вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:

• першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль, коридор, сходову клітку;
• будь-якого поверху, крім першого, у коридор, що веде на внутрішню сходову клітку або сходову клітку, що має вихід безпосередньо назовні або через вестибюль, відокремлений від прилеглих коридорів перегородками із дверима;
• у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене виходами.

Із приміщень, розташованих на другому  та більш високих поверхах (висотою не більше 30 м) допускається передбачати евакуаційний (запасний) вихід на зовнішні сталеві сходи.

Кількість евакуаційних виходів із приміщень та з кожного поверху будівель визначається за СНиП 2.09.02-85, але не менше двох.

План евакуації складається  з двох частин: графічної і текстової. Графічна частина являє собою  план поверху або приміщення, на який нанесено пронумеровані евакуаційні  шляхи і виходи з маршрутами руху. Маршрути руху до основних евакуаційних виходів зображуються суцільними лініями зі стрілками зеленого кольору, маршрути до запасних виходів – пунктирними зеленими лініями зі стрілками. Окрім маршруту руху на плані позначаються місця розташування засобів оповіщення та пожежогасіння.

66. пожежна сигналізація, її принцип дії і складові

Установки автоматичної електричної  пожежної сигналізації монтують на складах, базах та інших пожежонебезпечних і важливих об'єктах. Основними складовими частинами цих установок є: сповісники (датчики), що монтуються в будівлях або на території об'єктів і призначені для подання сигналу про пожежу; приймальні апарати (станції), що забезпечують приймання сигналів від сповісників; лінії комунікації, що з'єднують сповісники з приймальними апаратами; джерела електроживлення.

Сповісником називають автоматичний пристрій, що сприймає і при певних умовах перетворює контрольовану величину параметра на вигідний для передачі по лінії зв'язку електричний сигнал.

Автоматичні сповісники за принципом дії (спрацювання) поділяються нa теплові (термосповісники), димові, світлові та комбіновані.

Напівавтоматичні електричні сповісники приводяться в дію натисканням кнопки. Вони можуть вмикатися в мережу пожежної сигналізації, якщо в ній використовуються автоматичні сповісники, що розмикають при спрацюванні електричну мережу. Приймальні станції пожежної сигналізації забезпечують прийом сигналів від сповісників, перетворення їх на світлову і звукову інформацію, а при необхідності – ввімкнення автоматичних засобів пожежогасіння. Вони, як і сповісники, поділяються на теплові, димові і комбіновані.

Залежно від схеми ввімкнення сповісників в електричну мережу, установки автоматичної пожежної сигналізації поділяють на променеві і кільцеві. Променеві, як надійніші, більш поширені.

Будівлі з масовим перебуванням людей мають бути забезпечені  системами екстремального оповіщення про виникнення пожежі людей, які  там знаходяться, і створення  умов для швидкої їх евакуації. Для цього можливе використання як внутрішньої радіотрансляційної мережі, так і інших спеціально змонтованих мереж повідомлення, а також тривожних дзвінків та інших звукових сигналів.

У комплексі заходів, що вживаються для протипожежного захисту підприємств, важливе значення має вибір найбільш раціональних способів та засобів гасіння  різних речовин та матеріалів. Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням.

67. характеристика способів припинення горіння.

Основою пожежогасіння є примусове  припинення процесу горіння. На практиці використовують декілька способів припинення горіння.

Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється.

Спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об'ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полум'яне горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари із зовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).

Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та ін.).

Спосіб хімічного гальмування  реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етал, фреон та ін.), які при попаданні у полум'я розпадаються і з'єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.

Спосіб механічного  гасіння полум'я сильним струменем води, порошку чи газу ґрунтується на відключенні механізму займання.    

Спосіб вогнеперешкоди заснований на створенні умов, за яких полум'я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.

Реалізація способів припинення горіння  досягається використанням вогнегасних речовин та технічних засобів. До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створювати умови для припинення горіння.

Згідно зі способами припинення горіння вогнегасні речовини розподіляються на: охолоджувальні, розчинювальні, ізолюючі, інгібірувальні.

Але чітко розділити вогнегасні речовини це цими ознаками неможливо, тому що усі вони мають комбінований вплив за наявністю домінуючої властивості.

Нині широко використовуються такі вогнегасні речовини: вода, вода з домішками, піна, вогнегасні порошки, вуглекислий  газ, галогенові вуглеводи.  

Вода – рідина за температури від 0°С до 100°С. Основний спосіб впливу на горіння – охолодження. Має вторинний ефект – під час перетворення на пару ізолює вогнище пожежі й знижує вміст кисню у зоні горіння.

Вода з домішками. З метою покращення якості та підвищення ефективності гасіння у воду додають різноманітні речовини, наприклад, піноутворюючі, згущувальні домішки.

Піна – дисперсна система, що складається з міхурців газу, розділених плівками рідини.

Основний спосіб впливу на горіння  – ізоляція вогнища горіння, а  додатковий – охолодження за рахунок  наявної води.

За способом видобутку піни розподіляються на хімічні та повітряно-хімічні.

Хімічна піна утворюється в результаті хімічної реакції між лужною та кислотною  частинами заряду.