Шпаргалка по "Охране труда"

18. Порядок проведення первинного інструктажу з питань охорони праці

 

Первинний інструктаж проводиться на робочому місці до початку роботи з новоприйнятим працівником або працівником, який буде виконувати нову для нього роботу, студентом, учнем та вихованцем перед роботою в майстернях, лабораторіях, дільницях тощо. Первинний інструктаж проводиться індивідуально або для групи осіб спільного фаху за програмою, складеною з урахуванням вимог відповідних інструкцій з охорони праці та інших нормативних актів про охорону праці, технічної документації. Програма первинного інструктажу розробляється керівником підрозділу, узгоджується зі службою охорони праці і затверджується роботодавцем.

Первинний інструктаж завершується перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок  безпечних методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила  інструктаж.

Первинний інструктаж проводить безпосередній  керівник робіт (керівник структурного підрозділу).

 

19. Порядок проведення повторного і позапланового інструктажу з питань охорони праці

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма працівниками: на роботах із підвищеною небезпекою – один раз на квартал; на інших роботах – один раз у півріччя. Мета інструктажу – поновити знання та уміння виконувати працівником роботу правильно і безпечно. Проводиться інструктаж індивідуально або для групи працівників, що виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу в повному обсязі.

Цей вид інструктажу проводить  керівник структурного підрозділу, реєструється у відповідному журналі з зазначенням  виду інструктажу. Перевірка знань  працівників здійснюється аналогічно перевірці при проведенні первинного інструктажу з питань охорони  праці.

Позаплановий інструктаж проводиться  індивідуально або для групи  працівників спільного фаху. Обсяг  і зміст інструктажу визначається для кожного окремого випадку  залежно від причин і обставин, що викликали необхідність його проведення.

Проводить керівник структурного підрозділу, робиться запис у відповідному журналі, здійснюється перевірка знань працівників  усним опитуванням або за допомогою  технічних засобів навчання, а  також перевірка навичок виконання  робіт відповідно до вимог безпеки.

 

20. Виробничі умови праці. Елементи, що визначають умови на робочих місцях, їх характеристика. Методи аналізу виробничих умовах праці.

 

Умови праці – це сукупність факторів виробничої обстановки, що впливають на працездатність і здоров'я людини в процесі праці. Охорона праці розглядає лише виробничі умови праці.

Безпосередньо визначають умови праці  на робочих місцях наступні елементи:

• санітарно-гігієнічні, які характеризують виробниче середовище (промисловий шум, промисловий пил, температура повітря тощо);
• психофізіологічні елементи, зумовлені змістом праці та її організацією (фізичне та нервово-психічне навантаження, нервово-емоційна напруга та інтелектуальне навантаження, темп праці, різноманітність тощо);
• естетичні, які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструкторські якості робочого місця, інструмента, робочого одягу, оформлення інтер'єру тощо);
• соціально-психологічні елементи, які характеризують взаємовідносини у трудовому колективі (соціальний клімат);
• технічні елементи (рівень механізації праці).

Існують два види методик аналізу  умов праці:

• за окремими елементами умов праці;
• за інтегральною оцінкою.

Сутність методики аналізу умов праці за окремими елементами праці  полягає в зіставлення фактичних  значень параметрів виробничих факторів, конструкторських рішень і характеристик  технологічних процесів з нормативними, і на цій підставі роблять висновки щодо ступеня їхньої небезпечності  чи шкідливості, а також дають  рекомендації про необхідність здійснення певних заходів щодо усунення чи зменшення  несприятливого впливу на працюючих  небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Методика аналізу умов праці  за інтегральною оцінкою ґрунтується  на застосуванні показника "важкості праці". Важкість праці – характеристика трудового процесу, що відображає ступінь  загальних енерговитрат, переважно  навантаження на опорно-руховий апарат, серцево-судинну й дихальну системи  організму. Цей показник з достатньою для практики точністю враховує "різноякісний" вплив усіх елементів умов праці  на працездатність людини, її здоров'я, життєдіяльність і відновлення  робочої сили

 

21. Вимоги до організації робочого місця

 

Робоче місце – місце постійного або тимчасового перебування працюючого в процесі трудової діяльності.

Організація робочих місць повинна  відповідати вимогам певних нормативних  документів.

Проектування будь-якого компонента робочого місця повинно ґрунтуватись на принципах ергономіки: функціональна  організація, значимість, послідовність, частота використання, зручність  та безпека експлуатації, ремонтопридатність та ін.

Антропометричні дані, наведені у  відповідних держстандартах, допомагають правильно спроектувати робоче місце, крісло, форми й розміри обладнання, розміщення органів управління з урахуванням фізіологічних можливостей аналізаторів людини.

Проектуючи робоче місце, необхідно  враховувати, що при виконанні роботи зі значним фізичним навантаженням  бажана поза "стоячи", а при  малих зусиллях – "сидячи". Робота в позі "стоячи" призводить до більшого стомлення, тому бажано передбачити  можливість зміни пози під час  роботи. Взагалі вибір робочої  пози має велике значення для попередження стомлення та підвищення безпеки  праці. Робоча поза вважається правильною, якщо центр ваги тіла людини лежить у межах площі опори.

Конструкція сидіння на постійному робочому місці повинна мати регулювання  за висотою, підлокітники, опори для  спини та ніг. Необхідно, щоб розміщення засобів праці відповідало вимогам  безпеки, забезпечувало мінімальну кількість основних і допоміжних рухів, виключало перехресні рухи, а  траєкторія руху рук працюючого повинна  бути плавною, без різких змін у напрямках, рухи рук – симетричними відносно корпусу людини.

 

22. Повітря робочої зони як складова санітарно-гігієнічних умов праці. Оптимальні та доступні мікрокліматичні умови, їх характеристика.

 

Людина під час праці витрачає енергію, яку накопичив її організм за рахунок харчування. Інтенсивність  витрат енергії залежить від характеру  та інтенсивності праці, а також  від параметрів оточуючого середовища і, в першу чергу, від стану  повітря в приміщенні. Стан повітря  робочої зони у виробничому приміщенні називають мікрокліматом, або метеорологічними умовами.

Мікроклімат, або метеорологічні умови виробничих приміщень визначаються за такими параметрами:

• температурою повітря в приміщенні, °С;
• відносною вологістю повітря, %;
• рухливістю повітря, м/с;
• тепловим випромінюванням, Вт/м³.

Оптимальні мікрокліматичні  умови – це такі параметри мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруги і порушення механізмів терморегуляції.

Вони створюють відчуття теплового  комфорту і забезпечують передумови для високого рівня працездатності. Нормуються в залежності від категорії  робіт по важкості та періоду року.

Допустимі мікрокліматичні  умови – це такі показники мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть призвести до дискомфортного теплопочуття, що обумовлюється напруженням механізмів терморегуляції, і не виходить за межі фізіологічних можливостей організму людини. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності, але пошкодження або порушення здоров'я у людини це не викликає

 

23. Характеристика заходів захисту від тепловипромінювань на підприємстві

 

Заходи захисту від тепловипромінювань можна поділити на чотири групи:

а) усунення джерела тепла;

б) захищення від тепловипромінювання;

в) полегшення тепловіддачі від тіла людини в оточуюче середовище;

г) індивідуальний захист від теплового  впливу.

Усунути джерело тепловиділення можна  зміною технологічного процесу, наприклад, заміною розмірів тепловипромінюючих поверхонь та ін. Захистити виробниче середовище від надмірного радіаційного та конвекційного тепла, що поступає від нагрітих поверхонь обладнання, можна за рахунок теплоізоляції цих поверхонь.

Захист від прямої дії теплового  випромінювання здійснюється екрануванням. Зниження негативного впливу мікроклімату можна досягти за рахунок вжиття і таких заходів:

• механізації та автоматизації виробничих процесів;
• дистанційного управління;
• раціонального розміщення устаткування;
• ефективного планування та конструкторського рішення виробничих приміщень;
• раціоналізації режимів праці і відпочинку, перерв;
• спеціального питного режиму та ін.

Для зменшення вологості у виробничих приміщеннях слід уникати технологічних процесів, де є відкриті поверхні рідин, з яких вона випаровується. Технологічне обладнання повинно бути герметизоване, а для видалення пари – обладнане витяжками. Як засіб видалення вологи із повітря приміщення використовується вентиляція. У приміщеннях, де не діють оптимальні норми мікроклімату, слід встановлювати апарати для кондиціювання повітря.

Полегшенню тепловіддачі від тіла людини сприяє підвищення швидкості  руху повітря, що омиває тіло. Здійснюється це за допомогою вентиляційних систем.

При необхідності виконання робіт  у зоні підвищеної температури повітря  користуються засобами індивідуального захисту від інфрачервоних випромінювань – термозахисним одягом, ізолюючими апаратами органів дихання, спеціальними рукавичками, касками та ін.

 

24. Чистота повітря як чинник, що визначає стан повітря робочої зони в виробничому приміщенні.

Стан повітря робочої  зони у виробничому приміщенні визначається не тільки його температурою, вологістю та рухливістю, а також чистотою повітря.

Оточуюче повітря (атмосфера) є  найважливішим фактором забезпечення життя людини. Без повітря, що поступає через дихальні шляхи в легені, вже через декілька хвилин наступає смерть. У природних умовах повітря, як правило, не забруднене отруйними  речовинами і життю людини не загрожує. Тільки з того часу, коли людина почала використовувати у своїй діяльності шкідливі для її організму речовини, з'явилася загроза її життю. При  цьому з'ясувалось, що наші органи чутливості не дозволяють з достатньою точністю визначати якість повітря і запобігати загрозі отруєння.

Відчуття на нюх людини не здатне сигналізувати про наявність  у повітрі деяких шкідливих речовин, наприклад, оксиду та діоксиду вуглецю, оксидів азоту та інших речовин. У той же час, коли відчувається присутність у повітрі незначної кількості отруйних речовин (таких як синильна кислота), організм людини не відповідає на це захисною реакцією. Реакція організму наступає з запізненням, коли отрута вже накопичилась в організмі у значній кількості і стала небезпечною для життя. Ступінь отруєння залежить як від кількості отрути, що потрапила в організм, так і від індивідуальної чутливості організму людини до дії конкретної шкідливої речовини.

Для створення здорових і безпечних умов праці потрібно мати гігієнічне нормування шкідливих речовин, надійні способи визначення їх концентрацій у повітрі і сучасне технічне та організаційне забезпечення їх знешкодження.

Чистим вважається повітря, не забруднене твердими, рідкими та газоподібними  речовинами і газами, які змінюють його природний склад.

У чистому повітрі є шкідливі гази, такі як оксид вуглецю, озон, водень, оксид та діоксид азоту та деякі інші, які не позначаються негативно на здоров'ї людей, тварин та всієї флори і фауни Землі через незначну їх концентрацію.

 

25. Класифікація шкідливих речовин у повітрі за токсичністю дії. Гранично допустима концентрація шкідливої речовини в повітрі робочої зони

 

За токсичною дією шкідливі речовини поділяють на: кров'яні отрути, які взаємодіють з гемоглобіном крові і гальмують його здатність до приєднання кисню (оксид вуглецю, бензол, сполуки ароматичного ряду та ін.); нервові отрути, які викликають збудженість нервової системи, її виснаження, руйнування нервових тканин (наркотики, спирти, сірчаний водень, кофеїн та ін.); подразнюючі отрути, що вражають верхні дихальні шляхи і легені (аміак, сірчаний газ, пара кислот, окиси азоту, ароматичні вуглецеві водні та ін.); пропалюючі та підразнюючі шкіру і слизові оболонки (сірчана та соляна кислоти, луги); печінкові отрути, дія яких супроводжується зміною та запаленням тканин печінки (спирти, дихлоретан, чотирихлористий вуглець); алергени, що змінюють реактивну спроможність організму (алкалоїди та інші речовини); канцерогени, що спричиняють утворення злоякісних пухлин                  (3,4-бензопірен, кам'яновугільна смола); мутагени, що впливають на генетичний апарат клітини (окис етилену, сполуки ртуті та ін.).