Шпаргалка по "Охране труда"

1. Охорона праці, її розвиток як науки

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих  на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Уперше ця дисципліна була впроваджена в 1929 р. в Московському інституті залізничного транспорту. До 1966 р. охорона праці викладалась у межах окремих спеціальних та інженерних дисциплін, а як окрема дисципліна – лише в деяких інститутах.

Значний внесок у розвиток науки  про охорону праці належить визначним  російським і радянським вченим.

Великий внесок в розвиток науки зробив Ломоносов, Сеченов, Погожев, Жуковський, Павлов та ін.

Значний внесок у розвиток охорони праці  зробила Міжнародна організація  праці.

Налагоджено співробітництво в галузі охорони  праці з Європейським Союзом.

Роль держави та її інститутів в  охороні праці не зводиться до створення правових норм і адміністративного  нагляду. Політика держави спрямована на захист інтересів як найманих працівників, так і роботодавців у трудовому  процесі, законодавчо закріплює  право працівника на безпечну працю. Держава розробляє й реалізує заходи, спрямовані на створення цілісної системи державного управління охороною праці, організує контроль за виконанням відповідних законодавчих і нормативних актів, координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері, ініціює розробку конкретних програм у галузі безпеки та гігієни праці, стежить за їх виконанням.

2. Основи державної політики в галузі охорони праці

 

Державна політика України  щодо охорони праці виходить з конституційного права кожного громадянина на належні, безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. У реалізації цієї політики значну роль має відігравати постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності.

Державна політика в галузі охорони  праці визначається відповідно до Конституції  України Верховною Радою України, спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним  захворюванням.

В Україні прийнята і реалізується Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 pp., що була затверджена Кабінетом Міністрів.

Міністерства праці та соціальної політики України затверджено Концепцію управління охороною праці. Концепція спрямована на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення охорони життя й здоров'я працівників у процесі трудової діяльності, створення безпечних і нешкідливих умов праці на кожному робочому місці, а також належних умов для формування у працівників свідомого ставлення до особистої безпеки та безпеки оточуючих, впровадження нових і вдосконалення існуючих механізмів управління в галузі охорони праці.

Держава докладає великих зусиль, створюючи умови безпечної життєдіяльності  людини як у навколишньому середовищі, так і в середовищі праці. Головне  завдання охорони праці полягає  в тому, щоб забезпечити безпечні, нешкідливі і сприятливі умови праці  людини, підвищити рівень безпеки  праці, культури та організації виробництва, полегшити працю та підсилити  її привабливість.

 

3. Концепція управління праці, її принципи

Міністерства праці та соціальної політики України затверджено Концепцію управління охороною праці. Концепція спрямована на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення охорони життя й здоров'я працівників у процесі трудової діяльності, створення безпечних і нешкідливих умов праці на кожному робочому місці, а також належних умов для формування у працівників свідомого ставлення до особистої безпеки та безпеки оточуючих, впровадження нових і вдосконалення існуючих механізмів управління в галузі охорони праці.

В основу розробки концепції покладені  такі принципи:

• принцип обов'язкового забезпечення безпеки людини, пріоритету життя і здоров'я працівника стосовно результатів виробничої діяльності підприємств;
• принцип плати за ризик. У багатьох країнах економічні пільги і санкції є важелями державної політики у галузі охорони праці.

За розрахунками німецької ради підприємців, наслідки нещасних випадків коштують у              10 разів дорожче, ніж вартість заходів  щодо їх попередження. Невипадково  в багатьох розвинених країнах інвестування в заходи з охорони праці вважаються вигідним бізнесом;

• принцип добровільності й прийнятності ризику, тобто ніхто не має права наражати людину на ризик без її згоди;
• принцип правового регулювання ризику, тобто наявності державних законів, що встановлюють систему заборон і норм попередження нещасних випадків та профзахворювань, а також обов'язкову відповідальність за порушення цих законів;
• принцип доступності й відкритості інформації з питань охорони праці.

 

4. Законодавство про охорону праці

В Україні діють закони, які визначають права і обов'язки її мешканців. Конституція – основний закон держави – декларує рівні права і свободи всім жителям держави: на вільний вибір праці, що відповідає безпечним і здоровим умовам, на відпочинок, на соціальний захист у разі втрати працездатності та у старості й деякі інші.

У Конституції України підкреслюється, що людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визначаються в Україні  найвищою соціальною цінністю, кожен  має право на належні, безпечні та здорові умови праці, громадяни  мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної. Всі закони і  нормативні документи повинні узгоджуватися, базуватися і відповідати статтям  Конституції.

Законодавча база охорони праці  України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України "Про охорону праці" та Кодекс законів про працю (КЗпП). До законодавчої бази також належать Закони України: "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про дорожній рух", "Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням". Їх доповнюють державні міжгалузеві й галузеві нормативні акти – це стандарти, інструкції, правила, норми, положення, статути та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання усіма установами і працівниками України.

 

5. Гарантії прав громадян на охорон праці. Охорона праці неповнолітніх

Права на безпечну працю забезпечуються тим, що держава закріплює за собою функціїуправління охороною праці. Держава гарантує відповідні права працівників на безпечнупрацю та встановлює обов’язки роботодавців на забезпечення відповідних умов працінайманих працівників.

Не  допускається залучення неповнолітніх  до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт  у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує  встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і  небезпечними умовами праці, граничних  норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного  огляду. Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами  праці, визначається положенням, яке  затверджується спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Вік, з якого допускається прийняття  на роботу, тривалість робочого часу, відпусток  та деякі інші умови праці неповнолітніх  визначаються законом.

 

6. Гарантії прав громадян на охорон праці. Охорона праці жінок

Права на безпечну працю забезпечуються тим, що держава закріплює за собою функціїуправління охороною праці. Держава гарантує відповідні права працівників на безпечнупрацю та встановлює обов’язки роботодавців на забезпечення відповідних умов працінайманих працівників.

Забороняється застосування праці  жінок на важких роботах і на роботах  із шкідливими або небезпечними умовами  праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт  або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а  також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує  встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і  небезпечними умовами праці, граничних  норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється  законодавством. 

 

7. Кодекс законів про працю України. Вимоги до трудової діяльності громадян в Україні. Обов’язки роботодавця щодо умов праці найманих працівників.

Кодекс законів про працю  України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і  регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Кодекс законів спрямований на охорону  трудових прав працюючих.

У КЗпП викладені основні трудові права та обов'язки працівників, особливості міжнародних угод або договорів з питань трудового законодавства, а також додаткові пільги, які можуть бути їм надані.

Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо охорони праці, а в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

Колективний договір, угода укладається профспілковим комітетом підприємства від імені трудового колективу з роботодавцем.

Роботодавець або уповноважені ним органи повинні дбати про  умови праці, їх полегшення, оздоровлення навколишнього середовища, виконання правил безпеки й інструкцій з техніки безпеки, забезпечувати контроль здоров'я для працівників із шкідливими умовами праці, забезпечувати спецодягом та засобами захисту працюючих від шкідливого впливу речовин, що використовуються в процесі праці, слідкувати за дотриманням трудового законодавства на підлеглому об'єкті, створювати умови для здійснення контролю за умовами праці, дбати про відпочинок працюючих.

 

8. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"

Регулює взаємовідносини:

• потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з питань відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівника під час виконання ним трудових обов'язків;
• роботодавців і страховика з питань усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Основними принципами Закон проголошує:

• обов'язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок, а також добровільне страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;
• сплату страхових внесків лише роботодавцями;
• формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;
• управління страхуванням представниками працівників, роботодавців та державних органів на основі соціального партнерства і на паритетних засадах під наглядом держави;
• економічну заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов та безпеки праці;
• надання державних гарантій застрахованим громадянам у реалізації їх прав.

 

9. Державні нормативні акти з охорони праці

 

Для забезпечення здорових, безпечних  і сприятливих умов праці в  Україні затверджено положення  про створення державних нормативних  актів з охорони праці – ДНАОП. Це норми, інструкції, вказівки та інші види державних нормативних актів з охорони праці, обов'язкові для виконання і дотримання усіма підприємствами та установами.

ДНАОП можуть бути міжгалузевими і  галузевими. Міжгалузевий нормативний  акт про охорону праці –  це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі  підприємства, установи, організації  незалежно від відомчої (галузевої) належності та форм власності.

Галузевий нормативний акт про  охорону праці – ДНАОП, дія  якого поширюється на підприємства, установи, організації певної галузі.

Державні нормативні акти з охорони  праці кодуються.

ДНАОП затверджують:

- Кабінет Міністрів;

- Держгірпромнагляд;

- органи санітарно-епідеміологічної служби МОЗ;