Поняття і суб'єкти міжнародно-правової відповідальності

 Незважаючи  на це, питання відповідальності  в міжнародному праві ще не  кодифіковані. Вперше питання про  це виникло у 1930 році, коли під егідою Ліги Націй була скликана міжнародна конференція з питання відповідальності держав, у випадку заподіяння шкоди особистості або майну держави. Але її підсумки виявилися безрезультатними, тому що в ході конференції між державами виникли серйозні розбіжності. У 1953 році була прийнята відповідна резолюція Генеральної Асамблеї ООН, на базі якої передбачалося розробити в рамках ООН багатосторонню конвенцію про відповідальність держав. Комісія ООН з прогресивного розвитку і кодификації міжнародного права призначила з цього питання спеціального доповідача, що, проте, не виконав своєї місії.

 Тому  Комісією був призначений інший  спеціальний доповідач — італійський професор Р. Аго, який діяв більш успішно. Протягом 1969-1980 років їм було подано 8 доповідей, що пізніше були покладені Комісією в основу частини 1 Проекту статей про відповідальність держав «Походження міжнародної відповідальності». З 1981 року комісія працює над частинами 2 і 3 проекту статей «Зміст, форми й обсяг міжнародної відповідальності» і «Здійснення міжнародної відповідальності та'врегулювання спорів».

 Відповідно  до прийнятих Комісією в 1984 році в попередньому порядку  статей:

 —  усяке протиправне міжнародне  діяння держави спричиняє міжнародно-правову  відповідальність держави;

 —  діяння держави може бути кваліфіковане  як міжнародно-правове лише на  підставі міжнародного права;

 —  порушення державою міжнародного  зобов'язання в наявності лише  в тому випадку, коли поводження або діяння цієї держави не відповідають тому, що вимагає від нього зазначене зобов'язання, поза залежністю від того, чи носить воно звичайний або договірний характер.

 Крім  того, безсумнівною перевагою проекту  статей про відповідальність  держав постало встановлення  двох видів відповідальності держав:

 а)  за правомірні дії — що включає  обов'язок відшкодувати матеріальний  збиток, заподіяний у результаті  дій, що не порушують норми  міжнародного права, причому тільки  в тому випадку, якщо таке  відшкодування передбачається спеціальним  міжнародним договором (абсолютна відповідальність);

 б)  за неправомірні дії — що включає обов'язок суб'єкта міжнародного права ліквідувати шкоду, заподіяну іншому суб'єкту, у результаті порушення міжнародно-правового зобов'язання. У плані кодифікаційних процесів у сфері міжнародної відповідальності держав становить інтерес інший важливий напрямок у діяльності Комісії міжнародного права ООН — підготовка проекту Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, що проводилася з 1947 до 1954 років і відновилася в 1982 році.

 Міжнародно-правова  відповідальність признається одним із загальновизнаних принципів міжнародного права, тобто практично виступає основою загального міжнародного права і міжнародного правопорядку. Згадки про міжнародну відповідальність містяться в ряді найважливіших міжнародних документів основного характеру, зокрема в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин між державами, від 24 жовтня 1970 року, де закріплюється, що агресивна війна є злочином проти миру, що спричиняє відповідальність з міжнародного права. Заключний акт НБСЄ від 1 серпня 1975 року також містить положення, що згадують про міжнародну відповідальність держав. Деякі питання про відповідальність держав одержали свою кодифікацію. Вони були врегульовані угодами, частіше всього двосторонніми або багатосторонніми на регіональному рівні. 
 

6.3. Види та форми міжнародної відповідальності.

Відповідальність  держави-правопорушниці існує в  конкретних її видах і формах. У  міжнародному праві залежно від  характеру покладених на державу  заходів, виділяють такі види відповідальності: матеріальна і нематеріальна (моральна чи політична).

На думку  Г. Й. Туніна, "моральна відповідальність" може розумітися як відповідальність не правова, а така, що випливає з  правил міжнародної моралі, тому слід говорити про політичну відповідальність, адже так зване моральне задоволення  є політичною акцією",. А М.Х. Фарукшин писав, що "доцільніше виокремлювати матеріальну і нематеріальну (в обох випадках політична) відповідальності держави".

У житті  види відповідальності взаємозалежні. Розподіл відповідальності на матеріальну  і нематеріальну до певної міри умовний, але необхідний для її практичного здійснення.

Види  відповідальності як відображення специфіки  обмежень, що накладаються на державу-правопорушницю, виражаються у формах, обумовлених цією специфікою.

Більшість авторів традиційно відносять до форм нематеріальної відповідальності ресторації, сатисфакції і санкції, а до форм матеріальної відповідальності - реституції, субституції і репарації; інші - виносять за рамки форм відповідальності санкції, розглядаючи їх як заходи примусу - засіб, що забезпечує припинення міжнародних правопорушень, відновлення міжнародного правопорядку і покликаний примусити державу-правопорушницю виконати обов'язки, що випливають з її відповідальності.

Будь-яке  міжнародне правопорушення передбачає такий комплекс наслідків: 1) відновлення  державою-правопорушницею порядку, який існував; 2) притягнення держави-правопорушниці до відповідальності; 3) застосування мирних засобів для відновлення порушених  відносин і реалізації відповідальності; 4) звернення потерпілих суб'єктів  за потреби до примусових засобів  забезпечення відповідальності.

Виходячи  з єдиної природи цих наслідків  і трактування відповідальності у широкому змісті, до форм нематеріальної відповідальності держави відносять ресторації, сатисфакції і санкції" а до матеріальної відповідальності — реституції, субституції і репарації. Якщо ж виходити з різної природи наслідків міжнародного правопорушення і трактувати відповідальність як обов'язок держави перетерпіти обмеження, то формами відповідальності варто вважати лише сатисфакції і репарації.

Ресторація  полягає у відновленні нематеріальних прав потерпілих суб'єктів міжнародного права (наприклад, припинення незаконної окупації, звільнення незаконно затриманих осіб, скасування судових рішень, що заподіюють шкоду потерпілим державам, їх юридичним і фізичним особам). 

З розвитком інституту міжнародної відповідальності в міжнародно-правовій доктрині висловлена думка про доцільність виділення ординарних сатисфакцій і репарацій як форми відповідальності за міжнародні правопорушення і надзвичайних сатисфакцій і репарацій як форми відповідальності за міжнародні злочини.

Ординарна сатисфакція - це задоволення державою-правопорушницею правомірних нематеріальних вимог потерпілої держави, що полягає у запевненні державою-правопорушницею про недопущення повторення правопорушення. Найхарактерніші форми — вибачення; вираження жалю чи співчуття; покладання обов'язку матеріального відшкодування на осіб, причетних до здійснення міжнародного правопорушення, їх карне чи адміністративне переслідування. В особливих випадках направляються спеціальні місії, а самі вибачення супроводжуються церемоніями надання почестей прапору потерпілої держави, виконанням ц гімну і т.п. Мета сатисфакції - відновлення нематеріального збитку, насамперед заподіяного честі й гідності потерпілої держави, а характерними рисами її є суворо офіційний характер, урочистість і гласність.

Ординарні сатисфакції в  основному - це символічні обтяження, коли можна вимагати тільки таких, котрі "не є принизливими і надмірними". Надзвичайна сатисфакція - це різного роду тимчасові обмеження суверенітету і правоздатності держав, що вчинили міжнародний злочин. її метою є викорінювання причин, що спричинили міжнародний злочин, і створення гарантій від його повтору.

У якості надзвичайних сатисфакцій можуть бути: реорганізація окремих елементів  політичної системи і скасування суспільних інститутів, наявність яких сприяла здійсненню державою міжнародного злочину; тимчасова окупація частини  чи всієї території; міжнародний контроль за використанням наукового і промислового потенціалу; демілітаризація промисловості чи скорочення збройних сил.

Реституція  полягає в поверненні державою-правопорушницею потерпілим суб'єктам неправомірно захопленого в них майна, що має індивідуальні характеристики (архівів, історичних, художніх та інших цінностей і т.п.). Тобто це відновлення - реституція в натурі матеріального становища, що існувало до здійснення правопорушення.

Субституція - заміна неправомірно знищеного чи ушкодженого майна подібними і рівноцінними предметами, коли не можливо здійснити реституцію.

Ординарна репарація полягає у відшкодуванні державою-правопорушницею матеріального збитку шляхом виплати грошових сум, постачання товарів, надання послуг, еквівалентних сумі, що підлягає відшкодуванню потерпілим суб'єктам. Особливою формою ординарної репарації є субституція. Деякі автори використовують для позначення форм матеріальної відповідальності держави термін "компенсація", яким позначають також грошові виплати потерпілим фізичним і юридичним особам. Держава-правопорушниця, будучи зобов'язаною зробити репарації, самостійно шукає і визначає джерела засобів для виплати матеріальної компенсації потерпілим суб'єктам.

Надзвичайні репарації - це особливі обтяження, що виражаються в тимчасовому обмеженні правомочності держав, що вчинили міжнародні злочини, розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами. їх мета полягає не тільки в забезпеченні максимально можливого матеріального збитку, завданого потерпілим суб'єктам, але й у виключенні факторів, що сприяють здійсненню міжнародного злочину. Відповідно вони можуть обмежувати самостійність держави-правопорушниці у виборі джерел репарацій. 
 

       6.4 Підстави і реалізація міжнародно-правової відповідальності

   . Підставами міжнародно правової відповідальності є передбачені нормами міжнародного права об'єктивні і суб'єктивні ознаки. Розрізняють такі підстави міжнародно-правової відповідальності:

 —  юридичні;

 —  фактичні;

 —  процесуальні.

  Під юридичними підставами розуміють міжнародно-правові зобов'язання суб'єктів міжнародного публічного права, відповідно до яких те або інше діяння вважається міжнародним правопорушенням. Слід враховувати, що при міжнародному правопорушенні порушується не сама норма міжнародного права, а зобов'язання суб'єктів додержуватися її розпорядження, що містить міжнародне правило поведінки. Тому перелік джерел юридичних основ відповідальності є більш широким, ніж коло джерел міжнародного права. Юридичними підставами відповідальності є:

 —  міжнародний договір;

 —  міжнародний порядок;

 —  рішення міжнародних судів і арбітражів;

 —  резолюції міжнародних організацій  (наприклад, статті 24 і 25 Статуту  ООН установлюють юридичну відповідальність  для всіх держав-членів ООН  рішень Ради Безпеки ООН);

 —  односторонні міжнародно-правові  зобов'язання держав, що встановлюють  юридично обов'язкові правила  поведінки тільки для держави,  що взяла такі зобов'язання, (у  формі нот, заяв, декларацій і  т.д.).

  Фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності є саме міжнародне правопорушення, тобто діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта міжнародного права (його органів або посадових осіб), що порушують міжнародно-правові зобов'язання.

  Під процесуальними підставами міжнародної відповідальності розуміють процедуру розгляду справ про правопорушення і порядок притягнення винних суб'єктів до відповідальності. В одних випадках такий процесуальний порядок детально регламентований і закріплений у міжнародно-правових актах, в інших — його вибір залишений на розсуд органу, що застосовує міри відповідальності.* Підстави міжнародно-правової відповідальності держав

В українській  науці міжнародного права велика увага приділяється проблемі основ міжнародної відповідальності, тобто умов її виникнення. Мається на увазі визначення того, на підставі яких даних і за яких обставин можна установити відносно якої-небудь держави наявність міжнародно-протиправного діяння як джерела міжнародної відповідальності.

Виділяють такі підстави міжнародної відповідальності: нормативні (правові), юридико-фактичні та процесуальні.

Під нормативною підставою відповідальності розуміють договір, закон чи інше джерело права, у силу чи на підставі якого суб'єкт може бути притягнутий до відповідальності. Нормативною підставою міжнародної відповідальності є міжнародно-правові акти, що встановлюють міжнародні зобов'язання, порушення яких може бути кваліфіковане як міжнародне правопорушення. До них В. А. Василенко зараховує міжнародний договір і міжнародний звичай, рішення міжнародних судів, рішення міжнародних (міжурядових) організацій, що за статутом цих організацій обов'язкові для держав-членів, а також односторонні міжнародно-правові акти держав. Останні встановлюють обов'язкові правила поведінки для даної держави у формі декларацій, заяв, нот, виступів посадових осіб тощо.