Поняття міжнародного економічного права

ЗМІСТ І ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ

ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Торговельні взаємовідносини  купців різних держав світу просте-

жуються впродовж усієї зафіксованої історії людства. Важливу роль

міжнародна торгівля відігравала за часів існування  Афін, Стародав-

нього Єгипту, італійських міст-держав Венеції, Флоренції та Генуї,

німецького Ганзейського торговельного союзу. Міжнародно-правове

регулювання економічних, і передусім торговельних, взаємовідносин

держав формувалося  разом з формуванням інших  міжнародних від-

носин. Торговельні взаємовідносини держав здавна були одним

з найважливіших  предметів міжнародних договорів. Відомо про

існування торговельного  договору між Єгиптом та Вавилоном, який

було укладено за 2,5 тис. років до н. е. Митне регулювання  зовніш-

ньої торгівлі розпочалося практично водночас з появою перших між-

державних торговельних договорів.

Здавна визначальним моральним і правовим принципом  торго-

вельних відносин визнавалася їх свобода. Римський історик  Флор

(II ст.) зазначав, що з припиненням торговельних відносин порушу-

ється союз людського  роду. Релігійно-політичний діяч Візантії Іоанн

Златоуст (V ст.) стверджував: “Самим Богом надана нам  легкість тор-

говельних зносин, щоб ми могли споглядати на світ як єдине житло,

а також щоб  кожний, надаючи іншому свої вироби, міг безперешкод-

но одержувати від іншого те, чого у того достатньо” [2, 5].

Засновник науки  міжнародного права Гуго Гроцій (XVII ст.)

ідеям вільної  торгівлі (фрітрейдерству) надав правової форми, за-

значивши, що “ніхто не має права перешкоджати торговельним

відносинам якогось  одного народу з будь-яким іншим  народом”

[2, 5]. Принцип  свободи торгівлі здавна широко  використовується

у договірній практиці.

У Київській  Русі перший відомий міжнародний  договір було укла-

дено в 907 р. між  київським князем Олегом та візантійськими імпе-

раторами Леоном і Олександром. Умови цього договору передбача-

ли безмитну торгівлю купців Київської Русі у  столиці Візантії —

Царгороді (Константинополі) та забезпечення їх їстівними запасами.

У 1493 р. датський король і російський цар Іван ІІІ уклали договір

про дружбу та вічний союз. Цей договір передбачав безперешкод-

ний проїзд і  торгівлю купців, їхній захист з  боку місцевих властей,

справедливий  суд, стягнення звичайного мита, яке  існувало в цих до-

говірних державах [2, 5 ].

Людство не має  речових доказів щодо того, відколи  розпочався

розвиток світового  господарства: від першої міжнародної  операції

купівлі-продажу  товару (тобто продажу за гроші) або  від першої

міжнародної бартерної  операції (тобто обміну одного товару на

інший). Невідомий  також предмет першої зовнішньоекономічної уго-

ди. Відомо лише, що міжнародні економічні зв’язки  почали розвива-

тися дуже давно.

Великі географічні  відкриття сприяли поширенню  міжнародної

торгівлі за межі Європи. За 300 років, упродовж XV—XVIII ст., було

відкрито Америку, Австралію, Берингову протоку, тихоокеанські  ост-

рови, північне узбережжя Сибіру, морський шлях навколо  Африки до

Індії та Індокитаю, морські течії в Атлантиці  та Тихому океані. Нага-

даємо, що географічні  відкриття спонукалися не просто допитливі-

стю до невідомого. Першопрохідці передусім керувалися досить

прагматичними інтересами — шукали джерела сировини та ринки

для постачання товарів з Європи. Фахівці вважають, що світове гос-

подарство остаточно  сформувалося наприкінці XIX ст. завдяки роз-

витку світового  ринку, транспорту та машинної промисловості. Саме

остання зумовила масове виробництво товарів, обсягів  яких вистача-

ло не лише для  задоволення внутрішніх потреб, а  й для широкого

постачання на міжнародний ринок.

Міжнародний географічний поділ праці став помітним явищем.

Між країнами світу  завжди існували, існують й існуватимуть відмін-

ності щодо їх географічного  положення, природних ресурсів, струк-

тури господарства, навичок і майстерності трудового  населення

тощо. Як жодна  людина не може все знати й уміти, так і жодна дер-

жава незалежно  від розміру території та чисельності  населення не

може виробляти  все розмаїття потрібної їй продукції  та послуг.

Унаслідок географічного  поділу праці у країнах світу  формують-

ся галузі міжнародної  спеціалізації. Кожна країна орієнтується на експорт власної продукції. Спеціалізація господарств країн світу

здійснюється  з урахуванням порівняльних переваг  для виробництва

товарів і послуг, які має кожна окрема країна.

Міжнародний географічний поділ праці відбувається здавна і три-

ватиме й надалі. Країни, які дотримувались автаркії (від грецьк.

ανταρκεια — самоврядування), згодом змушені відмовлятися від та-

кої хибної політики. Економікам країн стає тісно в  національних ме-

жах. Економіка світу стає справді глобальною.

Економічні зв’язки  між державами не лише необхідні, а й взаємо-

вигідні. Окрім  міжнародної торгівлі зовнішньоекономічне  співробіт-

ництво розвивається і в інших формах: створюються  спільні під-

приємства, вільні економічні зони, експортується капітал тощо.

Міжнародні економічні відносини — це форма зв’язку  між дер-

жавами, між державами  та міжнародними організаціями, між

міжнародними  організаціями з різних аспектів міжнародного еко-

номічного життя. 

СИСТЕМА ТА ОСОБЛИВОСТІ

МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ  ВІДНОСИН

Для сучасних міждержавних відносин, зважаючи на поглиблення

міжнародного  поділу праці та інтернаціоналізацію  економічного

життя, питання  зовнішньоекономічного співробітництва  набуває пріо-

ритетного значення.

Науково-технічна революція (НТР) прискорила процес інтернаціо-

налізації економічної  діяльності. Економіки країн світу  розвиваються

не ізольовано, з епізодичним виходом на міжнародний  ринок, а в по-

стійній взаємодії  суб’єктів господарювання як у межах  країн, так і з

відповідними  суб’єктами інших держав світу.

Під впливом  НТР міжнародні економічні відносини  постійно роз-

ширюються, набирають  масштабності та комплексності, із суто зов-

нішньоторговельних  трансформуються у промислове та науково-

технічне  співробітництво.  Співробітництво  у  сфері  торгівлі,

промислового  виробництва, науки і техніки  на стабільній великомас-

штабній, комплексній  і довготривалій основі є об’єктивною  потребою

сучасного етапу  розвитку цивілізації.

Міжнародні економічні зв’язки різняться як за предметним

змістом, так  і за суб’єктами. Термін “міжнародні  економічні відноси-

ни” є узагальнюючим  і охоплює торговельні, виробничі, науково-технічні, валютні, кредитні, транспортні, інвестиційні (наприклад,

рух капіталу) та інші господарські зв’язки, що відбуваються на між-

народному рівні. 

ПРЕДМЕТ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРАВА 

Предметом міжнародного економічного права є міжнародні еко-

номічні відносини: як дво-, так і багатосторонні. У  межах міжнародно-

го економічного права міжнародними вважаються відносини між

державами та іншими суб’єктами міжнародного публічного права.

Економічні відносини  є комерційними в широкому розумінні. Отже,

усі відносини  сфери міжнародного публічного права, де присутній

комерційний елемент, належать до сфери дії міжнародного еконо-

мічного права. Такими елементами є купівля-продаж, оренда, підряд,

міна, найм, позика, лізинг, франчиза та перевезення. Наприклад, норми

транспортних  конвенцій щодо міжнародних перевезень пасажирів

і вантажів належать до міжнародного економічного права, якщо

вони стосуються торговельно-економічних відносин між суб’єктами

міжнародного  права.

Об’єктивними  передумовами міжнародно-правового  регулювання

економічних відносин є наявність суверенних держав та інших

суб’єктів міжнародного права, необхідність підтримки та розвитку

зв’язків між  ними в економічній сфері. Міжнародно-правове  регулю-

вання відбувається як процес впливу норм міжнародного публічного

права на систему  міждержавних економічних зв’язків з метою наве-

дення і підтримки  певного бажаного порядку.

Міжнародне право  є незамінним інструментом організації  міжна-

родних економічних  відносин. Воно є свідомим узгодженим впливом

держав на їх розвиток у потрібному напрямі.

Ще у Стародавньому  Римі поряд з національним цивільним  пра-

вом (jus civile), яке поширювалося лише на римських громадян, ви-

никла система  правових норм, що регулювали відносини  у сфері

міжнародної торгівлі (від лат. jus gentium — право народів). Що-

правда, право  народів було національним, а не міжнародним. В епо-

ху Юстиніана цивільне право та право народів злилися в єдине

римське цивільне право. У Стародавньому Римі міжнародна торгів-

ля не була пріоритетною, оскільки римляни віддавали перевагу по-

грабуванню інших  народів, а не підтримці відносин з ними на комерційній основі. За такої політики у Римі був відсутній проша-

рок купців [14, 11 ].

У Європі саме завдяки  діяльності купців склалося міжнародне ре-

гулювання їхньої діяльності. З’явилося міжнародне купецьке право

(jus mercatorum), яке  занепало у XVIII ст., оскільки дії абсолютних

монархів виявили  тенденцію до його “націоналізації”. Монархам не

подобалося, щоб  право творив хтось інший, а не вони.

Першою країною  Європи, яка надала торговельним звичаям  силу

закону, є Франція. Французький торговельний кодекс 1808 р. сприяв