Поняття і суб'єкти міжнародно-правової відповідальності

3. Боргова  кабала у вигляді праці боржника, не зарахованого в погашення  боргу і не обмеженого тривалістю  роботи і характером самої  праці.

4. Кріпосний  стан землекористувача, при якому  користувач зобов'язаний згідно  із законом, звичаєм або угодою  жити і працювати на землі,  належній іншій особі, і виконувати  певну роботу для такої особи  або за винагороду, або без  такої і не може змінити  свій стан.

5. Примусова  і обов'язкова праця, регульована  рамками національного законодавства,  допускається тільки за вироком суду, в суспільних цілях при ліквідації стихійних лиха, аварій, катастроф, а також на військовій службі.

Тортури - це "будь-яка дія, якою якій-небудь особі умисно заподіюється сильний біль або страждання, фізичне або етичне, щоб отримати від нього або від третьої особи відомості або визнання, покарати її за дію, яку вчинила вона або третя особа чи в здійсненні якої вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу, або із будь-якої причини, заснованої на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюється державним посадовцем або іншою особою або з їх відома чи мовчазної згоди". Не є тортурами біль або страждання, які виникають лише в результаті законних санкцій, невіддільних від цих санкцій, або викликаються ними випадково.

Норми про заборону тортур включені в Загальну декларацію прав людини (ст. 5), Міжнародний  пакт про цивільні і політичні  права 1966 р. (ст. 7), Конвенції про боротьбу з геноцидом, апартеїдом, рабством, Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Конвенцію ООН проти тортур й  інших жорстоких, нелюдяних або  принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 р.

Ступінь суспільної небезпеки цих актів  значно нижчий за тортури, тому в Конвенції 1984 р. говориться лише про їх запобігання. При цьому маються на увазі  дисциплінарні, адміністративні, кримінальні  та інші санкції (ст. 16). Ніякі обставини, будь то стан війни, надзвичайний стан, загроза озброєного конфлікту, внутрішня  політична нестабільність, наказ  вищестоящого начальника або органу влади, не можуть служити виправданням тортур. 

Піратство, тобто використання з метою одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна, - передбачено як у міжнародному праві, так і національним законодавством.

Основним  безпосереднім об'єктом злочину  є безпека міжнародного судноплавства, а також власність або життя, здоров'я, воля і гідність особи. Потерпілими від піратства можуть бути тільки члени екіпажу або пасажири морського чи річкового судна.

Вчинення  дій, які за міжнародним правом кваліфікуються як піратські, стосовно осіб" які перебувають на стаціонарних платформах, розташованих на континентальному шельфі, кваліфікується як диверсія, тероризм або відповідний злочин проти власності чи проти життя та здоров'я особи. Так зване "повітряне піратство" може бути кваліфіковане як захоплення повітряного судна.

Інші  злочини передбачено, зокрема, у  Женевській конвенції про відкрите море 1958 р.. Договорі про заборону випробовувань  ядерної зброї 1963 р.. Конвенцією про  захист ядерного матеріалу 1980 р., Гаазькою конвенцією про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 р., Монреальською конвенцією про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 р. тощо.

Ординарні міжнародні правопорушення не мають  явно виражених ознак зафіксованих відповідними міжнародно-правовими  нормами. Ці ознаки встановлюються на основі аналізу відповідних міжнародних зобов'язань держави, що містяться в договорах, звичаях, рішеннях міжнародних судів і т.п. До ординарних міжнародних правопорушень належать, як правило, порушення зобов'язань окремих держав одна перед одною.

Факт  того, що основною ознакою, що характеризує міжнародне правопорушення, повинне  бути порушення міжнародного зобов'язання, широко визнана міжнародною дипломатичною, судовою й арбітражною практикою, а також доктриною міжнародного права.

У складі правопорушення розрізняють об'єктивні і суб'єктивні елементи. Комісія міжнародного права виділила два елементи, що утворюють склад міжнародно-протиправного діяння держави. Ст. З проекту статей про відповідальність держав визначає: "Міжнародно-протиправне діяння держави в наявності в тому випадку, коли:

а) яке-небудь поводження, що полягає в дії чи бездіяльності, може, відповідно до міжнародного права, приписуватися державі;

б) таке поводження являє собою порушення  міжнародного зобов'язання цієї держави".

Перший  з цих елементів "кваліфікується звичайно як суб'єктивний елемент і  характеризується вчинком, що може бути приписаний не окремій особі чи групі  осіб, що фактично вчинили його, а  державі як суб'єкту міжнародного права", а другий - "як об'єктивний елемент: держава... цим вчинком порушує  прийняте нею міжнародне зобов'язання ".

Державі привласнюється діяльність її органів, а також органів її адміністративно-територіальних одиниць і організацій, уповноважених  виконувати прерогативи державної  влади, зокрема, коли ці органи перевищили свої повноваження, установлені внутрішньодержавним  правом чи порушували інструкції, що стосуються їхньої діяльності.

Вирішення питання про те, чи є конкретне  діяння держави підставою її міжнародно-правової відповідальності, залежить від наявності в поведінці держави сукупності елементів, що утворюють склад міжнародного правопорушення.

Загальний склад міжнародного правопорушення містить у собі наступні елементи:

а) об'єкт  протиправного діяння; б) протиправне  поводження держави, що виражається  в діяннях її органів;

в) шкода, що є наслідком протиправного поводження держави;

г) причинний  зв'язок між протиправним поводженням держави і шкідливими наслідками, що наступили. Кожний з цих елементів присутній у складі конкретного правопорушення, тобто лише наявність цих ознак свідчить про те, що в поводженні держави мається склад міжнародного правопорушення.

Отже, проблеми міжнародно-правової відповідальності специфічні, багатогранні і досить складні. Розвиток і кодифікація  норм і принципів відповідальності в міжнародному праві вимагають аналізу і погодженості багатьох питань, кожне з яких повинно бути розглянуте і враховане для того, щоб правильно відбити ті зміни, що відбулися в міжнародному праві.

Особливою формою відповідальності держави за міжнародний злочин є передача частини її території потерпілим суб'єктам з метою гарантії їх безпеки. Разом з тим це може служити компенсації збитку, що не може бути відшкодований іншим шляхом.

У випадку  агресії надзвичайні сатисфакції  і репарації можуть застосовуватися  комулятивно. Таким способом зважувалося  питання про форми відповідальності Німеччини і Японії після Другої світової війни. Відповідно до Декларації 1945 року про поразку Німеччини і згідно з рішеннями Берлінської конференції 1945 року, відповідальність Німеччини була виражена в її обов'язку: 1) визнати верховну владу Контрольної Ради, що повинна була тимчасово діяти замість центрального уряду Німеччини; 2) підкоритися режиму повоєнної окупації, встановленого Контрольною Радою. Основними цілями режиму окупації Німеччини були: а) повне роззброєння і демілітаризація, ліквідація всієї німецької промисловості, що могла бути використана для військового виробництва чи контроль над нею; б) знищення націонал-соціалістичної партії, її філій і підконтрольних організацій, розпуск усіх нацистських установ і викорінювання всякої нацистської і мілітаристської пропаганди; в) побудова німецького політичного життя на демократичній основі за допомогою скасування нацистських законів, що створили основу для гітлерівського режиму чи встановили дискримінацію за ознаками раси, релігії чи політичних переконань; реорганізація судової системи; усунення з відповідальних посад членів нацистської партії, що були більше номінальними учасниками її діяльності.