Міжнародно-правові питання громадянства

Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Апреля 2013 в 02:33, контрольная работа

Краткое описание

  Громадянство регулюється в принципі внутрішнім законодавством держави. Можливо відсутність закону про громадянство в будь-якій державі. Але справа не у формальному законодавчому регулюванні громадянства. Громадянство - поняття, нерозривно пов'язане з державністю. Відсутність закону про громадянство не означає відсутність самого громадянства, хоча і може ускладнити ведення зовнішніх зносин. Так чи інакше, регламентація громадянства - внутрішнє питання, сфера внутрішньої компетенції держави. Умови придбання і втрати громадянства встановлюються внутрішнім законодавством держави.

Оглавление

Вступ
1. Поняття громадянства та його значення в міжнародному праві
2. Способи набуття громадянства та його припинення
3. Подвійне громадянство та безгромадянство
4. Правові питання щодо стану іноземців, статусу біженців і переміщенців
Висновки
Список використанних джерел

Файлы: 1 файл

міжнародне право.docx

— 73.66 Кб (Скачать)

                                           

 

                                                ЗМІСТ

 

         Вступ

  1. Поняття  громадянства  та  його  значення  в  міжнародному  праві
  2. Способи  набуття  громадянства  та  його  припинення
  3. Подвійне  громадянство  та   безгромадянство
  4. Правові питання щодо стану іноземців, статусу біженців і переміщенців

 Висновки

 Список  використанних   джерел

 

                                                   Вступ

 

   Громадянство - це стійкий правовий зв'язок фізичної особи з державою, що виражається в сукупності їх взаємних прав та обов'язків. Іноді громадянство називають приналежністю особи до держави. Громадянство - стійкий правовий зв'язок, оскільки навіть в разі виїзду громадянина за кордон його громадянство автоматично, як правило, не припиняється.

    У законодавстві деяких держав існують різні терміни для позначення приналежності фізичних осіб до держави. У країнах з республіканською формою правління зазвичай вживається термін «громадянство», в країнах з монархічною формою правління все ще зустрічається термін «« підданство ». В американському, британському, а також у законодавстві деяких інших держав існує множинність термінів, що позначають належність особи до держави.

    Поряд з термінами «citizen» (громадянин) і «subject» (підданий) в англо-американській теорії і практиці також широко поширений термін «national», який буквально може бути перекладено як «особа, що володіє певною національною приналежністю» (в юридичному сенсі). Ця множинність термінів, що означають в даний час по суті одне й те ж, породжена в минулому колоніалізмом. У практиці колоніальних держав термін "громадянство" спочатку застосовувався лише у відношенні осіб, що володіють політичними і громадянськими правами в повному обсязі. Корінне населення колоній зазвичай відносили до особам, які мають юридичної приналежністю до цієї держави (nationals, ressortissants і т. д.). Крах колоніалізму привів до зміни початкового змісту згаданих термінів. Деякі з них взагалі вийшли з ужитку, але їх множинність збереглася до цих пір.

   Громадянство регулюється в принципі внутрішнім законодавством держави. Можливо відсутність закону про громадянство в будь-якій державі. Але справа не у формальному законодавчому регулюванні громадянства. Громадянство - поняття, нерозривно пов'язане з державністю. Відсутність закону про громадянство не означає відсутність самого громадянства, хоча і може ускладнити ведення зовнішніх зносин. Так чи інакше, регламентація громадянства - внутрішнє питання, сфера внутрішньої компетенції держави. Умови придбання і втрати громадянства встановлюються внутрішнім законодавством держави. Оскільки кожна держава в даній області діє самостійно, неминучі зіткнення (колізії) законів про громадянство різних держав. Такі колізії можуть бути джерелом непорозумінь та конфліктів міжнародного характеру. Для їх ліквідації або запобігання держави часто вдаються до укладення міжнародних договорів, тобто виробляють відповідні норми міжнародного права.

    В наступній  контрольній роботі, ми розглянемо,  міжнародно-правові питання  громадянства,  сутність, ознаки,  способи його  набуття та припинення, що таке  подвійне  громадянство, правовий  стан іноземців  та   значення  громадянства  для  міжнародного  права. 

 

  1. Поняття громадянства та його значення в міжнародному праві

 

    Громадянство - це політико-правовий зв'язок особи і держави стійкого характеру, у результаті якого між ними виникають взаємні права й обов'язки.

    У цьому формулюванні містяться усі найважливіші ознаки громадянства:

- громадянство - це правовий зв'язок особи і держави;

- юридичні права й обов'язки між суб'єктами правовідносин громадянства носять взаємний характер: держава вправі вимагати від особи поваги і дотримання своїх законів, але в той же час зобов'язана здійснювати захист цієї особи як на своїй території, так і за її межами; особа ж, у свою чергу, має право вимагати від держави забезпечення такого захисту, але в той же самий час вона зобов'язана додержуватися її законів;

-  громадянство - це політичний зв'язок особи і держави, тому що припускає той або інший ступінь участі особи в управлінні справами держави і суспільства: участь у виборах, референдумах, сплату податків та ін.;

- сталість такого зв'язку припускає наявність потенційної можливості його розірвання (особа вправі вийти з громадянства на підставі свого волевиявлення і на підставах, передбачених законодавством).

    Таким чином, суть політико-юридичного статусу особи як громадянина конкретної держави полягає в участі індивіда в справах по управлінню суспільством і державою, активному користуванню своїми правами і сумлінному виконанню обов'язків, покладених на нього законом. Причому встановлення такого статусу є винятковою прерогативою даної держави. Але в деяких випадках це породжує колізію норм про громадянство різноманітних держав, що може знайти своє вирішення тільки на рівні міжнародного права за допомогою укладання відповідної угоди між зацікавленими державами. Насамперед це стосується ситуації подвійного громадянства в силу законодавства про громадянство держав, кожна з яких визнає даного індивіда своїм громадянином. У принципі, обидві такі держави звичайно не визнають приналежність даного індивіда громадянству іншої держави. Але це лише ускладнює становище відповідного індивіда, оскільки, знаходячись у межах юрисдикції однієї держави, він може бути притягнутий до відповідальності за деякі діяння, які він учинив у межах території іншої держави в якості її громадянина. Тому зацікавлені держави укладають іноді угоди про ситуацію подвійного громадянства, щоб мінімізувати наслідки такої ситуації для індивіда або взагалі її виключити. У Законі України «Про громадянство» від 8 жовтня 1991 року нашою державою признавалася можливість подвійного громадянства, що виникає на основі міжнародних угод, котрі укладаються Україною. Хоча в договірній практиці України такі приклади були відсутні. Проте вже в Конституції України 1996 року закріплене положення про те, що в Україні існує єдине громадянство (ст. 4), яке знімає проблему виникнення подвійного громадянства до громадян України. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року серед принципів законодавства України про громадянство (ст. 2) закріплює принцип єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною від визнається лише громадянином України.

    Щодо громадянства можуть бути виділені правові стани індивіда, який знаходиться в будь-який час на території конкретної держави.

      Громадянин (патрид) - це особа, яка має докази приналежності до громадянства даної конкретної держави. В Україні громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

   Документами, що підтверджують громадянство України, є:

1. Паспорт громадянина України;

2. Свідоцтво про належність до громадянства України;

3. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4. Тимчасове посвідчення громадянина України;

5. Проїзний документ дитини;

6. Дипломатичний паспорт;

7. Службовий пасорт;

8. Посвідчення особи моряка;

9. Посвідчення члена екіпажу;

10. Посвідчення особи на повернення в Україну.

       Особа без громадянства (апатрид, аполід) - це особа, яка знаходиться на території конкретної держави і не має доказів приналежності до громадянства якоїсь держави взагалі. У місці свого перебування апатрид одержує документ, що засвідчує його особистість і правовий стан. В Україні таким документом є посвідчення на проживання.

  Особа з подвійним або множинним громадянством (біпатрид) - це особа, яка має доказ приналежності  до громадянства двох і більше держав. У цьому випадку таким доказом виступають паспорти або інші документи громадянина двох або декількох держав. У цьому випадку іноді виникає необхідність визначення ефективного громадянства, що особливо важливо в колізійному праві при участі таких осіб у цивільно-правових відносинах, ускладнених іноземним елементом (цивільних, сімейних, трудових та ін.).

    Іноземний громадянин - це особа, яка знаходиться на території конкретної держави і не є її громадянином, але має докази приналежності до громадянства іншої держави. У якості такого доказу виступає паспорт громадянина (підданого) іноземної держави.

    Особливу увагу слід звернути на застосування терміна «іноземці», використовуваного в законодавстві багатьох держав. Виходячи з положень ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 року, «іноземцями визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, і особи без громадянства - особи, які не належать до громадянства якої-небудь держави». Його тлумачення дає нам розуміння того, що в коло осіб, які є іноземцями, входять не громадяни конкретної держави, а тільки іноземні громадяни й особи без громадянства (апатриди), які знаходяться на території цієї держави. Слід зазначити, що Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року використовує як термін «іноземець» , під яким розуміє особу, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, тобто фактично іноземного громадянина, так і термін «особа без громадянства», під яким розуміє особу, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином, тобто апатрида.

  Національне законодавство багатьох держав розрізняє декілька категорій іноземців: постійно проживаючих на території держави; перебуваючих (які знаходяться) тимчасово у державі; володіючих дипломатичним імунітетом; біженців та ін., правове становище кожної із яких має с вої особливості.

   Згідно зі ст.1 ЗУ «Про громадянство України» від 18 січня 2001року:

 - проживання на території України на законних підставах - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні;

- безперервне проживання на території України - це проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.

    Порівняльний аналіз нормативно-правового регулювання інституту громадянства, а також його міжнародно-правова регламентація, дає можливість виділити визначені субінститути громадянства. Такі субінститути виділяються за основними, приблизно однорідним за змістом, розділами законів про громадянство багатьох держав, зрозуміло, з урахуванням   особливостей норм, що містяться у різних законах.

    Виділяються наступні групи субінститутів законодавства про громадянство:

  • Загальні положення (субінститути)

1. Поняття громадянства та принципи його законодавчого регулювання.

2. Подвійне громадянство, безгромадянство й іноземне громадянство.

3. Захист, заступництво і сприяння зберіганню і набуттю громадянства.

  • Приналежність до громадянства або визнання громадянства

4. Визначення поняття приналежності до громадянства та її найпростіші

     форми.

5. Визнання громадянства.

6. Особливі форми визначення приналежності до громадянства в різних

     країнах.

  • Набуття громадянства, його способи, і умови

7. Визначення (закріплення) підстав і інших загальних умов набуття

    громадянства.

8. Приймання у громадянство, його реєстрація й оптація.

9. Відновлення в громадянстві.

  • Припинення громадянства

10. Підстави (види) припинення громадянства.

11. Вихід із громадянства.

12. Втрата і позбавлення громадянства.

  • Інші субінститути законодавства про громадянство:
  1. Набуття громадянства народженням і зміна громадянства дітей; громадянство недієздатних осіб; державні органи у справах громадянства і їх повноваження; виконання рішень у справах про громадянство і їх оскарження;
  1. Охоплюють не тільки суміжні інститути сімейного, цивільного, конституційного й адміністративного законодавства конкретних держав, але і знаходять своє закріплення в багатосторонніх міжнародних угодах між державами з питань громадянства.

 

  1. Способи набуття громадянства та його припинення

   Міжнародному праву відомі такі способи набуття громадянства:

  • філіація;
  • натуралізація ( іноді іменована укоріненням );
  • оптація і трансферт;
  • змішана система набуття громадянства.

Громадянство надається:

а) при народженні, на підставі закону,

б) за клопотанням перед відповідними владами зацікавленою особою або від її імені відповідно до закону держави».

    В законодавстві України про громадянство закріплені такі підстави набуття громадянства України:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

    Філіація (від лат. Filius - син) - набуття громадянства за народженням. У порядку філіації громадянство набувається на підставі двох принципів:

Информация о работе Міжнародно-правові питання громадянства