Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Апреля 2013 в 02:33, контрольная работа
Громадянство регулюється в принципі внутрішнім законодавством держави. Можливо відсутність закону про громадянство в будь-якій державі. Але справа не у формальному законодавчому регулюванні громадянства. Громадянство - поняття, нерозривно пов'язане з державністю. Відсутність закону про громадянство не означає відсутність самого громадянства, хоча і може ускладнити ведення зовнішніх зносин. Так чи інакше, регламентація громадянства - внутрішнє питання, сфера внутрішньої компетенції держави. Умови придбання і втрати громадянства встановлюються внутрішнім законодавством держави.
Вступ
1. Поняття громадянства та його значення в міжнародному праві
2. Способи набуття громадянства та його припинення
3. Подвійне громадянство та безгромадянство
4. Правові питання щодо стану іноземців, статусу біженців і переміщенців
Висновки
Список використанних джерел
У звязку із згаданими причинами держави за допомогою внутрідержавних, а таком міжнародно-правових засобів намагаються усунути негативні правові наслідки як апатризму, так і біпатризму. Розглянувши основні теоретичні підвалини інституту громадянства та договірно-правову базу, на якій даний інститут ґрунтується, можемо відзначити факт невеликої кількості міжнародних угод світового характеру, що відповідно спричиняє колізії законів про громадянство різних держав та міжнародного права. Щодо українського законодавства, то серед інституцій конституційного права нашої держави інститут громадянства є одним із найважливіших правових інститутів. У нормах вітчизняного законодавства, що регулюють цей інститут, в цілому відображені положення міжнародних документів з питань громадянства, а також враховано позитивний досвід законодавчого регулювання зазначених питань в інших державах. Розглянувши основні проблеми громадянства, що зустрічаються у практиці міжнародного права, можемо зазначити, що незважаючи на намагання міжнародної спільноти усунути конфліктні питання з цього приводу, колізії усе ж трапляються, зокрема, через конфлікти внутрішніх законодавств держав між собою та з міжнародним правом. Тому дане питання потребує ширшого доопрацювання на міжнародній арені. Найбільш вдалою спробою усунення негативних правових наслідків подвійного громадянства та безгромадянства слід вважати договір між скандинавськими країнами 1969 року. Система договорів з питань громадянства між розвинутими країнами безперервно вдосконалюється та обновлюється. Найбільш позитивною обставиною є те, що діалектичний розвиток цієї договірної системи, по суті справи, ніколи не зупинявся. Проте слід відзначити, що загальний рівень міжнародно-правового регулювання питань громадянства на основі універсальних норм все ще досить низький.
У міжнародному праві вироблено цілий ряд прогресивних норм у сфері громадянства, що носять характер звичаїв та користуються широким або навіть загальним визнанням, але їхня універсальна кодифікація в рамках ООН поки що не здійснена, незважаючи на те, що така необхідність існує, оскільки колізії законів про громадянство різних держав продовжують викликати ускладення у міждержавних відносинах. Усунення існуючих міждержавних протиріч можливе шляхом розширення за умови поваги законодавства кожної держави міжнародного співробітництва у здійсненні соціальних, політичних та особистісних прав людини, до яких саме і відносяться права у сфері громадянства. Сподіваємося, що молоді українські юристи зроблять гідний нашої держави внесок у творення нових та вдосконалення існуючих норм міжнародного права у такій важливій галузі, як права людини.
Список використаних джерел
Генеральною Ассамблеєю від
10 грудня 1948 року /Електронний ресурс/ http://zakon1.rada.gov.ua/