Охорона жінок за трудовим законодавством

Але криза в економіці, падіння рівня життя у більшості  частин населення країни загострює  проблему становища жінки на ринку  праці.

Сучасне становище жінок  на ринку праці характеризується їх дискримінацією у сфері зайнятості, за якої вони не мають вільного доступу до конкретних та високооплачуваних професій. Жінок перших звільняють і останніх приймають на роботу.

Торгівля жінками –  складне явище з багатьма факторами  впливу на рішення жінок працювати  за кордоном. Мабуть, найсильнішим з  них є безвихідне економічне становище. У деяких випадках жінки, котрих рятують після порушення їхніх прав (включаючи фізичне і сексуальне насильство), добровільно повертаються до країн, куди їх продано. Часто вони це роблять тому, що не можуть знайти роботу у своїй країні або жінках надто складно повернутися до минулого життя. Мотиви виїзду жінок за кордон різні: бажання матеріально забезпечити сім’ю, здобути освіту тощо. Але за цією різноманітністю причини потрібно бачити головне – те, що торгівля жінками є наслідком як нерівноправності останніх, так і складні умови працевлаштування в своїй країні, низькі заробітні плати.

При переході до ринкової економіки в Україні не було вжито  комплексних заходів для захисту  вразливих груп населення, до яких належать і жінки.

Фемінізація бідності в Україні сприяє пошуку останніх будь-якої роботи та засобів поліпшення матеріального становища, навіть, без огляду на  можливість негативних наслідків. Тому й спостерігається високий рівень трудової міграції з нашої держави за кордон, особливо до більш розвинених в економічному плані країн. Але вони мають достатньо жорсткі закони і обмеження щодо використання праці іноземців. Тому українським громадянам практично неможливо знайти легальну роботу.

Крім того, українські жінки потрапляють за кордон без  знання чужих законів, звичаїв, часто не володіючи іноземною мовою. На жаль, мало хто з них має уявлення не тільки про Закони, які діють у тих країнах, а й про свої права та обов’язки. Тому порушення загальнолюдських прав жінок, поряд із зловживанням та насильством, має масовий характер. Разом з важкими умовами праці вони страждають від фінансової експлуатації, використовуються для сексуальних послуг.

Підсумовуючи, можна сказати, що торгівля жінками є одним із видів насильства, спрямованого проти  жінок, яку живлять бідність та ущемлення прав на підґрунті статі.

Ситуація у нашій  країні ускладнюється не тільки кризовим станом економіки, а й тим, що процес міграції криміналізується. Адже дешева робоча сила українських жінок становить  підґрунтя надприбутків посередників як в Україні, так і за кордоном. Тому не можна залишатися у національних рамках і вважати чинниками виїзду жінок за рубіж суто внутрішні проблеми. Жіноча міграція з України – не тільки вибір самих жінок. Насправді, злочинці ведуть активну пропаганду серед молодих жінок і дівчат і Україні. Останнім часом торговці людьми розгорнули організоване постачання жінок в Україну чоловікам у розвинені країни. Для цього активно використовується Інтернет, при чому не тільки для реклами посередників,  а й для демонстрації жінок і дівчат на продаж як наречених. Торгівля відбувається за допомогою багатьох механізмів, включаючи фірми, які пропонують легальне або нелегальне працевлаштування, друзів, туристичні та шлюбні агенції.

Інтернет, торгівля людьми – вигідний бізнес. За продаж жінки контрабандисти отримують початковий «внесок» і відсотки від її заробітку за кордоном.

На сьогодні стали  широко відомі факти торгівлі жінками, які мають не поодинокий, а, на жаль, масовий характер. Під виглядом творчих  та мистецьких колективів, туристичних груп за кордон вивозяться громадянки нашої держави, яких у подальшому продають у будинки розпусти. При чому в значній кількості випадків це відбувається без їх бажання, а робіться шляхом шахрайства і обману.

Наведені політичні, соціальні та економічні умови сприяють торгівлі жінками.           

Основним (базовим) міжнародно-правовим документом, спеціально призначеним  для захисту прав жінок, є Конвенція  про ліквідацію всіх форм дискримінації  щодо  жінок. Конвенція визначає поняття «дискримінація щодо жінок» як будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямоване на ослаблення, чи таке, що зводить нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок прав людини і основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній або будь-якій іншій галузі.

З 1919 р. Міністерством  Охорони Праці було прийнято 180 конвенцій  і 87 рекомендацій з широкого спектра  питань у сфері праці. Більшість  документів стосуються як чоловіків, так і жінок, за якими жінки користуються такими ж правами, як і чоловіки, в різних сферах. Це основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці, або техніка безпеки і гігієна праці. Крім загальних документів, МОП прийняла ряд стандартів стосовно окремо працюючих жінок.

З початку свого існування  МОП приділяло багато уваги здійсненню заходів, спрямованих на встановлення рівних можливостей для працюючих  чоловіків і жінок. Завдяки пріоритетності завдання, було досягнуто значних успіхів. Автор визначає дві тенденції.

З 1919 року до 50-х років  наголошувалося на захисті працюючих  жінок від надто важких умов праці. Основною метою був захист здоров’я жінок з огляду на дітородіння: мінімальні стандарти щодо відпустки по материнству і допомог були, відповідно, серед найперших, прийнятих Міжнародною конвенцією праці. Крім того, були прийняті інші конвенції і рекомендації щодо заходів захисту жінок у сферах, безпосередньо не пов’язаних з роллю матері або майбутньої матері. На початку 50-хроків акценти змістились до ліквідації дискримінації жінок в зайнятості і до сприяння рівним можливостям і рівного ставлення до працюючих жінок, тобто перспективи їх зайнятості, а пізніше до твердження, що рівноправність означає відповідно рівні можливості як для жінок, так і для чоловіків у всіх відношеннях, в тому числі в законодавчому.     

Враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму  законодавство про працю передбачає певні обмеження у виконанні  певних робіт, а при деяких роботах  встановлює жінкам пільги і переваги, зокрема у Кодексі законів про працю введена глава 12 «Праця жінок».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Обмеження застосування жіночої  праці

Рівні права і можливості в одержанні освіти, загально і  спеціальної підготовки призвели до того, що жіноча праця за своєю кваліфікацією зрівнялась з чоловічою. Але крім роботи на виробництві жінки багато сил і часу приділяють домашньому господарству і вихованню дітей, навіть за умови, що це повноцінна сім’я, в якій ж чоловік.

Тому об’єктивно жінка  не може нарівні з чоловіком брати участь у суспільному виробництві.

Поширена теорія гармонійного поєднання виробничої праці з  материнством є оманливою, оскільки нею приховується експлуатація жінки.

Громадська думка не схильна вважати, що жінка взагалі  не повинна працювати в суспільному виробництві. Навпаки, серед виробничих спеціальностей є багато професій, які традиційно вважаються жіночими.

Склались галузі народного  господарства, де жінки займають чільні місця. Це торгівля і громадське харчування, охорона здоров’я і соціальний захист населення, народна освіта. Для держави обидві соціальні функції жінки - робота в суспільному виробництві і материнство – є важливим. Яку з цих функцій виконувати, має вирішити сама жінка. Якщо жінка вирішила присвятити себе сім’ї, вихованню дітей, то це заняття повинно визнаватися суспільно корисним і давати право за певних умов на матеріальне забезпечення при досягненні певного віку.

При виборі трудової діяльності робота жінки повинна бути достойною, добре оплачуваною, а не будь-якою, що дає якусь оплату та пільговий стан.

Пільги та переваги, передбачені  законодавством про працю, підірвали  конкурентноздатність жіночої  сили на ринку праці. Утримувати працівників, які мають багато пільг, власнику або уповноваженому ним органу невигідно, а примусити підприємців брати жінок на роботу в сучасних умовах практично неможливо. Робота жінок поза домашнім вогнищем викликана економічною необхідністю, якщо не самій утримувати себе і свою сім’ю, то принаймі бажанням допомогти чоловікові здобувати необхідні, хоч мінімальні засоби до існування, оскільки не завжди сім’я має змогу прожити на винагороду, яку отримує чоловік.

Вимушене суміщення  сімейних обов’язків з роботою на виробництві не проходить безплідно. Найвідчутнішим негативним наслідком  фактичного подвійного навантаження жінки є хронічна перевтома, що призводить до зниження продуктивності її праці на виробництві.

Держава намагається  не допускати застосування жінок  на важких роботах і на роботах  із шкідливими і небезпечними умовами  праці.

Згідно статті 174 Кодексу законів про працю забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умова праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).

Забороняється також  залучення жінок до підіймання і  переміщення речей, маса яких перевищує  встановлені для них граничні норми.

Перелік важких роботі та робіт із шкідливими і небезпечними умова праці, на яких забороняється  застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджується Міністерство охорон здоров’я України по нагляду за охороною праці.

Перелік важких робіт  та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я. Перелік складається з двох розділів. На роботах, що зазначені у розділі 1 Переліку, застосування праці жінок забороняється з дня набирання чинності названим наказом (з 10 квітня 1994 року). На роботах, зазначених у розділі 2 Переліку, праця жінок може використовуватися до спеціальної заборони.          

При вивільненні з  важки робіт та робіт із шкідливими умовами праці жінкам надаються  такі пільги:

а) збереження середнього заробітку за місцем попередньої роботи на час перенавчання або перекваліфікації, але не більше шести місяців;

б) збереження права користуватися  відомчою жилою площею, а також  дитячими дошкільними закладами  за місцем попередньої роботи.

Перелічені піль встановлені постановою Ради міністрів СРСР і ВЦРПС «Про додаткові заходи щодо поліпшення умов праці жінок, зайнятих у народному господарстві, що зберігає свою чинність в Україні.

Заборонено також використовувати  працю жінок на підземних роботах. Однак на деяких видах підземних робіт відповідно до частини першої ст. 174 КЗпП застосувати працю жінок неможливо. При цьому називаються нефізичні роботи та роботи з санітарного та побутового обслуговування. В Україні перелік підземних робіт, на яких допускається застосування праці жінок, не затверджувався. Тому зберігає чинність Перелік посад, пов’язаних з підземними роботами, на яких дозволяється, як виняток, застосування праці жінок.

Він включає такі посади і роботи:

а) керівні та непов’язані  із застосуванням фізичної праці;

б) пов’язані із санітарним та побутовим обслуговуванням;

в) пов’язані з необхідністю час від часу спускатися в підземні частини підприємства для виконання  нефізичних робіт.

Крім того, допускається проходження навчання і стажування в підземних умовах, якщо потім жінка буде виконувати роботи, де дозволяється застосування праці жінок.

Частина друга статті, що коментується, забороняє залучення  жінок до робіт, пов’язаних з підійманням  і переміщенням важких речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками  затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я. За умови чергування з іншою роботою допускається підіймання і переміщення жінками вантажу вагою до 10 кг. До 2 разів на годину. Якщо ж підіймання і переміщення вантажів проводиться жінкою постійно протягом зміни, гранично допустима вага вантажу, який може переміщатися жінкою протягом однієї години роботи. При підійманні вантажу з робочої поверхні (конвеєра, столу верстата) його сумарна вага протягом зазначеного часу неповинна перевищувати 350 кг. При підійманні вантажу з підлоги його сумарна вага протягом того ж часу не повинна перевищувати 175 кг. При переміщенні вантажу на візках або в контейнерах зусилля, що докладаються жінкою, не повинно перевищувати 10 кг.

Відповідно до статті 175 залучення жінок до робіт в  нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.

Перелік цих галузей і виді робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок в нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.

Зазначені у частині  першій статті обмеження не поширюється  на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї.

Частина перша статті 175 КЗпП, спочатку декларує заборону праці  жінок у нічний час. Потім формулює винятки з цієї загальної заборони. Меті дії цього винятку встановлюються за допомогою двох критеріїв. Перший з них позбавлений ознаки формальної визначеності, допускається застосування праці жінок у нічний час у тих галузях народного господарства, де це викликається особливою необхідністю. Мова йде про окремі галузі, отже, за відсутністю галузевої обумовленості, за наявності обумовленості іншими (але не галузевими) факторами використання праці жінок у нічний час не є можливим.

Ознака особливої необхідності, у будь-якому разі, покладає на власника обов’язок мотивувати рішення про  застосування жіночої праці і  нічний час вказівкою на те, у  чому ця особлива необхідність виявляється.