Права жінок

     План 

     Вступ 

     1. Становище жінки в українському суспільстві

     2. Правове регулювання прав та  можливостей жінок в Україні 

     2.1 Правові акти міжнародного рівня

     2.2 Правові акти національного рівня

     3. Правовий захист жінок у трудовому законодавстві України

     4. Шляхи вдосконалення правового регулювання прав жінок в Україні 

     Висновки 

     Список використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Проблема  створення ефективно діючого  правового механізму забезпечення для жінок рівних з чоловіками можливостей щодо участі у політичному та культурному житті України, доступі до матеріальних ресурсів значно актуалізується на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Відбувається усвідомлення того, що різниця між людьми, обумовлена біологічним статусом, не повинна розглядатися з точки зору чоловічої переваги, а потребує формування і вдосконалення юридичних гарантій захисту прав жінок. З самого моменту появи на світ жінка, як і чоловік, набуває права, які ґрунтуються на природних властивостях людини — право на життя, тілесну недоторканість, свободу. Тому надання рівних можливостей кожному члену суспільства (незалежно від статі), забезпечення гарантій вільного розвитку особистості, поваги честі і гідності жінок нарівні з чоловіками є вимогами часу, особливо для демократичної, правової, соціальної держави, якою прагне стати Україна. Сьогодні вирішення гендерного питання має допомогти у розв’язанні найбільш гострих соціальних, економічних та демографічних проблем суспільства. Визнання стратегічним напрямком розвитку України входження до світового співтовариства зумовлює критичне переосмислення патріархальні ідеї розподілу соціальних функцій чоловіка й жінки, перегляд законодавства та створення відповідного механізму реального забезпечення прав і свобод жінок, стимулювання їх участі у суспільних процесах, підвищення їх політичної активності. Даний механізм закладений ключовими міжнародними документами з прав людини, які визнала і ратифікувала Україна.

     Проблема  охорони, захисту, гарантування, дотримання прав та свобод жінок і раніше привертала увагу вчених, які досліджували окремі питання прав жінок та юридичні гарантії їх захисту в Україні. Однак, існує нагальна потреба розглянути в комплексі питання, що пов’язані зі статусом жінки у суспільстві, з принципово нової точки зору, а саме – з точки зору функціонування єдиного і цілісного механізму забезпечення прав жінок.

     Мета  реферату полягає у комплексному опрацюванні прав жінок, втілених у міжнародних актах і чинному законодавстві України, визначенні ступеню ефективності дії механізму їх захисту органами влади і громадськими організаціями як на національному, так і на міжнародному рівні, та запропонуванні шляхів його вдосконалення.

     Теоретична  база роботи ґрунтується на працях з юриспруденції, соціології та політології, автори яких заклали підвалини для дослідження проблеми прав людини або тією чи іншою мірою торкалися гендерного питання (С. Айвазова, Н. Антонюк, О. Балакірєва, О. Бандурка, О. Вороніна, В. Горшенєв, М. Козюбра, В. Копейчиков, Т. Кліменкова, К. Левченко, Є. Лукашова, П. Рабинович, О. Скакун, Ю. Тодика та ін).

     Забезпечення  прав і свобод людини визначає сьогодні діяльність держави, а творення нових форм суспільних відносин між статями на основі світових загальнолюдських стандартів дотримання прав людини є необхідною умовою перебудови України в контексті світового співтовариства, розбудови нових форм міжнародного спілкування.

     Визначення  в Конституції України принципу рівноправності жінок і чоловіків  свідчить про вихід Української держави й громадянського суспільства на європейський і світовий рівень розв’язання ґендерних проблем. 

     1. Становище жінки в Українському суспільстві 

     Сьогодні  у світі одним з найактуальніших  питань в сфері захисту прав людини є питання, щодо становища жінки  в суспільстві. В Україні цьому  питанню приділяється дуже багато уваги але не зважаючи на всі зусилля органів державної влади, ситуація і досі залишається повністю не вирішеною. Так вже історично склалося, що українська жінка в усі часи виконувала здебільшого роль господині дому та займалася вихованням дітей, а тому, звичайно ж, ніякого відношення до суспільної, громадської праці не мала. Це ж і стосується місця української жінки в політиці. Так, наприклад, одним з положень комуністичної ідеології емансипації жінок було масове залучення жінок в оплачувану трудову сферу поза домашньої працею. Протягом всього радянського періоду високий рівень зайнятості жінок в народному господарстві подавався як показник емансипації та досягнень соціалізму. Становище жінок було дуже тяжким, на підтвердження цього можна навести той факт, що після народження дитини у дуже короткі строки жінки вимушені були виходити на роботу та працювати як всі. Щодо місця жінки в політиці, то безперечно панівне становище займали чоловіки і ні про яку гендерну рівність не йшлося . Перетворення, що відбуваються у соціальній сфері українського суспільства вже значно покращили становище жінки але необхідно вказати і на те, що всі ініціативи які спрямовані на поліпшення становища жінки в українському суспільстві натикаються на перепони минулого. На щастя, згодом ситуація почала дещо змінюватись і роль жінки в суспільстві вже не обмежувалась роллю, виключно, господині дому.

     В сучасній Україні, правам жінок приділяється значно більше уваги але все одно, ще є певні питання які необхідно вирішити. Основний Закон держави – Конституція, містить норми, які дають певні гарантії жінкам. Так, ст. 24 Конституція України зазначає: громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується : наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами, щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям. Українське законодавство гарантує жінкам рівні права й умови праці, рівну її оплату, рівні можливості для самореалізації в усіх сферах громадського життя. На практиці Україна робить надто уповільнені кроки до цієї задекларованої мети, так як на справді ці норми не завжди виконуються. Значна кількість законів, прийнятих Верховною Радою України, мають прогресивний зміст і спрямовані на створення такого правового середовища, яке сприятиме подоланню існуючих проблем та утвердженню гендерної рівності але ці норми не завжди виконуються і цей факт дає можливість стверджувати, що жінка в Україні є однією з найменш захищених верств населення. Слід зазначити, що важливим кроком у регулюванні праці жінок є те, що Україна ратифікувала Конвенцію ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”. Але фактично законодавство України обходить рекомендації Конвенції ООН.

     Економічна  ситуація в Україні характеризується негативними показниками. Причому понад усе в цій ситуації страждають саме жінки. Відомо, що в Україні безробіття має жіноче обличчя. І треба відзначити, що держава в сучасних умовах не приділяє достатньої уваги вирішенню головних проблем жіноцтва взагалі та молодого жіноцтва зокрема. На сьогодні, основними видами дискримінації жінок є зниження розміру заробітної плати в порівнянні з заробітною платнею, що надається чоловікам; невмотивована відмова у прийнятті на роботу жінок віком від 45 – 55 років; незахищеність такої категорії жінок як молоді мами і т. д. Ще однією скритою формою дискримінації жінок, що розповсюджується серед роботодавців, є дискримінація на основі сімейного стану жінок. В даній ситуації мова йде про жінок які не перебувають у шлюбі або жінки, що тільки-но одружились. Як бачимо, невирішених проблем є багато. І залежно від того, наскільки буде вдосконалено законодавство України, щодо захисту прав жінок та на скільки ефективно буде реалізовано державну політику, щодо захисту цієї вразливої групи населення, настільки буде підвищено статус української жінки у суспільстві.

     Поруч з необхідністю законодавчого забезпечення рівних прав жінок та чоловіків не менш важливішим є рівень усвідомлення цієї проблеми як найширшим колом громадян у суспільстві. Громадська думка та стереотипи пересічних громадян щодо соціальних ролей жінки у суспільстві певною мірою відображають ситуацію, що склалася. Для того, щоб ситуація в Україні докорінно змінилась, поряд із заходами які застосовуються органами державної влади необхідно змінити традиційні уявлення та стереотипи, що існують у свідомості людей, особливо відносно прийнятих у суспільстві поглядів стосовно соціальних ролей жінок та чоловіків. 

     2. Правове регулювання прав та можливостей жінок в Україні

     Особливістю формування державної ґендерної  політики в Україні, на нашу думку, є те, що вона будується, по-перше, на основі міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Україною, а по-друге, регулюється національними нормативно-правовими актами щодо рівноправності між жінками і чоловіками. Таким чином, правове регулювання державної ґендерної політики в Україні, на нашу думку, здійснюється нормативно-правовими актами двох рівнів: наднаціонального (міжнародного) та національного.

     2.1 Правові акти міжнародного рівня

     До  нормативно-правових актів наднаціонального рівня доцільно віднести, передусім, Загальну декларацію прав людини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., Конвенцію ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”, яка була ратифікована Україною 12 березня 1980 р., та Декларацію Тисячоліття ООН, яку підписав Президент України на Саміті Тисячоліття у вересні 2000 р.

     У процесі реалізації в Україні положень Конвенції ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” було виявлено певні проблеми, тому в 1995 р. відбулися парламентські слухання “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”, на яких прийняті рекомендації учасників парламентських слухань щодо реалізації Конвенції в Україні. Вони були затверджені постановою Верховної Ради України “Про рекомендації учасників парламентських слухань щодо реалізації в Україні Конвенції ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”. У цих документах Кабінету Міністрів України рекомендовано спільно з парламентськими комісіями вжити заходів щодо їх реалізації, у тому числі створити відповідну нормативно-правову базу.

     Ще  одним надзвичайно важливим нормативно-правовим актом наднаціонального рівня слід вважати Пекінську декларацію та Платформу дій, схвалених Четвертою Всесвітньою конференцією із становища жінок, де визначено 12 проблемних стратегій (малозабезпеченість, освіта та навчання, здоров’я, насильство над жінками, збройні конфлікти, економіка, влада та прийняття рішень, механізми ґендерної рівності, права людини, засоби масової інформації, навколишнє середовище та проблеми дівчат), які визнані пріоритетними в підсумкових документах Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН “Жінки в 2000 році: рівність між чоловіками і жінками, розвиток і мир у ХХІ столітті” (червень 2000 року) та є підґрунтям формування правових норм ґендерної рівності в Україні.

     2.2 Правові акти національного  рівня

     До  нормативно-правових актів національного рівня, що врегульовують відносини у сфері державної ґендерної політики в Україні, належить, передусім, Конституція України. Україна згідно з вимогами вищезгаданої Конвенції ООН включила принцип рівноправності жінок і чоловіків до Конституції України, відповідні норми якої є основою подальшого розвитку ґендерного законодавства. Так, рівність прав і свобод людини й громадянина незалежно від статі визначається і гарантується ст. 24 Конституції України, в якій, зокрема, закріплено: “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям”. Принцип ґендерної рівності закріплено також у ст. 51 Конституції України: “Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен з подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї... Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою”.

     З прийняттям Основного Закону конституційно-правове регулювання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні не тільки не завершилося, а навпаки, активізується й поглиблюється завдяки конкретизації відповідних конституційних норм у кодексах, законах, постановах, указах, розпорядженнях та інших правових актах національного рівня.

     Для чіткішого сприйняття цього масиву документів правового характеру  з метою можливого подальшого використання в рамках державно-управлінських досліджень та практичного застосування доцільно їх упорядкувати відповідно до існуючих класифікацій. Найбільш прийнятною з цієї точки зору видається концепція необхідного і достатнього складу нормативно-правових баз, автором якої є В.Бакуменко.

     Суть  цієї концепції полягає в розгляді нормативно-правових баз для будь-яких сфер діяльності як складних систем та виділенні в кожній з них трьох рівнів, найбільш суттєвих з погляду забезпечення виконання функцій такої бази, а саме - рівня функціонального ядра, рівнів необхідного та достатнього складу нормативно-правової бази. Виходячи зі змісту даної концепції основну складову (тобто, функціональне ядро) в структурі нормативно-правової бази державної ґендерної політики в Україні мають становити головні, системоутворюючі правові норми, без яких така база фактично неспроможна виконувати свої регулюючі функції і взагалі не може бути визначена як самостійна. Такими системоутворюючими нормами за своєю юридичною природою і призначенням є конституційно-правові норми, що регулюють відносини у сфері державної ґендерної політики і про які йшлося вище. Саме ці конституційно-правові норми й належать до першого базового рівня, тобто рівня функціонального ядра нормативно-правової бази правового регулювання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні.