Проблеми оцінки споживчих властивостей та конкурентоспроможності спортивного одягу

      3. Державна підтримка  української текстильної  промисловості. Урядом розроблений ряд проектів щодо підтримки українського товаровиробника, спрямованих на відродження легкої промисловості. Програма передбачає:       

1. Зниження ліміту безмежного ввезення продукції легкої промисловості для фізичних осіб.
2. Законопроект «Про захист національного товаровиробника від імпортних постачань, які є об'єктами демпінгу».
3. Законопроект «Про спеціальні заходи по обмеженню імпорту в Україну товарів, які у достатній кількості можуть виготовлятися національною промисловістю».
4. Проекти Кабінету Міністрів і НБУ «Про ведення системи пільгових довгострокових кредитів (від 2 років) для підприємств легкої промисловості [24].

      Усі ці починання спрямовані на зменшення  тиску імпортних товарів на вітчизняних  виробників верхнього одягу.

      4. Поступове зростання  доходів населення м. Україні. Поступове зростання доходів населення є сприятливим фактором для розвитку швейного підприємства. По-перше, зростання доходів населення збільшує платоспроможний попит на верхній одяг у абсолютному вираженні. По-друге, зі збільшенням доходів споживачі стали віддавати перевагу більш дорогій і високоякісній продукції і відходити віж придбання дешевого низькоякісного одягу (головним чином це продукція імпортерів з Південно-Східної Азії).

      5. Перспективи зростання  ринку верхнього  одягу. Зазначимо, що незважаючи на зменшення виробництва продукції вітчизняними швейними підприємствами, сам ринок верхнього одягу зараз росте, і має непогані перспективи росту в майбутньому. Минулий рік для торговців одягом виявився успішніше, ніж вони очікували. Ріст продаж склав приблизно 20% замість прогнозованих 10%. За прогнозами операторів ринку продажі верхнього одягу в наступному сезоні виростуть приблизно на 20-25%. Зазначимо. що перспективи росту ринку одягу створюють можливості для розвитку вітчизняних швейних фабрик, однак зауважимо, що для того, щоб скористатись цими сприятливими можливостями, вітчизняні підприємства повинні знайти кошти для технічного переозброєння, інакше їхня продукція буде неконкурентоспроможною, тим більше це актуально з урахуванням зростаючих вимог покупців до якості продукції.

      До  факторів зовнішнього середовища, які  перешкоджають більш активному  розвитку вітчизняних виробників одягу, варто віднести такі:

      1. Виключення з переліку  товарів критичного  імпорту  вовняних, плащових та шовкових матеріалів. Цей фактор створює загрози для розвитку вітчизняних швейних підприємств - оскільки вони головним чином працюють на імпортній сировині, тепер при її ввезенні в Україну потрібно сплачувати ПДВ, що підвищить кінцеву вартість верхнього одягу для споживачів.

      2. Скорочення обсягів  виробництва у  вітчизняній текстильній  промисловості.  За даними Держкомстату, у 2002 р. у порівнянні з 2001 р. виробництво швейних виробів в Україні скоротилося на 3,6% — до 956563 тис. грн. (у діючих цінах). У натуральному обчисленні виробництво скоротилося на 7,2%. Фахівці Мінпромполітики пояснюють зниження обсягів виробництва зменшенням розмірів замовлень на швейні фабрики з боку іноземних замовників. Так, замовлення американських компаній скоротилися на 75%, французьких — на 20%, німецьких — на 5%. Торік великі швейні фабрики випустили різних одежинок на 827428 тис. грн., що на 57531 тис. грн. менше, ніж у 2001 р. Зазначимо, що зменшення обсягів замовлень призводить до збільшення незадіяних потужностей швейних фабрик, що по-перше – суттєво скорочує обсяги їх доходів, по-друге – загострює рівень конкуренції між швейними фабриками.

      3. Збільшення обсягів  імпорту одягу  на український  ринок. За даними Держкомстату, у 2002 р. у порівнянні з 2001 р. обсяги офіційного імпорту одяги збільшилися: у грошовому вираженні на 8,4%, до $9588,27 тис., а в натуральному — на 74,4%, до 9647,4 т. Цей ріст свідчить лише про одне: реалізовувати “непрозорі” схеми стало сутужніше, і одяг, увезений раніше способом контрабанди, стали поставляти офіційно, але його митну вартість тепер істотно занижують. Основними імпортерами для вітчизняних споживачів котрий рік залишаються Китай і В'єтнам. Саме з цих країн надходить супердешевий одяг, який не дає можливості розвиватися вітчизняним підприємствам.

      4. Конкуренція з  боку товарів замінників  – second hand.  Зараз дефіцит дешевого і якісного  одягу на вітчизняному ринку покривають товари, які вже були в споживанні. Second – hаnd купують в основному студенти та представники середнього класу, які щодня йдуть в офіс і хочуть різноманітити свій гардероб. Експертами очікується зростання обсягів продукції second – hend. Таким чином, очікується зростання тиску second – hendу, (що пов'язано з низькою платоспроможністю населення) який складає серйозну конкуренцію продукції вітчизняних виробників.

      5. Високий рівень  залежності від  ситуації на європейському  ринку одягу.  Високий рівень залежності вітчизняних виробників одягу від ситуації на європейських ринках робить їх дуже нестійкими до негативних кон’юнктурних коливань. Так, у результаті введення євровалюти ціни на готову швейну продукцію в Європі підвищилися в 2 рази, при цьому заробітна плата середніх європейців (основних споживачів одягу українського виробництва) не змінилася. Купівельна спроможність населення ЄС знизилася, відповідно скоротився попит на швейні вироби, що адекватно відбилося на зменшенні кількості розміщених в Україні замовлень.

      6. На ринку відсутні  крупні оптові  структури по збуту  продукції.  Одна з основних проблем — відсутність на ринку крупних оптових структур по продажу продукції (зазначимо, що для крупних швейних фабрик доцільна лише робота з крупними партіями продукції). Зараз вітчизняні виробники зіштовхуються з проблемою збуту готових виробів на внутрішньому ринку, що змушує їх працювати по давальницьких схемах з інофірмами, тим самим потрапляючи в суттєву залежність від стану світового ринку одягу. Відзначимо, що для вирішення цієї проблеми вітчизняним виробникам необхідно створювати власні торгові доми і самостійно реалізовувати свою продукцію на внутрішньому ринку.

      7. Відсутність вітчизняних  підприємств, які  можуть виробляти  високоякісну тканину  та фурнітуру. Повторимо, що 70-95% продукції українських швейних фабрик вироблено в рамках контрактів з іноземними компаніями з використанням давальницької сировини закордонного виробництва. Вітчизняні текстильні підприємства сьогодні завантажені лише на 15-30%, а багато хто взагалі простоюють, тому що вони не можуть виробляти таку тканину, яка б відповідала високим стандартам якості. Не набагато краще ситуація й у вітчизняних виробників фурнітури. Виготовляти сучасну фурнітуру українським виробникам поки не під силу: для цього необхідні чималі інвестиції. Щоб вийти з положення, яке створилося, швейним фабрикам приходиться тканину і фурнітуру спочатку експортувати, а це — додаткові витрати коштів і часу, яких можна було б уникнути при нормальному розвитку вітчизняних підприємств.

      8. Втрата промисловістю  кваліфікованих кадрів. Одна з основних проблем швейних підприємств — відтік кадрів. Особливо це актуально для великих промислових міст, де середня зарплата в цілому вище, ніж на підприємствах легкої промисловості. Зараз основний контингент працюючих на швейних фабриках — жінки старше 45 років. Не сприяє успіху київських підприємств і ціновий демпінг із боку периферійних швейних фабрик. Заробітна плата швачок там удвічі нижче, ніж у Києві, за рахунок цього вони (периферійні фабрики) і знижують вартість своєї продукції. 

      1.3 Проблеми споживчого  ринку в Україні

      Укpаїна пpоходить складний етап pефоpмування економіки, головним наслідком якого повинна стати побудова pинкової моделі господаpювання. Поpяд із змінами, що відбуваються у виpобничих відносинах, ствоpенням pинкових інститутів здійснюється інтегpація економічного пpостоpу, який повніше набуває pис національного pинку. Внутpішній pинок є його складовою частиною, що обслуговує потpеби суб'єктів господарювання всеpедині країни. Це дуже ємний сегмент pинкового пpостоpу, який pазом із зовнішнім pинком ствоpює комбіновану модель національного pинку.

      Ринок Укpаїни потребує постійного системного дослідження і регулювання на коpисть національних інтеpесів, у яких внутpішній pинок має відігpавати пpовідну pоль у фоpмуванні економічного потенціалу кpаїни. Проте, як показує аналіз, у пpопоpціях національного pинку Укpаїни склався дуже небезпечний, гіпеpтpофований зсув у бік зовнішньої орієнтації.

      Традиційно  розвиток внутрішнього ринку розглядається  як похідна від економічного зростання, що розпочалося. Проте, аналіз глибинних  наслідків тривалого звуження внутрішнього ринку дозволяє поставити імовірність такого причинно-наслідкового зв’язку в Україні під сумнів.

      Цими  наслідками є такі [8, c.14]:

• Некоректне визначення вартості товарів. Це знаходить вияв у множинності цін, "ножицях" цін, надмірному впливі одних ринків (зокрема - суттєвому впливі ціни грошей - позичкового відсотка на собівартість товарів), і надто малій ролі інших (зокрема, фондового ринку, ринку праці). Аналогічні товари, що реалізуються на позаринкових умовах, можуть мати цілком різні ціни. Наслідок - деформація пріоритетів економічного розвитку та спрямування капіталів до галузей із невиправдано високою нормою прибутку.
• Розрив зв'язків між окремими економічними суб'єктами, галузями, регіонами тощо. В ході таких зв’язків підприємства здійснюють мінімізацію витрат виробництва, а отже – можуть більш агресивно поводитись на ринку. В Україні сьогодні підприємець змушений вибирати не найбільш ефективного партнера, а найвигідніші умови взаєморозрахунків. Наслідок уособлення господарюючих суб'єктів - перешкоди ефективній внутрігалузевій та міжгалузевій конкуренції.
• Розрив зв'язку між виробником і споживачем. Обмеженість вибору для споживача на ринку веде до зниження його вимогливості та переключення на більш дешеві товари, навіть нижчої якості. Наслідок - послаблення стимулів підприємствам до підвищення якості та покращання споживчих характеристик продукту.
• Надмірний вплив з боку зовнішніх чинників. Переорієнтація виробників із внутрішніх на зовнішні ринки робить їх більш чутливими до кон’юнктурних коливань на цих ринках, які особливо помітні за невеликих обсягів оборотів. Значного впливу завдають також різного роду антидемпінгові розслідування, інші протекціоністські заходи торговельних партнерів України.
• Нестабільність грошового обігу. Вузькі ринки частіше та легше підпадають під раптові впливи і на їхню динаміку впливає більше немонетарних чинників (зокрема, транспортні проблеми, політичні чинники та ін.). Наслідок - виникнення раптових непередбачуваних дисбалансів ринків (валюти, окремих товарів, регіональних ринків тощо).
• Недостатність інформації для суб'єктів господарювання про стан попиту, суспільну оцінку ефективності виробництва, рівень його конкурентоспроможності. Джерелом такої інформації має виступати ринок. Наслідок дефіциту інформації - втрата мотивації до ефективної діяльності економічного суб'єкта, консервування його технологічної, економічної та організаційної структури.

      Отже, перераховані наслідки ведуть до уповільнення формування в Україні повноцінної  ринкової економіки, а саме: перешкоджають становленню конкурентноспроможних підприємств; сприяють збереженню монополізації ринків; ведуть до необгрунтованого завищення цін; стають на заваді розповсюдженню локальних вогнищ зростання (зокрема, економічного підйому у великих містах, зростання ВПК тощо) на всю економіку; сприяють тінізації економіки, розвитку корупції. Це створює суттєві загрози економічній безпеці України та загалом веде до деформації дії основних ринкових законів, які внаслідок цього не сприяють налагодженню стійкого економічного зростання.

      Сказане дає підстави стверджувати, що внутрішній ринок України потребує цілеспрямованого розвитку і захисту. Пpогpамне забезпечення pозвитку внутpішнього pинку потpебує pозpоблення та pеалізації комплексу заходів, які дали б змогу нейтpалізувати негативний вплив стpимуючих фактоpів.

      Метою розроблення Комплексної програми розвитку внутрішнього ринку є створення  умов для випеpеджаючого зpостання  внутpішнього споживання та підвищення його частки в структурі ВВП і  забезпечення на цій основі сталого  зростання економіки України. Основними завданнями Програми є:

• підвищення платоспроможного попиту та рівня життя населення;
• нормалізація грошового обігу та усунення проблем у фінансово-грошовій сфері;
• переорієнтація кредитної політики у напрямі забезпечення інвестиційної активності;
• підвищення платоспроможності та товарності аграрного сектору;
• поглиблення загальної лібералізації економіки, створення умов для розвитку вільного підприємництва;
• захист внутрішнього ринку від неправомірних обмежень і спотворень конкуренції, удосконалення та стабілізація нормативно-правового поля конкуренції;
• активізація інноваційного розвитку та формування сучасної технологічної структури економіки;
• стимулювання структурних змін у створенні замкнутих технологічних циклів з виробництва кінцевої продукції;
• розвиток та модернізація загальноекономічної інфраструктури, задоволення попиту на сучасні інформаційні послуги.

      У процесі pозpоблення заходів Пpогpами  доцільно зосеpедитися на тpьох напpямах, що найбільш дієво впливатимуть на pозвиток внутpішнього pинку, а саме: