Класифікація фігур і тропів

 

Остап Вишня частіше фразеологізм тісно вплітає в контекст, і  вони становлять єдину сумісну ситуацію. Наприклад: І таким ото вже  прикидався, і так він себе бив  у груди, і па очах у нього сльози, — ну такий, я ж кажу, хороший, що хоч до болячки прикладай; Взагалі  «піднатой» на хлопців, щоб знали, куди раки на зиму грітись залазять; Під шум... та під лотоки ти підеш, а не до клубу!.. Поза Уманню ходили б ви з вашими картинами!

 

Викликають комізм фразеологізми, які в контексті є значен- .нєво зміщеними. Так, прислів'я «справи, як біля бабиного воза» вживається, коли йдеться про розладнаний конкретний предмет. Остап Вишня вживає його з дієсловом йти: А далі ми собі лежимо, а справа йде, як біля бабиного воза... Прислів'я в уривку не втратило свого значення. Переносно воно усвідомлюється як «погано», але змістилося його вживання. Зі словом йти воно відноситься не до конкретного предмета (справи погані), а до процесу (погано йдуть справи). «Зміщення такого характеру можна  назвати частковим, але й воно якоюсь мірою порушує звичайні норми  і створює нові значеннєві відтінки»1.

 

Для створення комізму  Остап Вишня часто користується таким прийомом, як уживання фразеологіму в несподіваному контексті. Це своєрідне  порушення норми психічної установки  читача на даний момент, художньо вмотивована  «недоречність». Наприклад: Виявилося, що то не чоловічий хор.., а уповноважені так співають. Почин — дорожчий за гроші; Слідкуйте тільки за тим, що як котрий упаде, щоб другий не бивсь, бо лежачого не б'ють; А найголовніше, щоб і собі добре жити та господа  бога хвалити, пам 'ятаючи мудре прислів 'я: «Хто не працює, той не їсть».

 

Для того щоб надати фразеологізмові  гумористичного забарвлення і влучності, Остап Вишня замінює у фразеологізмі  певне слово іншим, недоречним за значенням, але подібним за звуковим комплексом: Ач, щукин син!

 

Введення у фразеологізм нового слова, контрастного за значенням  опорному, робить вираз алогічним: Рятуйте, хто в бога й чорта вірує...

 

Введений у певні ситуаційні обставини фразеологізм деякою мірою  втрачає свою алегоричність, його складові частини набувають прямого значення[53]. Наприклад: Поїхали ми до Києва. В  Києві я роззявив рота на вокзалі  і так ішов з вокзалу через  увесь Київ аж до святої Лаври, де ми з матір 'ю зупинились.

 

Фразеологізм роззявити  рота має значення «на щось задивитися, розгубитись». У наведеному уривку слова фразеологізму ніби і зберігають єдність, але в цій ситуації контексту  вони, звільняючись від алегорії, викликають сміх.

 

Остап Вишня змальовує  враження людини, яка вперше летить літаком: А дзвіниця лаврська хрестом  на вас нахиляється: «Бога, — мовляв, — за бороду хапаєш?! До ангелів дорівнявсь?! Літаєш?!.». «Хапати бога за бороду» означає «досягти чогось високого» в переносному значенні, в уривку вираз створює комічну ситуацію, тому що натякає на висоту в прямому значенні.

 

Комізм виникає на основі обігрування фразеологізму «іди ти к свиням собачим»: С ще одна порода свиней... Це так звані «свинісобачі»; або: Ідете собі — й квит... Плюнули  на ноги, плюнули на поперека, на все  плюнули. Фразеологізм «плюнути на все» конкретним уточненням позбавляється  свого переносного значення і  створює комізм. Іноді стійкий  вираз подається спочатку таким, як він є, а потім ситуація позбавляє  його фразеологічності: Чортяка, дивлячись  на такий успіх богів, ляснув хвостом  по стегнах: «Щоя в бога, мовляв, теля з'їв, чи що? Хоч і з Не, так тільки яблуко!».

 

Особливістю стилю творів Остапа Вишні є народнорозмовна  фразеологія. Стилістично вона дуже виразна, складається з різноманітних  експресивно-оцінних відтінків —  іронічних, зневажливих, жартівливих. Серед фразеологізмів є велика група  традиційних формул, які вживаються в певних життєвих ситуаціях (вставні  вирази, вітання, примовки) і дуже поширені в народному просторічному мовленні. Наприклад: чорнобурка — очей відірвати  не можна; ходором ходить у руках  двадцятка; і обидва вони потихеньку оддають богу душу; Як тільки ви бенгальського  тигра вхопили обома руками попід  пахвами, він зразу починає страшенно  реготатись. Але ви не пускайте його, боже вас борони, бо з 'їсть; Там один такий сом жив, що сохрани, господи, і помилуй!

 

У «Мисливських усмішках»  багато суто мисливської фразеології: сидіти на хвості, брати на мушку, гнати  голосом, йти котлом, вечірня зорька, ранкова зорька, ходити човником.

 

Синтаксичні засоби комізму. Жанрові особливості усмішок (орієнтація на читача як співрозмовника й співучасника зображуваних подій) виявляються в  різноаспектному мовному матеріалі  всієї усмішки: в синтаксичних структурах, в узагальнених звертаннях, запитаннях (Ви на Кирмасовому були! Ви коли- небудь полювали з крякухоюі); в узагальнених звертально-спонукальних конструкціях (Ну, ходімте з вами на озеро Кирмасо- ве; Стежте! Не ловіть ґав!); в узагальнених спонукально-ствер- джувальних конструкціях (...Раненько вдосвіта ви берете рушницю, весло, кошика, де покрякує крякуха, і  йдете на глибоченьке місце, ви сідаєте  і правуєте на озеро...).

 

Можна виділити такі синтаксичні  структури, що створюють комічний ефект.

 

Присудки часто виражені вигуками і звуконаслідувальними словами, що робить розповідь персонажів максимально  безпосередньою, реалістичною: Аж раптом повз мене заєць тільки — шухИІ; Він — бах! Заєць — беркиць!; Я — смик! А волосінь — дзінь! А я у воду з усіх ніг —  лясь!!!

 

Звуконаслідувальні слова  використовуються письменником для  передачі звуків, створюваних унаслідок  якоїсь дії людини, тварини або  предмета: Бабах! — і нема гагариї; Фіть-фіть- фіть!— прорізало повітря  чиря..; Сетер [...] стрибає прожогом уперед, з-під нього — ф-р-р-р! — перепілка.

 

Жива розмовна українська мова має велику кількість вигуків  та вигукових присудків, які можуть вживатися замість нейтральних  дієслів і тим самим надавати тексту художності, комічності. Наприклад: Раннім-рано та ранесенько, ще ледь-ледь починає сіріти, штовх вас у  бік: — Вставайте! («Як варити і  їсти суп з дикої качки»).

 

У текстах творів Остапа Вишні  підмет часто виражений іменником  у родовому відмінку. Така особливість  характерна для розмовного просторічного  стилю і використана автором  для надання тексту художнього забарвлення. Наприклад: Які вовки? Та справжні, живі, сірі вовки! Такого вовка розплодилося, що ні проїхати лісом, ні пройти.

 

Вставні слова виражають  емоційний стан мовця, оцінки предмета мовлення, спосіб оформлення думки, тему при введенні їх у художній текст  надають останньому колориту розмовності. Наприклад: Хтось мене за ноги, пам'ятаю, тягне, я когось за щось, пам'ятаю, тягну; Сівбу, значить, товариші, ми, значить, кінчаємо!

 

Вставні конструкції несуть значне змістове навантаження: передають  додаткові відомості про предмет  мовлення, пояснення, уточнення, поправки, принагідні зауваження, тому вони широко використовуються у гуморесках, усмішках. Наприклад: Перед полюванням, майте  на увазі, треба вам буде вибити довкола  всі кобри й всі гримучі  змії, щоб, бува, котра не вкусила, перехворіти  на тропічну малярію, — чи на оісовту, чи на червону, — це вже яка кому до вподоби, — а потім уже й  полювати.

 

Введення в авторський текст народнорозмовних виразів, що оформлені як пряма мова (А серед  озера-плеса, де скидаються щуки, як ночви, де пускають бульбашки золотаві карасі — «Ну, їй богу, як лопата», і липи — «Ох, і лини, ви зроду не повірите!»), надає тексту відтінку щирості й  безпосередності авторського звертання  до слухача, намагання заволодіти його увагою. Живомовні інтонації, що передбачають цілий комплекс супро­відних паралінгвістичних  засобів (міміка, жест, порух), є також  однією із виразних ознак мови художніх творів Остапа Вишні: Ви коли-небудь полювали з крякухою? І взагалі ви знаєте, що таке єсть крякуха? Не знаєте? А й-ай-ай-ай! Як оісе це так, що ви не знаєте, що таке крякуха?!.

 

 

[1] Сковорода Г. Вірші.  Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи. - К., 1983. —С. 191.

 

[2]Див.: Костомаров М. І.  Слов'янська міфологія. — К., 1994. — С. 41—72.

 

[3]Потебня О. О. Про  деякі символи в слов'янській  народній поезії // Потебня О. Естетика  і поетика слова. — К., 1985. —  С. 206—207.

 

хЮнг К. Г. Архетип и  символ. — М., 1991. — С. 86—87.

 

[5]Там само. — С. 15.

 

^ив.: Сазшег Е. РЬіІозорЬіе  сіег зуш^ІісЬеп РогшеЬ. — Вегііп, 1929. — В(3. 3. — С. 44.

 

[7]Лосев А. Ф. Проблема  символа и реалистическое искусство.  — М., 1976. —С. 65.

 

[8]Див.: Коноиенко В. Символи  української мови. — Івано-Франківськ, 1996. —С. 17.

 

АБелый А. Символизм как  миропонимание. — М., 1994. — С. 63.

 

[10] Там само. — С. 131.

 

вТам само. — С. 131—137.

 

{ЛосевА. Символ //Философская  знциклопедия. — М., 1970. — Т. 5. —  С. 10.

 

[13] Там само.

 

гКопопепко В. /. Символи  української мови. — Івано-Франківськ, 1996. —С. 30.

 

[15] Арутюнова Н. Д. Метафора  и дискурс // Теория метафоры. —  М., 1990. —С. 26.

 

[16]Там само.

 

[17]Див.: Копопеико В. І.  Символи української мови. — С. 48—195.

 

[18]Див.: Юнг К. Г. Об  архетипах коллективного бессознательного // Юнг К. Г. Архетип и символ. — С. 99.

 

[19]Див.: Словник мови Шевченка: В 2 т. — К., 1964. — Т. 2. — С. 11.

 

•Див.: Костомаров М. І. Слов'янська міфологія. — К., 1994. — С. 218.

 

[21]Див.: Копопспко В. І.  Символи української мови. — С. 57.

 

[22]Словник мови Шевченка. — С. 107—108.

 

хБаузр В., Дюмоц И., Головин  С. Знциклопедия символов. — М., 1995. —  С. 223.

 

[23]Див.: Баузр В., Дюмоц  //., Головин С. Знциклопедия символов. — С. 223.

 

[24]Юнг К. Г. Психология  и религия // Юнг К. Г. Архетип  и символ. — С. 172.

 

'Див.: Кононенко В. І.  Символи української мови. — С. 77.

 

[26] Там само.

 

'Див.: Дюбуа Ж. и др. Общая  риторика. — М., 1986. — С. 62—259; Ричардс  А. Философия риторики. Метафора // Теория метафоры. — М., 1986. —С. 44—67.

 

[28]Див.: Таранепко О. О.  Фігури мови // Українська мова: Енциклопедія. — К., 2000. — С. 695—696.

 

 

[30] Потебня О. О. Естетика  й поетика слова. — К., 1985. —  С. 187.

 

[31]Стус В. Вікна в  позапростір. — К., 1992. — С. 26.

 

[32] Арістотель. Поетика / Пер.  Б. Тена. — К., 1967. — С. 4.

 

[33]Веселовский А. Историческая  позтика. — М., 1989. — С. 301.

 

гШерех Юрій. Легенда про  український неоклясицизм: Поезія Михайла  Драй-Хмари // Пороги і Запоріжжя. — X., 1998. — С. 103.

 

[35] Потебня О. О. Естетика  і поетика слова. — К., 1985. —  С. 127.

 

{Гегель Г. Твори. —  М., 1958. — Т. 14. — С. 376.

 

[37]Потебпя О. О. Естетика  і поетика слова. — К., 1985. —  С. 39.

 

[38]Сатира и юмор X. Бидструпа.  — М., 1964. — С. 28.

 

[39]Борев Ю. Зстетика. —  М., 1987. — С. 79.

 

[40]Сухомлипський В. Вибрані  твори: В 5 т. — К., 1976. — Т. 1. — С. 577—580.

 

[41]Див.: 1980.

 

[42] Герцен А. И.Об искусстве.  — М., 1954. — С. 223.

 

[43]Єфремов С. Історія  українського письменства. —  К., 1995. — С. 291.

 

•Див.: Борев Ю. Зстетика. — С. 83.

 

[45]Див.: Раззі Ьак. —  С. 19.

 

[46]Борев Ю. Зстетика. —  С. 88.

 

•Див.: Ставицький О. Ф. Коментар до «Ене'іди» Івана Котляревського та його історія // Іван Котляревський. Енеїда. — К., 1989. — С. 209.

 

[48]Максим Рильський. Наша  кровна справа: Статті про літературу. — К., 1969. —С. 458.

 

[49] Вишня Остап. Твори:  В 7 т. — Т. 1. — К., 1963. — С. 6.

 

[50]Булаховський Л. А.  Виникнення і розвиток літературних  мов // Мовознавство. — К., 1947. —  Т. 4—5. — С. 136.

 

!Тут і далі тексти  гуморесок цитуються за виданням: Вишня Остап. Твори: В 7 т.  — К., 1963—1965.

 

Шришва Б. Г. Засоби гумору в творах Остапа Вишні. — К., 1977. —  С. 67.

 

хСпиркип А. Г. Происхождение  языка и его роль в формировании мыш- ления // Мышление и язык. — М., 1957. — С. 37.

 

[52]Див.: Пешковский А. М.  Русский синтаксис в научном  освещении. — М., 1956. —С. 168.

 

хПришва Б. Г. Комічні контрасти  в гуморі Остапа Вишні // Укр. мова і  л-ра в шк. — 1970. — № 10. — С. 73.

 

•Див.: Пришва Б. Г. Словесно-ситуаційні засоби гумору // Мовознавство. — 1974. —  №3.

 

хПришва Б. Г. Языковые средства комического в произведениях  Остапа Вишни: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. — К., 1970. — С. 35.

 

[53]А. П. Коваль стверджує,  що українському гумору такий  прийом не властивий і зустрічається  досить рідко (Коваль А. П.  Практична стилістика української  мови. — К., 1967. — С. 107). Дослідження  Г. М. Удовиченка (Удовиченко Г.  М. Спостереження над використанням  лексики і фразеології в українській  драматургії 30—40-х років // Наук. зап. Ужгород. ун-ту. — Т. 24. Серія  історико-філологічна, 1957), і спостереження  Б. Г. Пришви доводять протилежне  — прийом позбавлення фразеологізмів  фразеологічності, властивий українському  гумору.