Психологія та педагогика

ПСИХОЛОГІЯ  ТА ПЕДАГОГІКА

1. Психологія  як наука

1.2. Основні  напрями, структура і методи  психології

1.2.4 Методи психології

Метод— шлях наукового пізнання, засіб, за допомогою якого пізнається предмет науки. Специфіка психічної реальності потребує розроблення і застосування спеціальних методів її пізнання, що втілювали б вимоги об'єктивності, системності й генетичного підходу.

Об'єктивність — це не безпосереднє бачення психічних  явищ якимось внутрішнім зором, а  їх опосередковане пізнання шляхом аналізу  їх об'єктивних проявів у діяльності й поведінці. Системність постає як вимога вивчати людину, зважаючи на особливості будови та функціонування систем, елементом яких вона є. Генетичний підхід вимагає розглядати кожне психічне явище як процес, всі етапи розвитку якого повинен з'ясувати дослідник.

Психологічні закони і закономірності розкриваються  на основі аналізу дослідних даних, для здобування яких застосовують різні  методи дослідження. Одні з них є  власне психологічними, інші — запозичені з різноманітних наук і належно модифіковані.

Класифікація  методів психології.

На основі аналізу  особливостей усіх методів дослідження, які використовуються в психології, Б. Ананьєв розподілив їх на чотири групи.

1. Організаційні методи. До цієї групи належать порівняльний, лонгітюдний і комплексний.

Порівняльний метод, який іноді ще називають методом поперечних зрізів, реалізується шляхом зіставлення  результатів дослідження окремих  індивідів або груп.

Лонгітюдний (англ. lomgitude — довгота) метод застосовують при  вивченні результатів багаторазових обстежень тих самих осіб протягом тривалого часу.

Комплексний метод доречний тоді, коли те саме психічне явище вивчають різними засобами або навіть у  різних науках.

2. Емпіричні методи. Сюди зараховують спостереження і самоспостереження, експеримент, тест, бесіду, анкету, інтерв'ю, аналіз продуктів діяльності, соціометрію та ін.

3. Кількісний і якісний методи оброблення даних. Кількісні методи — це визначення середніх величин якостей, що досліджуються, і мір їх розсіювання; визначення коефіцієнтів кореляції; факторний аналіз; побудова графіків, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез зібраних даних, їх порівняння й узагальнення.

4. Інтерпретаційні методи. Цю групу утворюють генетичний  і структурний методи. Генетичний метод дає змогу інтерпретувати весь оброблений матеріал дослідження в характеристиках розвитку з виділенням етапів, стадій, критичних моментів тощо. Структурний метод є засобом встановлення структурних зв'язків між якостями особистості, що є предметом аналізу.

Спостереження.

Воно є одним із основних методів психологічних  досліджень, який, у свою чергу, має  кілька модифікацій.

Спостереження — цілеспрямоване збирання психологічних  фактів поведінки і діяльності особистості  з метою їх подальшого аналізу  і тлумачення.

Спостереження є методом  психологічного дослідження тільки тоді, коли, послуговуючись ним, не обмежуються  описом явищ, а переходять до пояснення  їх психологічної природи. У цьому  принципова відмінність наукового  спостереження від життєвого, яке має неорганізований, випадковий характер і обмежується лише реєстрацією фактів. Наукове спостереження проводять за заздалегідь розробленими програмою і планом, в яких чітко визначено об'єкт спостереження, встановлено, що, де і коли спостерігати, як фіксувати одержані результати. Той, кого досліджують, не повинен знати, що за ним спостерігають, бо це зробить його поведінку вимушеною.

Якщо спостереження  проводять за групою, то, залежно  від поставленого завдання, воно може бути включеним і невключеними.

Включене спостереження передбачає, що дослідник сам на певний час приєднується до групи, яка є об'єктом дослідження. Причому для групи він є не спостерігачем, а рівноправним членом, який бере участь у всіх видах трудової і громадської діяльності. За невключеного спостереження дослідник не входить до складу групи, а веде спостереження ніби ззовні. Ніхто у групі не знає, що за ним спостерігають.

Метод спостереження  має свої переваги і недоліки. До переваг належать:

— невимушеність поведінки  досліджуваного;

— можливість зібрати велику кількість фактичного матеріалу;

— можливість застосовувати  технічні засоби для реєстрації матеріалів спостереження.

Найголовнішими недоліками методу спостереження є:

— пасивна позиція дослідника, який не має права цілеспрямовано викликати необхідне психічне явище;

— залежність результатів спостереження  від досвіду, компетентності й добросовісності  дослідника;

— складність тлумачення одержаних  результатів.

Різновидом цього методу є інтроспекція (самоспостереження) — спостереження  та опис власних психічних явищ. Інтроспекція вимагає спеціальної підготовки досліджуваного, а її результати значною мірою є суб'єктивними, бо це самозвіт. їх треба перевіряти іншими методами. Самоспостереження використовують як допоміжний метод.

Експеримент.

Провідну роль у психологічних дослідженнях відіграє експеримент.

Експеримент (лат. experimentum —  проба, дослід) — метод збирання фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв  необхідних психічних явищ.

Експериментатор сам моделює ситуацію дослідження, може змінювати її у процесі експерименту, а за необхідності провести його повторно.

Експеримент буває констатуючим, коли вивчають наявні психічні факти без  зовнішнього втручання, і формуючим, якщо психічні якості особистості досліджують  у процесі навчання і виховання.

За місцем проведення й особливостями  оснащення експеримент поділяють  на лабораторний і природний.

Лабораторний експеримент проводять  в спеціально обладнаному приміщенні за допомогою психологічної апаратури  відповідно до інструкції, яка визначає дії того, кого досліджують. Це найпоширеніший серед багатьох різновидів експерименту, бо в ньому найлегше створити умови, які визначають поведінку об'єкта дослідження, реєструвати і вимірювати його дії, математично обробляти їх.

У перших психологічних лабораторіях В. Вундта (Лейпциг), В. Бехтерева (Казань), М. Ланге (Одеса) та ін. при проведенні дослідження в лабораторному експерименті виділяли лише один і керували тільки одним чинником, реєстрували лише однорідні наслідки. Для досягнення чистоти експерименту намагалися усувати всі сторонні впливи, що майже ніколи не вдавалося зробити повністю. І все ж різні дослідники одержували неоднакові, а іноді навіть суперечливі результати. Це відбувалося тому, що не враховувався суб'єктивний фактор: на поведінку об'єкта дослідження впливали його психічний стан, експериментатор і сама процедура експерименту. А це дуже важливі чинники при дослідженні емоційних станів, мотивації поведінки чи здібностей. Звичайно, в лабораторному експерименті з використанням сучасної досконалої апаратури і комп'ютерів одержують ґрунтовніші та цінніші результати. Однак це не єдиний надійний спосіб пізнання психічного. Крім того, не все можна досліджувати в лабораторних умовах. Чим складніше досліджуване явище, тим важче відтворити його в лабораторних умовах, тим менш природно воно розгортається.

Щоб подолати проблему неприродної  поведінки досліджуваних, російський психолог Олександр Лазурський (1874—1917) у 1910 р. запропонував ідею природного експерименту, за якого явища вивчають у звичних для того, кого досліджують, умовах, причому він навіть не здогадується про власну участь у досліді.

Перевагами методу експерименту є:

— активна позиція експериментатора;

— можливість вносити зміни під  час експерименту;

— можливість повторного проведення дослідження;

— можливість застосувати апаратуру, щоб об'єктивно зафіксувати результати дослідження.

Недоліком цього методу (у випадку  лабораторного експерименту) є негативний вплив «ефекту лабораторії» на психічний  стан того, кого досліджують, що відбивається на одержаних результатах.

Тест

З початку XX ст. в психологічних  дослідженнях почали широко використовувати  тести.

Тест (англ. test — випробування) — короткочасне стандартизоване  випробування, спрямоване на визначення у того, кого досліджують, показників розвитку певних психічних властивостей.

За допомогою тестів визначають наявність певних знань, навичок  і вмінь, характеризують деякі властивості  особистості, встановлюють професійну придатність людини тощо.

Своєрідні тестові випробування використовували ще в Давніх Китаї, В'єтнамі та Греції при відбиранні учнів  на навчання і доборі державних чиновників.

Початок наукового використання тестів пов'язують з іменами американського психолога Джеймса-Маккіна Кеттела (1860—1944) та англійського дослідника Френсіса Гальтона (1822—1911). Дж. Кеттел вперше запропонував виявляти закономірності поведінки людей, виходячи з ідеї «середньої» людини. Її параметри визначають як середні показники, одержані внаслідок дослідження великої кількості людей. Ф. Гальтон реалізував цю ідею практично, заснувавши в 1884 р. лабораторію, в якій людей обстежували за 17 показниками.

Перші тести для визначення розумових здібностей створили у  Франції Альфред Біне (1857—1911) і  Теодюль Сімон (1873—1961). їх використовували при відбиранні дітей для навчання в школі. В 1912 р. В. Штерн (1871—1938) запропонував визначати коефіцієнт інтелектуальної обдарованості людини — IQ («ай к'ю»).

Застосування стандартизованих завдань, можливість одночасного вивчення значних масивів людей, короткочасність процедури і простота оброблення одержаних результатів сприяли швидкому поширенню тестових методик при дослідженні різних психічних якостей людини. Однак слабке розроблення питань методології і методики використання викликали гостру критику. Традиційна критика тестів стосується не методу, а його часткових методик, необґрунтованості оцінної спрямованості тестів, ігнорування індивідуальних особливостей особистості, її компенсаторних можливостей. Некритичне захоплення науково необґрунтованими тестами і їх масове використання завдали значної шкоди розвитку психології і в нашій країні. В 1936 р. тести було заборонені. Лише в другій половині XX ст. в Україні почали застосовувати тести при дослідженні професійної придатності.

Діагностична цінність тесту значною мірою залежить від рівня наукового експерименту, достовірності покладеного в  його основу психологічного факту та фахової підготовки дослідника. Нині розроблено й апробовано тестові  методики, що використовуються при  дослідженні різних психічних процесів і якостей людини.

Інтерпретуючи результати тестових досліджень, треба пам'ятати, що це разові випробування, вони фіксують лише те, що є в певний момент. Тому на їх основі не можна робити ніяких прогнозів, передбачати можливість чи успішність подальшого психічного розвитку. Серйозним недоліком тестів є залежність одержаних результатів від рівня освіти того, хто є об'єктом дослідження, та неможливість проаналізувати його діяльність при виконанні завдань.

Бесіда.

Як допоміжне джерело фактів при проведенні психологічних досліджень використовують групу методів опитування, до якої належать бесіда, анкета, інтерв'ю та ін. Усі вони мають один спільний недолік — значну суб'єктивність одержаних результатів.

Бесіда —  метод збирання фактів про психічні явища в процесі безпосереднього спілкування за спеціально розробленою програмою.

Її мета полягає у  здобуванні необхідної інформації з  відповідей співрозмовника на заздалегідь  підготовлені запитання. Особливість  бесіди як наукового методу виявляється в тому, що завдяки безпосередньому контакту зі співрозмовником є можливість, не змінюючи мети, переформулювати запитання, одержані відповіді. Характер, повнота і глибина одержаних у процесі бесіди відомостей значно залежать не тільки від змісту та форми запитань, а й від особливостей міжособистісних стосунків, які встановлюються при цьому. Тому співрозмовник повинен відчувати, що його розуміють і доброзичливо ставляться до нього.

Метод бесіди найкраще застосувати  для отримання відомостей про  минуле людини, пояснення її теперішніх дій і вчинків.

Інтерв'ю.

Мета інтерв'ю —  одержати необхідну інформацію з  відповідей респондента на заздалегідь  підготовлені запитання. На відміну  від бесіди, інтерв'юер не повинен  переривати респондента, коментувати  його відповідь чи підштовхувати до певних висновків.

Інтерв'ю (англ. Interview — зустріч, побачення) — метод  отримання соціально-психологічної  інформації шляхом усного опитування.

Розрізняють декілька видів  інтерв'ю залежно від особливостей і кількості поставлених запитань та характеру мовленнєвого контакту між інтерв'юером і респондентом: стандартне (формулювання і послідовність запитань визначено заздалегідь), напівстандартне (з певною кількістю можливих запитань), глибинне (з'ясовують одне питання, запитання і відповіді мають вільну форму), вільне (запитання лише вказують на певну тему), опосередковане (запитання є опосередкованими, мета їх респонденту не відома), екстенсивне (має кілька етапів, охоплює численних респондентів, результати відображають закономірності) та ін.

Анкета.

Анкета дає змогу  зібрати матеріал, що стосується характеру, змісту, спрямованості думок, оцінок, настроїв людини.

Анкетування (лат. inquerere — розслідувати, шукати) — метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально розробленою програмою.

Анкети поділяють на закриті та відкриті. У відкритій  анкеті досліджуваний сам формулює відповідь на поставлене запитання, у закритій — вибирає одну із запропонованих. Відкриті анкети більш  інформативні, але складніші під час оброблення матеріалів. Недоліком анкет є певний суб'єктивізм одержаних відповідей і неможливість перевірити щирість респондентів.