Професиональное самоосознание будущих психологов

зокрема.

    Таким чином, проаналізувавши наукову  літературу можна зробити наступні висновки: в основі самовизначення лежить особистісне самовизначення, яке має ціннісно-смислову природу; активне визначення своєї позиції  відносно суспільно виробленої системи цінностей, визначення на цій основі смислу свого існування; найбільш об'ємним визначенням професійного самовизначення є процес формування смислової системи, в якій поєднані уявлення про світ і про себе.

    Професійне  самовизначення особистості - це складний багатокомпонентний процес, спрямований на вирішення людиною важливих питань самоактуалізації, здійснення вибору та знаходження свого місця в життєвому просторі.

1.2. Становлення професійної  свідомості

    Поняття " самовизначення " в цілому співвідноситься  з такими поняттями, як самоактуалізація, самореалізація, самотрансценденція, самосвідомість. При цьому багато мислителів пов'язують самореалізацію саме з трудовою діяльністю, з роботою. Наприклад А.Маслоу вважає, що самоактуалізація проявляє себе " через захопленість значимою роботою "; К.Ясперс пов'язує самореалізацією з "роботою", яку робить людина. С.Кон вказує, що самореалізація проявляється через труд, роботу і спілкування. П.Щедровитський відмічає, що смисл самовизначення - в здатності людини будувати саму себе, свою індивідуальну історію, в здатності постійно переосмислювати власну сутність [27].

    На  думку Є.Клімова, професійне самовизначення розуміється як один з важливих проявів  психічного розвитку людини, процес її становлення як повноцінного учасника товариства професіоналів і — більш широкого — соціального. Він виділяє два рівні професійного самовизначення: 1) гностичний (перебудова свідомості та самосвідомості); 2) практичний рівень (реальні зміни соціального статусу людини).

    Самовизначення  передбачає не тільки "самореалізацію", але й розширення своїх початкових можливостей:  "самотрансценденцію" (за З.франклом): "...повноцінність людського життя визначається через його трансцендентність, тобто здатність "виходити за рамки самого себе", а, головне, - в умінні людини знаходити нові смисли в конкретній справі і у всьому своєму житті " [29, с.45-46]. Таким чином, саме смисл визначає сутність самовизначення, самотрансценденції.

    Все це дозволяє визначити сутність професійного самовизначення як пошук знаходження особистісного смислу в обраній, засвоюваній й вже виконуваній трудовій діяльності, а також знаходження смислу в самому процесі самовизначення.

    При цьому парадокс самовизначення полягає  в тому, що знайдений смисл знецінює життя (утворюється наче "пустота"). Тому важливий саме процес пошуку смислу, де окремі (вже знайдені) смисли - це лише проміжні етапи процесу (сам процес становиться головним смислом  це і є життя, життя як процес) [29].

    При більш творчому підході до свого  життя сам смисл життя створюється людиною заново. Саме в цьому випадку людина перетворюється в суб'єкта самовизначення, а не просто виступає як провідник якихось "вищих" смислів.

    Щодо  професійного самовизначення можна  виділити загальний смисл: пошук  такої професії й роботи, яка б  давала можливість отримувати заробіток (суспільну оцінки праці) по справедливості, тобто в співвідношенні з витраченими зусиллями [28].

    Професійна  самосвідомість уособлює певний рівень самовизначення особистості. Оскільки професійна самосвідомість змінюється з підвищенням майстерності та професійної компетентності, все це впливає на розвиток професійної культури. Набуття професійної культури, її поширення відбувається завдяки становленню професійності, становленню професійно значущих та особистісних якостей, особливо відповідальності, умінню прогнозувати наслідки своїх дій та рішень. У цьому відношенні, професійна самосвідомість виявляється у закріпленні умінь та навичок професійної діяльності, що, у свою чергу, впливають на свідомість спеціаліста, подолання стереотипів образу професіонала, усвідомлення себе у контексті професійної діяльності [13].

    Професійна  свідомість - це складний особливий  механізм, що має важливу регулюючу  функцію у діяльності спеціаліста, за допомогою якого уможливлюється активний саморозвиток, усвідомлене формування у себе професійно значущих якостей, професійної майстерності, й вимагає високоорганізованої програми формування професійної самосвідомості, саме в умовах підготовки у ВНЗ.

    Особливості професійної психологічної свідомості були детально проаналізовані у роботі Є.Сапогової [34]. Ця авторка виділяє психологічні якості, що притаманні психологічній свідомості й групує їх.

    По-перше, виділяє коло особистісних якостей, таких як компетентність, уміння співпереживати, здатність до рефлексії, комунікативні здібності, спостережливість, ерудицію, емпатію. Так, терміни "екзистенціальність", "інтернальність" вона пропонує для визначення системотворних професійних істин, які задають психологам своєрідну інтенцію розуміння, співпереживання, спілкування. У процесі професійної діяльності психологи намагаються віднайти необхідний смисл, пов'язати його з особистістю клієнта. Професійна свідомість - це відкрита система, інтерсуб'єктивна за своєю природою, яка перебуває в постійній взаємодії з іншими.

   Серед психологічних ознак сформованої  професійної свідомості Є.Сапогова виділяє також її екологічність: психологи обережно ставляться до будь-яких складників особистості; будь-яка запропонована  клієнтом "частина" може бути взята  як "ціле". Психологи приймають як факт не одностайність, а різноманітність думок, образів, явищ, не виключають

можливості існування суперечливої позиції стосовно одного феномена. Знаковість, символічність, враховуючи тлумачення Є.Сапогової можна також віднести до кола професійних якостей психологічної свідомості [35].

    Роки  навчання у вищому навчальному закладі  припадають на юнацький вік. Саме в цей період відбуваються вирішальні зміни в становленні світогляду особистості, формуванні її соціальних орієнтацій, визначаються життєві перспективи і здійснюється професійне становлення, що часто вимагає від особистості зміни образу "Я", системи цінностей, зламу сформованих стереотипів.

    Професійне  самовизначення молодої людини розглядається  багатьма дослідниками як істотна сторона  суспільного процесу розвитку особистості. Воно не зводиться до акту вибору професії, виступаючи як процес духовного розвитку людини. Важливе значення має дослідження закономірностей формування внутрішньої, психологічної основи самовизначення. Ця основа не виникає як проста рівнодіюча всіх внутрішніх передумов, а складається в процесі неперервної взаємодії суб'єкта із зовнішнім світом. У руслі цієї взаємодії людина активно шукає себе, керуючись сформованими уявленнями про себе, очікуваннями, можливою роллю. Таким чином, вибір професії є складним і довгим процесом, невід'ємним від розвитку особистості загалом.

    Професійне  самовизначення істотно впливає  на формування життєвої перспективи  людини: на шлюбно-сімейні взаємини, матеріальне благополуччя, психологічну гармонію, самооцінку, взаємостосунки з собою та інш.

    Отже  професійне самовизначення — основа самоствердження людини в суспільстві, одне з найголовніших життєвих рішень.

    З позиції особистісного підходу  виділяють чотири стадії процесу  професійного самовизначення:

1. Виникнення і формування професійних намірів і початкове орієнтування в різних сферах людської діяльності (старший шкільний вік).

2. Професійне  навчання як засвоєння вибраної професії.

3. Професійна  адаптація, що характеризується формуванням  індивідуального стилю діяльності й включенням в систему виробничих і соціальних відносин.
4. Самореалізація професії відповідність тим очікуванням, що пов'язані з професійною діяльністю.

    Процес  професійного самовизначення зумовлений виникненням, розширенням і заглибленням діяльності суб'єкта, що реалізує його зв'язок із факторами профорієнтації. Але разом з тим саме самовизначення вплетене в що діяльність як її компонент, що спрямовує, підсилює, корегує, перебудовує її тобто функціонально визначає характер її перебігу.

    Усю сукупність важливих особистісних передумов професійного самовизначення можна звести до двох груп [24].

    До  першої групи можна віднести особливості  особистості, які забезпечують можливість успішного вирішення проблеми вибору професії, але не приймають участі в активізації цього процесу. Необхідна сформованість вольових, а також низки інших рис характеру, з яких важливе значення має працелюбність. Сюди ж слід віднести і наявність певного трудового і життєвого досвіду, рівень загальної життєвої зрілості людини.

    Другу групу психологічних передумов самовизначення утворюють різні компоненти спрямованості особистості, до яких відноситься потреба в професійному самовизначенні, а також навчальні та професійні інтереси і схильності, переконання, ідеали та уявлення про життєві цінності, що виникли в людини.

    Також важливим чинником самовизначення є  образ майбутньої професії. На думку  Є.Клімова, професійне самовизначення триває все професійне життя і  передбачає визначення людиною свого  місця у світі професій та знаходження  особистісного смислу професійної діяльності [17]. Професійне становлення особистості — це процес та результат активної взаємодії людини з соціально - професійним середовищем, в ході якої і відбувається її професійне самовизначення.

    Відомо, що професійне становлення особистості відбувається зазвичай нерівномірно і може супроводжуватися періодами стагнації та регресу, кризами, деформаціями і навіть професійною деградацією особистості. Професійне самовизначення як внутрішній, суб'єктивний аспект професійного розвитку також детерміноване багатьма чинниками, серед яких визначальним є образ професії, динаміка його формування. Цей образ включає уявлення про особливості професійної діяльності, тобто її умови, організацію та оплату праці, взаємостосунками з колегами по роботі та керівництвом; престиж. Образ професії включає також ставлення до професійної діяльності та професійні наміри [22].

    Професійна  самосвідомість розглядається як невід'ємна складова самосвідомості взагалі, що являє  собою комплекс структурних компонентів, який дає можливість усвідомлювати особистістю себе як професіонала, утворює цілісний образ і систему професійних відносин і установок, обумовлює саморегуляцію своїх дій через пізнання та самооцінку професійно важливих якостей, потреб, можливостей та емоційного ставлення до себе як до суб'єкта професійної діяльності.

    Основу  професійної самосвідомості складають  три основних компоненти і: ~ когнітивний, афективний і поведінковий, змістовними характеристиками яких є Я-розуміння, Я-ставлення та Я-розвиток. Розвиток професійної самосвідомості особи зумовлений сферою її спілкування і діяльності, а також постійним набуттям соціального досвіду в умовах розширення діапазону діяльності та спілкування. Відповідно, її розвиток неможливий без включеності особи в діяльність, в якій здійснюється зміна уявлень, постійно трансформуючись і набуваючи або уникаючи різноманітних елементів - "образів Я"[13].

  Професійна  Я-концепція визначається як різновид загальної Я- концепції, носієм якої є суб'єкт професійної діяльності. Вона виступає як сукупність уявлень суб'єкта про себе у різноманітних відносинах, виражених У його вміннях, бажаннях, у тому, що він думає та відчуває. У загальному вигляді її структура представлена трьома компонентами - когнітивним, афективно-оціночним і поведінковим. Вона, як і професійна самосвідомість, знаходиться у постійному розвитку і зумовлена сферою професійної діяльності та спілкування особи. "Я" виступає центральним поняттям і важливим чинником адаптації чи дезадаптації особи у професійній діяльності. Багатогранність різноманітних підходів до визначення структури, змісту, основних характеристик "Я", індивідуальних і стереотипних образів "Я", безперечно, лежить в основі формування, становлення та розвитку загальної Я-концепції особи, у тому числі й Я-концепції професіонала.

    І.Андрійчук  досліджувала проблему формування позитивної Я- концепції у процесі професійної  підготовки психологів. Модель особистості  психолога включає в себе важливі  особистісні риси та якості, які  вона об'єднує у поняття позитивна  Я-концепція, показниками якої є адекватність і сталість самооцінки, високий рівень самоповаги, домінування інтернальних тенденцій локусу контролю, відсутність суттєвих внутрішньо особистісних проблем та особистої тривожності [2].