Особливості самооцінки молодших школярів з різними типами навчальної мотивації

Самооцінка  дитини 7-річного віку може в одному виді діяльності відрізнятися від самооцінки в іншому. Молодший школяр може адекватно оцінювати свої успіхи в оволодінні грамотою, а успіхи в оволодінні арифметикою недооцінювати, або переоцінювати.

Діти з високою  самооцінкою почувають себе в  класі впевненіше, сміливіше, активніше  проявляють свої інтереси, здібності, ставлять перед собою вищу мету, ніж ті діти, у яких самооцінка занижена.

Популярність  дитини в групі й загальна самооцінка залежать в першу чергу від  успіху в спільній діяльності. Тому сприяння успіху в навчальній діяльності веде до нормалізування відносин, підвищення самооцінки, впевненості у собі.

Пізнання себе поряд  з пізнанням довколишнього світу - необхідна умова для повноцінного розвитку дитини. Центральна регулююча  функція самосвідомості - усвідомлення свого бажання і дії, як здійснення цього бажання, що пов’язане з формулюванням дитиною мети свого вчинку, здатністю зберегти цю мету та реалізувати її.

Уявлення дитини 7-річного  віку про себе досить адекватно відображає й ціннісну сферу. Майже всі діти цього віку усвідомлюють свій вибір і цінність ставлення до себе навколишніх, спілкування, діяльності, реально практичного функціонування. Найнижчий рівень усвідомлення себе виявляють діти з цінністю реально-практичного функціонування (їм подобається допомагати комусь, виконувати доручення, чергувати тощо). Діти, що визначають своє Я через діяльність, різко завищують самооцінку. У дітей, що виділяють себе через сферу відносин, самооцінка є або заниженою, або (рідко) адекватною.

Діти молодшого шкільного  віку чітко усвідомлюють себе як суб’єкта спілкування. У них конструюється концептуальний образ Я - суб’єкт спілкування; і саме цей образ домінує в актуальному шарі самосвідомості.

Молодший шкільний вік - початок нового життя. Вступаючи  в нього, дитина приймає внутрішню  позицію школяра. Навчальна діяльність стає провідною, вона зберігає своє провідне значення і в соціальному плані, як така, що відповідає соціальному замовленню і змінює соціальну позицію дитини. В той же час за існуючих форм навчання дитина не може зайняти місце суб’єкта і її вчать, її контролюють, її оцінюють. Її реальне місце в школі - місце об’єкта навчання.

Інша ситуація складається  для молодшого школяра в спілкуванні: перехід дитини в школу означає  для неї вступ до сукупності різних взаємовідносин, в яких дитина належить сама собі і функція контролю та оцінки теж належить їй, стає її власною функцією. Під кінець молодшого шкільного віку концептуальний образ суб’єкта спілкування по відношенню до себе і ровесника сконструйований в самосвідомості дитини, що забезпечує й готовність до переходу в підлітковий вік. Самооцінка стає більш адекватною і диференційованою, судження про себе - більш обґрунтованими.

1.3. Постановка проблеми про взаємозв’язок мотивації і самооцінкою молодших школярів за результатами теоретичного дослідження

Аналіз психолого-педагогічної літератури (Л. Божович, Б. Зейгарник, А. Ліпкіна, X. Хекхаузен та ін.) показав наявність суттєвого взаємозв’язку між мотивацією досягнення і самооцінкою. Питання становлення самооцінки, її формування у молодшого школяра – важливі питання, які визначають формування мотивації досягнення.

У дослідженнях Н. Анкудінової встановлено, що для учнів початкових класів характерне прагнення переоцінювати свої досягнення в учінні, у результаті чого самооцінка дитини стає необ’єктивною, частіше завищеною. Як відмічає автор «самооцінка є великою мотиваційною силою, тому що дозволяє учням визначити міру свого просування вперед від незнання до знання, від менш якісної роботи до найбільш якісної, дозволяє порівнювати свої результати учора і сьогодні, побачити свої успіхи».

Якщо у дошкільному  віці більш розвинений емоційний  компонент самооцінки (дитина швидко і достатньо однозначно засвоює  загальне позитивне ставлення до себе оточуючих його дорослих), то у  молодшому шкільному віці для забезпечення когнітивного боку самооцінки необхідно поновити її фактичними знаннями про себе: про свої можливості, здібності, якості особистості. Особливого значення починає набувати особистий досвід, включення в учбову діяльність як соціально нормативну і суспільно оцінювану.

На думку Х. Хекхаузена, самооцінка створює основу мотиваційної сфери [69, 199]. Процес самооцінювання автор пов’язує з емоціями задоволення чи незадоволення собою або з почуттям власної гідності, емоціями сорому, роздратування.

Спроби вивчити зв’язок мотивації досягнення з самооцінкою показали, що у молодших школярів з високим рівнем мотивації досягнення самооцінка адекватна. Самооцінка таких дітей реалістична. Діти знають свої особливості. За цього вони їх усвідомлюють не тільки в окремих ситуаціях («У таких випадках я завжди так роблю»). В учнів із високим рівнем мотивації досягнення самооцінка не тільки адекватна, але й більш диференційована, тобто з різних навчальних предметів ці діти оцінюють рівень своїх досягнень по-різному, наприклад, з української мови дитина оцінює свої досягнення вище – ставить себе на друге місце, а з читання – нижче, лише на п’яте. Самооцінка таких дітей також і обґрунтована. Школярі міркували так: «З читання я поставив би себе на друге місце, мене завжди хвалять вчителька і діти, я читаю швидко і виразно, я можу переказувати розповіді. З математики я поки ще на п’ятому місці, тому що не всі завдання швидко можу виконувати. З української мови я десь на четвертому місці, іноді забуваю правила та роблю помилки».

Учні з високим  рівнем мотивації досягнення добре  знають свої можливості й тому можуть прогнозувати свої дії – що вийде, що ні. Причини своїх невдач вони відносять на рахунок своїх зусиль і можливостей.

У молодших школярів з середнім рівнем мотивації досягнення реалістичних самооцінок робиться менше. В основу виділення і оцінювання власних якостей лягають факти, окремі випадки. Ці діти не вміють адекватно оцінити свої здібності і можливості, тому частіше помиляються у прогнозуванні. Причини своїх невдач пояснюють несприятливими обставинами.

Досліджуючи самооцінку дітей, які вступають до школи, А. Захарова виявила, що діти з максимальною наявністю таких характеристик самооцінки, як адекватність, рефлексивність, диференційованість, як правило, найбільш успішно справлялися з учбовою діяльністю, низький рівень самооцінки виявився у дітей з недостатньою сформованістю діяльності. Автор припускає, що зв’язок між діяльністю і самооцінкою носить характер двобічної взаємодії: формуючись у діяльності, самооцінка, у свою чергу, починає виступати в якості важливої умови її подальшого розвитку. Діти з низьким рівнем сформованості самооцінки в жодному виді діяльності не дали високих результатів [5].

У дослідженні  виявлено, що від самооцінки залежить більша чи менша впевненість учня у своїх силах, своїх можливостях, ставлення до помилок, труднощів в навчальній діяльності. Молодші учні з адекватною самооцінкою відрізняються активністю, прагненням до досягнення успіхів у навчанні. Зовсім інакше поводяться діти з низькою самооцінкою. Вони проявляють невпевненість в собі, тривожність, бояться вчителя, очікують неуспіху, не проявляють ініціативи, самостійності, вчаться з великим напруженням.

Психолого-педагогічною наукою доведено, що молодший шкільний вік має великі резерви формування мотиваційної сфери учіння, які необхідно  використовувати, щоб уникнути «мотиваційного вакууму» при переході в середню школу. У цьому віці головний зміст мотивації полягає в тому, щоб навчити дитину вчитися. Молодший шкільний вік – початок становлення мотивації учіння, від якого великою мірою залежить подальша доля дитини.

Висновки до розділу 1.

Теоретичний аналіз проблем мотивації і самооцінки в концептуальних підходах зарубіжних та вітчизняних учених показав, що мотивація і самооцінка визначаються як різні за змістом і функцією компоненти в структурі особистості. Мотивація розглядається як сукупність спонукальних тенденцій особистості, а самооцінка – як один із феноменів самосвідомості.

Мотивація в  структурі навчальної діяльності молодших школярів є невід’ємною складовою  в її структурі. Її визначають як спонукальний рушійний компонент навчальної діяльності. Класифікують мотивацію навчальної діяльності молодших школярів з боку широкого кола її характеристик: змістовних, процесуальних, джерельних тощо. Відрізняють специфіку розвитку навчальної мотивації під впливом навчальної діяльності та її умов. Мотивація взаємопов’язана із продуктивністю навчальної діяльності. З одного боку, продуктивність навчальної діяльності залежить від стійкості, інтенсивності, спрямованості, змісту мотивації (і конкретних мотивів), з іншого боку, сама мотивація змінюється під впливом організації навчальної діяльності та її успішності.

При вивченні самооцінки особистості визначається ступінь адекватності Я образу. Самооцінка - важливий психологічний вимір Я - концепції, оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Самооцінка не є сталою, вона змінюється залежно від обставин. Визначають такі показники рівня розвитку самооцінки: висота, ступінь адекватності, міра сталості, автономність, міра критичності та міра узагальненості.

Молодший шкільний вік - особливий період в житті дитини. З приходом дитини до школи відбувається перебудова всієї системи відносин з навколишньою дійсністю та самим собою. В цей період народжується соціальне Я особистості, формується самооцінка та рівень домагань школяра.

Образ Я молодшого  школяра - уявлення дитини про себе, як про учня. Поряд з навчальною сферою значущою стає сфера спілкування, адже саме у сфері спілкування дитина відчуває себе рівноправним суб’єктом процесу. Під впливом змін, що відбуваються в житті дитини (діяльності, спілкуванні, стосунках з дорослими та ровесниками), формується Я - концепція молодшого школяра. Самооцінка молодшого школяра визначається наступними характеристиками: висока самооцінка, недостатня міра її критичності, висока міра задоволеності собою.

Самооцінка  в структурі особистості посідає центральне місце як її регулятор активності та розвитку. Самооцінка визначається в контексті Я-концепції і Я-образу, ставлення особистості до себе та інших – визначається як процес і результат оцінки себе та ставлення до себе. Має когнітивну та афективну сторони. Диференціюють рівні, ступінь адекватності, спрямованість та інші характеристики самооцінки.

Теоретичний аналіз літератури показав, що спеціальних  досліджень, спрямованих на визначення взаємозв’язку навчальної мотивації  та самооцінки молодших школярів проведено не було.

Отже, наше дослідження  має певну наукову новизну.

РОЗДІЛ 2.

ЕМПІРИЧНА МОДЕЛЬ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Й МЕХАНІЗМІВ САМООЦІНКИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1 Програма  дослідження та загальна харатеристика  вибірки

Програма  дослідження включає: завдання емпіричного дослідження, етапи дослідження, методи і методики, запроваджувані у дослідженні.

Завдання  емпіричного дослідження:

1. Визначити особливості мотивації навчальної діяльності молодших школярів.
2. Визначити особливості самооцінки молодших школярів.
3. Встановити наявність і характер взаємозв’язку між мотиваційними та самооцінними феноменами у молодших школярів з врахуванням вікових особливостей.

Для визначення мотивації ми орієнтувались на якісний  склад мотиваційного змісту, узгодженість мотиваційних компонентів, мотиваційну стійкість.

У дослідженні  самооцінки нами визначені дві головні  характеристики: рівень самооцінки особистості  і «домінуючий суб’єктивний механізм самооцінювання».

Дослідження проводилость у два етапи:

На першому  етапі визначені харатеристики мотивації та самооцінки молодших школярів

На другому  етапі за допомогою статистичних процедур виявлялись внутрішні взаємозв’язки між феноменами самооцінки та мотивації з врахуванням вікових особливостей.

Для розв’язання завдань дослідження нами обрано наступний діагностичний інструментарій.

Методики  дослідження мотивації навчальної діяльності

Аналіз психологічної  літератури свідчить про те, що дослідження  мотивів навчальної діяльності в  початковій школі має певні складнощі. Більшість відомих методик розраховані на вміння та навички, якими учень початкової школи недостатньо володіє – швидко читати, здійснювати рефлексію своїх мотивів, порівнювати їх між собою, здатність у письмовій формі вільно і точно висловлювати свої думки.

Молодші школярі не завжди бувають відвертими, відповіді учнів початкових класів є значною мірою суб’єктивними, тому що усвідомлення власної поведінки є дуже важким навіть для дорослих. Але і суб’єктивні відповіді заслуговують на серйозну увагу, оскільки в них відображений характер усвідомлення учнем себе, своєї поведінки, адже школярі, надто найменші, переважно щиро вірять у те, що кажуть.