Особливості самооцінки молодших школярів з різними типами навчальної мотивації

Серед негативних сторін мотивації учіння дітей молодшого  шкільного віку що перешкоджають  навчанню, вказуються такі: недостатня дієвість мотивів, бо самі собою вони довго не підтримують навчальну діяльність; нестійкість або ситуативність – мотиви швидко задовольняються і без підтримки вчителя можуть згаснути та більше не відновитися; мала усвідомленість; слабка узагальненість; орієнтування учнів найчастіше на результат навчання, а не на способи навчальної діяльності [33, 61-63].

1.2. Теоретичні основи вивчення особливостей самооцінки молодших школярів.

1.2.1. Самооцінка як компонент Я - концепції особистості в молодшому шкільному віці.

Найбільш складним утворенням самосвідомості, яке поєднує  в собі гностичні і ціннісні компоненти, є Я-концепція людини. Вона включає  і психологічний автопортрет, і  усвідомлення морального змісту свого  життя.

Я-концепція - не сукупність фрагментальних образів Я особистості і оцінок його окремих сторін, а цілісна система поглядів на себе, як на суб’єкта власної життєдіяльності. Я-концепція - динамічна система уявлень людини про себе, в яку входить усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних і інших якостей, а також самооцінка й суб’єктивне сприймання зовнішніх факторів [1, c.32]. Я-концепція виникає у людини в процесі соціальної взаємодії, як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійкий, і в той же час підданий внутрішнім змінам і коливанням, психічний здобуток.

Американський філософ і психолог У. Дженс ще на зорі становлення психологічної науки охарактеризував основну психоструктуру людського Я в його соціальних, матеріальних та духовних вимірах.

Теорія формування Я-концепції, запропонована Е.Еріксоном, розкриває процес становлення самосвідомості в індивідуально-психологічному, але  не в особистісному плані.

В літературі, присвяченій  Я-концепції, є два розгорнуті визначення:

К.Роджерс (1951): Я-концепція складається з уявлень про власні характеристики і здібності індивіда, уявлень про можливості його взаємодії з іншими людьми та з оточуючим світом, ціннісних уявлень, пов’язаних з об’єктами чи діями і уявлень про мету чи ідеї, які можуть мати позитивну чи негативну спрямованість.

Р.Стейнс (1954): Я-концепція - система уявлень образів і оцінок, що відносяться до самого індивіда. Вона включає оцінні судження, які виникають в результаті реакції індивіда на самого себе, а також уявлення про те, як він виглядає в очах інших людей; на основі останніх і формуються уявлення про те, яким хотів би бути і як повинен поводитись індивід.

В процесі розвитку психологічної науки було проведено  ряд досліджень , пов’язаних з вивченням  Я-концепції, і визначено такі основні  підходи:

«Постулат Джемса»: наша самооцінка залежить від того, якими ми хотіли б стати, яке положення зайняти в цьому світі. Це положення розглядається як перша і найбільш глибока концепція особистісного Я.

Символічний інтеракціонізм в роботах  Ч.Кулі і Д.Міда, які розглядали індивіда в рамках соціальної взаємодії: головним орієнтиром для Я-концепції індивіда єЯ іншої людини.

Уявлення про ідентичність, розроблене Е.Еріксоном: розглядається соціокультурний аспект становлення свідомого Я індивіда - еgо. Самооцінка, образ Я - статичні, ідентичність ніколи не завершується, не є змінною.

Феноменолістична психологія в  роботах К.Роджерса: особистісне Я являє собою внутрішній механізм, який формується внутрішньою думкою на основі стимульної дії. Вже на початку стадії формування особистісного Я навколо нього групуються оцінні та афективні установки, надаючи йому характеристку «хорошого» або «поганого». Інтеріоризація цих оцінних моментів здійснюється під дією культури, інших людей і самого себе.

Викликає інтерес  концепція Р. Бернса, заснована на установочній природі самосвідомості особистості. Розглянемо її детальніше. Для Р. Бернса Я - концепція - сукупність всіх уявлень індивіда про себе, поєднана з їх оцінкою. Описовий компонент Я - концепції Бернса називається образом Я або картиною Я. Компонент, пов’язаний із ставленням до себе, або до окремих своїх якостей - самооцінкою, або прийняттям себе.

Я - концепція  як сукупність установок на себе поєднує  в собі реальне Я, ідеальне Я та дзеркальне Я. Отже, Я - концепція - це: 1.Образ Я - уявлення індивіда про самого себе. 2. Самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може мати різну інтенсивність, тому що конкретні якості образу Я. 3. Можуть викликати більш чи менш сильні емоції, пов’язані з їх прийняттям. 4. Поведінкова реакція - конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я і самооцінкою.

Позитивну Я - концепцію  можна прирівняти до позитивного  ставлення до себе, відчуття власної  цінності. Синонімами негативної Я - концепції  є негативне ставлення до себе, відчуття своєї неповноцінності.

Я - концепція особистості відіграє трояку роль: вона сприяє досягненню внутрішньої згоди особистості, визначає інтерпретацію здобутого досвіду і є джерелом власних очікувань. Людина прагне досягнення максимальної внутрішньої узгодженості. Уявлення , почуття та ідеї, які вступають у протиріччя з іншими її уявленнями, почуттями та ідеями, ведуть до дисгармонії особистості, психологічного дискомфорту.

Образ Я - не статичне, а динамічне утворення особистості. Уявлення про себе багатопланові. Дослідники У. Джемс, К. Роджерс, М. Розенберг, Е. Еріксон та інші визначили різні форми уявлень про себе, диференційовані або за сферою проявів людини (соціальне Я, духовне Я, фізичне Я, інтимне Я, публічне Я та інше), або як реальність та ідеал (реальне Я, ідеальне Я ), або за часовим проявом ( Я в минулому, Я в теперішньому, Я в майбутньому), або за іншими ознаками.

Структуризація  феноменального Я.

• Я реальне та Я ідеальне (У. Джемс, З. Фрейд, К. Левін, К. Роджерс).
• Матеріальне Я та соціальне Я (У.Джемс).
• Справжнє Я, динамічне Я, фактичне Я, можливе Я, ідеалізоване Я (М. Розенберг).
• Образ тіла, соціальне Я, когнітивне Я (Ш. Самюель) [21, c.216].

Практично, будь-який образ Я має складну будову. Вітчизняний дослідник А.Петровський  розглядає такі структурні компоненти образу Я:

• реальне Я - уявлення про себе в момент переживання, воно не повинно сприйматися як стабільна характеристика;
• ідеальне Я - уявлення про те, яким Я повинен стати, щоб відповідати соціальним нормам та очікуванням навколишніх; це орієнтир у самовихованні особистості;
• фантастичне Я - уявлення про те, яким Я бажаю стати, якби це було для мене можливим [21, c.216].

Як реальне, так і ідеальне Я впливають  на поведінку і самопочуття особистості. Мозок чутливий до будь-якої суперечливості, і при її виявленні виникають  позитивні або негативні емоції. Наше Я постійно порівнює: який я первинний, внутрішній, з тим, який я тут і тепер.

Ступінь адекватності Я  образу визначається при вивченні самооцінки особистості. Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. «Наші самооцінки - своєрідні когнітивні схеми», які узагальнюють минулий досвід особистості та організовують нову інформацію відносно даного аспекту Я [32, c.18].

За допомогою самооцінки здійснюється саморегуляція поведінки особистості. Людина в процесі спілкування постійно звіряє себе з еталоном і в залежності від результатів перевірки, залишається задоволена, або незадоволена, собою. Це «внутрішній манометр» особистості, покази якого свідчать про те, як вона себе оцінює, наскільки задоволена собою.

Самооцінка - результат  не завжди чітко усвідомленої особистістю  проекції реального Я на Я ідеальне, тобто оцінка себе відбувається не безпосередньо, а за допомогою еталону, складеного з ціннісних орієнтацій та ідеалів особистості. Критерії самооцінки неоднозначні. Індивід оцінює себе двома шляхами:

1. Шляхом співставлення  рівня домагань з об’єктивними  результатами своєї діяльності.

2. Шляхом порівняння  себе з іншими людьми.

Самооцінка  не є сталою, вона змінюється в залежності від обставин. Засвоєння нових оцінок може змінювати значення засвоєних попередньо - школяр, який успішно складає іспити, вважає себе здібним учнем. Він гордий і задоволений собою, тому що це підтверджується і думкою інших: його успіхи викликають позитивну оцінку однокласників, підтримку сім’ї і мають сприятливий соціальний резонанс. Однак ця позитивна оцінка може стати хиткою в результаті зриву на екзаменах, або у випадку, якщо серед ровесників цінність успішності буде другорядною.

Є три моменти, суттєвих для розуміння самооцінки:

1. Важливу  роль у формуванні самооцінки  відіграє співставлення Я реального  та Я ідеального.

2. Інтеріоризація  соціальних реакцій на дану  людину. Людина схильна оцінювати  себе так, як оцінюють себе  інші.

3. Людина оцінює успішність своїх дій та проявів через призму своєї ідентичності.

Самооцінка - важливий спосіб саморегуляції. Формуючись у процесі діяльності, вона стосується її етапів і має такі особливості:

• самооцінка, що відображає етап орієнтування у своїх можливостях в майбутній діяльності, називається прогностичною;
• cамооцінка, яка проявляється по ходу діяльності і спрямована на її корекцію, називається процесуальною або корегуючою;
• самооцінка на завершальному етапі діяльності, зміст якої - оцінка результатів діяльності, називається ретроспективною [31, c.48].

Функція першої - оцінка суб’єктом своїх можливостей, визначення ставлення до них; другої - оцінка і корекція виконавчих дій (поведінкових актів) по ходу їх розгортання; третьої - оцінка результатів діяльності, досягнутих рівнів розвитку.

Прогностична  самооцінка актуалізується до початку  діяльності чи поведінкового акту. За психологічним механізмом вона являє  собою складну інтелектуальну дію, що розгортається в дискусивному плані. Функцією прогностичності самооцінки стає синтез інформації, взятої суб’єктом з аналізу об’єктивних і суб’єктивних характеристик ситуації оцінювання. Як оцінка можливостей, вона реалізується в умовах дефіциту інформації, у зв’язку з чим й основу складають рефлексивні дії, які відображають ту чи іншу міру невпевненості суб’єкта в собі, його орієнтацію на можливість непередбачуваних трансформацій предмету діяльності.

Оцінка  процесу та результату діяльності, досягнутих рівнів розвитку (актуальна  і ретроспективна самооцінка), в  меншій мірі ускладнена дефіцитом інформації і має більше основ для функціонування в однозначних категоричних формах.

Психологічна  природа самооцінки має соціальні  джерела і вона формується під  впливом культури усвідомлення результатів  своєї діяльності та оцінки інших людей. В ній поєднується принцип єдності свідомості і діяльності, бо самооцінка значною мірою впливає на домагання особистості та стає одним із мотивів її активності.

Рівень  домагань – бажаний рівень самооцінки особистості, який проявляється у складності мети, яку індивід ставить перед собою [21, c.221].

Бажання підвищити  самооцінку в тому випадку, коли людина має можливість вільно вибирати ступінь  складності чергової дії, породжує конфлікт двох тенденцій: з одного боку - бажання  підвищити рівень домагань, щоб відчути максимальний успіх, а з іншого - знайти його, щоб запобігти невдачам.

На відміну  від самооцінки, яка стосується вже  досягнутого, домагання спрямовані на майбутнє. Їх реалізація дає змогу  перевірити себе в конкретній діяльності. Домагання пов’язані з прагненням отримати визнання як з боку інших людей, так і від самого себе. Домагання - продукт досвіду, формується на його основі, пов’язані з престижем особистості, і тому часто стають одним з центральних мотивів досягнень у діяльності та активності взагалі.

Cамооцінка насамперед  характеризується її змістом,  який стає найбільш значущим  для особистості. На різних  вікових етапах в окремої людини  зміст судження про себе різний. На основі змісту самооцінки  можна робити висновки про  те, що хвилює індивіда, помітити зміни, які з’являються на певних вікових етапах. Показник правильного розвитку змісту самооцінки - відповідність судження про себе найбільш значущим потребам у тому чи іншому віці.

Ступінь адекватності самооцінки є однією з найбільш значущих її характеристик, оскільки показує наявність чи відсутність збігу між реальними успіхами (на основі результатів діяльності та оцінки інших) із судженням суб’єкта про себе. У зв’язку з цим самооцінка може бути адекватною або неадекватною - зниженою або завищеною. Дослідження показують, що про гармонійний розвиток особистості свідчить адекватна або дещо завищена самооцінка. Різко завищена оцінка себе порівняно з реальними результатами в діяльності та поведінці свідчить про деформацію особистості. Знижена самооцінка також не сприяє психічному розвитку, оскільки породжує невпевненість у собі, відсутність належних вимог до себе, перешкоджає здійсненню саморегуляції і самовиховання.