Особливості самооцінки молодших школярів з різними типами навчальної мотивації

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

 

Харківській національний педагогічний університет 

імені Г.С. Сковороди

 

Інститут  післядипломної освіти

 

 

 

 

ОСОБЛИВОСТІ САМООЦІНКИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З РІЗНИМИ  ТИПАМИ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ

 

 

 

 

Дипломна  робота слухачки інституту післядипломної освіти зі спеціальності «Психологія»

Циганкової  Вікторії Миколаївни

Науковий керівник – Разумна А.Г.

 

 

 

 

 

 

Харків 2011

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

Розвиток особистості  відзначається становленням феноменів  ставлення до себе та інших, мотивації  особистості. Важливими для гармонізації людини є аспекти внутрішнього узгодження особистісних структур. В сучасних психологічних дослідженнях чимало робіт присвячено генезу мотивації, її структури, зв’язку із результатами діяльності тощо. Немало робіт, присячених вивченню самосвідомості, ставлення до себе, Я-образу особистиості, самооцінці. Разом з цим, ми не знайшли робіт, присвячених взаємозв’язку цих психологичних особистісних структур.

Мотивація учіння відіграє важливу роль у становленні особистості, адже без неї неможлива ефективна  навчальна діяльність та розвиток здатності  і потреби до самовдосконалення, саморозвитку, самоосвіти. Саме у молодшому шкільному віці закладається основа для подальшого учіння школяра і часто від бажання вчитися у початковій школі залежить і прагнення до учіння у середніх та старших класах.

Проблема мотивації досліджується  у психології досить широко (С. Рубінштейн, О. Леонтьєв, Л. Божович, Г. Костюк, П. Якобсон, Х. Хекхаузен, Є. Ільїн, М. Матюхіна, А. Маркова, Т. Гордєєва, М. Боришевський, Ю. Гільбух, С. Максименко, В. Семиченко, Ю. Швалб та ін.), але не зважаючи на велику кількість робіт у цій галузі, її не можна вважати повністю вирішеною. Значний внесок у вивчення проблеми мотивації учіння у молодших школярів зробили вітчизняні вчені М. Алексєєва, О. Скрипченко, М. Дригус, Н. Зубалій, С. Дрозденко, Н. Пророк та ін. Зокрема, розкриті структурні, змістовні та динамічні характеристики мотивів учіння дітей шестирічного віку, особливості та тенденції розвитку ставлення до учіння у молодших школярів з різною успішністю, умови цілеспрямованого формування позитивної мотивації учіння.

Психологічні дослідження онтогенезу мотивації (С. Канюк, Т. Марютіна, С. Москвичов, Л. Божович, Є. Ільїн, В. Шадриков) дали змогу виділити групи мотивів, які лежать в основі здійснення навчальної діяльності. Формування мотивації учіння через організацію діяльності стало предметом вивчення в руслі досліджень під керівництвом П. Гальперіна, В. Давидова, Н. Тализіної, Д. Ельконіна. Виникнення феномену «мотиваційного вакууму» наприкінці початкової школи доводиться у роботах М. Алексєєвої, О. Дусавицького, О. Киричук, М. Матюхіної, А. Маркової, В. Мерліна, В. Моргуна.

Феномени самооцінки та її становлення в початковій школі  стали предметом дослідження  М. Боришевського, С. Максименка, Н. Максимової, К. Роджерса, І. Чеснокової. Наявність впливу оцінних ставлень на становлення самооцінки учня відмічається багатьма дослідниками проблем навчання (Б. Ананьєв, М. Алєксєєва, А. Алексюк, Л. Виготський, В. Давидов, Д. Ельконін, Г. Костюк, С. Максименко, О. Матюшкін, І. Якіманська та інші).

Та все ж залишилося ще багато невисвітлених аспектів проблеми взаємозв’язку мотиваційних та самооцінних процесів особистості. Не з’ясованим залишається місце мотивів учіння серед інших психологічних і соціально-педагогічних детермінант самовідношення і самооцінки.

Молодший шкільний вік - особливий період в житті дитини. Його ще називають вершиною дитинства. З приходом дитини до школи відбувається перебудова всієї системи відносин дитини до дійсності. Дитина зберігає багато дитячих якостей - легковажність, безпосередність, погляд на дорослого «знизу вверх».Але в цей період у дитини з’являється інша логіка мислення. Навчання для неї - значуща діяльність. В школі вона здобуває не лише знання і вміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності, життєвий устрій дитини. А на якій стадії розвитку знаходиться самосвідомість дитини, що переступає шкільний поріг?

У дитини 7- річного віку виникає  усвідомлення можливості власних дій, вона починає розуміти, що не все  може (початок самооцінки). Молодший школяр усвідомлює свої особисті якості (добрий, уважний, слухняний, чесний тощо). Перш за все діти усвідомлюють ті якості і особливості поведінки, які найчастіше оцінюють навколишні. Саме в цей період виникає внутрішня, особистісна свідомість, починає формуватися Я - концепція маленької людини.

Дитина відкриває для  себе нові соціальні позиції - позиції  школяра, пов’язаної з виконанням високо оцінюваної дорослими навчальної роботи. Народжується соціальне Я дитини. З’являється нова сфера відносин - «дитина-вчитель», яка починає впливати на відносини дитини з батьками та товаришами. Навчальна успішність стає чи не головним критерієм оцінювання особистості школяра. Разом з оцінкою вчителя та батьківським ставленням, навчальна успішність є вагомим чинником формування самооцінки школяра.

Виходячи з  актуальності означеної проблеми, ми й обрали тему дипломної роботи: «Особливості самооцінки молодших школярів з різними типами навчальної мотивації»

Мета дипломної  роботи полягає у теоретичному розкритті та експериментальному дослідженні наявності та характеру взаємозв’язку самооцінки і навчальної мотивації.

Об’єкт дослідження – особистісна сфера молодших школярів.

Предмет дослідження – взаємозв’язок навчальних мотивів і самооцінки особистості молодших школярів.

Для досягнення поставленої  мети визначені такі завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз проблем мотивації і самооцінки в концептуальних підходах зарубіжних та вітчизняних учених.
2. Розкрити місце мотивації у структурі навчальної діяльності і місце самооцінки в структурі особистості молодших школярів.
3. Обґрунтувати шляхи дослідження взаємозв’язку навчальної мотивації і самооцінки учнів початкових класів.
4. Експериментально встановити провідні мотиви навчальної діяльності молодших школярів та прослідкувати їх зв’язок з особливостями самооцінок молодших школярів.
5. Розробити програму формування та розвитку позитивної мотивації навчальної діяльності і адекватної самооцінки учнів молодшого шкільного віку.

Методи  дослідження. У ході дослідження розроблено і застосовано комплексний підхід, який полягає у поєднанні теоретичного аналізу наукових джерел із застосуванням взаємодоповнюючих психологічних методів вивчення проблеми. До дослідницького інструментарію увійшли:

психодіагностичні методи із застовуванням психодіагностичних методик:

• «Мотиви учіння» М. Гінзбург,
• «Вивчення емоційного ставлення дитини до школи» Г. Урунтаєвої, Ю. Афонькіної,
• «Спрямованість на набуття знань» та «Спрямованість на оцінку» Є. Ільїна, Н. Курдюкової,
• «Виявлення мотивації учіння» В. Кириленко,
• Методика оцінки домінуючого механізму самооцінки С.Тадіяна
• Методика «Діагностика самооцінки та рівня розвитку самокритичності молодшого школяра» І.          Беха
• Методики діагностики самооцінки Дембо-Рубінштейн (адаптація Прихожан);

методи математичної статистики і інтерпретаційні методи. Використовувались кількісний і якісний аналізи. Основними методами обробки та інтерпретації даних були контент-аналіз та кореляційний аналіз, методи статистичних порівнянь і критерії статистичних висновків.

Етапи дослідження:

Дослідження проводилось  упродовж 2009-2011 рр.

1. Підготовчий,  теоретичний (складання програми  дослідження, опрацювання літератури, підбір діагностичних методик);

2. Експериментальний  (проведення дослідження, обробка  та інтерпретація результатів);

3. Узагальнюючий  (підведення підсумків роботи, формулювання висновків).

Структура і обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (80 найменувань) та додатків. Основний зміст роботи викладений на 106 сторінках (без додатків). Включає 18 таблиць, 6 рисунків.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ Й САМООЦІНКИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1. Навчальна мотивація молодших школярів як предмет психологічного дослідження

1. Особливості мотиваційної сфери особистості

Мотиваційна сфера – ядро особистості, що включає систему мотивів (мотивацію) у їх супідрядному взаємозв’язку (ієрархії). Мотиви виражають сутність особистості, забезпечують її взаємодію з оточуючим середовищем та соціальними умовами.

Мотивація – одне з базових  понять у психології, що використовується для пояснення рушійних сил поведінки, діяльності людини. У психологічній літературі аналізуються різні підходи до висвітлення мотивації.

Експериментальне дослідження  мотивів – одна із найскладніших  проблем психології, тому що «побачити їх безпосередньо не можна і судити про їхню наявність у людини, про рівень їхнього розвитку й особливості змісту доводиться на підставі непрямих даних» [9, 331].

Уперше в Г. Мюррея виникла ідея дослідження мотивів через аналіз образів уяви. За наявними уявленнями про якийсь мотив і наступний аналіз матеріалів уяви, можна було судити про нього за принципом: чим більше образів і більш чітко вони представлені в об’єктивному світі людини, тим сильнішим є даний мотив [50, 278]. Ця ідея була реалізована за допомогою тематичних апперцепційних тестів (ТАТ), що дозволяли не тільки виявити мотив, але шкалювати його інтенсивність методами контент-аналізу. Класичним зразком застосування методу виміру мотивів за допомогою ТАТ вважаються роботи Г. Мюррея, Мак-Клеланда й Аткінсона.

Запропонований авторами метод сприяв значному просуванню вперед досліджень мотивації. Розвиток цих  традицій належить Х. Хекхаузену, який структурував феноменологічний зміст  мотивації досягнення, в основу побудови якого була покладена діяльнісна схема [69]. Він виявив у цій схемі дві тенденції – надія на успіх і боязнь невдачі. Це сприяло конкретизації класифікаційного підходу Г. Мюррея, що виділив два мотиви – мотив досягнення і уникнення невдачі. Аналогічні тенденції – очікування з надією на апеляцію і очікування зі страхом відкидання в структурі мотивації апеляції були виведені А. Мехрабняном за допомогою ТАТ.

Таким чином, класифікаційний, феноменологічний і структурний  підходи, маючи власну специфіку, є  взаємодоповнюючими та взаємопроникаючими. Разом з тим, у сучасній психології чітко намітився підхід до дослідження мотивів за принципом їхньої взаємодії. Однак, саме розуміння взаємодії у вітчизняній і зарубіжній психології трактують по-різному. Щодо взаємодії мотивів, то допускається, що поведінка людини у певних ситуаціях мотивується не будь-якими чи всіма можливими мотивами, а найвищим у даній ієрархії [44].

Слід підкреслити, що у  сучасній психології більшість мотивів  вивчаються з позиції феноменологічного  підходу. Особливо це стосується таких складних мотивів, як мотиви самоповаги, самоутвердження, визнання та ін. Однак, ці описи не завжди бувають конкретними й обґрунтованими.

У вітчизняній психології проблему мотивів і мотивації  вивчали Л. Виготський, С. Рубінштейн, О. Леонтьєв та інші вчені. У результаті цих досліджень поняття «потреба» і «мотив» були диференційовані та обґрунтовано зміст поняття мотиву. Цей зміст складають характеристики, пов’язані із задоволенням певних потреб, що спонукають до діяльності.

Таке визначення мотиву знайшло конкретизацію в дослідженнях О. Леонтьєва, який зробив великий внесок в обґрунтування мотиву діяльності. Відповідно до його уявлень «...предмет діяльності є дійсним мотивом. Він може бути як речовим, так і ідеальним, як даним у сприйнятті, так і існуючим в уяві, у думці. ... він завжди відповідає тій чи іншій потребі» [28, 102].

Одним із суттєвих результатів  досліджень проблеми мотивації людської поведінки є розходження двох рівнів мотиваційних утворень – стійких, узагальнених і конкретно ситуативних. Перші спонукають конкретну дію лише за допомогою породження інших, що являють собою певну форму існування перших. Такий стійкий предметний зміст характеризує вже не стільки сам предмет потреби, стільки особистість, яка її відчуває. На думку С. Рубінштейна, властивості характеру – це врешті-решт є тенденція, спонукання, мотив, що закономірно виникає у певній людини при однорідних умовах. У даному випадку він мав на увазі саме узагальнений предметний зміст мотиву.

У вітчизняній психології прийнято вважати, що будь-яка діяльність носить полі мотивований характер. За цього, один із мотивів є провідним, а інші – підлеглими, які виконують лише функції додаткової стимуляції. Передбачається, що мотиви можуть перебувати у різному взаємозв’язку: підсилювати чи послаблювати один одного, вступати у взаємні протиріччя і т.ін. Окрім того, постулюється певна ієрархія мотивів.

Проблема мотивації і  мотивів поведінки та діяльності – одна із стрижневих у психології. Б. Ломов, наприклад, зазначає, що в психологічних дослідженнях діяльності та поведінки питанням мотивації належить провідна роль [56, 45]. Про мотиви і мотивацію написано досить багато праць представниками психологічної науки, зокрема С. Рубінштейном [56], О. Леонтьєвим [27; 28], Л. Божович [4], А. Смирновим, Г. Костюком [54], Б. Баєвим [55], О. Ковальовим, М. Алексєєвою [1], П. Якобсоном [72] та багатьма іншими. Але існуюче трактування проблем мотивації настільки неоднозначне, що відшукати їх знаменник надто важко.