Особливості підліткового віку

З віком особистісні  риси, що провокують самотність, поглиблюються  і надають негативний стан переживанням міжособистісних взаємин. Психологія спілкування в підлітковому і  юнацькому віці будується на основі суперечливого переплетення двох потреб: відособлення (приватизації) і аффіліації, тобто потреби в приналежності, включеності в якусь групу  або спільність. Відособлення найчастіше виявляється в емансипації від  контролю старших. Проте воно діє в стосунках з однолітками .[22, с.128-129]

Існує декілька поглядів на підліткову самотність. Перший з них - заперечення самого факту наявності  підліткової самотності як особливості  віку: «Зображення підлітка як самотньої  істоти - це романтичне бачення» (Дольто Ф). Романтичне - означає не реальне, а надумане, неіснуюче насправді. [21, с.36]

Наступний погляд визнає підліткову самотність як явище, соціальне за своєю  суттю і поверхневе, несерйозне за природою: «Максималізм в оцінці стосунків  один з одним і рідними приводить  до суб'єктивного відчуття самотності. Відособлення і відчуження в цьому  віці не є внутрішніми, особовими  психологічними процесами, а деякими  характеристиками підліткового соціального відношення до життя.

Третя точка зору належить І.С. Кону. Він розглядає самотність підлітка як нормальний стан, властивий  підлітковому віку, відзначає серйозність, навіть драматичність цього переживання, наповнення його психологічним сенсом в цьому віці: «Відкриття свого  внутрішнього світу дуже важлива, радісна  і хвилююча подія, але вона викликає також багато тривожних і драматичних  переживань. Разом з усвідомленням  своєї унікальності, неповторності, несхожості на інших, приходить відчуття самотності. Юнацьке «Я» ще невизначене, розпливчате, дифузне, воно часто переживається  як неспокій або відчуття внутрішньої  порожнечі, яку чимось необхідно заповнити. Звідси росте потреба в спілкуванні і одночасно підвищується вибірковість в спілкуванні, потреба в самотності». [22, с.129; 3, с. 62] Психологи виділяють декілька груп  чинників, сприяючих самотності у підлітковому віці.

Перша група. Це деякі особливості даного вікового періоду. Перш за все, розвиток рефлексії, який породжує потребу підлітка пізнати себе як особу, зрозуміти себе на рівні власних вимог до самого себе. В той же час підліткові важко реалізувати цю потребу через недостатній розвиток навиків самоспостереження і самоаналізу. [25, с.63]

Переорієнтація спілкування, що відбувається в підлітковому віці, з батьків і значущих дорослих на ровесників робить проблему взаємин  з однолітками вельми актуальною, але дуже хворобливою для підлітків.

Окрім потреби в спілкуванні  з однолітками, іншою надзвичайно  важливою для особистісного розвитку потребою в підлітковому віці стає потреба в усамітненні.

Відіграють свою роль у  виникненні самотності в підлітковому віці і типові для цього періоду: криза ідентичності та самооцінки.

Іншу групу чинників складають особистісні особливості підлітка: сором’язливість, занижена самооцінка, завищені вимоги до себе або інших, нереалістичні очікування і уявлення про любов, дружбу та спілкування і тому подібне.

Виділяються і соціальні  чинники, що приводять до самотності: неприйняття підлітка групою однолітків (соціальне відторгнення), розрив дружніх  взаємин або відсутність кола спілкування і близьких друзів, що може бути наслідком як особистісних особливостей підлітка, так і результатом  впливу ситуативних причин: переїзду на нове місце проживання, зміни  школи, втрати близького друга і тому подібне.

У окрему групу можна винести чинники, пов'язані з сім'єю підлітка, в тому числі з типом сімейного виховання. Дизгармонійні взаємини в сім'ї (часті конфлікти, низька культура спілкування, відсутність пошани і довіри між членами сім'ї, фізичне насильство) формують уявлення про міжособові стосунки як непередбачувані та небезпечні, яких краще уникати. Відсутність емоційної близькості між дитиною і батьками (емоційне відторгнення), недолік батьківської уваги і турботи про дитину (гіпоопіка) не дають позитивного досвіду спілкування і заважають нормальному розвитку комунікативних навиків. Разом з тим надмірна турбота і підвищена увага (гіперопіка), характерні для виховання дитини за типом «кумир сім'ї», сприяють розвитку егоцентризму, високій вимогливості до оточуючих в поєднанні з низьким контролем власної поведінки. Як правило, підліток, якому притаманні такі риси, відштовхується однолітками.

Основне поняття психології – особистість та її психічна діяльність – передбачає розробку проблем, без  висвітлення яких неможливе уявлення про особистість: проблеми інтересів, потреб, цінностей (етичних, естетичних), характеру, схильностей, страхів.

Психологічні ставлення  людини в розвинутій формі являють  собою цілісну систему індивідуальних, вибіркових, свідомих зв’язків особистості  з різними сторонами об’єктивної  дійсності. Ця система походить із всієї  історії розвитку людини, вона виражає  її особистий досвід та внутрішньо визначає її дії, переживання.

З метою виявлення ставлення  до світу підлітків з різним відчуттям  самотності було проведене дослідження  серед учнів 6 та 9 класів середньої  загальноосвітньої школи. Кількість  учнів шостого класу складала 26 людей, а дев’ятого класу – 30 людей. Всього у дослідженні брали  участь 56 школярів. Досліджувані шостого  класу були віком 12-13 років, а девятикласники віком 15-16 років.

З учніми був проведений «Тест кольорів» М. Еткинда.  Числові показники кольорів та їх значення:

Сірий – відгородженість, незасіяність, загубленість.

Зелений – впевненість, наполегливість, іноді впертість.

Червоний – сила вольового  зусилля, активність, агресія.

Синій  - символізує спокій, задоволеність.

Жовтий – активність, прагнення до спілкування.

Коричневий – відображає фізично важливі потреби (захворювання).

Чорний – заперечення, негативізм, відмова, протест.

Пропоновані категорії: клас, мама, тато, брат-сестра, друг, вчителі, я, світ.

Проаналізувавши результати тестування (додаток В), перше, що відразу стає очевидним, - це переважання «негативних» кольорів, а саме чорного, коричневого, червоного і сірого.

Результативно буде виділити кожну категорію для аналізу її основної тенденції. Почати можна з такої категорії, як «клас». Нам зрозуміло, що клас тут відображається як певний елемент соціального оточення (соціуму) загалом. І важливо також сказати, що тут відображається подвійна система ставлення: «ставлення підлітка до соціуму» та «позиція соціуму щодо підлітка». Щодо кольорових виборів цієї категорії, то очевидна домінанта сірого та червоного кольорів. Можна зробити такий висновок, що дуже чіткими є тенденція до неучасті, відгородженості. Вона може діяти в обох площинах: уникнення соціуму самим підлітком, тобто чітка тенденція до усамітнення, в даному випадку надмірного, такого, яке породжує стан самотності. Або ж ситуація відгородженості соціумом від підлітка, і звідси вже безпосереднє відчуття самотності з високими показниками.

Ще однією характерною  позицією є агресивна, наступальна. Вона також має ефект «двох  сторін однієї медалі», тобто: сам підліток може бути агресивним по відношенню до соціального оточення, і тоді воно уникатиме його; або ж оточення є агресивним по відношенню до підлітка, і тоді вже він уникатиме причетності  до соціального оточення. В обох випадках підліток ймовірно відчуватиме  себе самотнім. Так як мама і тато є представниками однієї і тієї ж  класифікаційної одиниці, то для  логічності та яскравості аналізу показників обєднаємо категорії «мама» і «тато» в загальний клас «сім’я».

Найхарактернішими кольоровими  виборами цієї категорії є червоний та чорний кольори. Знову ж таки, якщо говорити про червоний колір, який виражає агресивну та наступальну  тенденцію, її можна розцінювати  як умовно агресивну поведінку батьків  стосовно їхніх дітей. Якщо розкрити рамки цього поняття, то тут можна  говорити як можливий варіант, про надмірну опіку (гіперопіку) батьками їхньої дитини, яка може розцінюватись як жорсткі  рамки, скованість контролем, неможливість сепарації, яка повинна спостерігатись у підлітковому віці. Також, як один з варіантів це може призводити до відчуття необхідності виправдовувати надії (досить часто нереалізовані  бажання та мрії котрогось з батьків, «розігрувати їхній життєвий сценарій»), відповідати вимогам, досить часто  завищених. Відповідно відсутність  близьких емоційно наповнених, теплих стосунків підлітка з батьками, відсутність  безумовного прийняття ними своєї  дитини породжує в дитині поведінкові  реакції, які не задовольняють батьків. Це може бути пошук значимого іншого за межами сім’ї, наприклад, в компанії однолітків; прояви девіантної поведінки; і, безперечно, відчуття неприйнятості, непочутості, які випливають зокрема  і у високі показники відчуття самотності, про що свідчать дані.

Аналізуючи останню виділену категорію, а саме «Я» можна побачити ставлення підлітка до самого себе, а також власну позицію досліджуваних в системі ставлень.

Коли простежити за кольоровими  виборами щодо цієї категорії, то відразу  помітно, що тут спектр кольорових виборів  значно ширший, аніж у попередніх категоріях. Більше того, в даній категорії  присутні усі вісім кольорів. В  даних кольорових виборах є співпадіння  двох кольорів: зеленого та червоного. Значення червоного кольору ми вже  неодноразово описували. А от зелений  колір символізує впевненість, наполегливість, іноді впертість. Що ж можна сказати  стосовно обох цих кольорів? На перший погляд вони говорять про різні тенденції. Однак, якщо подивитись ширше, то можна  сказати що ці співпадіння є не випадковими, а закономірними. Так  як наполеглива позиція, вперта досить часто межує з агресивною, наступальною. Тобто підліток через надмірну напористість, надмірну домінантність може відчувати проблему «ізольованості», адже однолітки його або уникатимуть, або постійно конфліктуватимуть, що спричинятиме в свою чергу труднощі в комунікативній сфері. Як один з елементів це може породжувати також відчуття відторгненості, неприйнятості, і, як наслідок – відчуття самотності. Щодо інших кольорів, то тут якоїсь загальної тенденції не спостерігається, так як вибори зустрічаються з частотою не більше одного разу. Тобто інші кольори носять суто індивідуальний характер.

Надзвичайно важливим значенням  дослідження є те, що ми можемо говорити про певні чинники, які можуть виступати можливими причинами  відчуття даною експериментальною  групою високої міри самотності. Це такі чинники, як: рівень самооцінки підлітка, так як і завищена, і занижена самооцінка можуть бути причинами самотності; це і розвиток комунікативних навичок; особистісні характеристики підлітка; проблема прийняття та неприйняття, само ідентичності  особистості та багато інших.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3.  Застосування методики аналізу психологічних особливостей спілкування підлітків

 

Крім виявлення  рівні самотності в підлітковому віці, слід також проаналізувати психологічні особливості спілкування підлітків. Це можна зробити за допомогою ОМВ.

Опитувальник міжособистісних відносин (ОМВ) є версією широко відомого за рубежем опитувальника FIRO, розробленого американським психологом В. Шутцем. Автор пропонованої версії О.О Рукавішніков. Опитувальник спрямований на діагностику різних аспектів міжособистісних відносин у діадах і групах, а також на вивчення комунікативних особливостей особистості.

Опитувальник ОМВ  заснований на основних постулатах тривимірної  теорії міжособистісних відносин В. Шутца. Найважливішою ідеєю даної теорії є положення про те, що кожен індивід має характерний спосіб соціальної орієнтації стосовно інших людей, і ця орієнтація визначає його міжособистісне поводження. У теорії робиться спроба пояснити міжособистісне поводження індивіда на основі трьох потреб: "включення", "контролю" й "афекту". Ці потреби розвиваються в дитинстві у взаємодії дитини з дорослими, насамперед, з батьками. Так, розвиток потреби "включення" залежить від того, наскільки дитина була включена в родину; потреба "контролю" залежить від того, чи був поставлений акцент у відносинах "родитель-дитина" на свободу або контроль; потреба "афекту" залежить від ступеня, у якій дитина була емоційно прийнята або неприйнята її найближчим оточенням. Якщо ці потреби не були задоволені в період дитинства, індивід почуває себе незначним, некомпетентним, невартим любові. Для подолання цих почуттів він виробляє в себе захисні механізми, які проявляються як характерні способи поводження в міжособистісних контактах. Сформовані в дитинстві, ці способи поводження продовжують існувати й у підлітковому віці, юності, старості, визначаючи в цілому типові особливості орієнтації індивіда в соціальному середовищі.

Потреба "контролю"

Для кожної області  описане також патологічне поводження. Характерні способи поводження двох індивідів у міжособистісній взаємодії можуть бути або сумісними, або ні. В. Шутц визначає міжособистісну сумісність як такі відносини між двома або більше індивідами, при яких досягається той або інший ступінь взаємного задоволення міжособистісних потреб.

Потреба "включення"

Потреба "включення" - це потреба створювати й підтримувати задовільні відносини з іншими людьми на основі яких виникають взаємодія й співробітництво. З погляду самооцінки дана потреба проявляється в бажанні почувати себе значимою особистістю, подобатися, привертати увагу й інтерес, у прагненні домогтися визнання та схвалення. Бути людиною, несхожою на інших, тобто бути індивідуальністю - інший аспект потреби "включення". Характерні способи поводження в цій області формуються, насамперед, на основі дитячого досвіду. Відносини "родитель-дитина" можуть бути або позитивними (дитина перебуває в постійному контакті й взаємодії з родителями), або негативними (батьки ігнорують дитину, їхні контакти мінімальні). В останньому випадку дитина випробовує почуття того, що вона незначна особистість, переживає страх, який намагається придушити або усунути. Ця потреба визначається як потреба створювати й зберігати задовільні відносини з людьми, опираючись на контроль і силу, як необхідність почувати себе компетентною й відповідальною особистістю. Поводження, викликане цією потребою, відноситься до процесу прийняття рішень, а також зачіпає області сили, впливу, авторитету.

Потреба в "афекті"

Вона визначається як потреба створювати й підтримувати задовільні відносини з іншими людьми, опираючись на любов і близькі, теплі емоційні контакти. На емоційному рівні вона проявляється в здатності індивіда любити інших людей й в усвідомленні того, що його також люблять інші в достатньому ступені, що він гідний любові. Дана потреба звичайно стосується особистих емоційних відносин між двома близькими людьми (парних взаємин) і веде до поводження, спрямованого на емоційне зближення з партнером або партнерами.

Опитувальник призначений  для оцінки поводження людини в трьох  основних областях міжособистісних  потреб: «включення» (I), контролю» (З) і  «афекту» (А). Усередині кожної області  беруть до уваги два напрямки міжособистісного поводження: виражене поводження індивіда (е), тобто думка індивіда про інтенсивність  власного поводження в даній області; і поводження, яке вимагається  від індивіда навколишніми людьми (w), інтенсивність якого є оптимальною  для нього.

Опитувальник складається  із шести шкал, кожна з яких, по суті, містить твердження, девя’тикратно  повторюване з деякими змінами. Всього в опитувальнику втримується 54 твердження, кожне з яких вимагає  від випробуваного, щоб він вибрав один з відповідей у рамках шестибальної оцінної шкали. У результаті оцінювання відповідей випробуваного психолог одержує бали по шести основних шкалах: Ie, Iw. Се, Cw, Ae, Aw, на основі яких потім  складається характеристика особливостей міжособистісного поводження випробуваного.