Особливості підліткового віку

Якщо в  дитинстві соціальні стосунки дитина засвоює у грі, то в підлітковому віці такою діяльністю стає спілкування. Саме в цей період підліток учиться  осмислювати свої конформні і  негативні реакції на пропоновані  ситуації, відстоювати право на самостійний  вибір можливої поведінки, вчиться  пригнічувати імпульсивні дії (якими  б вони не були: стереотипними, що склалися в сім'ї, чи як безпосередня емоційна реакція на несподівано нову для  нього ситуацію).

В підлітковому віці відбувається надзвичайне розширення соціальних умов буття підлітка: і  в просторовому плані, і в плані  збільшення діапазону духовних спроб. Підліток прагне пройти через все, щоб  потім знайти себе. Звичайно, це небезпечне прагнення для несформованої  особистості. На цьому шляху без  підтримки з боку дорослого підліток може потрапити до асоціального простору, так і не піднявшись на висоту духовного  життя.

1.2. Розвиток пізнавальних процесів

У підлітковому віці пізнавальні процеси зазнають важливих змін, наближаючись у своїх  параметрах до «дорослого» рівня. Зокрема, дістають подальшого розвитку специфічно людські, соціально зумовлені види пізнавальних процесів: довільна та внутрішня  увага, спостережливість, теоретичне мислення, словесно-логічна пам´ять, мовлення, уява. Вдосконалюється регульованість пізнавальних процесів, свідоме ставлення  підлітка до їх використання при вирішенні  складних навчально-пізнавальних задач.

Важливий  вплив на пізнавальну сферу підлітка справляє мислення, внаслідок чого відбувається інтелектуалізація пізнавальних процесів. Сприймання супроводжується  пошуком, міркуваннями. Пам´ять побудована на аналізі та розумінні матеріалу  і спирається на використання прийомів запам´ятовування.

Увага підлітка стає необхідним компонентом його вмінь  вчитись. Виробляється свідоме зосередження на певних об´єктах, що відзначається  тривалістю та стійкістю щодо відволікань. Зростають можливості розподілу  та переключення уваги, обсягу та її концентрації. Це стосується не тільки зовнішньої, але  й внутрішньої уваги, яка особливо важлива для оволодіння значним  за обсягом теоретичним матеріалом. Показники уваги підлітка можуть бути досить високими, але залежать від його особистого стану, яким йому не завжди вдається керувати. Такими ситуаціями, що утруднюють всю пізнавальну діяльність підлітка є навчальні випробування, коли підвищується рівень мотивації, зростає  тривожність тощо.

Розвиток  уваги в цьому віці безпосередньо  пов´язаний з формуванням наполегливості, а її зростаюча довільність є  прямим проявом вольової активності підлітка.

Відчуття  і сприймання. Відчуття і сприймання виступають початковим етапом у процесі  засвоєння знань. Це сприяє їх тіснішим зв´язкам з мисленням підлітка, яке супроводжує процес первинного ознайомлення з навчальним матеріалом. Вчитель навчає учнів осмислювати матеріал вже у ході його сприймання, намагається подавати його доступно, пояснювати незрозуміле. Образи сприймання стають повнішими, детальнішими і змістовнішими. Все це призводить до трансформації процесів відчуття та сприймання у цілеспрямовані сенсорно-перцептивні дії.

Подальшого  розвитку зазнає цілеспрямоване сприймання - спостереження, яке характеризується планомірністю, послідовністю і  систематичністю, включаючи розумові операції зіставлення, порівняння, узагальнення і класифікації сприйманих об´єктів.

Пам´ять. Поступове  накопичення знань учнями спирається на зростання обсягу пам´яті. Таке зростання  відзначається не лише кількісними  показниками, але й якісним перетворенням  матеріалу, що зберігається у пам´яті. Він набуває згорнутості, значно зростає його інтегрованість із минулим  досвідом учнів. Робота над запам´ятовуванням  носить інтелектуальний характер, що водночас забезпечує і розуміння  матеріалу. Отже, швидко формується смислова логічна пам´ять.

Зростає кількість  школярів, які застосовують прийоми  опосередкованого запам´ятовування. Збільшується число таких прийомів, а їх використання стає щораз усвідомленішим, довільнішим  і цілеспрямованішим.

Мислення. Найсуттєвішою  зміною мислення підлітка є набуття  останнім якостей теоретичності, формальності, рефлексивності.

Мислення  підлітка активне, самостійне, творче, що дозволяє використати його як засіб  пошукової діяльності, спрямованої  на пізнання нового. Підліток набуває  здатності виробляти гіпотетично-дедуктивні міркування - тобто робити умовиводи  на основі висунутих гіпотез. Розвиваються вміння, необхідні для розумових  експериментів, для теоретичного розв´язання  задач на основі певних припущень  тощо.

Специфікою  цього рівня мислення є й те, що його предметом стає не лише розв´язання  зовнішніх задач, а й сам процес мислення, тобто воно стає рефлексивним.

Уява підлітка відіграє важливі функції, як у його навчальній діяльності, так і в  особистому житті. У навчальній діяльності функціонує репродуктивна та продуктивна  уява. Значно розширюється зміст її образів, що зумовлено значним обсягом  та різноманітністю навчального  матеріалу. Вміння користуватись образами репродуктивної уяви дозволяє підлітку краще відтворювати засвоєний матеріал. Це сприяє більшій диференційованості та точності образів уяви, які до того ж піддаються оцінці підлітка та неодноразовому внесенню змін та уточнень. Така психічна діяльність над побудовою  образів уяви свідчить про довільність  цього процесу, його поступове перетворення на особливі імажинативні дії.

Збагачується  арсенал способів створення образів  уяви, провідним серед яких стає мовлення, особливо внутрішнє.

Продуктивна уява підлітка виявляється у творчих  видах навчальних завдань. Урізноманітнюються її види за змістом образів: технічна, художня, наукова.

Важливу роль в особистісному житті підлітка починає відігравати мрія, яка  творить образи бажаного майбутнього  і впливає на визначення життєвих планів підлітка.

Мовлення. У  підлітковому віці продовжується процес оволодіння рідною мовою в її основних функціях: спілкування, пізнання, самовираження. Внаслідок засвоєння теоретичних  знань з «мовних» предметів у  підлітка розвивається свідоме ставлення  до користування мовою, розширюється розуміння  значення та законів рідної мови на основі порівняння її з іноземною.

Основним  у цьому віці є вдосконалення  мовлення як засобу спілкування. Посилюється  інтерес до оволодіння засобами виразності мовлення, необхідними для відстоювання власної думки, доведення своєї  правоти чи спростування позиції товариша. Значно зростає лексичний запас, поповнюючись науковими термінами, словами на позначення абстрактних понять та якостей міжособистісних взаємин, психічних станів, індивідуальних особливостей людей.

Вдосконалюється писемне мовлення підлітків, наближуючись до літературної мови, формується здатність  адекватніше висловлювати абстрактні думки. Розвивається чутливість до художнього слова, часто виникає потяг до написання віршів, щоденників. Мовні  дії стають більш контрольованими. Зменшується кількість зайвих вставок («ну», «от», «значить» та ін.). Водночас, у підліткових мікрогрупах формується своя особлива «мова», яка страждає лексичною обмеженістю, наявністю  жаргонних слів і призначена для  збереження групових «таємниць».

Мовлення  підлітка, як і інші пізнавальні  процеси, розвивається під впливом  мислення, що знаходить виявлення  у нагромадженні досвіду активного  використання різноманітних мовних категорій, ускладненні граматичної  й синтаксичної форм мовлення, в  особливій ролі внутрішнього мовлення, як засобу мислення та підготовки до спілкування. Мовлення стає контекстним, все менше  пов´язаним з конкретною ситуацією, хоч елементи ситуативності ще зберігаються.

1.3.  Криза підліткового віку та  підходи до її аналізу

Сучасна психологічна наука визначає підлітковий вік  як один із найскладніших періодів у житті людини. Підлітковий період розпочинається з виникнення у дитини почуття дорослості. У драму розвитку вступає нова діюча особа, новий  якісно своєрідний фактор особистість  самого підлітка. Почуття дорослості як внутрішнє психічне новоутворення  має складний зміст.

Отже, підлітковий  вік – вік між дитинством і  дорослістю (від 11–12 до 16–18 років), який характеризується якісними змінами, пов'язаними  зі статевим дозріванням і входженням у доросле життя. У цей період особа має підвищену збудливість, імпульсивність і часто неусвідомлений, статевий потяг. Провідна діяльність в підлітковому віці — це інтимно-особистісне спілкування з однолітками.

Для підліткового віку характерні:

1. Почуття дорослості;
2. Формування "Ми"- концепції;
3. Формування референтних груп.

У цьому віці відбувається маніфестація тих аномалій особистісного розвитку, які в  дошкільний період існували в латентному стані. Відхилення в поведінці властиві майже всім підліткам. Характерні риси цього віку — чутливість, часта  різка зміна настрою, острах глузувань, зниження самооцінки. Розлади бувають  поведінкові й емоційні. Емоційні переважають у дівчаток. Це депресія, страхи й тривожні стани. Порушення  в поведінці в чотири рази частіше  бувають у хлопчиків.

Основним  лейтмотивом психічного розвитку в  підлітковому віці є становлення  нової, ще досить нестійкої, самосвідомості, зміна Я-Концепції, спроби зрозуміти  самого себе й свої можливості. У  цьому віці відбувається становлення  складних форм аналітико-синтетичної  діяльності, формування абстрактного, теоретичного мислення. Дуже важливе  значення має виникаюче в підлітка почуття приналежності до особливої «підліткової» спільності, цінності якої є основою для власних моральних оцінок.

У спілкуванні дітей  досить швидко складаються відносини, у яких з'являються однолітки-лідери, і однолітки-ізгої. Спілкування з однолітками — тверда школа соціальних відносин. Саме спілкування з однолітками вимагає високої емоційної напруги. «За радість спілкування» дитина-підліток витрачає багато енергії на почуття, пов'язані з успіхом ідентифікації й стражданнями відчуження.

Підліток  активно відкидає свою належність до світу дітей, але при цьому  не почувається повноцінним дорослим. Він намагається бути подібним до дорослих зовні, прагне прилучитись  до їхнього життя, придбати їхні якості і уміння, права і привілеї. Своєрідність соціальної ситуації розвитку дитини в цей період полягає в тому, що вона виконує нові для неї функції  та залучається до нової системи  відносин із дорослими й однолітками. Дитина включається в різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу її соціального спілкування  і сприяє накопиченню нового соціального досвіду. Цей досвід може бути більш чи менш болісним.

           Тип переходу від дитинства до дорослості залежить від того, настільки великий розрив між нормами і вимогами даного суспільства, що ставляться перед дитиною і дорослим. У країнах, де ці вимоги більш-менш однакові, розвиток проходить плавно, і дитина досягає статусу дорослого поступово. У більшості країн Європи та Америки норми поведінки дітей і дорослих є різними і, навіть, протилежними: дитячий вік вважається ігровим; маленькі члени суспільства позбавлені відповідальності за свої дії, від них вимагають лише одного − покори; доросла ж людина має бути самостійною та ініціативною.

Таким чином, центральною психологічною характеристикою  підліткового віку є перехід від  одного типу стосунків між дорослим і дитиною (моралі слухняності) до якісно іншого, специфічного типу (моралі принципової  рівності). Цей період може супроводжуватись певними труднощами. У великій мірі цьому сприяє відносна нестійкість нервової системи підлітка, його загальна неврівноваженість, роздратованість, перепади настрою, підвищена збудливість.

Анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка породжують певні психологічні новоутворення, а саме прагнення до незалежності, потребу в самоствердженні й  самовизначенні щодо свого статусу  в сім'ї, колективі однолітків тощо. Розвиток інтересу до протилежної статі, пробудження романтичних почуттів також є характерною рисою  підліткового віку. Втім новоутворення  нерідко проявляються в неадекватних формах (зовнішня агресія, гостра критика  інших, зухвала поведінка).

Першою ці зміни у характері дитини відчуває сім'я. Сім'я один з найважливіших  факторів соціалізації дитини. Саме тут  діти засвоюють заведені в їхніх  сім'ях життєві цінності, соціальні  очікування і біхевіаристичні патерни. Моделями поведінки їм слугують батьки, старші брати і сестри. Е. Маккобі  вважає, що тривалість батьківського  впливу визначається міцністю їх відносин із дитиною, ступенем поваги батьків  до її особистості, наявністю довіри між членами сім'ї. У деяких випадках батьки пригнічують особистість  своєї дитини, у інших сприяють її гармонічному розвитку. Взаємодія  з батьками дозволяє дітям тренувати  й вдосконалювати соціальні навички, необхідні для комфортного існування в соціумі.

Крім того, сім'я є важливим фактором впливу на інтелектуальний розвиток дитини, пропонуючи, а іноді й насаджуючи власну концептуальну картину світу. Спільна інтелектуальна діяльність розвиває здатність дитини моделювати різноманітні ситуації, оперувати гіпотезами й вибирати оптимальні шляхи вирішення  поставлених завдань. Батьки мають  можливість активно сприяти швидкому розвитку мисленнєвих навичок маленької  людини.

Зазвичай  теоретичне усвідомлення дійсності  дитиною випереджає рівень її практичних навичок. Підлітки часто не знають як поводитись у тій чи іншій життєвій ситуації, а відчуття власної дорослості заважає їм звертатися за порадами до дорослих. Такі проблеми притаманні дітям, у яких не склалися стосунки з батьками. Неготовність дитини до виконання нових соціальних ролей, або відсутність необхідного рольового навантаження й самостійності ускладнює спілкування та породжує численні конфлікти у колі сім'ї.

У деяких підлітків  спостерігається вияв неадекватної самооцінки й завищеного рівня вимог, критичне ставлення до слів та вчинків  інших. Це ускладнює їх взаємовідносини  з дорослими, батьками, однолітками, вчителями, провокує прояви негативізму, грубу й самовпевнену поведінку, соціальні конфлікти. Підлітки бояться глузування, проявів нерозуміння, недовіри, або образливої для такого віку заборони. На їхній погляд батьки поводяться з ними як із маленькими. Часто відсутність щирих стосунків з батьками є причиною того, що діти стають жертвами насилля, або учасниками злочинів.