Особливості підліткового віку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4.  Формування особистості у підлітковому  віці

 

Вступ дитини в підлітковий період характеризується якісним поштовхом у розвитку самосвідомості. У підлітка починає  формуватися позиція дорослої людини. Навіть, якщо ця позиція ще не відповідає об’єктивному статусу підлітка в  житті, але її поява означає, що підліток суб’єктивно вже ввійшов у  нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їхніх цінностей, мотивів поведінки та діяльності.

 Виникнення  потреби у пізнанні власних  особливостей, цікавість до себе  та роздуми про себе – характерна  особливість дітей підліткового  віку. До аналізу своєї особистості  підліток звертається як до  засобу, який допомагає в організації  стосунків та діяльності, у досягненні  особисто значущих завдань у  теперішньому та майбутньому.

 Соціально-ругулююча  функція роздумів про себе  виявляється в тому, що підліток  спочатку звертає увагу на  свої недоліки та має потребу  в їх подоланні, а вже згодом  – на особливості особистості  в цілому, свої можливості та  переваги.

Важливий  стимул виникнення у підлітка міркувань  про себе – його потреба мати повагу в колі однолітків та прагнення  знайти близьких товаришів, друга. Підліток починає порівнювати себе з оточуючими людьми: однолітками, батьками, дорослими. Таке порівняння надає підліткові знань  про інших людей, особливості  їхнього характеру та поведінки.

Уявлення  про інших людей та самого себе не завжди реалістичні. У багатьох підлітків  самооцінювання деяких якостей завищене. На цій основі іноді виникає уявлення про несправедливе ставлення  до підлітка дорослого, наприклад, батьків  або вчителя. Це може привести до виникнення у підлітка афекту та комплексу специфічних  особливостей: з’являється образливість, підозріливість, недовірливість, іноді  агресивність і завжди – надмірно підвищена чутливість до оцінок інших. На перші невдачі підліток, як правило, реагує афективно, а хронічні невдачі  підвищують невпевненість у собі. У деяких підлітків знижується рівень домагань, а у деяких з’являється бажання обов’язково подолати труднощі, довести можливість цього собі та «усім».

Особливість підлітка – турбота про власну самостійність. З віком сфера  претензій на самостійність інтенсивно розширюється. Вони охоплюють не лише конкретні дії та вчинки, а й  деякі вибори, рішення, думки. Джерело  суперечок підлітків не лише реальні  незгоди, а й прагнення відстояти  свою думку. У підлітковому віці починається  формування власної позиції з  деяких проблем, наприклад, морально-етичних.

Молодші підлітки часто не вміють керувати своєю поведінкою. Для старших підлітків характерне прагнення оволодіти власними афективними  реакціями та поведінкою в цілому. Багато з них уже вміють стримуватися, а за потреби приховувати свої наміри, настрої, думки, ставлення до власного зросту, контроль за ним, самокритика. Підліток починає сам створювати себе, спонукати себе до розвитку згідно з певними зразкам та конкретно  значущими завданнями і намірами, які пов’язані з потребами  сьогодення та майбутнього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок  до першого розділу

Проаналізувавши багато інформаційних джерел наукової літератури з психології, можна зробити певні  висновки стосовно психологічних особливостей підліткового віку, а саме : підлітковий  вік охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного  віку і водночас відрізняється від  нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства  до юності в фізичному, психічному і  соціальному аспектах. 
            Підлітковий вік характеризується значним розвитком психіки, пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності, проте зазнає значних змін в організації, змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням активності й самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Удосконалюється сприйняття, стаючи більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного розвитку. На нього впливає не лише характер об'єкта, що сприймається, але й емоційний стан підлітка. 
            Зазнає якісних змін мотивація навчання. Поглиблюючись і диференціюючись, пізнавальні інтереси підлітків стають виразнішими, стійкішими і змістовнішими. Навчальний процес ставить підвищені вимоги до уваги підлітків, здатності зосереджуватись на змісті навчальної діяльності й відволікатись від сторонніх показників. Навчання вимагає як мимовільної, так і довільної уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти і переключати її. Для підлітків характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважними, елементи самоконтролю й саморегуляції. 
            Підлітки прагнуть до логічного осмислення матеріалу, застосовуючи при цьому порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікацію тощо. Підвищується рівень абстрагування, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань та умовиводів, що стають більш свідомими, обґрунтованими. 
            Пам'ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Підлітки використовують різноманітні засоби запам'ятовування: логічну обробку матеріалу, виділення опорних пунктів, складання плану, конспектування. 
            Розширюються і поглиблюються пізнавальні інтереси учнів, більш вибірковим стає інтерес до навчальних предметів. 
            Основним у мовному розвитку підлітків є вдосконалення уміння користуватись мовою як засобом спілкування. У здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого авторитету в колективі. У зв'язку з цим посилюється інтерес до оволодівання засобами виразної мови, до алегорій, крилатих слів і метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження. Користуючись внутрішнім мовленням, вони шукають адекватні способи передачі своїх думок. 
            Формування особистості. Підлітковий вік - період переходу від дитинства до дорослості, інтенсивного становлення почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють дорослі. Підліток усвідомлює себе дорослою особою. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Проте він поводиться ще як дитина. Психічному його розвитку властиво багато суперечностей. Підліток є ще дитиною, і вже - не дитина, має деякі риси дорослого, але - ще не дорослий, намагається обмірковувати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своєрідно, по-дитячому. Саме ця суперечність у психічному розвитку потребує у спілкуванні з ним значного такту, обережності, делікатності, які є суттєвими у процесі нормального становлення його особистості.  
            Прагнення до самостійності особливо характерне для підлітків. У ньому виявляється почуття власної дорослості та потреба в її визнанні дорослими. Самооцінка набуває не меншого значення, ніж оцінювання його дорослими. Прагнення розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порівняти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підвищену чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження. 
            Моральні почуття, які ще перебувають на стадії формування, засвоєні норми поведінки визначають зміст і спрямування його дій. Проте в поведінці не завжди поєднуються слова, почуття та дії. Деякі з них не усвідомлюють зв'язку між відомими їм загальними нормами і власною поведінкою в конкретній ситуації. 
            Цей віковий період відрізняється бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій виявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою можуть спричинити погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, нетактовний спосіб втручання в його емоційне життя. 
             Моральні якості пов'язані з вольовими. У цей період зникає навіюваність, зміцнюється сила волі підлітка, його самовладання, зростає здатність до подолання труднощів, вияву рішучості й наполегливості. Але підліток не завжди правильно розуміє, в чому саме полягає сила волі. Часом упертість, за допомогою якої він нерозумно домагається здійснення своїх недоцільних бажань, вважається ним позитивною вольовою якістю. За силу волі іноді приймається негативізм, що виявляється в небажанні підкорятися розумним вимогам дорослих і правилам поведінки. Вольовими вчинками підлітки часом вважають і безглузді витівки, які вимагають значних зусиль (не спати дві доби, проколоти шкіру голкою). Це свідчить про хибне їх уявлення справжньої сили волі. 
             Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним або пасивним, діяти заради колективу або заради себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій дитини. Але в процесі їх прояву, оцінювання колективом підліток під впливом колективної думки починає усвідомлювати свої устремління, домагання, вчинки і місце в колективі, стає суб'єктом виховання. 
             Особливого значення набувають дружба і товаришування, які стають активними, набирають нових форм: просто товариші, близький товариш, друг. Важливим фактором формування особистості підлітка є дружні взаємини з батьками. У цьому віці втрачають своє значення “керування” і “підкорення”, категоричне наслідування авторитету. І це природно, адже підліток є вже напівдорослою людиною, має власні оцінні судження, вміє їх обстоювати і доводити. Дружба між батьками і дітьми - один із каналів виховного впливу на дитину. Тільки дружні взаємини викликають підлітка на відвертість, допомагають дізнатися про переживання дитини, впливати на них, використовуючи для цього силу власного досвіду та авторитету. 
             Підлітковий вік ще називають критичним. Справді, кризи бувають, але вони не є неминучими. Цей період може стати важким у виховному відношенні, якщо батьки, вчителі не обізнані з особливостями розвитку підлітків, не зважають на них і продовжують діяти, як раніше, або, навпаки, ставлять до них такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують особливої уваги, любові до себе. Труднощі зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються в психічному житті дітей, поважають нові його тенденції, сприяють реалізації підлітків, відповідно організовуючи різні види їх діяльності, взаємини в колективі, участь у громадському житті.

 

Розділ  ІІ   Дослідно-екпериментальна робота по визначенню впливу психологічних особливостей підлітків на міжособистісне спілкування

2.1.  Особливості міжособистісного спілкування в групі однолітків

 

Розвиток  особистості, включеної в соціальні  групи, відбувається відповідно до характеру, вимогами й цілями соціуму. Однак  мета ця задають лише загальний напрямок, загальний характер і рамки формування людини як представника соціуму. Необхідне  спрацьовування складних соціально-психологічних  механізмів, перехід соціальних і  психологічних умов у соціально-психологічні фактори становлення особистості, розвитку його самосвідомості для того, щоб дві протилежні тенденції: соціалізація й індивідуалізація рівноцінно брали  участь у становленні індивідуальності підлітка.

Досвід соціальної взаємодії підліток здобуває в групі  однолітків як своєрідної моделі суспільства. Соціалізація підлітка в групі як процес освоєння й реалізації соціальних норм і відносин становить одну частину  двоєдиного процесу соціалізації-індивідуалізації, результатом якого є становлення  суб'єкта активної творчої дії. Підліток не просто адаптується до групи однолітків, до прийнятих в його середовищі соціальних норм поведінки, духовних цінностей, але  й пропускає це через себе, виробляючи індивідуальний шлях реалізації власних соціальних цінностей.

Міжособистісне  спілкування підлітка реалізується як у спілкуванні з дорослими, так і у спілкуванні з однолітками. Їх роль у формуванні особистості  підлітка є якісно різною. Якщо у  спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи  аналізу навколишньої дійсності  й способи дій, то спілкування  з однолітками є своєрідним випробуванням  себе у особистісній сфері, що породжує специфічну моральну проблематику. Група однолітків, з якими спілкується дитина впливає на розвиток її особистості. Саме в умовах спілкування з однолітками дитина-підліток постійно зіштовхується з необхідністю застосовувати на практиці засвоювані норми поводження.

Спілкування з однолітками виконує певні  психологічні функції. По-перше, спілкування  з однолітками є дуже важливим і специфічним каналом інформації; за допомогою нього підлітки і  юнаки дізнаються про багато необхідних речей, про які дорослі їм не розповідають. По-друге, це особливий вид діяльності і міжособистісних відносин, що сприяє формуванню навичок соціальної взаємодії, вміння підкорюватись колективній  дисципліні і в той же час відстоювати  свої права, співвідносити особисті інтереси з суспільними. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлення групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги не лише полегшує підлітку автономізацію  від світу дорослих, але й дарує  йому почуття емоційної захищеності й стабільності.

Спілкування в групі однолітків істотно відображається на розвитку особистості підлітка. Від стилю спілкування, від положення серед однолітків залежить, наскільки дитина почуває себе спокійною, емоціонально-комфортно, задоволено, якою мірою вона засвоює норми відносин з однолітками.

Взаємодія людини й групи має велике значення в  будь-який віковий період, але особливе значення воно здобуває в підлітковому віці, коли відбувається становлення  особистості й батьківський авторитет  заміщається авторитетом групи.

Однолітки — значна фігура в житті  підлітка. Зміна внутрішньої позиції  приводить до того, що підлітку вже  недостатньо бути просто гарним учнем, мати високі відмітки, одержувати схвалення  вчителя. Для підліткового віку характерне створення власної думки на основі порівняння своєї думки з думками  однолітків. Коштовним для підлітка є включеність у сам процес спілкування. Саме в ньому підліток реалізує себе як особистість, формує судження про себе й навколишній світ.

Спілкування з однолітками дуже важливий специфічний  канал інформації. Це специфічний  вид міжособистісних відносин. Положення  принципової рівності дітей-однолітків робить цю сферу відносин особливо привабливої для підлітка: це положення  відповідає етичному змісту виникаючого  у підлітка почуття власної дорослості. Специфічні зрушення, що відбуваються в початку підліткового віку, у  розвитку визначають принципову подібність у підлітків нових потреб, прагнень, переживань, вимог до відносин з  дорослими й товаришами. Це сприяє розвитку відносин з однолітками  вглиб. У підлітка формуються цінності, які більше зрозумілі й близькі  одноліткові, чим дорослим. Спілкування  з дорослими вже не може цілком замінити спілкування з однолітками. Свідомість групової приналежності, товариської  взаємодопомоги дає почуття емоційного благополуччя й стабільності. Хоча спілкування підлітків часто  буває егоїстичним, а потреба  в самовиявленні, розкритті своїх  переживань — вище інтересу до почуттів і переживань іншого.

В підлітковому віці проявляється більш  гостра необхідність у міжособистісному спілкуванні. Спілкування стає самоціллю, у якій підлітки реалізують свої інтереси, формують уявлення про себе й про  навколишній світ. Для підліткового віку характерне створення власної  думки на основі порівняння своєї  думки з думками однолітків.

Необхідно відзначити, що спілкування  впливає на становлення особистості  підлітка. Тому що спілкування —  це не тільки обмін інформацією (наприклад, між вчителем і учнем), але й  взаємодія, взаємовплив. Підліток «переживає»  спілкування не тільки на інтелектуальному, але й на фізіологічному й емоційному рівнях.

Одна з  головних тенденцій перехідного  віку — переорієнтація зі спілкування  з батьками, вчителями і взагалі  старших на однолітків, більш-менш рівних по положенню. Така переорієнтація може відбуватися повільно і поступово або у вигляді стрибка і бурхливо, вона по-різному виражена в різних сферах діяльності, у яких престиж старших і однолітків, неоднаковий, але відбувається вона обов'язково.

По-перше, спілкування  з однолітками дуже важливий специфічний  канал інформації; по ньому підлітки довідуються багато необхідніх речей, які по тим чи іншим причинам їм не повідомляють дорослі. Наприклад, переважну  більшість інформації з питань статі  підліток одержує від однолітків, тому їхня відсутність може затримати  його психосексуальний розвиток чи додати йому нездоровий характер. По-друге, це специфічний вид міжособистісних  відносин. Групова гра й інші види спільної діяльності виробляють необхідні  навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні й у той же час відстоювати  свої права, співвідносити особисті інтереси із суспільними. Поза суспільством однолітків, де взаємини будуються принципово на рівних і статус треба заслужити і вміти підтримувати, дитина не може виробити необхідних дорослому комунікативних якостей. Змагальний характер групових взаємин, якого немає у відносинах з батьками, також служить важливою життєвою школою. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Свідомість групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги не тільки полегшує підлітку автономізацію від дорослих, але і дає йому надзвичайно важливе почуття емоційного благополуччя і стійкості. Чи зумів він заслужити повагу і любов рідних, товаришів, має для самоповаги підлітка вирішальне значення.

Психологія  спілкування в підлітковому віці будується на основі суперечливого  переплетіння двох потреб: відокремлення (приватизації) і аффіліації, тобто  потреби в приналежності, включеності  в якусь групу чи спільність. Відокремлення  найчастіше виявляється в емансипації  від контролю старших. Однак воно діє й у відносинах з однолітками. Підсилюється потреба не тільки в  соціальній, але і просторовій, територіальній автономії, недоторканності свого  особистого простору.

У перехідному  віці міняються уявлення про зміст  таких понять, як "самотність" і "самота". Молодші діти зазвичай трактують їх як деякий фізичний стан ("немає нікого навколо"), підлітки ж наповняють ці слова психологічним  змістом, приписуючи їм не тільки негативну, але і позитивну цінність. Чим  самостійніше і цілеспрямованіше підліток, тим сильніше в нього потреба  і здатність бути одному. Однак  крім спокійної, умиротвореної самоти існує болісна і напружена  самотність — тугий, суб'єктивний стан духовної і щиросердечної ізоляції, почуття незадоволеної потреби  в спілкуванні, людській близькості.