Функції та структура спілкування

ВСТУП

     Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні  розумної, культурної поведінки. Через  спілкування з психологічно розвиненими  людьми, завдяки широким можливостям  до навчання, людина набуває всіх своїх  вищих пізнавальних здібностей і якостей. Через активне спілкування з розвиненими особистостями вона сама перетворюється на особистість.

     Якби  з народження людина була позбавлена можливості спілкуватися з людьми, вона  ніколи не стала би цивілізованим, культурно і етично розвиненим громадянином, була би до кінця життя приречена залишатися напівтвариною, що нагадує людину. Про це свідчать численні факти, що описані в літературі і показують, що  будучи позбавленим спілкування з собіподібними, людський індивід, навіть якщо він, як організм, цілком збережений, проте залишається біологічною істотою в своєму психічному розвитку. Як приклад можна привести стани людей, яких час від часу знаходять серед звірів і які тривалий період, особливо в дитинстві, жили в ізоляції від цивілізованих людей або, вже будучи дорослими, в результаті нещасного випадку опинилися наодинці, надовго ізольованими від собіподібних (наприклад, після корабельної аварії).

     Мета  роботи провести аналіз структури, змісту і форм спілкування. Проблема спілкування традиційно знаходиться в центрі уваги вітчизняних психологів у зв'язку з її значущістю у всіх сферах життєдіяльності людини і соціальних груп. Людина без спілкування не може жити серед людей, розвиватися і творити. У широкому сенсі спілкуванням є сукупність абсолютно різних зв'язків між людьми. Все це обумовлює актуальність вивчення процесів спілкування. До того ж сучасна соціально-економічна ситуація в Україні підсилює увагу до питань спілкування і визначає новий погляд на нього як на чинник стабілізації підприємництва, оскільки саме спілкування супроводжують більшість сервісних послуг з реалізації будь-якої продукції.

РОЗДІЛ  І  Поняття спілкування. Структура спілкування

1. Спілкування в системі міжособистісних та суспільних відносинах

     Аналіз  зв'язку суспільних і міжособистісних відносин дозволяє розставити правильні акценти в питанні про місце спілкування у всій складній системі зв'язків людини із зовнішнім світом. Сам термін “спілкування” не має точного аналога в традиційній соціальній психології не тільки тому, що не цілком еквівалентний зазвичай використовуваному англійському терміну “комунікація”, але і тому, що зміст його може бути розглянутий лише в понятійному словнику особливої психологічної теорії, а саме теорії діяльності.

     Обидва  ряди відносин людини - і суспільні, і міжособистісні  розкриваються, реалізуються саме в спілкуванні. Таким чином, коріння спілкування - в самій матеріальній життєдіяльності індивідів. Спілкування ж і є реалізація всієї системи відносин людини. “У нормальних обставинах відношення людини до оточуючого її предметного світу завжди опосередковане її відношенням до людей, до суспільства”, тобто включені в спілкування. Тут особливо важливо підкреслити ту думку, що в реальному спілкуванні дані не тільки міжособистісні відносини людей, тобто виявляються не тільки їх емоційні прихильності, неприязнь і інше, але в тканину спілкування утілюються і суспільні, тобто безособові за своєю природою відносини. Багатообразні відносини людини не охоплюються тільки міжособистісним контактом: положення людини за вузькими рамками міжособистісних зв'язків, в ширшій соціальній системі, де її місце визначається не очікуваннями індивідів, що взаємодіють з нею, також вимагає певної побудови системи її зв'язків, а цей процес може бути реалізований теж тільки в спілкуванні. Поза спілкуванням просто немислиме людське суспільство. Спілкування виступає в нім як спосіб цементування індивідів і разом з тим як спосіб розвитку самих цих індивідів. Саме звідси і витікає існування спілкування одночасно і як реальності суспільних відносин, і як реальності міжособистісних відносин. Мабуть, це і дало можливість Сент-Екзюпері намалювати поетичний образ спілкування як “єдина  розкош, яка є у людини”.^[1]

     Природно, що кожен ряд відносин реалізується в специфічних формах спілкування. Спілкування як реалізація міжособистісних відносин - процес, більш вивчений в психології, тоді як спілкування між групами швидше досліджується в соціології. Спілкування, зокрема в системі міжособистісних відносин, вимушене сумісною життєдіяльністю людей, тому воно здійснюється при найрізноманітніших міжособистісних відносинах, тобто діє і у разі позитивного, і у разі негативного відношення однієї людини до іншої. Тип міжособистісних відносин не байдужий до того, як буде побудовано спілкування, але воно існує в специфічних формах, навіть коли відносини украй загострені. То ж відноситься і до характеристики спілкування на макрорівні як реалізації суспільних відносин. І в цьому випадку, чи спілкуються між собою групи або індивіди як представники соціальних груп, акт спілкування неминуче повинен відбутися, вимушений відбутися, навіть якщо групи антагоністічні. ^[6] Таке подвійне розуміння спілкування - в широкому і вузькому сенсі слова - витікає з самої логіки розуміння зв'язку міжособистісних і суспільних відносин. В даному випадку доречно апелювати до ідеї Маркса про те, що спілкування - безумовний супутник людської історії (у цьому сенсі можна говорити про значення спілкування в “філогенезі” суспільства) і разом з тим безумовний супутник в повсякденній діяльності, в повсякденних контактах людей. ^[2] 

2. Структура спілкування

     У вітчизняній  психології проблема структури  спілкування займає важливе місце. Методологічне опрацьовування цього  питання на даний момент дозволяє виділити сукупність достатньо загальноприйнятих уявлень про структуру спілкування, виступаючих загальнометодологічним орієнтиром організації досліджень. ^[3]

     Під структурою об'єкту в науці розуміється  порядок стійких зв'язків між  елементами об'єкту дослідження, що забезпечують його цілісність як явища при зовнішніх і внутрішніх змінах. До проблеми структури спілкування можна підійти по-різному, як через виділення рівнів аналізу цього явища, так і через перерахування його основних функцій. Зазвичай виділяють принаймні три рівні аналізу ^[4]

     1. Макрорівень: спілкування індивіда  з іншими людьми розглядається  як найважливіша сторона його  способу життя. На цьому рівні  процес спілкування вивчається  в інтервалах часу, зіставних  з тривалістю людського життя,  з акцентом на аналіз психічного  розвитку індивіда. Спілкування тут виступає як складна мережа взаємозв'язків індивіда, що розвивається, з іншими людьми і соціальними групами.

     2. Мезарівень (середній рівень): спілкування  розглядається як сукупність  цілеспрямованих логічно завешуваних  контактів або ситуацій взаємодії, в яких опиняються люди в процесі поточної життєдіяльності на конкретних тимчасових відрізках свого життя. Головний акцент у вивченні спілкування на цьому рівні робиться на змістовних компонентах ситуацій спілкування - «з приводу чого» і «з якою метою». Навколо цього стрижня теми, предмету спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуються використовувані засоби (вербальні і невербальні) і фази, або етапи, спілкування, в ході яких здійснюється обмін уявленнями, ідеями, переживаннями. ^[2]

     3. Мікрорівень: тут головний акцент  робиться на аналізі елементарних  одиниць спілкування як зв'язаних  актів, або трансакцій. Важливо  підкреслити, що елементарна одиниця  спілкування - це не зміна переміжних  поведінкових актів його учасників, а їх взаємодія. Вона включає не тільки дію одну з партнерів, але і пов'язане з ним сприяння або протидію іншого (наприклад, «питання-відповідь», «спонука до дії - дія», «повідомлення інформації - відношення до неї» і т. п.). ^[5]

   У спілкування  виділяють три взаємозв'язані сторони: комунікативна, інтерактивна і перцептивна. Структура спілкування може бути схемний зображена таким чином

Комунікативна сторона спілкування, або комунікація, у вузькому сенсі слова полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються, тобто в обміні не тільки знаннями, ідеями, але і діями. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння. Природно, що всі ці терміни вельми умовні. Іноді в більш менш аналогічному сенсі вживаються і  інші. Наприклад, в спілкуванні виділяються три функції: інформаційно-комунікативна, комунікативна для регуляції, афектно-комунікативна.^[7] Завдання полягає в тому, щоб ретельно проаналізувати, зокрема на експериментальному рівні, зміст кожної з цих сторін, або функцій. Звичайно, в реальній дійсності кожна з цих сторін не існує ізольовано від двох інших, і виділення їх можливо лише для аналізу, зокрема, для побудови системи експериментальних досліджень. Всі позначені тут сторони спілкування виявляються в малих групах, тобто в умовах безпосереднього контакту між людьми. Окремо слід розглянути питання про засоби і механізми дії людей один на одного і в умовах їх сумісних масових дій, що повинне бути предметом спеціального аналізу, зокрема, при вивченні психології великих груп і масових рухів. ^[4]

     При побудові загальної моделі комунікації  доцільно скористатися схемою Р. Якобсона (1964 р.): ^[8] 

                 зв'язок спілкування

      А        Б

                 контекст код

де  А - “адресант”,  Б - “адресат” інформації.

Зв'язок може бути безпосереднім (у спілкуванні людей - мова і жестикуляція в широкому сенсі слова, включаючи, наприклад, “вокальні жести”; інтонації) або опосередкованим (телефон, телетайп і т. п.).

     Код - правила мови (або “пучка” мов), використовуваної для передачі повідомлення; контекст - заздалегідь задане “смислове поле”, в якому повідомлення стає інформативним.

     Під “контактом” розуміється випадок комунікації із зворотним зв'язком:

      А         Б

    Саме  так, як “взаємну спрямованість” партнерів, розуміє “контакт” К. Бюллер (1927 р.). Для нього контакт - “процес  узгоджених взаємозамін поведінки”.^[9]

    Адресант  не тільки повідомляє інформацію, але і отримує відповідь. Іншими словами, адресант, зробивши повідомлення, стає адресатом; той, отримавши повідомлення, стає адресантом. Цей процес може продовжуватися скільки завгодно довго.

    Поняття “формального” (або “неформального”) спілкування застосовно саме до контакту, а не до комунікації взагалі. “Формальним спілкуванням” називають контакт, на який накладені ті або інші обмеження.  Одиницею контакту природно вважати простий випадок:

    А передає Б один “комунікативний  стимул” (або “комуникат”) і отримує одну відповідь;  Б отримує один стимул і передає одину у відповідь; відбувається “обмін” комуникатами. Слідуючи психотерапевтові  Е. Берне, такий обмін називається “трансакцією”.^[10]

    Приклади. А міряв Б презирливим поглядом. Той демонстративно відвернувся - відбулася трансакція. Те ж саме, але Б просто дивився в інший бік і не відмітив знаку презирства, - трансакція не відбулася (контакту не було). А повідомив Би якусь новину, Б посміхнувся, не сказавши ні слова, - трансакція, проте, мала місце, оскільки усмішка - це “жест”, комунікативний стимул. Людські трансакції майже завжди припускають використання декількох кодів одночасно, тобто “пучка” мов. Мова слів поєднується з мовою пауз, інтонацій, поз і міміки. Як видно з тільки що приведених прикладів, комуникат здатний нести як елементарну, так і надскладну інформацію. Приклад елементарною - так зване “погладжування”: інформація про приналежність до однієї спільності, про доброзичливе відношення до партнера. Приклад надскладної інформації - словесно-музично-пантомімічна передача містичного досвіду жерцем або шаманом. ^[11]

    Особливо  виділяється  “емоційний радикал” комунікативного стимулу. Якщо елементарний “позитивний” стимул після Берна  називається  “погладжуванням”, то елементарний “негативний” стимул заслуговує назви “стусана”, “укусу” або “уколу”.

    Подальша  розробка схеми стосується партнерів  контакту. Оскільки мова йде про  людей, кожен з них має:

    а) набір масок для “безособистісної”  комунікації;