Функції та структура спілкування

    6) особистість для “міжособистісної  комунікації. 

    Маска - це сукупність знаків (мовних, жестових), подача яких забезпечує “гладку” і безпечну взаємодію в людській групі. Приклади: маска ввічливості. У суспільному місці відсутність такої маски (злобний або розсіяний вираз обличчя, грубий тон, занадто гучний сміх і т. п.) спричиняє за собою санкції групи: нарікання, насмішки, агресивність. І в той же час з'явитися в масці ввічливості серед підхмелених гуляк - означає викликати їх роздратування або образу; тут потрібна інша маска: доброзичливості або лояльного невтручання. Маска скорботи підходить для похоронів, але не для весілля і так далі Люди міняють маски майже автоматично, по обставинах. ^[10]

    Вказане обмеження може бути різним за своєю  природою. Є чотири типи обмежень, що накладаються на контакт. а) Конвенціональні обмеження. У даній соціальній групі існує “конвенція” - звичай, згідно якому в автобусі не прийнято ставити питання особистого характеру випадковому супутнику  або повідомляти що-небудь зі своєї особистої сфери. Прийняті лише безособистісні комунікативні стимули типу: “Дозвольте? - Будь ласка”, “Даруйте! - Нічого страшного” і тому подібне Конвенція, отже, вимушує партнерів до “безособистісного” контакту, до спілкування масок.

    б) Ситуативні обмеження. Вони близькі  до конвенціональних. Тут виділяються особливі ситуації, в яких участь осіб як партнерів контакту лише “псує” справу. Приклади: церемоніал здачі або зміни караулу, чайна церемонія.

    в) Емоційні обмеження. Партнери спілкування  емоційно холодні або ворожі один до одного і, прагнучи запобігти конфлікту, користуються в контакті виключно масками.

    г) Насильницькі обмеження. Один з партнерів, можливо, готовий до міжособитісного спілкування, але інший по тих або інших причинах присікає ці спроби, надягаючи маску і вимушуючи зробити те ж саме свого співбесідника. Обмеження цього роду відрізняються від емоційних лише деякими нюансами.

    Обмеження контакту, по Д. С. Паригіну (1970), створюють “психологічні бар'єри між людьми”, замінюючи справжнє спілкування “стереотипами”, “стандартними поведінковими реакціями”. Будь-який випадок контакту масок може бути пояснений перерахованими обмеженнями або їх поєднанням. ^[12]

     1.3.Взаємний  вплив людей в  процесі міжособистісного спілкування.

     Психологічний вплив - це дія на психічний стан, відчуття, думки і вчинки інших  людей за допомогою психологічних  засобів: вербальних, паралінгвістичних або невербальних.

     Вербальний  означає словесний. Вербальні засоби дії - це слова.

     Паралінгвістичний означає пов'язаний з мовою, такий, що оточує мову, але що не є самою мовою. Наприклад, гучність або швидкість мови, артикуляція, інтонації, паузи в мові, смішки, позіхи, схлипування, пирхання, покашлювання, присвистування, наслідування звукам тварин і ін. Ці сигнали можуть змінювати дію вимовних слів, в одних випадках підсилюючи або ослабляючи його, а в інших - змінюючи їх сенс. Якщо людина говорить: «Обіцяю, що обов'язкове це зроблю!» з упевненою і щирою інтонацією в голосі, то ми їй віримо. Проте якщо вона говорить це «нудьгуючим» тоном, фиркає, підкреслено схлипує або ненавмисно позіхає - ми схильні засумніватися в щирості обіцянки. ^[13]

     Невербальний  означає несловесний. До невербальних засобів спілкування відносяться взаємне розташування співбесідників в просторі, наприклад відстань між ними, їх переміщення і рухи в цьому просторі, їх пози, жести, міміка, напрям погляду, дотики один до одного, а також зорові, слухові і іноді нюхові сигнали, які одна людина вільно або мимоволі передає іншій  паралельно з мовою. Зовнішність людини, шум, який вона робить, запах духів - все це також невербальні сигнали. Невербальні сигнали теж можуть підсилювати дію слів, ослабляти їх або абсолютно змінювати їх сенс. Наприклад, якщо людина повертається до дверей і, стоячи спиною до співбесідників, вимовляє: «Дуже радий був з вами познайомитися», то це може викликати подив або недовір'я.

     Парадокс  полягає в тому, що більшість людей, готуючись вплинути на чиє-небудь рішення  або відношення, думають перш за все про слова, які вони скажуть. Тим часом правильніше було б думати перш за все про те, як вимовити слова і якими діями їх супроводжувати. По відомій американській формулі Меграбяна, при першій зустрічі кожен з нас на 55 % вірить невербальним сигналам іншої людини, на 38 % - паралінгвістичним і лише на 7 % - змісту мови. При подальших зустрічах це співвідношення може змінитися, проте значення невербальних і пара лінгвістичним сигналів не варто недооцінювати.

     Ініціатор впливу - той з партнерів, який першим робить спробу впливу будь-яким з відомих (або невідомих) способів. ^[13]

     Адресат впливу - той з партнерів, до якого звернена перша спроба впливу. При подальшій взаємодії ініціатива може переходити від одного партнера до іншого в спробах взаємного впливу, але всякий раз той, хто першим почав серію взаємодій, називатиметься ініціатором, а той, хто першим випробував його вплив, - адресатом.

     В процесі міжособистісного спілкування відбувається постійний взаємний вплив людей один на одного, так що в більшості випадків людина одночасно є і ініціатором, і адресатом впливу.

     Вплив в міжособистісному спілкуванні націлений на задоволення своїх мотивів і потреб за допомогою інших людей або через них беспосередньо. Коли вихователь намагається прищепити своїм підопічним певні способи поведінки, наприклад звичку говорити правду або доводити почату справу до кінця, він робить це не тільки тому, що вважає ці звички необхідними, але також і тому, що випробовує потребу формувати у молодих людей такі звички, взагалі формувати інших людей. Коли керівник добивається від підлеглих вирішення важливої задачі або досягнення мети, він не тільки досягає якогось соціально значущого результату, але реалізує власну потребу добиватися успіху (уникати невдачі, уникати невизначеності і т. п.).

     У багатьох випадках вплив може бути направлене перш за все на задоволення особистих потреб, хоча здійснюється він під виглядом користі для справи, для суспільства, для інших людей і тому подібне Наприклад, вчитель може використовувати надану йому можливість впливу для того, щоб задовольнити потребу у відчутті власної сили, самостверджуватися за рахунок своїх учнів, випробувати відчуття задоволення від того, що вони вимушені підкорятися його вимогам, можливо, навіть справедливим. Керівник може задовольняти свою потребу добитися схвалення вищестоящого начальника або потреба зігнати на інших свою незадоволеність, озлоблення життям, тому під маскою критики або непосильних вимог принижуватиме або ображатиме своїх підлеглих. Батьки можуть прагнути задовольнити свою потребу у відпочинку і спокої, коли вимагають від своїх дітей самостійності або витримки, і тому подібне

     Сучасній  людині важливо усвідомити дійсні цілі свого впливу на інших для того, щоб не намагатися впливати на інших  неконструктивними способами, прикриваючись інтересами справи або суспільства. Усвідомивши свої цілі, можна вирішити, наскільки вони гідні того, щоб ми прагнули їх реалізувати, а потім знайти конструктивні способи отримання допомоги і підтримки інших людей для їх здійснення. ^[6] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ ІІ Функції спілкування.

2.1.Функції  спілкування

  Під функціями спілкування розуміються  ті ролі і завдання, які виконує  спілкування в процесі соціального  буття людини. Функції спілкування  багатообразні, і існують різні  підстави для їх класифікації.

  Однією із загальноприйнятих підстав класифікації є виділення в спілкуванні трьох взаємозв'язаних сторін, або характеристик - інформаційною, інтерактивною і перцептивною.^[14] Відповідно до цього виділяються інформаційно-комунікативну, регулятивно-куманікативну і афектно-комунікативну функції. ^[7]

  Інформаційно-комунікативна  функція спілкування полягає  обміну інформацією у будь-якому  вигляді між взаємодіючими індивідами. Обмін інформацією в людському  спілкуванні має свою специфіку. По-перше, ми маємо справу з відношенням двох індивідів, кожен з яких є активним суб'єктом (на відміну від технічного пристрою). По-друге, обмін інформацією обов'язково припускає взаємодію думок, відчуттів і поведінки партнерів. По-третє, вони повинні володіти єдиною або схожою системою кодіфікації/декодіфікації повідомлень.

  Передача  будь-якої інформації можлива за допомогою  різних знакових систем. Зазвичай розрізняють  вербальну (як знакова система використовується мова) і невербальну (різні немовні  знакові системи) комунікацію. У свою чергу, невербальна комунікація також має декілька форм:

- кінетику (оптико-кинетическая система, що включає жести, міміку, пантоміму);

- паралінгвістіку (система вокалізу голосу, паузи, покашлювання і т. п.);

- проксеміку (норми організації простору і часу в спілкуванні);

- візуальне  спілкування (система контакту  очима).

  Іноді окремо розглядається як специфічна знакова система сукупність запахів, якими володіють партнери по спілкуванню.

  Регулятивно-комунікативна (інтерактивна) функція спілкування  полягає в регуляції поведінки і безпосередньої організації спільної діяльності людей в процесі їх взаємодії. Тут слід сказати декілька слів про традицію використання понять взаємодії і спілкування в психології. Поняття взаємодії використовується двояко: по-перше, для характеристики дійсних реальних контактів людей (дій, контрдій, сприянь) в процесі спільної діяльності; по-друге, для опису взаємних впливів (дій) один на одного в ході спільної діяльності, або ширше - в процесі соціальної активності. ^[13]

  В процесі спілкування як взаємодії (вербальній, фізичній, невербальній) індивід може впливати на мотиви, цілі, програми, ухвалення рішень, на виконання і контроль дій, тобто на всі складові діяльності свого партнера, включаючи взаємну стимуляцію і корекцію поведінки.

  Афектно-комунікативна функція спілкування пов'язана з регуляцією емоційної сфери людини. Спілкування - найважливіша детермінанта емоційних станів людини. Весь спектр специфічно людських емоцій виникає і розвивається в умовах спілкування людей - відбувається або зближення емоційних станів, або їх поляризація, взаємне посилення або ослаблення.

  Можна привести іншу класифікаційну схему  функцій спілкування, в якій разом  з перерахованими окремо виділяються  і інші функції: організація спільної діяльності; пізнання людьми один одного; формування і розвиток міжособистісних відносин. Частково така класифікація дана в монографії В. В. Знакова ( 1994)^[15]; пізнавальна ж функція в цілому входить в перцептивну функцію, виділену Г. М. Андрєєвой (1988). ^[14]

  Зіставлення двох класифікаційних схем дозволяє умовно включити функції пізнання, формування міжособистісних відносин і афектно-комунікативну в перцептивну функцію спілкування як більш ємку і багатовимірну (Андрєєва Р. М., 1988).^[14] При вивченні перцептивної сторони спілкування використовується спеціальний концептуально-термінологічний апарат, що включає ряд понять і визначень і що дозволяє аналізувати різні аспекти соціальної перцепції в процесі спілкування.

  По-перше, спілкування неможливе без певного  рівня взаєморозуміння суб'єктів, що спілкуються. Розуміння - це певна форма відтворення об'єкту в знанні, що виникає у суб'єкта в процесі взаємодії з пізнаваною реальністю. ^[15]  У разі спілкування об'єктом пізнаваної реальності є інша людина, партнер по спілкуванню. При цьому розуміння можна розглядати з двох сторін: як віддзеркалення в свідомості взаємодіючих суб'єктів цілей, мотивів, емоцій, установок один одного; і як ухвалення цих цілей, що дозволяють встановлювати взаємини. Тому в спілкуванні доцільно говорити не взагалі про соціальну перцепцію, а про міжособистісну перцепцію або сприйняття. Деякі ж дослідники вважають за краще говорити не про сприйняття, а про пізнання іншого. ^[16]

  Основними механізмами взаєморозуміння в  процесі спілкування є ідентифікація, емпатія і рефлексія. Термін «ідентифікація» має в соціальній психології декілька значень. У проблематиці спілкування ідентифікація - це уявний процес уподібнення себе партнерові по спілкуванню з метою пізнати і зрозуміти його думки і уявлення. Під емпатієй також розуміється уявний процес уподібнення себе іншій людині, але з метою «зрозуміти» переживання і відчуття пізнаваної людини. Слово «розуміння» тут використовується в метафоричному сенсі - емпатія є «афектне розуміння».