Організація і планування галузі рослинництва на підприємстві

 

Проаналізувавши дані таблиці 3, можна  зробити висновок, що у СТОВ ім. Шевченка вартість основного капіталу і вартість валової продукції у 2010 році відповідно збільнилась на 8% і 2%, але це призвело до зменшення капіталовіддачі на 6%; а капіталомісткість продукції, навпаки, збільшилась на 17%. Те, що капіталомісткість переважає над капіталовіддачою є негативним значенням і означає, що на меншу кількість виробленої продукції припадає більша кількість основних засобів.

Визначимо показники господарської  діяльності СТОВ ім. Шевченка  у таблиці 4.

Таблиця 4

Результати господарської діяльності СТОВ ім. Шевченка

Показник	2008	2009	2010	2010у % до 2008рр
Вартість валової продукції, грн.	2262778,9	1606245,5	2316654,7	102
На 1 га с.-г. угідь	1771,9	1312,5	1779,1	100,4
На 1 середньорічного працівника	27262,4	22003,4	27579,2	101
На 1 грн. виробничих витрат	341,6	337,2	596,3	175
Операційний прибуток (збиток),грн..	-148000	-226000	30200	120
На 1 га с.-г. угідь	-115,9	-184,7	23,2	121
На 1 середньорічного працівника	-1783,1	-3095,9	359,5	120
Рівень рентабельності (збитковості) підприємства, %	-1,8	-2,5	0,6	133

 

Проаналізувавши дані таблиці 4, можна зробити висновок, що СТОВ ім. Шевченка у 2010 році отримав операційний прибуток в розмірі 30200 грн., а отже і рівень рентабельності дорівнює  0,6%.

1.2.Спеціалізація СТОВ ім. Шевченка

Спеціалізація любого виробництва  є об'єктивним і закономірним процесом суспільного поділу праці, який тісно пов'язаний з розвитком самого суспільства, його матеріальної сфери, складовою частиною якої є сільське господарство.

 

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва - це процес суспільного поділу праці, який характеризується розвитком окремих галузей відповідно до грунтово-кліматичних і економічних умов кожного підприємства. Спеціалізація перебуває в органічній єдності і взаємообумовленості з розміщенням виробництва і відображає якісний бік суспільного поділу праці щодо необхідності виробництва відповідних видів продукції, які є найбільш економічно вигідними для даного підприємства чи окремої мікрозони.

Спеціалізація окремого підприємства чи виробничого підрозділу - це процес відособлення і створення галузей, які виробляють продукцію одного - двох видів у матеріальній сфері, застосовуючи для цього високоефективну  техніку, передову технологію і кваліфіковані  кадри.

В залежності від виду продукції, яка виробляється в рослинництві, а також характеру використання земельних угідь галузі поділяються  на зерновиробництво, овочівництво, виробництво технічних культур та інші. Тваринницькі галузі відрізняються одна від одної за видами тварин і продукції,яка виробляється ними: тваринництво (молочне і м'ясне), свинарство (племінне і м'ясне), птахівництво, вівчарство, конярство, рибальство, бджільництво та інші. Сільськогосподарські галузі, в залежності від виду продукції, яка ними виробляється, та її обсяги і значення для економіки підприємства визначають галузеву спеціалізацію.

Допоміжні виробництва складають  невід'ємну частину виробничого  комплексу кожного підприємства і в значній мірі впливають  на розвиток окремих галузей і  виробничий напрям підприємства. Сюди відносяться такі виробництва як водопостачання, енергопостачання, машинно-тракторний та автомобільний парки, ремонтні майстерні  та інші.

Розвиток цих виробництв, їх технічний рівень сприяють не лише зростанню енерго- та електроозброєності працюючих підприємства, що впливає на своєчасність і якість виконання всіх технологічних процесів, але і створюють умови для підвищення продуктивності і оплати праці, її привабливості.

Розрізняють три форми  спеціалізації: територіальну, спеціалізацію  аграрних підприємств і внутрішньогосподарську спеціалізацію.

Територіальна, або зональна спеціалізація являє собою розподіл праці між відповідних сільськогосподарських  зон по виробництву найбільш характерних для них видів товарної продукції і має географічне закріплення сільськогосподарського виробництва.

Господарська спеціалізація  характеризує виробничий напрям окремих  сільськогосподарських підприємств  та міжгосподарських об'єднань і показує, які основні види продукції ними виробляються. Вона передбачає поділ  праці між окремими підприємствами в межах адміністративного району. Ця форма спеціалізації сприяє поєднанню  природно - кліматичних і економічних  умов для тих видів продукції, які є найбільш пристосованими для  даної мікрозони і мають високий  попит на споживчому ринку. За таких  умов окремі підприємства можуть мати різну спеціалізацію, враховуючи особливості перехідного періоду до ринкової економіки, та необхідність більш ефективного використання власного виробничого потенціалу, чому в значній мірі повинна сприяти спеціалізація окремих відділків, бригад, ферм, ланок.

Внутрішньогосподарська  спеціалізація сільськогосподарського підприємства - це спеціалізація виробничих підрозділів. Чим вищий рівень внутрішньогосподарської спеціалізації, тим кращі кінцеві показники діяльності окремих виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

Реформування колективних  сільськогосподарських підприємств  сприяло створенню нових господарств різних форм власності, в яких змінилась раніше чітко визначена спеціалізація. Це призвело до того, що одні види продукції стали головними (наприклад, зернові і зернобобові культури), а інші - додатковими (кормові буряки) і навіть підсобними (багаторічні трави на насіння для власних потреб).

В таких випадках обсяги виробництва товарної продукції  мають значні відхилення від валової, тоді як виробничий напрям і рівень спеціалізації визначаються саме по вартості основних видів товарної продукції в структурі виручки від реалізації в діючих цінах.

У СТОВ ім. Шевченка спеціалізацію  розраховують шляхом розрахунку питомої ваги кожного виду продукції в розрізі основних галузей і визначається головна і додаткові галузі в структурі реалізації, а також виробничий напрям підприємства( табл.5).

Таблиця 5

Структура грошових надходжень від реалізації продукції

Показник	2008		2010		2010 у % до 2008рр
	тис.грн	%	тис.грн	%
Зернові культури	1347	35,2	849,1	46,3	63
в т.ч.: пшениця	152	3,9	631,7	34,5	416
кукурудза	225	5,9	7,2	0,4	3,2
ячмінь	970	25,3	210,2	11,4	21,7
цукрові буряки		-	153,5	8,4	-
ріпак	1288	33,6	96,7	5,3	7,5
Інша продукція рослинництва	-	-	-	-	-
Всього по рослинництву	2635	68,8	1099,3	60	41,7
Продукція скотарства	1123	29,3	604,1	33	53,8
у т.ч.: молоко	943	24,6	504	27,5	53,4
яловичина	180	4,7	100,1	5,5	55,6
Інші надходження	72	1,9	129	7	179,2
Всього по тваринництву	1195	31,2	733,1	40	61,3
По господарству	3830	100	1832,4	100	47,8

 

 

Так, в СТОВ ім. Шевченка за  2010 рік визначили такі основні види продукції по питомій вазі в структурі реалізації: зернові займають - 63 %; ріпак – 7,5 %; молоко – 53,4%; яловичина – 55,6 %. Отже, основними видами продукції в рослинництві є зернові культури, а в тваринництві – м’ясо ВРХ. На підставі наведених даних виробничий напрям СТОВ ім. Шевченка визначається як зерно - ріпаковий з розвиненим молочно - м'ясним скотарством.

1.3.Організація виробництва продукції рослинництва

Рослинництво є основою сільського виробництва у СТОВ ім. Шевченка. Її продукція становить більше половини валового виробництва продукції сільськогосподарського виробництва. Від інтенсивності її розвитку залежить забезпечення населення продуктами харчування і промисловість - сировиною. Галузь рослинництва є визначальною у розвитку інших галузей, особливо тваринництва, оскільки кормова база останнього, створюється переважно в цій галузі.

Рослинництво як галузь СТОВ ім. Швченка складається з двох підгалузей: виробництво зернових культур та ріпаку.

При цьому головна увага  приділяється організації використання земельних угідь, визначенню власних витрат на проведення відповідних робіт, встановленню розмірів і структури посівних площ відповідно договірних зобов’язань і потреби підприємства в продукції рослинництва, рівня урожайності, використання добрив, захист рослин від шкідників, хвороб та бур’янів.

Особливого значення набуває  питання реалізації продукції, яке  об’єктивно відбиває умови виробництва, планування, рівня урожайності як основного показника галузей  рослинництва.

Основою виробництва продукції  рослинництва є технологія вирощування сільськогосподарських культур. За послідовністю виконання технологічних операцій у процесі виробництва рослинницької продукції можна виділити чотири основних періоди:

1)  основний обробіток грунту і внесення добрив;

2)  передпосівний обробіток грунту і сівба;

3)  догляд за посівами;

4)  збирання врожаю.

При організації виробничих процесів у рослинництві необхідно  дотримуватись таких принципів:

• пропорційності – передбачає встановлення оптимальних співвідношень між засобами праці, предметами праці та робочою силою у процесі виробництва з метою забезпечення його безперервності і досягнення високої продуктивності;
• ритмічності – полягає у виконанні всіх пов’язаних між собою операцій в одному темпі;
• узгодженості - полягає у вимаганні виконання окремих виробничих операцій у чітко визначеній послідовності;
• безперервності – виконання взаємопов’язаних операцій у виробничому процесі без перерв або з мінімальними перервами між ними.

Найбільш енергомістким  і трудомістким перідом є обробіток  грунту .

Організація процесу оранки полягає в підготовці до роботи агрегату, регулюванні всіх корпусів плуга, і  передплужника на однакову глибину, кріплення борін, щоб забезпечити перекриття плуга. Оранка є одночасним боронуванням, що дозволяє поліпшити якість обробітку, зберігати вологу.

Перед початком оранки поле розбивають на загінки однакової  ширини, потім відбивають поворотні  смуги проходом агрегату так, щоб  стіна борони була до загінки. Ширина поворотних смуг повинна бути рівною кратній кількості проходу агрегату, вона коливається від 9 до 30 м.

Боронування – це прийом підготовки грунту для посіву та догляду за ними. До боронування пред’являються такі вимоги:

• дрібногрудкуватість верхнього покриву грунту;
• однакова глибина рихлиння, вирівненість поверхні – відсутність гребенів, огріхів, особливо на поворотах;
• прямолінійність ходу зубів борін.

За допомогою культивацій досягається вирівнювання поля, створюється дрібногрудковий шар грунту на глибину заробки насіння, знищуються бур’яни, зберігається волога верхнього покриву грунту.

Для кращого обробітку  грунту культивація і боронування  виконується одним агрегатом.

Лущення, дискування, коткування здійснюється, щоб запобігти висушування грунту після збирання врожаю, а також для збереження в ньому вологи, знищення бур’янів, хвороб та шкідників, які накопичуються в післязбиральних рештках. Застосування поточного методу збирання зернових культур дозволяє звільнити поля від соломи одночасно із збиранням, а це дає можливість вслід за ним лущити стерню, що в свою чергу зменшує забур’яненість полів, поліпшує якість подальшого обробітку грунту.

Заготівля, транспортування  і внесення добрив є складним і  трудомісткими процесами. Основними  видами робіт при цьому є:

• подрібнення;
• навантаження у транспортні засоби;
• транспортування до місця внесення;
• внесення в грунт за допомогою різних розкидачів та сівалок.

Посівний агрегат слід укомплектувати, відрегулювати, встановити на норму висіву. Крім цього визначаються способи його руху.

Найчастіше використовується на посіві човниковий спосіб руху. Залежно від конфігурації поля і кількості сівалок можуть застосовуватись загінний, перекриттям, перехресний способи.

При збиранні зернових культур  виконуються такі основні технологічні операції: