Автор: Пользователь скрыл имя, 09 Марта 2013 в 16:23, курсовая работа
Однак потребує додаткового висвітлення наукове дослідження проблеми особливостей лекційного методу у вищих навчальних закладах системи МВС. Це і є предметом дослідження у даній курсовій роботі.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
Висвітлити кваліфікаційні підходи до типів лекцій. Описати етапи підготовки до лекції.
Охарактеризувати особливості проведення лекційних занять.
Підтвердити робочу гіпотезу про те, що лекція була і залишається основним видом навчальної роботи при лекційно-семінарській формі організації навчального процесу.
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЛЕКЦІЯ: ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЇ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ. 5
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ЛЕКТОРА 16
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ У ВИЩІЙ ШКОЛІ 19
РОЗДІЛ 4. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ У ВИЩІЙ ШКОЛІ 42
ВИСНОВКИ 47
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 49
ДОДАТОК А 51
Взаємозв'язок лекції й підручника визначається специфікою навчального предмета. Лекції з фундаментальних дисциплін орієнтуються на підручник, одначе, ним не обмежуються. Викладач вводить у лекцію матеріали нових наукових досліджень, що знайшли відбиття в статтях, монографіях, результати досліджень кафедри і т.д. Лекції із спеціальних дисциплін значною мірою динамічні, позаяк матеріал підручника застаріває швидше. Тому звернення викладача до нових матеріалів стає нагальною необхідністю.
Крім лекції, у вищому педагогічному закладі успішно функціонують інші форми організації навчального процесу, що тісно і органічно пов'язані з лекцією.
РОЗДІЛ 2
У зв'язку з високими задачами лекційної майстерності виключно важливе значення отримують питання: якими повинні бути лектори, які вони повинні розвивати у себе якості, щоб досягти досконалості у своїй справі?
Кожний вид діяльності вимагає відповідних сил і здібностей людини. І лекційна діяльність не є винятком, хоча за лекційну роботу, на відміну від всіх інших професій, іноді беруться люди, які не мають до того ніяких даних.
Справа, зрозуміло, не в тому, що багатьом людям шлях до лекційної діяльності замовлений, а в тому, що займаючись нею, необхідно тренувати і розвивати відповідні здібності і властивості. Одним словом, якщо у тебе не має тих чи інших лекторських даних, їх потрібно систематично і наполегливо розвивати, щоб мати моральне і професійне право читати лекцію. Зі звичкою займатися цією справою як-небудь, без підготовки і тренування ні про яке підвищення якості лекційної роботи не може бути й мови.
Сумне видовище являють собою лектори, які говорять дурно, з великою кількістю брудних слів, заїкаючись, “з'їдаючи” закінчення фраз і цілі фрази. Лектор, що не володіє голосом, мовленевим апаратом, дикцією - не користуються успіхом в масовій аудиторії. Тому мові, вільному володінню словом, умінню правильно говорити необхідно наполегливо і постійно вчитись. І не лише на досвіді власних і чужих виступів. Свою мовленеву силу необхідно розвивати завжди - у побуті, у спілкуванні з людьми, використовуючи будь-яку можливість для словесних імпровізацій, для “обговорення” експромтом якоїсь думки, теми, сюжету. Лектор подібен музиканту, який щоденно сідає за інструмент. Мова для лектора являється інструментом його творчості, і володіння цим інструментом має бути досконалим [ 9, 18 ].
Багатолітній досвід лекторської роботи диктує необхідність належного опрацювання голосу, щоб він не був сухим, скрипучим, сиплим, ін. Такий голос ріже вухо, дуже швидко стомлює слухачів, відволікаючи їх увагу від змісту. В результаті багато часу витрачається марно.
Сила голосу, його гнучкість, модуляція, тембровий окрас, інтонаційне звучання і ін. - все це незавжди лише природній дар, але часто і результат відповідної постановки і виховання голосу.
Важливо також дотримуватись необхідного для нормального сприйняття лекції ритму мови, долаючи і тягісну повільність, і скоромовку, перетворюючу мову в словесну тріскотню, де гине будь-яка думка. Велике значення має правильне і доцільне вживання слів, а також розвинуте почуття істини.
Складних наук не має, є складний виклад. Долає цю складність, як і скуку лекційних годин, мистецтво володіння словом. Мова об'ємна, сильна, повчальна оживляє аудиторію, збуджує високі думки і схиляє на користь необхідної ідеї.
Але головною вимогою до лектора являється висока теоретична підготовка, відмінне володіння матеріалом, змістом теми. Ніщо не може урятувати лектора, якщо він приблизно, поверхово володіє матеріалом і намагається переконати в чомусь більш самого себе, ніж інших. Головна причина провалів усних виступів складається як раз в нетвердому володінні предметом, у внутрішній протилежності думок, в невмінні, доводячи будь-що, звести кінці з кінцями.
Найгірше, що може трапитись, це - коли самі слухачі викривають лектора в незнанні питання, в невірному висвітленні фактів. Недостатння підготовленість лектора впливає і на його мову. Вона тоді, як правило, стає плутаною, громіздкою, неточною.
По-справжньому серйозно і відповідально можна читати лише декілька глибоко і всесторнє розроблених “своїх” тем. Спеціалізація в лекційній справі також дуже важлива. Цей заповіт необхідно засвоювати всім починаючим лекторам, щоб протистояти халтурі.
Лекційна робота являється постійною працею пізнання. Це - читання книг, осмислення фактів, теоретичне розширення і поглиблення всіх обраних тем. Молодий лектор повинен свідомо привчати себе до щоденних розумових навантажень, відпрацьовувати дисципліну своєї праці. І доки є у тебе почуття власного інтелектуального росту, ти будеш цікавим і бажаним слухачам. Зупинка у власному розвитку зараз же відібється на якості лекційної роботи.
Лектор повинен любити свій предмет і поважати слухачів. Це також дуже важлива вимога. Без любові, захопленості предметом не можлива переконливість. Без такого почуття не може бути і надхнення, що зігріває і оживляє слово лектора. Відсутність цього почуття призводить до того, що лекція виявляється нежиттєвою, казеною. Ефективність такої лекції сумнівна, тому що байдужість лектора до справи є перше, що свідомо або безсвідомо відчуває слухач. І він відповідає тим самим. Зацікавити його може лише зацікавленість самого лектора, продиктована любов'ю до знань. Причому, необхідно дійсно любити предмет, а не вдавати, що любиш його.
Лектор не повинен розпилятись в своїх почуттях, а знаходити відповідно викладаємій темі необхідне для неї емоційне наповнення мови. Саме ця емоційна забарвленість дає можливість читати лекцію в 101-й раз так само цікаво, як і в перший [ 9, 7 ].
РОЗДІЛ 3
Питання про те, як готуватися до лекцій, включає в себе ряд вимог, про які корисно постійно нагадувати, особливо початківцям. Ці вимоги стосуються вміння правильно “робити” лекцію, тобто певної культури в роботі.
Лише на перший погляд здається - все просто: бери книги, виписуй що потрібно, складай лекцію і читай її собі на здоров'я. На справді нерідко відбувається так: матеріалу зібрано багато, а справитись з ним лектор не може, в лекцію входить лише не значна частина цього матеріалу. Або, навпаки, лекція вийшла об'ємна, а цілі розділи теми виявились в ній не розкритими або просто не згаданими, оскільки не була відпрацьована відповідна література. Всі прорахунки відбуваються частіше всього тому, що не дотримуються певні правила роботи.
Форми і методи підготовки до виступу різноманітні. Тут багато залежить від особливостей пам'яті, досвіду, складу розуму лектора, характеру виступу, особливостей аудиторії. Однак про загальні моменти підготовчого процесу, загальних методичних положеннях говорити можна.
Підготовку до лекції можна умовно розділити на три етапи:
Розглянемо послідовно всі елементи цих трьох етапів.
Вибір тема і визначення мети виступу. Перший етап підготовки лекції - вибір теми. Чим вона визначається? Перед усім спеціальністю лектора. По обраній темі у лектора не може бути менше знань і досвіду, ніж у слухачів. “Універсали”, котрі беруться за будь-яку тему, добрих результатів, як правило, досягають рідко. Але й знання теми ще не все. Якщо ви знаєте тему, але вона вам нецікава, навряд чи вдасться зацікавити і слухачів. Бажано, щоб тема була цікава для вас особисто, хвилювала вас. Тоді хвилювання лектора передасться слухачам, тема не залишить їх байдужими.
Далі, необхідно враховувати важливість теми, її злободенність і актуальність, зв'язок з задачами сьогодення. При виборі теми оратор повинен знати, які інтереси займають слухачів на даний момент, в даній аудиторії, які інтереси окремих груп слухачів. Взагалі, не лише при виборі теми лекції, але і при подальшій роботі над нею постійно думайте про інтереси слухачів.
Отже, вибравши тему, ще раз треба перевірити:
При виборі теми необхідно визначити її межі, коло питань. Не намагайтесь охопити все. Це особливо важливо з таких тем, котрі допускають як широке, так і більш вузьке виствітлення. Тема масової лекції не повинна бути занадто обширною: в відведені для виступу годину-півтори складно з достатньою глибиною освітити широке коло питань [ 3, 7 ].
Тема не повинна бути і занадто вузькою, тому що в такому випадку вона не викличе інтересу у слухачів і принесе мало користі.
Обрана тема буде, мабуть, частиною якоїсь більш загальної проблеми, одним з її аспектів. Встановіть зв'язок: проблема - тема.
Обрав тему і з'ясувавши її об'єм, необхідно уяснити собі сутність теми, продумати її основну ідею. Що головне? Що я хочу сказати слухачам? Чому навчити? В чому переконати? Основна ідея може бути представлена у вигляді цільової установки, мети лекції. Мета - це основний конструктивний елемент лекції. Молодому лектору можна порекомендувати сформулювати мету лекції письмово у вигляді речення, дуже чітко і конкретно, і в процесі підготовчої роботи постійно мати її перед собою.
Звичайно перед лектором стоїть задача не лише повідомити слухачам якусь суму знань, чомусь навчити, але й викликати певну реакцію, до чогось покликати, в чомусь переконати. В цьому плані можна говорити про дві сторони цільової установки: пізнавальну (інформативну) і виховну [ 16, 3 ].
Немаловажливою справою являється і вибір назви лекції. Над цим також слід поміркувати. Правильно обрана і сформульована назва повинна допомогти і в уточненні теми, і при визначенні мети.
Назва повинна бути лаконічною, конкретною, цікавою, відображати мету лекції. Не намагайтесь відобразити в назві весь зміст лекції - таке формулювання буде громіздке і незрозуміле.
Отже, вибір теми, уяснення її суті, встановлення об'єму, визначення мети, формулювання назви. Все це можна виразити у вигляді чорнового варіанту плану або схеми лекції. Це ще не план в повному розумінні слова. Попередня схема - це методичний інструмент на час розробки теми, організуючий початок всієї підготовчої роботи. Попередній план містить викладення основних думок, показує, на які, орієнтовно, частини поділяється лекція, яка залежність і зв'язок її розділів. Практика показує, що не слід намічати великого кола питань.
В найбільш абстрактному виді такі плани складаються з трьох-чотирьох груп питань: 1. Загальні поняття, теоретичні положення, закономірності. 2. Історія предмету, питання, проблематика. 3. Суспільна практика, її аналіз, здійснення. 4. Задачі, переспективи, пропозиції, висновки.
Складання попереднього плану - необхідний етап в розробці теми: це крок прояву творчої ініціативи, те, що до звернення до книг і інших джерел визначає власну лінію лектора в роботі. Попередній план - це методичний інструмент, компас при відборі матеріалу [ 8, 15 ].
Складання бібліографії і відбір літератури. Складання плану лекції і робота над літературою - процес діалектичний: з однієї сторони, визначається коло питань, за яким відбирається матеріал, з другої - постійно уточнюється сам план лекції. Він змінюється, вдосконалюється і до кінця роботи над вивченням теми має закінчений вигляд.
Джерела. Конкретна підготовка до лекції полягає в основному в читанні різної літератури. Цю літературу можна поділити на декілька груп, в залежності від мети роботи.
Для точного визначення понять можна розпочати вивчення з енциклопедичного довідника, а для подальшої роботи скористатися статтями, вказаними в його прикнижній бібліографії [ 2, 37 ].
Для забезпечення високого теоретичного і наукового рівня лекції необхідні статті, монографії і інші матеріали наукових досліджень. Необхідно звернути увагу на новіші видання. Інтенсивний розвиток науки, її швидкий прогрес зобов'язують лектора бути в курсі останніх її досягнень.
Для збору фактичного матеріалу, котрий зробить лекцію більш цікавою, корисно використовувати щоденники, листи, мемуари, архівні документи, статистичні матеріали.
До інших джерел підготовки відносяться методична література, періодична преса і різного роду довідники: словники, таблиці, атласи, бібліографічні показчики, тощо.
Информация о работе Методика підготовки та проведення лекційних занять у вищій школі