Проблеми майнового оподаткування в Україні

Отже, відповідно до положень ПК України, поняття «плата за землю» є узагальнюючим і об'єднує в собі два обов'язкових платежі - земельний податок та орендну плату за землі державної та комунальної форми власності. Відповідно до п. 14.1. 72 ст. 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. А згідно з     п. 14.1.136. ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Плата за землю  є прямим, загальнодержавним обов'язковим  платежем, який сплачується на всій території України фізичними  і юридичними особами.

Платниками цього податку є:

1) власники земельних  ділянок, земельних часток (паїв);

2) землекористувачі.

Платники плати  за землю є суб'єктами податкових правовідносин. Це фізичні та юридичні особи, які постійно користуються земельною  ділянкою у зв'язку з набуттям права  власності на неї або використовують на підставі укладеного договору оренди земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній формі власності.

Платниками  земельного податку є власники земельних  ділянок, часток (паїв). Відповідно до п.14.1.34. ст. 14 ПК України власники земельних  ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. [49,с.234]

Щодо визначення поняття «земельна ділянка», то воно встановлено в п. 14.1.74. ст. 14 ПК України. Це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Під поняттям права  власності на земельну ділянку слід розуміти систему правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності щодо земельної ділянки, а також регулюють правовідносини володіння, користування та розпорядження власниками земельних ділянок на їхній розсуд з метою задоволення матеріальних потреб та реалізації інших інтересів.

Право власності  на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших нормативно-правових актів. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Підставою виникнення права власності на землю є  юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення такого права. Відповідно до Земельного кодексу України від 10.25.2001 р. до юридичних фактів, на підставі яких виникає право приватної власності на землю, належать: 1) рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність; 2) цивільно-правова угода; 3) успадкування земельної ділянки. Особливістю зазначених юридичних фактів є те, що за змістом вони являють собою активні дії органів влади та осіб, які набувають право власності на землю.

Отже, право  власності на земельну ділянку виникає  після одержання юридичною або  фізичною особою документа, що посвідчує  право власності на земельну ділянку та його державну реєстрацію.

Об'єктами оподаткування  цим податком є: 1) земельні ділянки, які перебувають у власності  або користуванні; 2) земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Об'єктом плати  за землю є земельна ділянка (частина  земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами), а також земельна частка (пай), що перебуває у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди. Розмір орендної плати, як і податку на землю, не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря, а обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки земель.

Базою оподаткування  щодо плати за землю є: 1) нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 2) площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Поняття «база  оподаткування» кількісно виражає предмет оподаткування.

Відповідно  до п. 14.1.125. ст. 14 ПК України нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. [50]

Під капіталізацією слід розуміти визначення вартості об'єкта оцінки на підставі чистого операційного або рентного доходу від його використання. Рентний дохід - дохід, який можна  отримати з землі як фактора сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва залежно від її якості та місця розташування земельної ділянки.

Нормативна  грошова оцінка - це не що інше, як встановлення вартості земельної ділянки, тобто  ймовірної суми грошей, які можна  було б отримати на випадок її продажу.

Відповідно  до ст. 13 Закону «Про оцінку землі» від 17.06.2004 р. нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється, зокрема, в разі визначення розміру земельного податку, а також визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності і в цьому випадку вона є обов'язковою.

Суб'єктами, що проводять нормативну оцінку земель, можуть бути органи виконавчої влади  та місцевого самоврядування, які  здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, зацікавлені у проведенні оцінки земельних ділянок.

Нормативна  грошова оцінка земельних ділянок  проводиться відповідно до державних  стандартів, норм, правил, а також  інших нормативно-правових актів  на землях усіх категорій та форм власності, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

За результатами нормативної грошової оцінки земельних  ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Необхідно також  враховувати, що нормативно грошова  оцінка одиниці площі ріллі у  Автономній Республіці Крим або у  області проводиться відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213.

Зважаючи на те, що нормативну грошову оцінку земель проведено ще не у всіх населених  пунктах, існують відмінності щодо оподаткування земельним податком, які залежать від того, встановлена чи не встановлена їх грошова оцінка. Ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюються у розмірах, визначених п. 275.1. ст. 275 ПК України.

Ставки земельного податку за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження).

Ставки податку  за один гектар сільськогосподарських  угідь встановлюються у відсотках  від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей  та пасовищ - 0,1;

для багаторічних насаджень - 0,03.

Щодо поняття  ставки податку, то у п. 14.1.240 ст. 14 ПК України встановлено, що ставка податку  для цілей розділу XIII ПК України (Плата за землю) - це законодавчо  визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Ставки податку  за один гектар сільськогосподарських  угідь встановлюються у відсотках  від їх нормативної грошової оцінки.

Отже, законодавець встановлює два види ставок земельного податку залежно від типу сільського господарського угіддя: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1 % та для багаторічних насаджень - 0,03 %.

Оподаткування земельних ділянок, наданих на землях лісогосподарського призначення (незалежно від місцезнаходження). [50]

Податок за лісові землі справляється як складова плати за спеціальне використання лісових ресурсів, що визначається податковим законодавством.

Ставки податку  за один гектар нелісових земель, які  надані у встановленому порядку  та використовуються для потреб лісового господарства, встановлюються:

за сільськогосподарські угіддя - відповідно до статті 272 ПК України;

за ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, - відповідно до статей 276 і 280 ПК України.

У ст. 79 Земельного кодексу України встановлено принцип єдності таких природних об'єктів, як земельна ділянка та ліси, що на ній знаходяться. Відповідно існує певна специфіка оподаткування таких земельних ділянок.

Землі лісогосподарського призначення - це категорія земель України, яка характеризується відповідним основним цільовим призначенням (п. «е» ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу). Не належать до земель лісогосподарського призначення землі, зайняті: 1) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; 2) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Залежно від  виду земельної ділянки, наданої  на землях лісогосподарського призначення, слід виокремити оподаткування лісових земель та оподаткування нелісових земель. Вони мають властиві їм особливості у механізмі справляння відповідного податку.

Податок за лісові землі є складовою плати за спеціальне використання лісових ресурсів, що визначається податковим законодавством. Плата у вигляді збору за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюється Податковим кодексом України (Розділ XVII ПК України).

Ставка земельного податку встановлюється за один гектар нелісових земель залежно від  виду нелісових земель.

Ставна податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження).

Ставка податку  за земельні ділянки, нормативну грошову  оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної  грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272,273, 276 і 278 ПК України.

Ставки податку  за земельні ділянки, розташовані в  межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставки податку  за земельні ділянки, нормативну грошову  оцінку яких не проведено подано у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Ставки  податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено

Групи населених  пунктів з чисельністю населення, тис. осіб	Ставки податку, гривень за 1 кв. метр	Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення
доз	0,24
від 3 до 10	0,48
від 10 до 20	0,77
від 20 до 50	1,2	1,2
від 50 до 100	1,44	1,4
від 100 до 250	1,68	1,6
від 250 до 500	1,92	2,0
від 500 до 1000	2,4	2,5
від 1000 і більше	3,36	3,0

Якщо грошову  оцінку земельних ділянок не проведено, то розмір ставок земельного податку  визначається із урахуванням відповідного коефіцієнта, який застосовується у  містах Києві, Сімферополі, Севастополі  та містах обласного значення.

В основу коефіцієнта, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення, закладені характеристики функціонального використання та місця розташування земельної ділянки. Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, ураховує відносну прибутковість видів економічної діяльності.

Ефективність  дії механізму правового регулювання  використання землі визначається об'єктивним встановленням величини земельного податку за землі певної якості, місцезнаходження і цільового призначення. Одним з економічних засобів підвищення ефективності використання земель є встановлення диференційованих ставок податку земельних ділянок населених пунктів, в яких не проведена нормативна грошова оцінка.

За законодавством України усі населені пункти України поділяються на дві основні групи: міські (міста республіканського, обласного, районного підпорядкування і селища міського типу) та сільські (села і селища незалежно від їх адміністративної підпорядкованості) поселення. Окремими групами виділяють також гірські населені пункти та населені пункти, віднесені до курортних. Це здійснюється з метою соціального захисту жителів гірських населених пунктів України, які проживають і працюють у складних природно-кліматичних умовах, та з метою встановлення спеціального оподаткування в курортних населених пунктах.