Побудова податкової політики

передбачає одночасно  більший абсолютний розмір  і  більшу  частку  доходу  в міру його зростання.

    Характерною   рисою  особистого  подоходного   податку  є  те,   що   він

«індексується» відповідно  до  темпів  інфляції,  щоб  запобігти  переходові

платників податків до групи з вищим  рівнем  оподаткування  через  зростання цін.  Таким  чином,  в  умовах  інфляції,  залежно  від  її  рівня,   будуть скориговані не тільки розмір стандартної знижки і персональних пільг, але  й податкові групи.

    Податки  стягуються і з заробітної  плати. Вклад у соціальне страхування,

або податок, що стягується з фонду заробітної плати, являє  собою  страховий

внесок,  який  виплачується  в  межах  планів  обов'язкового   страхування,

Наприклад,  страхування  старості,  державна  програма  безплатної  медичної допомоги передбачені існуючим законодавством про соціальне забезпечення.  Ці податки  стягуються  як  з  роботодавців,  так  і  з  робітників.  Внаслідок розвитку і розширення програм соціального забезпечення,  а  також  зростання робочої сили значно збільшуються податки з заробітної плати.

    Податки   можуть  бути  прогресивні,  пропорційні   і   регресивні.   Це

визначення грунтується  на співвідношенні між ставкою  податку  і  доходом  з тієї простої причини, що всі податки — незалежно  від  того,  чи  стягуються вони з доходу, чи з  продукції,  чи  з  будинків,  чи  з  ділянок  землі,  — однаково виплачуються із чийогось доходу.

    Прогресивний  податок характеризується тим,  що із зростанням доходу його середня ставка підвищується.  Такий  податок  передбачає  не  тільки  велику абсолютну суму, але й більшу значну частку  доходу,  що  стягується  в  міру зростання  доходу.  Податок  є  регресивним,  коли   його   середня   ставка знижується із зростанням  доходу.  Такі  податки  вимагають  все  меншої  та меншої частки доходу. Регресивний податок може  становити  велику  абсолютну суму, а може і не приводити до  зростання  абсолютної  величини  податку  із підвищенням доходу. Пропорційний податок  передбачає  незмінність  середньої податкової ставки, незалежно від розмірів доходу.

    Державне регулювання економіки  за  допомогою  використання  податкових важелів  в  умовах  України  в  першу  чергу   повинно   спрямовуватися   на забезпечення і підтримку збалансованого  зростання,  ефективне  використання ресурсів,   стимулювання   інвестиційної   і   підприємницької   активності.

Ефективною  може  вважатися  тільки  та  податкова  політика,  яка  стимулює нагромадження та  інвестиції.  Формування  прибуткової  частини  бюджету  за рахунок  податкових  надходжень  не  можна  вважати   повністю   самостійним завданням. Значною мірою це залежить від успішного  розв'язання  перелічених вище проблем.

    Здійснювана  в Україні лібералізація цін  (а точніше вивільнення в умовах

панування державної  власності, монополізму  виробників  і  практично  повної відсутності  конкуренції),  повільні  темпи  реальної  приватизації,  розпад господарських зв'язків, наростаюча  інфляція  призвели  до  тотальної  кризи купівельної  спроможності  і  прогресуючого  спаду  виробництва.   У   такій ситуації діючі на даний момент надзвичайно  високі  ставки  податків  тільки сприяють  поглибленню   суперечностей.   Розробляючи   податкову   політику, очевидно,  корисно  звернутися  до  досвіду  країн  з  розвинутою   ринковою економікою. 

3.  Побудова податкової  політики

    У  теорії і практиці податкового   регулювання  розвинутих  країн  Заходу

податкова політика в останні роки  будувалася  відповідно  до  кейнсіанської

концепції  функціональних  фінансів.  Згідно  з  цією  концепцією   величина

видатків  і  норма   оподаткування   підпорядковані   потребам   регулювання

сукупного  суспільного  попиту,  який  повинен  утримуватися  на  рівні,  що

забезпечує  повне  використання  трудових  ресурсів  і  капіталу  за   умови

збереження стабільних  цін  (при  цьому  бюджетна  рівновага  приноситься  в жертву рівновазі економічній).

    Починаючи з 80-х  років,  у  зв'язку  із  зниженням  частки  державного

сектора в економіці  розвинутих країн і зменшенням економічної  ролі  держави (скороченням її прямого втручання в економіку здебільшого через зниження державних видатків) податкова політика, крім засобу регулювання, стала ще  й засобом забезпечення бездефіцитності бюджету. В умовах розвинутої  економіки ця мета досягається не через  посилення  податкового  тягаря,  що  лягає  на виробників і фізичних осіб, а через розширення податкової бази і  скорочення державних видатків на  тлі широкомасштаб-ного  і  цілеспрямованого  зниження податків.

    Перехід  української економіки на ринкові  засади  передбачає  формування

принципово іншої, ніж це було в  умовах  адміністративно-командної системи, податкової політики. Це, одначе, зовсім не означає необхідності  механічного запозичення її західних моделей,  ефективних  тільки  в  умовах  розвинутого ринку. Теоретична база і значний практичний досвід  країн  Заходу  в  галузі побудови і використання  податкових  систем  повинні  бути  переосмислені  і адаптовані до наших умов. Причому  з  врахуванням  як  сьогоднішнього  рівня розвитку і кризового стану  економіки,  так  і  тих  завдань,  які  належить вирішувати саме з допомогою податкової політики.

    Важливо також усвідомити, що встановлення високого рівня оподаткуван-

ня з метою розв'язання насамперед фіскальних завдань і  поповнення  бюджету  не може  бути  основою  податкової  стратегії  на  порівняно  тривалий  період.

Використання  принципу формування податків від прибуткової частини бюджету  з метою  досягнення  його  бездефіцитності  неминуче  веде   до   встановлення завищених норм оподаткування. При цьому забувають про об'єктивну залежність між величиною  податкової ставки і зростанням надходжень до бюджету. Із  підвищенням  ставки  податку  доходи  держави  за  рахунок податків спочатку збільшуються. Та коли  податкова  ставка  перевищує  певну межу, доходи  від  податкових  надходжень  починають  зменшуватися.  Причина полягає в тому, що зависокі податки знижують у  людей  бажання  працювати  в легальній економіці. Чим вища  визначена  ставка  податку,  тим  менше  вони будуть працювати легально і, відповідно, тим меншими будуть доходи  держави.

Коли ж ставка податку і далі зростатиме,  то  рано  чи  пізно  вона  досягне

такого рівня, коли ніхто не захоче працювати і  платити  податки,  і,  таким

чином, держава  зовсім не отримає ніяких податкових надходжень.

    Надмірний   податковий   тягар   провокує   різке    скорочення    бази

оподаткування,  оскільки   перешкоджає   створенню  нових підприємниць-ких структур і прирікає вже існуючі на масові банкрутства.

    Як  наслідок, продовжується спад виробництва,  а отже, різко скорочуються

надходження до бюджету, що ставить під сумнів здійсненність  антиінфляційної стратегії: іншого виходу, крім додаткової емісії  грошей,  за  цих  умов  не передбачається.

    І  якщо донедавна  вважалось,  що  високий  рівень  податків  і  ступінь

прогресивності  податкової  шкали  відповідають  високому   рівню   розвитку економіки і соціального захисту населення, то тепер загальною  тенденцією  в галузі оподаткування у країнах  Заходу  є  зниження  фактичного  податкового тягаря на прибуток корпорацій і  доходи  фізичних  осіб.  Одночасно  в  ряді провідних країн (США, Японія,  Англія  та  ін.)  проходить  розширення  бази оподаткування, зменшуються кількість і розміри податкових пільг.

    3 позицій  економічних проблем, що стоять  перед Україною, і здійснюваних в ній перетворень, цілями податкової політики  повинні  стати  розкріпачення сил   ринку,   подолання   спаду   виробництва,   стабілізація    економіки, стимулювання розвитку пріоритетних сфер діяльності  і  структурних  зрушень.

Першим кроком могло б стати суттєве зниження  сукупного  рівня  податків  за допомогою  зменшення  граничних  ставок  податків  і  прогресивності   шкали оподаткування. Такі заходи  сприяли  б  створенню  успішного  інвестиційного клімату  і  умов  для   економічного   зростання.   Вплив   на   виробництво здійснювався б через зміни величини податкової  ставки  і  систему  цільових податкових пільг.

    Урядова   податкова  політика,   що   нині   здійснюється,   намагається

розв'язати проблему  наповнення  бюджету  насамперед  за  рахунок  посилення податкового тягаря підприємств і населення.

    Така   спрямованість   податкової   стратегії   не    може    вважатися

перспективною.  Незначна  частка  приватного  сектора  в  економіці,   надто

повільні темпи  проведення  приватизації  не  дозволяють  включити  механізм ринкової конкуренції. Внаслідок цього дійсним обмеженням  їхнього  зростання за лібералізації цін є лише обмеження платоспроможного попиту. За  цих  умов високий  рівень  оподаткування  неминуче  викликає  у  підприємців   бажання перекласти податковий тягар на споживача,  включивши  всю  суму  податків  у ціну товарів. У результаті ціна виробника (яка включає в себе його  витрати, податки і мінімальний прибуток, що залишається після сплати податків)  часто перевищує ту, яку готовий заплатити за його продукцію покупець.  Зниження  ж продажної ціни ставить виробника на межу банкрутства.

    Наслідком  збільшення ставок і маси податків, що вилучає держава, завжди

є посилення  інфляційних тенденцій. Збільшення маси податків або  прямо  веде до зростання цін (це стосується товарів першої необхідності,  попит  на  які нееластичний  за  ціною,  а  також  взаємонезамінних  товарів  і   тих,   що

виготовляються   підприємствами-монополістами),   або    через    скорочення

внаслідок зростання  цін попиту (на ті  товари,  на  які  він  еластичний  за

ціною) веде до погіршення фінансового становища господарюючих  суб'єктів,  що з   позицій   всієї   економіки   супроводжується   подальшим   поглибленням економічної кризи і спадом виробництва.

    Іноді  підприємства намагаються штучно  утримати  низькі  ціни  на  свою

продукцію для  того, щоб, з одного боку, знизити  абсолютну  масу  податкових платежів  до  бюджету,  а  з  іншого,  шляхом  створення  штучного  дефіциту здійснювати  кінцеву  реалізацію  своїх  товарів   за   допомогою   тіньових комерційних структур. В результаті все одно  спрацьовує  стихійний  механізм ринку: споживач оплачує продукт за рівноважною  ринковою  ціною.  При  цьому для держави втрачається сенс  збільшення  податків,  оскільки  основна  маса прибутку привласнюється виробником і посередником безконтрольно. 

ВИСНОВОК

Податки - це відношення власності, а оскільки саме проблеми власності викликають у даний  час найбільше протистояння між  галузями законодавчої і виконавчої влади і тим більше немає єдності  думок і в складі самого уряду і парламенту, то до вирішення чисто економічних проблем домішуються і політичні інтереси. Вирішення економікою політичних протиріч вимагає тривалого часу і зусиль усіх зацікавлених осіб. Усе це свідчить про те, що в даний час не можуть бути створені податкові відносини, що відповідають світовим стандартам. Більш того, вони не можуть бути ідентичні цим стандартам, оскільки кожній країні присущи свої індивідуальні особливості політичного й економічного розвитку.

 Місце і роль податкової системи в структурі інструментів державного регулювання детермінується станом економічної системи та формами державного устрою. 

Чітке визначення місця і ролі податкової системи  є складною економічною проблемою  навіть у розвинених у ринковому  плані країнах. Питання про місце і значення податків як регулятора тих чи інших суспільних відносин до цих пір не має одностайної оцінки.

Таким чином, удосконалювання  оподатковування нерозривно зв'язано  зі створенням міцного економічного базису і стабільних політичних умов суспільного розвитку. Від того, як незабаром це буде створено, залежить формування стійких передумов для поступового перетворення системи оподатковування у фактор економічного росту.