Валютна політика

 

Вступ

 

Актуальність теми. Формування, еволюція та розширення зони євро вже тривалий час перебуває в епіцентрі жвавих теоретичних та прикладних дискусій з приводу проблеми функціонування Європейського валютного союзу. Понад десятилітній досвід ЄВС для економічної науки залишається джерелом тестування традиційних, часто суперечливих підходів, а також розроблення нових положень, які продовжують загальну лінію дискусій довкола проблем економічної інтеграції, її теоретичного забезпечення, інструментівімплементації та поглиблення. Незважаючи на вже достатньо усталені концептуальні позиції щодо критики монетарної інтеграції в Європі, які здебільшого спираються на теорію оптимальних валютних зон, гіпотезу спеціалізації Кругмана, брак політичних засад фіскального федералізму, скептичні застереження щодо стимулів для економічного зростання з боку спільної валюти тощо, докризові і посткризові тенденції виявили ряд прогалин у парадигмальному вимірі теорії економічної інтеграції.

Радикальні трансформації фінансового  сектора та зміна конфігурації глобальних монетарних процесів вивели на передній план проблему фінансових дисбалансів та пов’язані з ними процеси переходу до чітко артикульованого розвитку на засадах макрофінансового циклу. Сама специфіка макрофінансового підходу до аналізу глобальних процесів останнього часу виокремилася в самостійний напрям дослідження (під егідою фінансової макроекономіки, або внаслідок набуття популярності так званого ньюенвайронменталістського підходу, що акцентує на питаннях зв’язку між монетарним режимом, фінансовим режимом та фінансовою стабільністі) і, природно, не розглядалась як важлива складова політекономії монетарної інтеграції.

 

Об’єктом мого дослідження є особливості та конкретні характеритсики валютної стратегії держави, інструменти та методи її проведення.

Предметом вивчення в моїй курсовій роботі є валютна стратегія країн ЄС та особливості її проведення в зоні євро.

Метою даної курсової роботи є дослідження валютної стратегії ЄС на теоретичному рівні, що розкривається за допомогою наступних завдань:

- визначення загальних характеристики  валютних операцій Європейського  союзу;

- дослідження теоретичних та  методологічні основи валютної  стратегії Європейського союзу;

- оцінка напрямків  розширення  спектру валютних операцій в  Європейському союзі;

- оцінка основних напрямків  вдосконалення практаки,застосування  валютної стратегії Європейського  союзу в Україні

Теоретичне значення даної роботи полягає у вивченні національної валютної політики в багатоаспектному плані, деталізований розгляд основних сторін її проведення.

Практичне значення роботи виявляється у можливості її використання в подальших наукових дослідженнях з даної теми.

Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення основних задач роботи застосовані різноманітні методи дослідження. З використанням методу аналізу і синтезу та методу статистичних досліджень виявлені особливості застосування окремих форм валютного регулювання в Україні; на основі методу наукової абстракції та методу логічного узагальнення результатів сформульовано пропозиції щодо перспектив вдосконалення валютного регулювання в Україні, а також визначено концептуальні засади валютної політики України в умовах світової фінансової кризи.

Інформаційною базою для написання роботи послугували монографії та підручники вітчизняних та зарубіжних авторів, періодичні видання, статистичні матеріали та джерела інтернет. Питання розвитку національної грошової одиниці розкриваються в працях Гоша О., Гриценко А., Сушко Н., Євтуха О., Захарової О., Кота Л., Кузнєцова О., Лаврушина О., Лагутіна В., тощо.

 

1. Загальні характеристики валютних операцій Європейського союзу

Визначення валютних операцій є  необхідною правовою категорією, зміст  яких важливий для повноцінного дослідження валютного контролю. У юридичній літературі визначень валютних операцій небагато. З-поміж них потрібно виділити визначення Є. Карманова : „… урегульовані національним законодавством або міжнародними угодами операції з валютними цінностями. У більш вузькому розумінні – це вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти” [22, с. 292], „юридичну сутність валютних операцій можна визначити як вольові правомірні дії фізичних і юридичних осіб безпосередньо направлені на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків при здійсненні дій з валютою” [22, с. 156]. У російській літературі можна зустріти таке визначення : „... юридично значимі дії суб’єктів приватного і публічного права, як пов’язані, так і не пов’язані з укладенням угод, які ведуть або до зміни суб’єкта прав на валютні цінності, або до транскордонного переміщення валютних цінностей” [18].

Необхідно зазначити, що валютні операції є різновидом фінансових, які П. С. Пацурківський визначає так: „сукупність взаємопов’язаних між собою дій, спрямованих на вирішення якісно відокремлених завдань у рамках фінансової діяльності держави, складає ... окрему операцію” [3, с. 40]. В економічній науковій літературі валютні операції розглядаються як вид діяльності підприємств, банківських і фінансово-кредитних установ, юридичних і фізичних осіб щодо купівлі-продажу, розрахунків та надання в позику чужоземної валюти [4, с. 301–302]; як операції, що проводяться на валютному ринку банками, компаніями та фізичними особами; або, у більш вузькому розумінні, як банківська діяльність, пов’язана з купівлею-продажем іноземної валюти [4, с. 58].

Таким чином, у літературі не існує єдиного  підходу до визначення поняття валютної операції, що досить часто ототожнюється з валютним правочином.

Основними видами валютних операцій в ЄС є наступні:

- конверсійні (форексні) операції (обмін однієї валюти на іншу),

- депозитно-кредитні операції (надання міжбанківських позик (розміщення депозитів) у різних валютах).

Головна відмінність конверсійних операцій від депозитно-кредитних полягає в тому, що перші являють собою обмін еквівалентними сумами валют за узгодженим ринковим курсом, другі — передбачають одностороннє надання валютних коштів на певний термін на умовах повернення та сплати відсотків за визначеною процентною ставкою.

Також в країнах ЄС розрізняють валютний ринок обмінних операцій, або форексний ринок (від англ. Foreign Exchange — обмін валют), та грошовий ринок, на якому здійснюються угоди з надання (запозичення) міжбанківських валютних кредитів. Виходячи з об’єкта, цілей та завдань дослідження надалі ми будемо оперувати поняттям валютного ринку, розуміючи під цим саме форексний ринок.

Учасниками  валютного ринку країн ЄС є банки, валютні біржі, брокерські фірми, зовнішньоторговельні та виробничі компанії, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації, фонди, приватні особи. Однак слід зазначити, що операції на валютному ринку здійснюються здебільшого комерційними банками — основними посередниками на валютному ринку. Напркилад, у Німеччині ринок валютних посередників є дуже розвиненим. Він включає валютні операції з деривативами. Однак, все ж  таки найбільша питома вага усього обсягу валютних операцій в країнах ЄС припадає саме на банківський сектор. До таких операцій належать:

- операції банків між собою за свій рахунок;

- операції банків між собою за рахунок клієнтури;

- торгівля банків зі своїми клієнтами.

Отже, можна констатувати появу до певної міри самостійного напряму фінансового бізнесу в країнах ЄС— «валютні операції». Цей бізнес охоплює такі сфери:

- міжнародна торгівля товарами, послугами, продуктами інтелектуальної власності, авторськими правами;

- міжнародний туризм;

- міжнародний рух капіталів (міжнародні інвестиції);

- міжнародні валютні спекуляції, операції з валютною готівкою.

Сучасний  етап розвитку валютного ринку в ЄС також характеризується інтеграційними процесами, що не може не впливати на інтеграцію фінансових ринків. Посилення ж фінансової, зокрема валютної, залежності викликає необхідність тісної координації валютної політики різних країн з метою уникнення нових міжнародних економічних потрясінь.

Країни ЄС (Швеція, Австрія, Нідерланди), що мають прив’язаний, або фіксований, курс (pegged rate). Такі країни фіксують вартість своєї валюти з нульовою можливістю відхилення або з дуже вузькими межами (не більше 1 %) таких відхилень від іншої іноземної валюти або комбінованої валюти. Лідерами у списку еталонних валют, до яких прив’язується національна валюта, є долар США, євро та СДР (спеціальні права запозичення). Прикладом 100-відсоткової фіксації є країни Європейського Союзу, які зафіксували обмінні курси своїх національних валют у межах Союзу одна до одної та до нової грошової одиниці євро станом на останній робочий день 20 р. і дотримувалися визначених обмінних пропорцій до остаточного запровадження єдиної валюти євро.

 

Однак в ЄС є країни Крїни з підвищеною гнучкістю курсів (more flexibility). Курси валют можуть вільно рухатися, змінюючись під впливом факторів попиту і пропозиції тощо. Такі валюти мають підкатегорії:

- вільно плаваючі (freely fluctuating);

- керовано плаваючі (managed fluctuating);

- валюти, курс яких періодично коригується.

До країн ЄС з вільно плаваючим курсом валюти відносять промислово розвинуті країни: Швейцарія (швейцарський франк), група країн єврозони (євро) та ряд інших. Як уже зазначалося, основний обсяг валютних операцій не має прямого зв’язку з міжнародною торгівлею чи інвестуванням.

Для країни ЄС характерним є міжнаціональний, або загальний, валютний ринок, який діє в умовах розширеної кількості вільно конвертованої валюти. Кожна країна ЄС бере активну участь як на міжнародних, так і на регіональних валютних ринках.

В ЄС розрізняють декілька рівні  валютного ринку при здійсненні валютних операцій.

Національний валютний ринок ЄС - це відносини, що склалися з приводу купівлі-продажу обмеженої кількості вільно конвертованих валют однієї країни. Ці операції, як правило, здійснюють банки для клієнтів, що обслуговуються ними. Серед таких клієнтів - промислові підприємства, акціонерні товариства, приватні особи, банки, які не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій. Крім того, до операцій національного валютного ринку належать валютні операції, що здійснюються окремими компаніями між собою, операції між приватними особами, а також угоди, що укладаються на валютних біржах.

Основними валютними біржовиками  є:

- банки, що формують певним чином "внутрішньобанківську біржу". Вони є природними посередниками серед тих, хто хоче купити або продати іноземну валюту, і здійснюють спекулятивні валютні операції, захищаючи при цьому своїх клієнтів в усьому світі.

- брокери іноземної валюти, які виступають посередниками між продавцями і покупцями, значно підвищуючи ефективність угоди;

- компанії, що беруть участь у світовій торгівлі, потребують іноземної валюти для здійснення операцій. Вони намагаються обмежити ризик, пов'язаний з іноземною валютою, і є результатом звичайних біржових операцій, а іноді беруть участь у валютних операціях із спекулятивною метою;

- менеджери, які у сфері міжнародного капіталовкладення обмінюють цінні папери з однієї валюти на іншу і постійно стежать за тим, щоб їх цінні папери мали максимальний прибуток.

Центральні (Національні) банки є  головними власниками іноземних  валют країн ЄС і фінансують уряд у разі необхідності. Центральні банки часто виступають посередниками на валютній біржі, з метою зменшення коливання вартості національних валют і недопущення негативних процесів, що пов'язані із знеціненням національної валюти.

Міжнаціональний валютний ринок ЄС  - це безпосередньо ринок з купівлі-продажу  євро. Основними учасниками цього ринку є міжнародні банки, корпорації, інститути фінансового регулювання.

Отже, валютна операція у широкому розумінні — це конкретна форма прояву валютних відносин у народногосподарській практиці, у вузькому розумінні — операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті, увезенням, вивезенням, переказуванням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

 

2. Теоретичні та  методологічні основи валютної стратегії Європейського союзу

Європейський союз включає в  себе 25 держав, що входять тим самим  в два Співтовариства (ЄС і Євратом), які складають один з компонентів  Європейського союзу, що спирається також на співпрацю в сфері  зовнішньої політики і спільної безпеки і в правоохоронній (кримінально-правової) сфері. Європейський союз проходить довгий шлях розширення не тільки в складі учасників, але в предметній сфері (сфері компетенції). Сфера здійснення грошово-кредитної і валютної політики є одним з напрямків інтеграції країн Європейського союзу, в історії якої є свої особливості. Інтеграція в цій сфері має різні напрямки, обумовлені природою і змістом суспільних співвідношень, не тільки складають цю політику, але і є об'єктом її впливу. Іншими словами, європейська інтеграція в розглянутій сфері може бути розбита на інтеграцію розрахунково-платіжних систем, банківську інтеграцію, фінансову інтеграцію і, природно, валютну інтеграцію. Кожен з цих напрямків має свою історію і сучасні прояви. Але, основа у них одна - реалізація грошового суверенітету. І безсумнівно, вінцем європейської інтеграції в зазначених напрямках став Економічний і валютний союз (далі - ЕВС), який і визначає специфіку здійснення грошово-кредитної і валютної політики Європейського союзу [24].

Положення, що стосуються Економічного і валютного союзу, були вперше закріплені Маастрихтським договором 1992 р. Зокрема, в преамбулі Договору про Європейський союз підкреслювалася рішучість  заснувати економічний і валютний союз (economic and monetary union), а також у ст. "B" (тепер ст. 2) в якості мети Європейського союзу визначається сприяння економічному і соціальному прогресу і високому рівню зайнятості, а також досягнення збалансованого і стійкого розвитку, зокрема, шляхом створення простору без внутрішніх кордонів допомогою створення в числі іншого економічного і валютного союзу. Однак основні норми про ЕВС і, відповідно, про єдиної економічної і валютної політики були включені в нову версію Договору про ЄЕС (ЄС).

Одним з основних елементів ЕВС поряд з економічним союзом є Європейський валютний союз (european monetary union) <