Валютна політика

 

3. Напрямки розширення спектру валютних операцій в Європейському союзі

Ключові підходи до виміру процесів конвергенції як базової передумови успішного функціонування інтеграційної  зони напрацьовувалися під впливом теорії оптимальних валютних зон та ряду супутніх більш прагматичних підходів, що засвідчували звіти Єврокомісії та Європейського монетарного інституту. Основний акцент робився на тому, що запровадження євро покликане сприяти зростанню добробуту через конкуренцію, транспарентність цін, підвищення продуктивності праці, розвиток торгівлі [16].

Вилучення валютних ризиків  зі структури відсоткових ставок повинно сприяти інвестиціям та економічному зростанню2. В подальшому саме вигоди для торгівлі та інвестицій розглядаються як ключові елементи моделювання вигод від вступу в зону євро і на сьогодні є панівним вектором аналізу указаних процесів у країнах-нових членах ЄС, які ще не приєднались до ЄВС3. Дискусії про номінальну та реальну конвергенцію також засвідчили, що вони спираються здебільшого на традиційне сприйняття критеріїв оптимальності валютної зони через призму нейтральності монетарної політики, реальну ревальвацію внаслідок дії ефекту Баласси-Самуельсона, необхідність посилення спільності в макроекономічних реакціях на ті чи інші шоки. Ключовий висновок, який випливає з цих дискусій, полягає у тому, що номінальна конвергенція з певного моменту перестає стимулювати реальну, відповідно брак останньої не повинен розглядатись як проблема для жорсткого слідування логіці критеріїв євроконвергенції, які побудовані за принципами дотримання макроекономічної дисципліни, що є основою для належного функціонування валютного союзу. Для нових членів ЄС ці викладки сприймаються з певними уточненнями щодо того, наскільки конфліктними можуть виявитись критерії євроконвергенції в умовах високої мобільності капіталів та чинності ефекту Баласси-Самуельсона [16].

Десятиліття з моменту  запровадження євро позначилося на інтенсифікації досліджень у царині ефективності ЄВС як інтеграційної зони.

В ряді фундаментальних  досліджень з указаного питання  акцентується на тому, що євро виконує функції грошей у повному обсязі, створено передумови для посилення глобальних позицій спільної європейської валюти, фінансова інтеграція є красномовним підтвердженням тези про те, що запровадження спільної валюти прискорює зближення економік і заохочує формування єдиного ринку6. Монетарна політика ЄЦБ користується довірою, відзначається виваженістю і в цілому є успішною з точки зору підтримання цінової стабільності, хоча серйозні загрози залишаються і стосуються здебільшого асиметричної поведінки цін у розрізі окремих товарних груп у різних країнах, браку структурної гнучкості та фіскальної дисципліни. Проте глобальна фінансова криза та боргова криза в Європі наочно продемонстрували, що ЄВС стикається і з набагато глибшими проблемами, які зумовлені структурними асиметріями фінансових систем та відмінними стратегіями глобальної конкуренції, внаслідок чого фінансові дисбаланси можуть істотно вплинути на процеси дивергенції, а нечутливість до ризику безпосередньо випливає із характерного підходу до оцінки політики на основі маастрихтських критеріїв [23].

Окремі дослідники прямо  вказують на те, що в межах зони євро дивергенція платіжних балансів засвідчує не стільки фінансову інтеграцію, скільки відмінності в динаміці реальних заробітних плат. Дивергенція спредів також поглиблює проблему синхронізації бізнес-циклів, оскільки порушує можливості спільно реагувати на циклічні зрушення, викликані кризовими процесами. Інституційна структура ЄС-ЄВС взагалі була не готова до криз суверенних позичальників. Разом це віддзеркалює, що ЄВС має серйозну проблему "провалу координації" (coordination failure), що вже позначається на послабленні відповідності критеріям оптимальної валютної зони [24].

Однак указані дослідження  концентруються на питаннях оптимальної мікс-політики, проблемах її реалізації в рамках чинної інституційної моделі макроекономічної політики ЄС-ЄВС (Маастрихтський договір, Пакт про стабільність і зростання) та питаннях потенційних ризиків для ЄЦБ з боку невідповідності між поведінкою національних індексів інфляції гармонізованому індексу, що обраховується як індикатор політики стабільності цін в ЄВС. При цьому не акцентується на проблемі асиметричних кредитних циклів, хоча їхній факт емпірично підтверджений9, нерівномірній динаміці вартості активів та тому, що реальна конвергенція може супроводжуватись серйозними проблемами у сфері переоцінки вартості активів. Це породжує проблему варіативності у сфері фінансової стабільності, тим самим справляючи негативний вплив на менш проциклічні з фінансової точки зору профіцитні економіки (наприклад, Німеччину). Макрофінансові підходи тільки останнім часом починають активно обговорюватись та впроваджуватись у практику макроекономічного менеджменту в ЄВС, тим самим засвідчуючи, що проблеми потенційної конфліктності між монетарною та фінансовою стабільністю в нових глобальних умовах (пошук доходності, ризикова поведінка), зв’язку між експансією ліквідності та вартістю активів, фінансових дисбалансів та структурних зв’язків між їхніми зовнішніми та внутрішніми проявами не були враховані як у рамках базової макромоделі номінальної конвергенції, критеріальні ознаки якої представлені маастрихтськими індикаторами (інструментальний підхід їх застосування та методики обрахунку представлені у звітах ЄЦБ про еко номічну конвергенцію), так і в рамках більш широкого концептуальноговиміру економічної теорії монетарної інтеграції, що вимагає продовження дискусій стосовно теорії оптимальних валютних зон.

Отже, Маастрихтські критерії євроконвергенції, побудовані з метою усунення передумов для розходження макроекономічних процесів із боку макрополітики, не враховують макрофінансових факторів потенційної дивергенції. Основою останніх є асиметрична поведінка фінансового та кредитного циклу, що привносить асинхронність у процеси споживання та випуску в розрізі країн-учасниць валютного союзу. В ЄВС намітилась чітка тенденція до того, що країни, щодо яких спостерігались інспіровані панівною економічною теорією очікування зростання вигід від участі у валютному союзі, зіткнулись із швидким роздмухуванням фінансової бульбашки, бумом кредитування та поглибленням зовнішньої нерівноваги. Глобальна фінансова криза продемонструвала, що ні дефіцитні, ні профіцитні економіки ЄВС не мають переваг з точки зору наслідків для зростання ВВП, оскільки обумовлений фінансовими факторами бум споживання в перших позитивно позначався на випуску в других. Фактор симетрії в доступі до фінансування є вкрай важливим з точки зору як спільності в пріоритетах подолання кризи, так і в можливостях застосування антикризових заходів. Брак симетрії в доступі до фінансування слід розглядати як продовження ризиків дивергенції. Модернізація макроекономічної політики в ЄС-ЄВС має спиратися на принципи інтеграції маастрихтських критеріїв з макрофінансовим підходом та врахуванням важливості фінансової стабільності для нормалізації процесів конвергенції.

 

4. Основні напрямки вдосконалення практики застосування валютної стратегії Європейського союзу в Україні

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання  повноваження державних органів i функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права i обов'язки суб’єктів валютних відносин установлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю», а також іншими актами валютного законодавства.

Відповідно до статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i контролю» Кабінет Міністрів України забезпечує формування Державного валютного фонду [1-3]:

— за рахунок коштів Державного бюджету у межах сум видатків, затверджених Верховною Радою України;

— шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з Національним банком України на міжнародному валютному ринку;

— шляхом одержання кредитів у іноземній валюті у межах затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

— за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до вищенаведеної статті Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих рад формують відповідно республіканський (Автономної Республіки Крим) та місцеві валютні фонди шляхом придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів у межах затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами сум видатків, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством, i виступають розпорядниками коштів цих фондів [8].

Валютна система України  формується під впливом міжнародної  валютної системи. Основними чинниками, що впливають на формування  валютного ринку в Україні у 2009 році є іноземні інвестиції у валютній формі та кредити Міжнародного валютного фонду.

Підсумовуючи результати економічного розвитку країни за роки співпраці з МВФ слід підкреслити, що реформи, започатковані в жовтні 1994 року, забезпечили включення механізмів економічної самоорганізації суспільства та розгортання на цій основі процесів стабілізації грошової зокрема, та фінансової системи в цілому.

Однак у 2000-2002 рр. не вдалося законодавчо забезпечити реалізацію ідей відновлення економічного зростання. Відхилення від курсу реформ, помічені ще у 1995 р. (особливо структурних), обумовило відносність фінансової стабілізації. Вона виявилася недостатньою не тільки для довгострокової стабілізації виробництва, а й для простого відновлення зростання. Це в свою чергу стало причиною сплесків фінансової дестабілізації, починаючи з кінця 1997 року.

Як випливає із змісту меморандумів економічної політики України, помилки та прорахунки у  їх втіленні не є підставою для припинення українською стороною стосунків з МВФ. У той же час не можна ігнорувати також міжнародний досвід, на який можуть посилатися деякі західні економісти, обгрунтовуючи аналогічні рішення. У західній економічній думці є поширеною теза про те, що фінансові кризи в країнах, подібних Україні, можливо, є єдиним засобом демонтувати корумповані (через монополізацію ринків) структури влади. Як наслідок, в умовах відсутності політичного консенсусу і корумпованості влади, фінансові кризи компенсують нерішучість по проведенню реструктуризації економіки [29].

Обсяги кредитування МВФ економіки України наведено на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Динаміка обсягу наданих кредитів МВФ Україні  за період з 1994 по 2011 роки, млрд..дол.

*Джерело: статистичні дані Міністерства ЗЕЗ України / www.meo.gov.ua

 

Також можна проаналізувати пеані зміни стосовно структури  кредитування економіки України  з боку МВФ (табл. 4.1. та рис. 4.2.)

Таблиця 4.1

Динаміка обсягів наданих кредитів МВФ за галузями економіки

 

Сфери економіки	Період, рр.			Відхилення, %
	2009	2010	2011	2010-2009	2011-2010
промисловість	0,13	0,10	0,22	-0,03	0,11
АПК	0,04	0,03	0,16	-0,02	0,13
транспорт та зв'язок	0,17	0,11	0,86	-0,05	0,75
торгівля	0,23	0,20	0,97	-0,03	0,77
фінансова система	0,45	0,41	2,81	-0,04	2,40
інші послуги	0,08	0,07	0,38	0,00	0,30
Всього	1,10	0,93	5,40	-0,17	4,47

*Джерело: статистичні дані Міністерства  ЗЕЗ України / www.meo.gov.ua

 

Як свідчать статистичні  дані, МВФ надавав переважно кредити  для розвитку фінансової системи України. Кредити МВФ, відповідно до цільових програм фінансування, були спрямовані на оздоровлення національної валютної та фінансово-кредитної системи.

 

Рис. 4.2. Динаміка структури наданих кредитів МВФ Україні за секторами економіки за період з 2009 по 2011 роки, млрд..дол.

*Джерело: статистичні дані Міністерства  ЗЕЗ України / www.meo.gov.ua

 

Співпраця з МВФ переобтяжений  великою кількістю порад про  те, що потрібно робити, але дуже мало про те, як саме досягти ефективних результатів. Значною мірою це сталося через ігнорування того факту, що ідеї економічної політики не можуть започатковуватися та впроваджуватися у політичному  вакуумі, без підтримки суспільства.

Щодо діяльності Світового банку  в Україні, то стандартні процедури оцінок фінансових проектів повинні бути критично переосмислені, оскільки формальне дотримання умов кредитування входить у протиріччя із загальним економічним кліматом в Україні. Така точка зору обумовлена тією обставиною, що після 5 років реформаторських зусиль країна так і не визначилася із стратегією розвитку. З цих причин, а також з огляду на зростаючу корумпованість влади, не виключено, що міжнародні донори можуть припинити співпрацю з українським урядом [30].

Світова фінансова криза 2010—2011 років, як і будь-яка інша, проходить кілька хвиль у своєму розвитку. Дві попередні ми пережили досить упевнено, хоча й не без помилок.

Перша хвиля поширилась у 2010 році, коли на світових фондо­вих ринках відбулося перше падін­ня фондових індексів провідних банків та фінансових компаній. За таких обставин спекулятивний капітал, що шукає стабільні ринки з найвищими прибутками, перейшов із ринків розвинених кра­їн до країн з економіками, що розвиваються, які продовжували демонст­рувати високі темпи зростан­ня та прибутковості. За оцінками фінансових експертів, співвідношення ризику та прибутковості в таких країнах було досить привабливе. Як наслідок, у 2010 році фон­дові ринки таких країн продемонстрували зростання. Китай і Україна стали лідерами такого зростання.

Так само значними були обсяги припливу кредитів. За 2010 рік українська економіка запозичила 24,3 млрд. дол. США середньо- та довгострокових кредитів.

Друга хвиля стартувала на початку 2011 року, коли падіння фондових ринків світу, що трива­ло, зумовило переорієнтацію фінансових потоків з одних активів в інші, зокрема сировинні та енергетичні. Ці активи стали більш привабливими, що одразу стимулювало істотне зростання цін на сировинні ресурси. За підсумками січня—липня, ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу зросла майже на 81%, вартість нафти марки Brent — на 32%. До моменту, коли з’явилися перші позитивні прогнози щодо світового валового збору зернових у 2011/2009 маркетинговому році, за 2010/2011 маркетинговий рік ціни на пшеницю (США, FOB) зросли в середньому на 79%.