Валютна політика

Аби запобігти банківській  кризі, НБУ доцільно прийняти низку  рішень, які встановлюють принципи рефінансування комерційних банків з проблемами короткострокової ліквідності  під час проявів ознак фінансової кризи. Для запобігання валютній кризі необхідно виробити комплекс заходів, які не дозволять валютним спекулянтам розхитувати курс. При цьому НБУ має й надалі проводити політику збільшення волатильності курсу задля зниження ризиків розбалансування платіжного балансу.

З огляду на обмеженість  внутрішніх фінансових ресурсів в умовах погіршення доступу до зовнішніх  кредитів підприємці мають зробити  нелегкий вибір: або зупинити виробництво  і втратити ринки, тримаючи високі ціни в розрахунку на тимчасові труднощі, або знизити ціни, тим самим відновивши попит на свою продукцію і зберігши споживача. Другий шлях — це шлях тих виробників, які дбають про майбутнє, розширюючи виробництво й заробляючи на «обороті», а перший — шлях спекулянтів, що отримують у короткостроковому періоді надприбутки і виходять з виробництва.

Уряд у цьому плані  може взяти на себе зобов’язання провести консультації стосовно підписання меморандумів з інвесторами, представниками великого бізнесу про зниження цін на товари та послуги.

Лише спільна робота уряду та Нацбанку, підтримана Верховною  Радою, а також безпосередньо  бізнесом, дозволить успішно пройти тест на зрілість української економіки  в умовах світової фінансової кризи.

Упродовж останніх років з'явилися  істотні зміни у практиці формування й управління державним боргом України, які стосуються як диверсифікації боргових фінансових інструментів, так і регулятивних нововведень управлінського характеру [2, с. 22]. Вектор запозичень поступово переорієнтовується із зовнішніх ринків на внутрішній, що є одним із базових елементів нинішньої боргової політики держави. Про це, зокрема, йдеться у Програмі дій Уряду України «Відкритість, дієвість, результативність» [3], а також у Концепції державної боргової політики на 2009–2011 рр., затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2001 р. № 1483 [4].

Серед фахових досліджень є різні  точки зору щодо визначення прийнятного  рівня державного боргу відносно ВВП країни-позичальника. Так, А. Ілларіонов пропонує визначати граничний  рівень безпеки запозичень у частині внутрішнього боргу не більше 20% від ВВП, а зовнішнього — не більше 30%.

Країни Євросоюзу, згідно з Маастрихтською угодою 1993 р., зобов'язалися витримати  обсяги державного боргу в межах 60% ВВП країн-членів. Зрозуміло, що країни з вищими темпами економічного зростання і накопиченого ВВП мають більше інструментів для проведення боргових операцій на фінансових ринках. Але завжди потенційно можливо те, що при зміні економічної кон'юнктури попит на товари і послуги дебітора може зменшитися або кредитори не зможуть підтримувати колишній рівень кредитування, внаслідок чого позичальники залишаються уразливими до різних форс-мажорних обставин.

Формування державного боргу має  як об'єктивні, так і суб'єктивні  аспекти. Об'єктивні це: несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний спад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, наявність від'ємного сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази зі значним ступенем морального і фізичного зносу основного капіталу та уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні ж пов'язані із ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ та фактичною відсутністю стратегії розвитку фінансового ринку, а також зі спробами «пожежного» вирішення поточних проблем.

Поступово змінювалася ідеологія  відносин із кредиторами. Визначальним стало обмеження боргової залежності держави, заборона використання зовнішніх  запозичень для фінансування поточних витрат бюджету. Згідно з Концепцією державної боргової політики на 2001–2004 рр., основна увага зосереджується на пошуку оптимальних джерел фінансування і перспективній заміні зовнішнього запозичення внутрішнім. Відносини з міжнародними фінансовими організаціями переорієнтовуються на консультативні. Загальна динаміка державного боргу поступово знизилася на 7,9% (2000–2011 рр.).

На четвертому етапі відбулися  зміни у методичному підході  до обліковування боргу. Починаючи  з лютого 2011 р., звітність за державним боргом складається Міністерством фінансів згідно із зміненим порядком обліку державного боргу та операцій, пов'язаних із ним. Державні боргові зобов'язання поділяються на прямі й умовні (гарантовані). Головною особливістю в обліку державного боргу є те, що в його складі не враховується обсяг зобов'язань гарантованих державою до настання гарантійного терміну. У разі набуття чинності державних гарантій умовні зобов'язання визнаються прямим державним боргом у сумі вчасно невиконаних зобов'язань позичальником. Умовні зобов'язання обліковуються окремо, а розмір державного боргу розраховується як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави.

Дані таблиці 4.2 дають розгорнуту картину кількісних характеристик державного боргу.

Таблиця 4.2

Структура державного боргу  України у 2001–2011 рр.

Таким чином, на сьогодні головним завданням валютно-фінансової політики в Україні має стати  здійснення масштабної і комплексної  лібералізації внутрішнього фінансового  середовища, спрямованої на посилення  ринкових засад курсоутворення і  підвищення прозорості валютного ринку, розробку чітких механізмів і правил втручання НБУ у його функціонування, підтримку розвитку інструментів страхування від валютних ризиків та інфраструктури строкового ринку. Вирішення цих завдань дасть змогу перейти до якісно нових механізмів забезпечення стабільності валютної сфери згідно з принципами ринкового саморегулювання, відкриє нові горизонти для лібералізації міждержавного руху капіталів. Практичні ж аспекти реалізації зазначених завдань та обгрунтування необхідних для цього змін у валютному законодавстві окреслюють тему подальших досліджень.

Висновки

Валютна операція у широкому розумінні — це конкретна форма прояву валютних відносин у народногосподарській практиці, у вузькому розумінні — операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті, увезенням, вивезенням, переказуванням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

Специфіка грошово-кредитної і валютної політики Європейського союзу полягає, з одного боку, у функціонуванні Європейського валютного союзу, а з іншого - в тісній співпраці Європейського союзу як самостійного носія основи грошового суверенітету з державами-членами, що не входять в зону євро. Причому зазначені вище особливості не тільки знаходять своє відображення в статусі євро як єдиної валюти (тобто в емісійному праві), в статусі органів, що реалізують грошовий суверенітет Європейського союзу, а також у фінансові основи його реалізації, але й дають підставу з високою часткою впевненості укласти, що реалізація грошового суверенітету Європейським союзом пов'язана з формуванням комплексу норм, що володіють основними характеристиками норм внутрішньодержавного (національного), а не міжнародного правопорядку. Саме тому предметом цього фінансово-правового дослідження є аналіз насамперед єдиної грошово-кредитної і валютної політики Європейського валютного союзу, а не вивчення, наприклад, грошово-кредитних і валютних політик держав - членів Європейського союзу. Враховуючи викладене, дослідження правових засад здійснення грошово-кредитної і валютної політики держав-членів, що не входять в зону євро, має бути предметом міжнародного права.

Маастрихтські критерії євроконвергенції, побудовані з метою усунення передумов для розходження макроекономічних процесів із боку макрополітики, не враховують макрофінансових факторів потенційної дивергенції. Основою останніх є асиметрична поведінка фінансового та кредитного циклу, що привносить асинхронність у процеси споживання та випуску в розрізі країн-учасниць валютного союзу. В ЄВС намітилась чітка тенденція до того, що країни, щодо яких спостерігались інспіровані панівною економічною теорією очікування зростання вигід від участі у валютному союзі, зіткнулись із швидким роздмухуванням фінансової бульбашки, бумом кредитування та поглибленням зовнішньої нерівноваги. Глобальна фінансова криза продемонструвала, що ні дефіцитні, ні профіцитні економіки ЄВС не мають переваг з точки зору наслідків для зростання ВВП, оскільки обумовлений фінансовими факторами бум споживання в перших позитивно позначався на випуску в других. Фактор симетрії в доступі до фінансування є вкрай важливим з точки зору як спільності в пріоритетах подолання кризи, так і в можливостях застосування антикризових заходів. Брак симетрії в доступі до фінансування слід розглядати як продовження ризиків дивергенції. Модернізація макроекономічної політики в ЄС-ЄВС має спиратися на принципи інтеграції маастрихтських критеріїв з макрофінансовим підходом та врахуванням важливості фінансової стабільності для нормалізації процесів конвергенції.

Крім вдосконалення  існуючих механізмів регулювання валютних операцій у перспективі головним стає досягнення довготривалої стабілізації валютного ринку. Незбалансованість  між сукупним попитом і пропозицією на валютному ринку унеможливлює повне скасування всіх існуючих обмежень у системі валютного регулювання. Адже в умовах завищеного, неадекватного потребам зовнішньоекономічної діяльності попиту на валюту таке рішення спричинить лише обвальну девальвацію гривні. Тому головною передумовою досягнення загальної фінансової стабільності стає детальне вивчення наслідків, до яких можуть призвести діючі обмеження, та завчасне усунення можливих негативних трансформацій валютного ринку. Державним органам валютного регулювання необхідно чітко визначити тимчасовий характер терміну дії обмежень, постійно їх аналізувати, вдосконалювати та коригувати діючі механізми відповідно до змін умов збалансованості попиту та пропозиції на валютному ринку аж до повного скасування всіх обмежень у перспективі. Поступова модернізація діючих механізмів валютного регулювання у цьому напрямі за умов проведення економічних реформ надасть можливість забезпечити курсову стабільність, а отже, й фінансову та загальноекономічну рівновагу, а також передбачуваність ситуації на валютному ринку, що, у свою чергу, створить необхідні умови для активізації діяльності суб'єктів господарювання на зовнішньому ринку.

Список використаної літератури:

1. Базилевич В., Дорошенко І. Визначення режиму валютного курсу і його  вплив  на  темпи   інфляції   та  економічного    зростання // Економіст. – 2010. – № 12. – С. 44- 49.
2. Береславская Е.И. Ревальвация гривны как свершившийся факт // Финансовые риски, 2010-№ 2
3. Береславская Е.И. Тенденции развития валютного  рынка  Украины  в  2010 году // Финансовые риски.  – 2009. – № 4 .  – С. 39-42.
4. Бородаев В.А. Пути развития международных связей // Латинская  Америка.  – 2010 . –№ 1. – С. 12-26.
5. Гальчинський А.С. Стабільна гривня. Що для цього потрібно? // Газета “День” від 03.07.2010. - №115
6. Дзюблюк О. Інтеграція банківського та промислового  капіталів  і  кредитні відносини // Економіка України. – 2009. – № 10. – С. 11-17.
7. Доронин   И. Финансовые     рынки    в   2010  г.  //  Мировая   экономика и международные отношения. – 2009. – № 8. – С. 14-19.
8. Загородній А.Г.,Вознюк Г.Л.Фінансовий словник . – Л.: Центр Європи, 2003.
9. Зураб З. Берелашвили.  Мировой  валютный  рынок в начале года // Внешняя торговля. – 2010. – № 1. – С. 27-30.
10. Кваша С. Напрямки та проблеми інтеграції України у світовий економічний простір // Економіка України. – 2009. – № 9. – С. 77-81.
11. Майорова І.В.Аналіз зовнішньоекономічної діяльності України за 1999-2004// Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 10. – С. 83-87.
12. Михайличенко С. Основні тенденції валютного ринку  України  на  початку 2004 року // Вісник НБУ. – 2010. – № 5.– С. 13-18.
13. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.-К.: Либідь, 2002.
14. Оттокар Хан. Европейский валютный Союз – веха в развитии Европы // Проблемы теории и практики управления. – 1997. – № 5. – С. 65-68.
15. Петраков Н., Шагалов Г. Валютный  фактор в  экономической  интеграции стран СНГ // Вопросы экономики. –  2010. – № 2.– С. 64-77.
16. Розвиток фінансового ринку// Бюлетень НБУ. – 2010. – № 2.– С. 13-28.
17. Смахтіна Л. На шляху Європейської інтеграції // Вісник НБУ. – 2010. – № 9.– С. 47-50.
18. Тройников А. Мировой валютный рынок: перспективы инвестирования // Економічний часопис. – 2003. – № 2.– С. 38-41.
19. Фомін С. Жадоба інтеграції // Політика і час. – 2003. –  № 3. – С. 71-81.
20. Хмелевская Н.Г. Экономическая и валютная интеграция стран Латинской Америки // Латинская Америка. – 2010. – № 10. –   С. 25-35.
21. Чаюн Т., Клевець О. Визначення впливу валютного курсу на збалансування обсягів зовнішньої торгівлі // Вісник КНТЕУ, 2010.№3
22. Чеклина Т. Россия во внешнеэкономических связях стран Центральной и Восточной Европы // Внешняя торговля . –   2003. – № 5-6. – С. 9-13.
23. Шапран В., Шапран Н.  FATF – Евросоюз – США: Бермудский треугольник для  Украины?! // Финансовый директор. – К. 2010. - №. 1. – С. 5-13.
24. Яременко С.,Мусієнко Г. Світова  валютна криза та питання курсоутворення в ЄС // Вісник НБУ. – 2003. –№. 3. – С. 9-11.
25. Моисеев. Международные валютно-кредитные отношения. –М.: Дело и Сервис, 2003
26. Мазаракі А.А. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в  Україні. – К.:КНТЕУ.,2003

Зміст