Сучасний урок музичного мистецтва

                                                                  Епіграф уроку:

                                                   Цієї музики потужний звук

                                                           І ритму джазу  виріс, ніби вихор,

                                                          І гучно нагадав  він білим людям,

                                                                   Що їм належить ще не вся планета.

                                                  Ти, музико, дозволила  і нам

                                                          Піднять обличчя,  глянути у вічі

                                                                  Прийдешньому вже визволенню раси.

                                                                                                       Патріс Лумумба, 

                                                                                              національний герой

                                                                                                 конголезького народу 

                                                                                           (Переклад Г.Макаренко)

                                                           Образотворчий епіграф:

                                                        Репродукції циклу картин А.Матісса  «Джаз»

ІІ. Перевірка домашнього завдання. Актуалізація опорних знань учнів

1. Учні розповідають про музику, яку вони слухали за власним вибором, про свої улюблені музичні стилі.
2. В ході бесіди акцентую увагу на розповідях про твори легких (розважальних жанрів).
3. Пригадати визначення поняття легка (розважальна) музика.

При з’ясуванні музичних термінів «музика  серйозна» і «музика легка» слід враховувати, що між названими поняттями  не існує чіткої межі (хоча найсуттєвішу ознаку легкої музики визначити просто - розважальність).

      У житті людей немає нічого такого, щоб не знайшло свого відображення в мистецтві, а музику, літературу та інші види мистецтва не можна відокремити від життя, і тому все, чим живе людина, відтворюється в мистецтві.

      А що головне в людському житті  – серйозне чи легке? Звичайно ж, серйозне. Невпинна праця, захоплюючі заняття, думки і почуття, вірна дружба і чиста любов, радість і смуток, боротьба за щастя, волю і справедливість, - все це є джерелом серйозного мистецтва. Але є в житті людини усмішка і жарт, радість і сміх, відпочинок і розваги, – те, що приводить до іншого виду мистецтва, – розважального.

      Жодне мистецтво не посідає такого великого місця в іграх та розвагах людини як музика. Без музики ми не можемо потанцювати, поспівати чи повеселитися на шкільному  вечорі або вдома на дружній вечірці. Так виникає легка музика, тобто така, що легко сприймається і проста за змістом.

      Зовсім  іншою за своїм змістом і призначенням є серйозна музика. Могутня сила серйозної музики в тому, що вона може розбудити в людині вольові  пориви і прагнення, залучити її у світ високих ідей та почуттів, допомогти розкрити приховані у душі кожної особистості емоції і творчі можливості. Серйозна музика вимагає більш зосередженого вслуховування. Уважного і напруженого проникнення в ідейно-емоційний зміст твору. Саме у цьому докорінна відмінність творів серйозної музики від побутово-розважальної, для сприймання якої не потрібно такої зосередженої уваги.

      Але не можна однозначно віднести тільки до серйозної або тільки до легкої музики багато музичних творів, і лише тому, що вони акумулюють в собі риси обох сфер музичного мистецтва. Багато серйозних  і глибоких за змістом музичних творів є цілком доступні (легкі) для сприймання. 
 
 

4. Прослухайте:

      а) скерцо українського композитора Станіслава Людкевича.

Швидкий темп і елегантний характер твору навіює відчуття легкості та просвітленості.

      б) Польку-піцикато Йогана Штрауса-сина.

Така  музика за життя Й.Штрауса вважалася  розважальною, але сьогодні ми її не сприймаємо такою, бо вона виконується, як правило, на концертах, а її характер мало відрізняється від музичної мови серйозних музичних творів того часу.

5. Узагальнення:

Який  з цих творів можна  віднести до легкої, а який до серйозної  музики?

Легка  музика – розважальна  музика. 

ІІІ. Слухання музики. Витоки джазу

1. Поміркуємо разом
1. Чи можна назвати джаз розважальною музикою?
2. Як ти розумієш вислів про те, що «джаз не виконують, а створюють»? Чому джазову музику неможливо точно відтворити в нотному запису?

      Джаз  – стильовий напрям в професійній  музиці, що з’явився на початку ХХ століття (між 1900 та 1910 роками) в Новому Орлеані (США) внаслідок взаємодії африканської та європейської танцювальної музики. Його джерелами були імпровізаційні форми афро-американської музики – спірічуел, блюз, регтайм, а також танцювально-побутова музика білих переселенців.

      Мистецтво джазу – одне з найяскравіших  культурних явищ ХХ століття. Навіть існував  вислів: «Століття джазу». На початку  становлення цього музичного  стилю історик Б.Уланов дав таке визначення: «Це нова музика, яка  має особливий ритмічний та мелодійний характер і постійно включає імпровізацію».

Імпровізація (від лат. improvis – неочікуваний, раптовий) – створення музики на момент її виконання.

      На  початку ХХІ століття джаз важко  назвати «новою» музикою. Але  він довів свою життєздатність: джаз дотепер існує і розвивається як самостійний музичний напрям. Він глибоко проник в інші музичні сфери – симфонічну, камерно-інструментальну, рок-музику, поп-музику тощо. Концертні виступи й студійні записи джаз-музикантів користуються величезною популярністю.

Назви твори академічної  і розважальної музики,

  в яких відчувається  вплив джазу?

      Процес  формування джазу тісно пов'язаний із розвитком фольклору афроамериканців. Джаз став результатом взаємодії  двох музичних культур – культури нащадків африканських рабів, з одного боку, і білого населення США – з іншого. Отже, джаз – це унікальний сплав принципів та елементів європейської та африканської музики.

      Одними  з головних витоків джазу стали  спіричуели і блюзи.

Спіричуел  (від англ. spiritual – духовний) – хоровий жанр, духовні пісні-гімни афроамериканців.

      Як  не дивно, але велику роль у народженні джазу відіграла церква. Засвоївши  нескладну мелодію і гармонію релігійних гімнів білих американців, чорношкірі співаки стали вводити  до хорового співу імпровізаційні елементи у формі запитань та відповідей.

      Соліст, імпровізуючи на біблійні теми, звертався  до Бога: «Де вихід?». Хор іноді  відповідав за Бога, долучаючи до співу  плескання у долоні, притопування в такт ногами, гру на тамбурині (невеличкому  барабані). Так виникли спіричуели – пісні релігійного змісту, сповнені високої духовності й сили.

      Найкращою виконавицею спіричуелів визнано  афро-американську співачку Махелію  Джексон. Пісні в її виконанні  менш за все можна вважати розважальним жанром. Вони були зверненням не стільки до Бога, скільки до людей. Із надзвичайною виразністю, пристрасно й натхненно виконує співачка старовинну «The Prayer» («Молитву»), яка сповнена водночас і глибокої скорботи, і віри в краще майбутнє.

      2.Слухання  спірічуела «The Prayer» («Молитву») у виконанні американської співачки Махелії Джексон, класичної виконавиці духовних афро-американських пісень.

      3. Висловлення вражень  від прослуханої  музики

4. Розповідь вчителя  про характерні  риси джазу

      Джаз  має свої характерні риси – такі, як імпровізаційність, синкопований ритм, використання різноманітних тембрових барв, підвищена емоційність, особливий склад виконавців та інструментів. У ХІХ столітті професійні музиканти не визнавали джаз як серйозне явище в музичній культурі і називали його «музикою плантацій». (Під час розповіді можна скористатися фрагментами книги Г.Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома»)

      Самостійним музичним напрямом джаз був уперше визнаний в Європі, а не в США. З цього приводу бельгійський знавець джазу Робер Гоффен висловився так: «Інтелектуали Європи швидко оцінили чарівність американської музики. У чому ж причина того, що європейці зробили це раніше, ніж самі американці? Відповідь дуже проста: великий вплив на ставлення багатьох американців до джазу завжди справляли і справляють понині расові забобони. Сама думка про те, що раса, яку вони зневажають, створила безсмертний вид мистецтва, здавалась їм абсолютно неприйнятною. Саме завдяки виступам європейських критиків у США з’явились шанувальники джазу». Наприкінці ХІХ століття видатний чеський композитор А.Дворжак вважав, що спіричуел починає нову музичну епоху. Він говорив: «У негритянських мелодіях Америки я знаходжу все необхідне для створення великої і благородної музичної школи». 
 

Яку нову «музичну школу» мав на увазі А.Дворжак? (Школу джазу)

        Проте вже впродовж перших  десятиліть ХХ століття джаз  став міжнародним явищем, без  якого не можна уявити світову  музичну культуру.

      Жанр  спіричуел був провісником нової  музики – джазу. Визначають такі основні  стилі джазу: диксиленд, свінг, біг-біт, прогресив, кул, а також такі напрями, як «гарячий», «холодний», «ново-орлеанський», чиказький джаз та інші. Головними витоками джазу стали блюзи.

Блюз (від англ. Blues, від blue devils – меланхолія, журба) – світська лірична пісня афроамериканців, зазвичай сумного, елегійного змісту.

      Якщо  пісні в жанрі спіричуел були колективною духовною «фортецею» чорношкірих, то блюзи перетворилися на їх «особистий притулок». На відміну від спіричуелів, блюз виконувався соло в супроводі гітари або банджо. Блюзова тематика дуже різноманітна. У цих піснях-сповідях було відображено життя знедоленого народу – тяжка неволя й непосильна праця, втрачена людська гідність, любов, гірка розлука й страждання, туга за домом, якого немає. Поет Л.Х’юз писав: «Блюзи на мене завжди справляли враження безмежно сумної музики, набагато більш сумної, ніж спіричуел… Це тому, що в блюзах гіркота не пом’якшена сльозами, а, навпаки, розпалена сміхом – абсурдним, суперечливим сміхом горя, котрий народжується, коли немає віри, на яку можна опертися». Цю думку продовжено в блюзі «Туга» Р.Джонса: «Я сміюся лише для того, щоб не плакати».

Якою  є блюзова тематика?

      За  відчайдушною веселістю блюзів приховувалася  трагедія всього африканського народу. Проста пісня стає глибоким музичним узагальненням. Саме такою є, зокрема, джазова композиція «Блюз Західної околиці», в якій говориться: «Блюз наповнює мене з голови до п’ят, я сумний сьогодні, я сповнений тривожних передчуттів, коли я йду на західну околицю, де на мене чекає так багато страждань».

      5.Слухання композиції «West End Blues» («Блюз Західної околиці») у виконанні Л.Армстронга

      6. Висловлення вражень  від прослуханої  музики

      Блюз  – невичерпне джерело натхнення  джазових музикантів усього світу –  став основою багатьох музичних стилів і напрямів, зокрема поп- і рок-музики.