Застосування методів прогнозування в розробці та прийнятті управлінських рішень

ВСТУП 
 

    Актуальність  теми дослідження обумовлена змінними процесами у світовій економіці, що призвели до погіршення її соціально-економічного розвитку, зменшення обсягів виробництва  і споживання продукції, зниження ефективності діяльності підприємств. Ринок регулює  економічні відносини на короткий період. Для здійснення функцій регулювання  економічними процесами необхідно  знати майбутнє багатьох економічних  явищ з тим, щоб прийняти правильне  рішення у теперішньому. Тому прогнозування  необхідне на всіх ієрархічних рівнях управління, особливо в прийнятті  управлінських рішень. Важливе значення на даний час в умовах загальної  світової фінансово-економічної кризи  має управлінський фактор, зокрема  підвищення обґрунтованості та ефективності управлінських рішень. Про що свідчить підвищений попит на антикризових менеджерів, що мають навички управління та прийняття  ефективних рішень в умовах обмеженості  наявних ресурсів. При прийнятті  управлінських рішень завжди важливо  враховувати ризик. Ризик – це рівень визначеності, з якою можна  прогнозувати результат. У ході оцінки альтернатив і прийнятті рішення  менеджер повинен прогнозувати можливі  результати в різних обставинах. Ці обставини традиційно класифікуються як умови визначеності, ризику або  невизначеності. Майбутнє можна зрозуміти, тільки проаналізувавши минуле і  сучасне, оскільки воно з’являється  на основі їх діалектичної зміни.

    Об’єкт  дослідження є ВАТ «Харківський верстатобудівний завод».

      Предметом є методи прогнозування управлінських рішень.

    Теоретичною основою даної роботи є матеріали  з учбової і наукової літератури.  Структура роботи визначається метою  і завданнями дослідження і складається  з введення, теоретичної і практичної частин, висновків і бібліографічного списку використаної літератури. 

РОЗДІЛ 1. ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ ПРОГНОЗУВАННЯ В РОЗРОБЦІ ТА ПРИЙНЯТТІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ 

1. У науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння процесу  прийняття рішень в управлінні.

      У розширеному розумінні прийняття  рішень ототожнюється з усім процесом управління. Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації [1, с. 9].

      У вузькому розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір

кращого рішення з чисельних альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння  необхідно враховувати, що альтернативні  варіанти не виникають самі собою. Зважаючи на це можна запропонувати таке визначення категорії «прийняття управлінського рішення»: прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної

ситуації [1, с. 9].

     Отже, процес управління неможливий без передбачення майбутнього, без прогнозування перспектив розвитку. Економічні прогнози необхідні для визначення шляхів розвитку суспільства й економічних ресурсів, що забезпечують його досягнення, для виявлення найбільш імовірних і економічно ефективних планів, обґрунтування основних напрямків економічної і технічної політики, передбачення наслідків прийнятих рішень і здійснюваних у даний момент заходів.

     У класичному менеджменті вважається, що прогнозування — це метод, в  якому використовуються як накопичений  в минулому досвід, так і поточні  припущення відносно майбутнього в  цілях його визначення. Прогноз в  управлінні являє собою розробку моделей розвитку керованого об'єкта.

     Існує кілька основних понять в галузі прогнозування.

      Прогноз – це науково обґрунтоване, ймовірне судження про можливий стан об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни його здійснення. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням [2, с. 24].

      Прогнозування – специфічний вид пізнавальної діяльності, що припускає дослідження ще не існуючого об'єкта. Це процес формування прогнозу про розвиток об'єкта на основі вивчення тенденцій його розвитку [2, с. 24].

      Одним з важливих напрямків прогнозування  суспільного розвитку є економічне прогнозування.

      Економічне  прогнозування – наукова економічна дисципліна, що має своїм об'єктом процес конкретного розширеного відтворення, а предметом – пізнання можливих станів функціонуючих економічних об'єктів у майбутньому, дослідження закономірностей і способів розробки економічних прогнозів. Це процес розробки економічних прогнозів, заснований на наукових методах пізнання економічних явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики [2, с. 31].

      Прогнозування, у тому числі економічне, співвідноситься  з більш широким поняттям передбачення як випереджуючого відображення дійсності, заснованого на пізнанні законів  природи, суспільства і мислення. В залежності від ступеня конкретності і характеру впливу на хід досліджуваних  процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, план.

      Гіпотеза – судження, що характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії [4, с. 16]. Це означає, що вихідну базу побудови гіпотези складають теорія і відкриті на її основі закономірності і причинно-наслідкові зв'язки функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів. На рівні гіпотези цим останнім дається якісна характеристика, яка виражає загальні закономірності їх поведінки.

      Прогноз у порівнянні з гіпотезою має більшу визначеність, оскільки ґрунтується не лише на якісних, але й на кількісних параметрах, і тому дозволяє характеризувати майбутній стан об’єкта також і кількісно. Таким чином, прогноз від рівняється від гіпотези більшою вірогідністю. В той же час, зв'язки прогнозу з досліджуваним об'єктом, явищем не є твердими, однозначними – прогноз має імовірнісний характер.

      План визначає конкретну мету і передбачає детальні події розвитку досліджуваного об'єкта. В плані фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань та прийняті управлінські рішення. Таким чином, передбачення одержує в плані найбільшу конкретність і визначеність.

      Між прогнозом і планом існують розбіжності. Головна з них полягає в  тому, що план має директивний, а  прогноз – імовірнісний характер. План – це однозначне рішення, у  тому числі й тоді, коли він розробляється  на варіантній основі. Прогноз же за самою своєю природою має альтернативний, варіантний зміст. У цьому сенсі  прогнозування являє собою дослідницьку базу планування, що має, однак, власну методологічну і методичну основу, багато в чому відмінну від планування.

      Прогноз та план можуть розроблятися незалежно  один від іншого. Але, щоб план був  ефективним, оптимальним, йому повинен  передувати прогноз, за можливістю, безперервний.

     Досліджуючи методи прогнозування також розглянемо методологію.

     Методологія науки — це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання, сукупність методів прогнозування в прийнятті управлінських рішень.

     Методологічною  основою дослідження стали фундаментальні положення сучасної теорії управління, наукові досягнення вітчизняних  та зарубіжних вчених у сфері прогнозування  та прийнятті управлінських рішень.

     Для дослідження методів прогнозування  в прийнятті управлінських рішень, досягнення поставленої мети, виконанні  усіх завдань, виявленні проблем  та їх оптимізації доцільно застосувати  такі принципи наукового дослідження:

      -     принцип сходження від абстрактного до конкретного, є важливим засобом побудови наукової системи знань, початковим об’єктом аналізу. За допомогою цього принципу після визначення предмета робота містить: базові абстрактні поняття, які виражають певні відносини; абстрактну модель об’єкта, що відтворюється у процесі мислення; просте економічне відношення, простий об’єкт, а отже, просту економічну категорію, що її виражає.

     -    принцип взаємозв’язку теорії з практикою, що ілюструє застосування понять в практичній діяльності.

• принцип об’єктивності, тобто визнання об’єктивного існування дійсності як об’єкта пізнання. Це означає, що перш ніж ставити запитання про можливість пізнання, треба з’ясувати питання про те, чи існує об’єкт пізнання. Він проявляється в тому, що відображення дійсності буде істинним тоді, коли відображення є конкретним.
• принцип взаємозв’язку історичного та логічного. Сутність історичного методу полягає у тому, що процес розвитку управлінських рішень відтворюється в усій багатогранності, в усій повноті – з усіма випадковостями, що перекручують об’єктивну логіку розвитку, із усім позитивним що накопичено історичним досвідом. При логічному дослідженні управлінських рішень потрібно теоретично відтворити об’єкт у існуючих, закономірних зв’язках, уявити необхідне – загальне і особливе – у процесі розвитку того чи іншого явища [3, с. 93].

      Щодо  методів прогнозування, то – це сукупність способів і прийомів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних, екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) даних, а також їх змін у розглянутому періоді часу вивести судження певної вірогідності відносно майбутнього розвитку об'єкта [6, с. 29 ].

     В практичній діяльності для прогнозування застосовуються різні кількісні і якісні методи.

     Кількісні методи базуються на інформації, яку можна отримати, на основі вивчення тенденцій зміни параметрів або маючи статистично достовірні залежності, що характеризують виробничу діяльність об'єкта управління.

     У основу якісних методів покладені  експертні оцінки фахівців в сфері  прийняття рішень: наприклад, методи експертних оцінок, висновок, моделі очікування споживача (опитування клієнтів).

     Однією  з найбільш важливих класифікаційних  ознак методів прогнозування  є ступінь формалізації, що досить повно охоплює прогностичні методи. Другою класифікаційною ознакою  можна назвати загальний принцип  дії методів прогнозування, третім - спосіб одержання прогнозної інформації.

      У більшості класифікаційних схем методи прогнозування розділяються на три основні класи:

• екстраполяції;
• експертних оцінок;
• моделювання.

   При такому поділі методам екстраполяції протиставляються як самостійний клас методи моделювання.

     Область застосування основних класів методів  прогнозування показана в таблиці 1.1.

     Таблиця 1.1 - Класи методів прогнозування 

     З одного боку, побудова моделей має  на меті розкрити закономірність розвитку досліджуваного об'єкта чи процесу  на деякій ретроспективній ділянці. І якщо модель побудована правильно  й адекватно відбиває зв'язки і  властивості реального об'єкта, вона може бути основою для екстраполяції, тобто для перенесення деяких висновків про поводження моделі на об'єкт. Це і є прогнозування поводження об'єкта шляхом екстраполяції тенденцій, що виявляються на моделі.

     З іншого боку, методи екстраполяції  є не що інше як використання теоретичних  і емпіричних моделей перемінних поза ретроспективною ділянкою спостережень за даними залежностей між ними на ретроспективній ділянці. Таким  чином, застосування екстраполяції  в прогнозуванні завжди припускає  використання яких-небудь моделей. Тому будь-яке моделювання є основою  для екстраполяції.