Розміщення лісомеліоративних насаджень на землях господарства

    Снігорегулюючі (водорегулюючі) лісові смуги створюють  у районах, де кількість зим з  сніговим покривом перевищує 50 %, а явища  снігопереміщення, які погіршують водний режим полів, спостерігаються постійно. їх створюють з урахуванням напрямку та швидкості переважаючих хуртовинних вітрів, а також ухилів площі, які сприяють появі ерозії ґрунту. В деяких випадках на присіткових схилах їх функції будуть виконувати стокорегулюючі лісові смуги.

    На  присіткових схилах, де головний напрямок хуртовинних вітрів близький до напрямку горизонтального або повністю збігається з ним, снігорегулюючі лісові смуги не створюють. Якщо напрямок згаданих вітрів близький до загального ухилу місцевості, то сніговий покрив регулюють разом з іншими лісовими насадженнями (стокорегулюючими, ґрунтозахисними).

    На  присіткових схилах, де відсутні ерозійні явища, а снігопереміщення відбувається досить інтенсивно, снігорегулюючі прибалкові лісові смуги з метою економії ріллі, замінюють верхніми береговими насадженнями з тими ж функціями.

    

 

    Схема розміщення стокорегулюючих (а) і прибалкових (б) лісових смуг на прибалковому схилі; в – берег балки.

    2.2.2 Розміщення прияружних  лісових смуг. 

    Прияружні лісові смуги і масиви закладають з метою збереження снігового покриву на прилеглих схилах, регулювання стоку талих і зливових вод та переведення поверхневого стоку у підгрунтовий. Поряд з цим вони повинні виконувати також і свої прямі функції—сприяти процесам природного та побічного впливу (безпосереднє — засівання та вегетативне поширення лісової рослинності з прияружних насаджень, побічне — затінення та поліпшення водного режиму ґрунту яружних укосів). Прияружні лісові смуги розміщують безпосередньо вздовж бровки яру в межах призми природного виголошування укосів з розрахунком, щоб їх зовнішні межі мали менше прямих і гострих кутів та щоб поверхневий стік надходив до них широким розпиленим фронтом.

    У тих випадках, коли яр продовжує  зростати в довжину, прияружні смуги  створюють вище його вершини на відстані 20—50 м і лише після завершення будівництва гідротехнічних споруд на присітковому схилі. улоговину між вершиною яру та смугою, по якій переміщується основна маса стоку, закріплюють багаторічними травами.

    Якщо  яр має розгалужену вершину з  відстанню між окремими від-вершками понад 100 м, прияружні смуги розміщують навколо кожного відвершка. У випадках, коли відстань між ними менша 100 м, то вище відвершків створюють суцільну смугу, а площу між ними залужують або суцільно заліснюють.

    При слабкому розвитку ерозійних процесів на водозборі ширина прияружної смуги мінімальна— 12 м. Коли ж вони відбуваються інтенсивно і на поверхні водозбору переважає середньозмитий ґрунт з наявністю розмивів і неглибоких вимоїн, тоді ширину смуг збільшують    до 18 м, а при дуже інтенсивній ерозії — до 24—30 м.

    Ґрунтозахисні масиви й колкові насадження на присіткових  схилах і між яружних площах повинні мати щільну конструкцію. їх створюють за деревно-чагарниковим та чагарниковим типом. На ділянках присіткових схилів (якщо вони дуже замітаються снігом) таким насадженням надають комбінованої конструкції — продувної збоку сніговітропотоку та щільної з зворотного боку. Це буде запобігати пошкодженню насаджень навалом снігу, появі снігових заметів і формуванню поверхневого стоку вздовж їх узлісся.

    З метою підвищення водопоглинаючої  ролі прияружних насаджень, на прилеглих  схилах застосовують заходи по усуненню явищ концентрації стоку зарівнюванням улоговин і гребенів, спорудженням земляних валиків тощо.

    2.2.3 Розміщення насаджень  на відкосах ярів. 

    Основна мета залісення  яружних укосів полягає  у скріпленні ґрунту і підґрунтя  кореневою системою лісової рослинності та запобігання дальшому їх руйнуванню.

    Роботи  по залісенню слід виконувати з урахуванням  стадій розвитку ярів та формування їх укосів. Кращих результатів досягають, коли заліснюють яри в стадії загасання. До часткового їх залісення можна приступати і раніше, якщо біля підніжжя укосів уже сформувався стійкий осип.

    Заліснювати яри починають із створення прияружних насаджень. Лише після цього приступають до садіння лісу на тих частинах яру, які відзначаються сприятливими лісорослинними умовами і придатні для ручних робіт або застосування механізації. Насадження  як правило створюються площадками.

    Перед залісенням яр, як правило, закріплюють гідротехнічними спорудами. Невеликі вимоїни між окремими ярками під час обробітку ґрунту зарівнюють плугами або бульдозером.

    У першу чергу заліснюють круті  тіньові укоси; нижні частини  частково виположених освітлених укосів; рівну частину дна яру, по якій талі і зливові води протікають тонким шаром,) в інших місцях дерева і чагарники висаджують лише за сприятливих грунтово-гідрологічних умов. 

    2.2.4 Розміщення придорожніх  лісових смуг. 

    Шляхи транспорту, як відомо, відіграють важливу  роль у народному господарстві. Для забезпечення безперебійної та ритмічної роботи транспорту необхідний захист шляхів від снігових та піщаних заносів, ерозії ґрунтів і сильних вітрів. Найбільшу небезпеку для транспорту являють хуртовини, під час яких сніг переноситься вітром із швидкістю 5—б м за секунду. Іноді переноситься сніг, що воює випав. В цьому випадку перенос снігу називається поземком. Поземок виникає за морозної погоди, коли сухі частинки снігу переносяться над землею на висоті кількох сантиметрів (але не більше 1,5м).

    При хуртовинах та поземках сніг відкладається  в місцях, де вітер стихає (у затишку). Найбільше засипаються снігом шляхи  транспорту на западинах завглибшки 0,4—0,5 м.

    У відкритих місцях шляхи транспорту заносяться піском, який підіймається вітром, а потім осідає на місцях, де зустрічає перешкоди. Піщані наноси найбільше засипають шляхи транспорту на рівнинній місцевості та у долинах, де насип має висоту до 0,5 м. У місцях, де транспортні шляхи проходять по високих насипах або перетинають річки, яри, улоговини, можуть виникнути ерозійні процеси внаслідок зливових дощів, зсувів, обвалів тощо.

      Усунути або зменшити дію негативних  природних сил на шляхах транспорту  можна влаштуванням постійної  тимчасової огорожі та створенням  захисних лісових насаджень. Останні в екологічному та економічному відношеннях мають перевагу перед усіма іншими механічними спорудами.

    Для захисту шляхів від заносів снігом, від сильних бокових вітрів, які  перешкоджають рухові автомобілів, проектуємо алейного типу лісосмугу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІІ.

Конструкції запроектованих лісомеліоративних  насаджень, добір порід, типи культур, схеми змішування. 
 

3.1. Значення полезахисного лісорозведення

    Полезахисне лісорозведення — це найважливіша складова частина агролісомеліорації, що передбачає поліпшення грунтово-кліматичних умов для вирощування сільськогосподарських культур і захист ґрунтів від ерозії в степових і лісостепових районах за допомогою лісівничих заходів — створення полезахисних лісових смуг.

    Полезахисні лісові смуги зменшують швидкість вітру, затримують на полях сніг, сприяють підвищенню вологості ґрунту і повітря та поліпшенню гідрологічного режиму місцевості, зниженню випаровування вологи з ґрунту, захищають ґрунт і сходи сільськогосподарських культур від видування. В цілому вони поліпшують мікроклімат міжсмугових полів, згладжують негативний вплив сухого степового клімату на врожай сільськогосподарських культур. Лісові смуги захищають ґрунт від вітрової ерозії, а на схилах — від водної.

    За  однакових географічних, метеорологічних та інших умов ефективність впливу полезахисних лісових смуг залежить від їхньої конструкції. 

    3.2. Конструкції запроектованих лісомеліоративних насаджень.

    Під конструкцією лісових смуг розуміють  їх будову по поздовжньому профілю. Характеризується вона ажурністю, або процентним відношенням площі просвітів у поздовжньому профілі лісових смуг до загальної площі цього профілю. Ажурність визначають, коли дерева повністю вкриті листям. За ступенем ажурності та характером розміщення просвітів розрізняють три основні види конструкцій: щільну, ажурну та продувну.

    Лісовими  смугами щільної конструкції (рис.1) вважаються ті, які у поздовжньому профілі не мають наскрізних просвітів або кількість їх при рівномірному розміщенні не перевищує 10 % загальної площі профілю. Це, як правило, багаторядні лісові смуги складної будови з густокронних деревних порід І густого високорослого підліску, які мають суцільні чагарникові або порослеві узлісся, що змикаються з нижньою частиною крон дерев. Крізь такі смуги вітер майже не проникає, а на завітряних узліссях спостерігається повний затишок.

    

    Рис.1 

    Ажурну  конструкцію (рис.2) мають лісові смуги, в яких у поздовжньому профілі рівномірно розміщені наскрізні просвіти загальною площею 15—45 % усієї його площі. Це порівняно вузькі (не більше семи рядів) лісові смуги, що складаються з рідкокронних або рідко розміщених дерев з негустим підліском або без нього, але з низько опущеними кронами (до землі) у дерев крайніх рядів. Такі лісові смуги рівномірно продуваються вітром. Основна частина повітряного потоку проходить крізь них, не змінюючи напрямку, але зменшуючи швидкість. На завітряному узліссі швидкість вітру різко знижується, але не до штилю.

    

    Рис.2

    Продувну  конструкцію (рис.3) мають лісові смуги, в яких у середній та верхній частинах поздовжнього профілю немає наскрізних просвітів або кількість їх не перевищує 10 % усієї площі цієї частини профілю, а в нижній приземній є суцільний просвіт, що створює ажурність понад 60 %. Це в основному вузькі смуги (до семи рядів) з густокронних порід без чагарників або з низьким чагарниковим підліском, який не досягає нижньої частини крон дерев. Повітряний потік, підходячи до смуги, розділяється на дві частини: верхня переходить через насадження, а нижня з підвищеного швидкістю проникає через просвіт під кронами дерев. При цьому в лісовій смузі та на її узліссі, у тому числі й на завітряному, швидкість вітру буває навіть вищою, ніж у відкритому полі.

    

    Рис.3

    Найбільш  ефективними у вітрозахисному відношенні є лісові смуги продувної конструкції, найменш ефективні — смуги щільної конструкції, ажурні — займають проміжне місце. Ефективність продувних і ажурних лісосмуг залежить від ступеня їх ажурності. 5—7-рядні продувні смуги найбільш ефективні при середній ажурності ЗО—35, ажурні —35—40, дворядні алейні — 20—25 %[Смалько Я. А., 1963].

    Крім  основних конструкцій полезахисних лісових смуг, розрізняють ще й проміжні. Це такі як – щільно-продувна(рис.4), алейно-продувна(рис.5), ажурно-продувна(рис.6) та алейно-ажурна(рис.7).  Найбільш ефективною з них є ажурно-продувна, яка в приземній частині має суцільний просвіт ажурністю понад 60 %, а в середній і верхній рівномірно розміщені просвіти становлять 15— 35 %. Найменшою ефективністю характеризуються смуги, щільні у нижній і ажурні у верхній частинах.

    

                                 Рис.4                                            Рис.5

           

     

                               Рис.6                                              Рис.7

    Таблиця 3.2.1. Характеристика конструкцій полезахисних лісосмуг