Основы менеджмента

Теорія мотивації Альдерфера.

Об’єднує потреби у 3 групи:

1. Потреби існування. Поєднують 2 перші групи потреб за А.Маслоу: фізіологічні й безпеки. За винятком групової безпеки.
2. Потреби у зв’язку. Відповідають потребам приналежності, частині потреб визнання й самоствердження та потребі у групової безпеці.
3. Потреби зросту. Відповідають потребам самовираження і потребам попередньої групи, що відповідають за прагнення до розвитку, впевненості й самовдосконаленні.

ПРОЦЕСНІ ТЕОРІЇ МОТИВАЦІЇ

Розкривають сутність процесу побудови мотивації і визначають як можна мотивувати людей на досягнення бажаних результатів. У них аналізується, як людина розподіляє зусилля для досягнення різних цілей і як вибирає конкретний вид поведінки.

Загалом процес мотивування має  такий вигляд:

 

Теорія, що описує залежність мотивації  від двох аспектів:

1. Скільки хоче отримати людина?
2. Наскільки можливим для неї є отримати те, що вона хотіла? (скільки зусиль вона готова затратити для цього?)

За цією теорією процес мотивування складається з взаємодії трьох блоків:

1. Очікування у відношенні «Витрати праці –– отримані результати» («В-Р») – очікуване співвідношення між отриманими результатами та витраченими зусиллями.
2. Очікування у відношенні «Отримані результати –– винагорода» («Р-ВН») – очікувана певна винагорода (внутрішня або зовнішня)або заохочення у відповідь на досягнений рівень результатів.
3. Очікування у відношенні «Винагорода –– отримане задоволеня» («ВН-З») – очікувана міра валентного* задоволення або незадоволення, яка виникає в наслідок певної винагороди.

*Валентність – це передбачуваний  ступінь відносного задоволення  або незадоволення,  що виникає в наслідок одержання визначеної винагороди. На рис. приведено схематичне зображення теорії очікувань

Теорія справедливості

Полягає в тому, що в процесі  роботи людина порівнює те, як були оцінені  її дії с тим, як були оцінені дії інших людей. На основі цього порівняння, залежно від його результату вона модифікує свою поведінку. Несправедлива винагорода приводить до виникнення психологічної напруги. У цілому, якщо людина вважає свою працю недооціненою, вона буде зменшувати зусилля. Якщо переоціненою, залишати обсяг зусиль на колишньому рівні або навіть збільшувати його.

Теорія мотивації (модель) Портера Лоуєра

Побудована на поєднанні попередніх теорій і являє собою комплексну теорію, за якою існує 3 змінні, що впливають на розмір винагороди:

1. Затрачені зусилля
2. Особисті якості й спроможності
3. Освідомлення своєї ролі в процесі праці.

Рівень затрачених зусиль залежить від: цінності винагороди, того наскільки людина впевнена у міцності зв’язку: «затрачені зусилля – можливі винагороди»

Основні висновки цієї теорії:

1. Результативна праця веде до задоволення, а не навпаки;
2. Для забезпечення ефективності мотивації необхідно об’єднати в єдину систему зусилля, здібності, результати праці, винагороди і задоволення.

 

Комунікативна функція  менеджменту

Комунікація – це обмін будь-якою інформацією.

Комунікація – це спосіб спілкування  та передання інформації від однієї людини до іншої, від однієї юридичної особи до іншої.

Існують наступні види комунікації:

За формою передачі –  вербальні та невербальні.

Вербальні комунікації – комунікації  за допомогою слів реалізуються через  усні та письмові повідомлення.

Усне передавання інформації здійснюється у процесі мовного діалогу, наради, ділової бесіди, ділової розмови тощо. Коли інформація передається за допомогою голосового зв’язку.

Ділова бесіда – це форма обміну інформацією між двома  або кількома особами у «вузькому колі»

Нарада – форма колективного обміну інформацією, яка скінчується прийняттям колективного рішення. Має оперативний характер та обмежене коло учасників, вирішує поточні питання.

Збори -  форма колективного обміну інформацією, яка скінчується прийняттям колективного рішення. Невідмінно від наради, має значне коло учасників. Вирішує загальне питання, що накопичились за певний період. Це може бути розробка планів на майбутнє та ін..

Слухання в усних комунікаціях на думку спеціалістів займає перше місце, але для багатьох менеджерів є серйозною проблемою. Розрізняють такі основні форми слухання:

1. Нейтральні форми слухання – збір інформації.
2. Наступальні – прагнення «підловити» співрозмовника
3. Оборонні – скептичне ставлення до співрозмовника
4. Ввічливо – дотримання необхідних пауз між власними висловлюваннями
5. Селективна – кожний співрозмовник чує тільки те, що бажає.
6. Активна – співрозмовник володіє правилами слухання, зацікавлений темою, що обговорюється, налаштован на участь у діалозі.

Техніка активного слухання полягає  у використанні таких прийомів:

• Заохочування – кивання, підтакування
• Перепитування
• Прояснення (уточнення)
• Підведення проміжних підсумків.

Мова – займає в усних комунікаціях друге місце після слухання.

 Мовні норми усного спілкування – це прийняті в суспільно-мовленевій практиці освічених людей правила вимови, наголошення, словотворення, слововживання…

Письмові комунікації  здійснюються за допомогою документів у формі наказів, розпоряджень, інструкцій, положень, службових листів та ін..

Читання – є процесом сприйняття письмової інформації.

Невебальні комунікації

Невебальні комунікації здійснюються за допомогою мови рухів тіла та параметрів мови. Вони доповнюють вербальні комунікації інформацією про психологічну позицію людини відносно того, що її оточує, передають її справжні думки та настрій. Мова рухів тіла включає:

1. Осанку;
2. Манеру сидіти, стояти, ходити.
3. Манеру рукостискання;
4. Відстань між співрозмовниками;
5. Вираз обличча;
6. Міміку
7. Контакт очима;
8. Жести та ін..

До параметрів мови відносять:

1. Інтонацію;
2. Тембр голосу;
3. Темп мови;
4. Частоту дихання;
5. Діапазон голосу.

За напрямом руху –  вертикальні та горизонтальні

Вертикальні комунікації відбуваються вверх і вниз в ієрархічній структурі організації (пряма – від керівника до підлеглого, обратна - навпаки).

У цих комунікаціях беруть участь керівники та підлеглі. Вертикальні  комунікації мають бути двонаправленими. Оскільки з активним зворотним зв’язком вони ефективніше, ніж одно направлені.

Горизонтальні комунікації. Відбуваються між колегами та співробітниками на одному рівні. Вони сприяють координації між певними ланками і відіграють головну роль у робочіх командах де є працівники різних видів.

За джерелом утворення  – зовнішні та внутрішні

Зовнішні  - це комунікації між організацією та її оточенням. Засобами таких комунікацій можуть бути – реклама, опитування споживачів, public relations, взаємодія з державними або місцевими органами.

Внутрішні – комунікації які відбуваються в середені організаїї і направлені на ефективне її функціонування. Різновидами внутрішніх комунікацій є вертикальні та горизонтальні комунікації.

 

Управління – це інформаційний  процесс, оскільки звязок між керуючою та кованою системами відбувається за допомогою інформації. Тому важливою умовою успішного управління є інформаційне забезбечення.

Інформаційне забеспечення менеджменту  полягає у створенні ефективної системи системи сбору, обробки, сберегання й передачі інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень.

Інформація (від лат. роз’яснення ) – сукупність відомостей про події, явища, факти.

Управлінська інформація – це сукупність різних відомостей про діяльність організації, зведене у певну систему і  використовувану у управлінні;

Вимоги до інформації:

• Цілісність
• Достовірність
• Доступність
• Оперативність
• Достатність, тобто повнота відображення певної події.

Классифікація інформації:

По змісту. Буває:

• Директивна – направлена з вищих органів.
• Правова - установлює норми діяльності.
• Науково-технічні – відомості про новітні досягнення науки та техніки. Економічна – сукупність відомостей, що характеризують виробничо-господарський процес або певну економічну діяльність.
• Довідково-енциклопедична – систематизовані документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя, навколишнє середовище.
• Інформація про особу – сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу.

Джерела утворення. Зовнішні та внутрішні.

Тривалість використання. Стратегічна, тактична, оперативна.

Ступень обробки.

• Первинна – анкетування, опитання, спостереження. Первинну інформацію отримують під час проведення польових досліджень. Методами отримання первинної інформації є – анкетування, опитування, спостереження, дослідження.
• Вторинна – тобто та, яка вже існує у печатному вигляді. Вторинною називається інформація, яка існує в опублікованому вигляді – звіти фірм, довідники, книги, періодичні видання, статистична інформація, прайс-лісти, комп’ютерні БД.

Комунікаційний процес – це процес обміну інформацією між двома або декількома людьми з метою вирішення певних проблем.

Комунікаційний процес розпочинається коли відправник має намір передати певну інформацію одержувачу. Наступна дія – це кодування інформації за допомогою слов, букв, виразу обличчя, жестів. Далі – передача повідомлення відповідним засобом (електронна пошта, лекція, нарада, збори, звіти, телефонні розмови та ін) та розкодування отримувачем інформації. Зворотній зв’язок – відповідь. 

Часто комунікації можуть бути перервані  певними перешкодами - відволікаючі розмови, шуми, загублені листи. Ефективні комунікації – це такий процес передачі повідомлень, коли отримане повідомлення найближче за значенням до первинного.

Основи керівництва:

Вплив, лідерство, влада, стилі керівництва.

Керівництво – це вид управлінської діяльності, що полягає у впливі керівника на підлеглі їм колективи чи окремих осіб.

Якості, які повинен мати керівник:

1. Ділові: проф.знання, компетентність, ерудованість.
2. Організаторські: коммуникативність, психологічний такт та ін..
3. Особистісні – вимогливість, ініціативність..
4. Моральні

Лідерство – це здатність впливати на окремі групи осіб і спрямовувати їх зусилля на досягнення цілей організації.

По статусу лідери бувають формальні  та неформальні:

Формальний лідер – це керівник організації або колективу, який користується даною йому формальною владою.

Неформальний лідер – це один з групи, який володіє силою особистого впливу на інших членів колективу своїми якостями.

Стиль керівництва – це система постійно засновуваних певним керівником методів, форм, правил і прийомів керівництва.

Основними типами влади, які історично склались у суспільстві, є :

Охлократія – греч. охлос - товпа, влада натовпів, яка характеризується відсутністю чіткого підпорядкування громадян, норм моралі та правил. При цьому суспільна поведінка громадян визначається на стихійних соборах, мітингах, демонстраціях.

Автократія – греч. авто – необмежена влада однієї особи. Існують модифікації автократії – тиранія (Нерон, Калігула, Іван Грозний), Монархія (Людовики, Екатерина ІІ), диктатура.

Демократія – грец. демос – народовладие. Базується на принципах самоврядування, виборності керівників, підпорядкованості меншості більшості.