Основы менеджмента

 

Будь-яка організація намагається  впливати на своє мікросередовище:

1. Випускати потрібні товари
2. Вчасно сплачувати постачальникам і т.д.…

 

Макросередовище включає такі основні елементи:

1. Політичні фактори: політичний устрій, діюче законодавство, розміщення політичних сил, узгодженість дій державних органів, стабільність (нестабільність) політичного стану.
2. Економічні фактори: рівень розвитку ринкових відносин, податкова політика країни, кредитна система країни, співвідношення доходів різних соціальних груп, вміст споживчого кошика та його вартість, стан підприємництва, відносна вага безробітних у країні, фінансовий стан країни (рівень інфляції, дефіцит бюджету), стан експортно – імпортної діяльності.
3. Науково-технічний фактор: асигнування на науково-дослідницькі і конструкторські розробки, впровадження удосконалень у виробництво, технологічний рівень, рівень державного контролю за якістю і безпекою.
4. Природний фактор: стан ресурсів і сировини, стан екології, кліматичні умови.
5. Соціальний фактор: освіченість населення, соціально-профессійна структура населення, система соціального захисту населення, міграція населення, демографічні характеристики населення.
6. Культурні фактори: Менталітет, традиції суспільства, цінності населення, психологія, колективні спогади.

 

 

Рис. 2.3. Взаємодія внутрішнього, зовнішнього та міжнародного середовища організації.

3. Різновиди організації

Метою організації є створення  ефективних зв’язків між окремими компонентами системи, об’єднання зусиль працівників, спрямування їх в одному руслі, що дало можливість досягти цілі організації. Якщо організація має одну ціль – це проста організація. Якщо більше – складна. Більшість сучасних організацій є складними.

Типи організацій за різними  критеріями наведено у таблиці 2.1.:

Таблиця 2.1. Критерії та типи організацій:

Критерій	Тип організації
Розмір	Великі – більш 500 осіб Середні – 201 – 500 осіб Малі – 2 – 200 осіб
Джерела фінансування	Бюджетні Небюджетні
Форма власності	Державні Приватні Коллективні Комунальні Іноземні
Рівень прибутку	Прибуткові Неприбуткові
Вид діяльності	Господарські Громадські
Сфери діяльності	Туристичні, транспортні, торгові, фармацевтичні  і т.д.

Крім того існують формальні  та неформальні організаціі. Академія, кафедра та ін..

Формальні організації – це об’єднання людей, діяльність яких свідомо організується для досягнення поставлених цілей. Це офіційно зареєстровані організації, що діють на основі існуючого законодавства і регламентуючих документів (статут, доповід заснування, положення)(група ІТС-08-1).

Внимание – Распечатка!!! не будет нормативніх актов про занятость, но по поводу правил внутреннего распорядка, и т.д….

Неформальні – виникають і функціонують спонтанно, не зареєстрована, тобто не мають юридичного статусу. (друзі).

Звідси є формальні і неформальні лідери. Формальні – мають владу офіційно.

 

Діяльність організації в цілому регламентують: статут, уставний договір,  правила внутрішнього трудового рас порядку. Основним з цих документів є статут. У статуті визначається:

1. власник організації,
2. назва підприємства,
3. місце його знаходження,
4. цілі та види діяльності,
5. органи управління,
6. порядок їх формування,
7. компетенція та повноваження трудового колективу,
8. порядок утворення майна,
9. умови реорганізації та ліквідації підприємства.

 

Період функціонування підприємства, його діяльність регламентують:

1. Колективний договір
2. Положення про структурний підрозділ організації
3. Правила внутрішнього трудового рас порядку
4. Посадові інструкції

  
Практика           09.09.2011

3. Еволюція управлінської думки

 

Етапи розвитку менеджменту	Наукові школи менеджменту	Роки існування шкіл	Представники шкіл	Основні ідеї
Класичний менеджмент (ділове  адміністрування)	Школа наукового управління	1885 - 1920	Ф.Тейлор Генрі Форд Ф. і Л. Гілберти Генріх Гант	Раціоналізація праці  та матеріальна зацікавленість працівників – основа максимізації прибутків. Основна одиниця – робочі, людина – машина. Вивчали операції, сам Тейлор починав робочім гірничого підприємства. Він відбирав найкращих робітників та за їх характеристиками визначав нормативи. Недоліки цієї системи: Виснаження робітників Відсутність творчого підходу з боку працівника
	Класична  адміністративна	1920 – 1950	А.Файоль, Ємірсон, Урвік, Муні	Розробка універсальних  принципів використання яких гарантує успіх будь-якої організації. Файоль розробив 12 принципів менеджменту, розглядав організацію у цілому
Неокласицизм  і менеджмент людських ресурсів	Школа людських стосунків	1930 – 1955	Е.Мейо М. Фоллєт	Відносини в колективі  як основа зростання продуктивності. Головна увага – на турботі  про людину.
	Школа поведінкових наук (біхевіоризм)	1950 – до сьогодні	А. Маслоу Д. Макгрегор Ф. Герцберг	Поведінка людини, як ефективний потенціал підприємства.
Менеджмент  бізнесу	Емпірична школа	1945 - 1970	Дюпон, Слоан Ньюменн, Міллер	Базується на практиці управління.
	Нова школа (кількісних методів)	1960 - до сьогодні	Акков, Єкман, Клєін, Бір та ін..	Застосування в управлінні досягнень математичних наук.
Соціальний  менеджмент	Школа «соціальних систем»	1970 - до сьогодні	П. Друкер	Досліджується зв'язок між  етнічними, психологічними, віковими, статевими факторами і продуктивністю праці.

 

1. Принципи менеджменту, запропоновані Тейлором: .

• Науковий підхід до відбору і навчання працівників
• науковий підхід до виконання кожного елементу роботи.
• Кооперація із працівниками
• Розподіл відповідальності за результати роботи між керівниками і працівникам

Також Тейлор розробив методологічні  основи нормування праці. Стандартизував робочі операції, впровадив у практику наукові підходи що до підбору, розміщення та стимулювання праці робітників.

 

2. Файоль сформулював такі принципи адміністративного управління:

• Невід’ємність влади від відповідальності
• Розподіл праці
• Единоначалие (Єдиний начальник на одну людину)
• Дисципліна
• Підпорядкування індивідуальних інтересів загальним
• Справедлива для всіх винагорода
• Розумна спеціалізація
• Ієрархія, що передбачає мінімізацію управлінських рівній та корисність горизонтальних зв’язків

Недолік: забагато рівнів – начальник віддален від підприємства, мало рівнів – у однієї людини забагато підлеглих.

• Порядок, в основу якого покладено принцип «кожному своє місце і кожний на своєму місці»
• Справедливість, яка забезпечується відданістю персоналу та об’єктивністю адміністрації.
• Стійкість персоналу. Необхідно знижати текучість.
• Ініціатива
• Корпоративний дух.

Головний недолік – на першому місці матеріальна мотивація.

 

3. М.П. Фоллєт – психолог, соціолог.

Е.Мейо – експеримент з колективом дівчат на підприємстві.

    4.  Представники цієї коли вивчали Нематеріальну поведінку людей. Піраміда Маслоу. Вивчав… 

 

ОСНОВНІ НАУКОВІ ПІДХОДИ В СУЧАСНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

 

Бувають такі підходи:

• Адміністративний – …
• Відтворювальний
• Динамічний – у розвитку
• Інтеграційний
• Маркетинговий
• Процесний
• Системний
• Ситуаційний
• Традиційний

 

Процесний підхід –  в основі підходу лежіть поняття «процес», яке означає послідовність змін стану. Управління розглядається, як процес виконання взаємопов’язаних дій, кожна з яких є процесом.

Системний підхід – розглядає систему,  яка управляє і якою управляють як цілісний комплекс взаємопов’язаних елементів.

Ситуаційний підхід – суть полягає в тому, що форми, методи, системи, стилі управління мають істотно варіюватися залежно від сформованої ситуації.

Питання у модулі:

1. представники шкіл, фаміліі

2. Що пропонували школи

 

 

Дополнение к модулю 1.

Нормативно-правова база управління персоналом

Для того, щоб система управління персоналом ефективно функціонувала потрібно мати своєчасно та в достатній кількості необхідні ресурси. Специфічною особливістю управління персоналом порівняно з іншими функціональними видами менеджменту є те, що робота з людьми, пов'язана з працевлаштуванням, переведенням чи звільненням з роботи, організацією оплати праці, підготовкою та підвищенням кваліфікації, регулюванням робочого часу, створенням сприятливих умов праці, оцінюванням персоналу тощо, вимагає чіткої регламентації прав і обов'язків усіх учасників трудових відносин. Це досягається шляхом прийняття відповідних законодавчих актів державними органами влади та розроблення нормативно-правових і науково-методичних документів (правил, положень, норм, інструкцій, рекомендацій, характеристик тощо).

Невід'ємне право громадянина України на працю гарантує основний закон. Конституція України проголошує працю вільною (ст. 43). Кожен має право самостійно розпоряджатись своїми здібностями, обирати вид трудової діяльності та професію, яка подобається; отримувати за свою працю заробітну плату не нижче встановленого законодавством мінімального розміру; працювати в належних, безпечних і здорових умовах праці. Згідно з Конституцією України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23).

Трудове законодавство України включає такі основні закони:

Кодекс законів про працю (КЗпП) України. КЗпП України належить до категорії актів централізованого регулювання і являє собою документ, в якому закріплені правові норми, принципи і законодавчі аспекти регулювання праці.

КЗпП України містить такі розділи:

• Загальні положення;

• Колективний договір;
• Трудовий договір;
• Забезпечення зайнятості вивільнених працівників;
• Робочий час;
• Час відпочинку;
• Нормування праці;
• Оплата праці; гарантії і компенсації;
• Гарантії припокладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству;
• Трудова дисципліна;

 

• Охорона праці;
• Праця жінок;
• Праця молоді; пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням; індивідуальні трудові спори;
• Професійні спілки, участь працівників в управлінні підприємствами; трудовий колектив;
• Державне соціальне страхування;
• Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

 

 

Закон України "Про  зайнятість населення" - визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Закон України "Про колективні договори і угоди" - визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників.

Закон України "Про порядок вирішення  колективних трудових спорів

(конфліктів)" - визначає правові та організаційні засади функціонування системи заходів щодо вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), він спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними.

Закон України "Про оплату праці" - визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами; сфери державного й договірного регулювання оплати праці; він спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функції заробітної плати.

Закон України "Про  охорону праці" - визначає основні положення щодо

реалізації конституційного права  громадян на охорону їхнього життя  і здоров'я в процесі трудової діяльності; регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Закон України "Про  пенсійне забезпечення" - гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалась суспільно-корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення працівників.