Основы менеджмента

Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Февраля 2013 в 12:33, курс лекций

Краткое описание

Деятельность человека является основой его существования. Большинство видов трудовой деятельности требуют усилий не одного человека, а группы людей, т.е. коллективного труда. Целеустремленный коллективный труд требует его организации.
Организация действий отличается по своей сути от физического труда. При всём разнообразии подходов под организацией труда подразумевается совокупность целеустремленных действий по обеспечению совместного труда, направленного на эффективное использование всего комплекса ресурсов.

Файлы: 1 файл

Менеджмент, Лекции(ВСЕ).25.10.11.doc

— 1.54 Мб (Скачать)

Планування, як загальна функція менеджменту, означає вид управлінської діяльності, що встановлює цілі та завдання розвитку об’єктів управління, визначає шляхи та засоби їх досягнення.

Планування, як функція управління, має такі підфункції:

  1. Прогнозування
  2. Моделювання
  3. Програмування

Прогнозування полягає у визначенні на перспективу можливих кінцевого і проміжних станів об’єкту управління і оточуючого середовища.

Моделювання полягає у відображенні виробничих систем та їх функцій в графічному виді та економіко-математичних моделі.

Програмування полягає у становленні об’єкту управління конкретних завдань на певні періоди часу і визначення засобів їх виконання, тобто складається конкретний план роботи на визначений період.

 

ПРИНЦИПИ ПЛАНУВАННЯ

  1. Повнота планування. Передбачає врахування усіх можливих подій і ситуацій у розвитку організації.
  2. Точність планування. Передбачає застосування комплексу сучасних методів, засобів, процедур.
  3. Ясність планування. Потребує простоти та доступності для всіх членів трудового колективу.
  4. Безперервність планування. Передбачає постійне його вдосконалення.
  5. Економічність планування. Орієнтується на оптимальність між витратами на його проведення та його ефективність.

Рівень і якість системи планування організації визначається:

  1. Компетентністю керівників
  2. Кваліфікацією спеціалістів
  3. Наявністю інформаційної бази

 

Залежно від певних критеріїв розрізняють  такі види планів:

Критерії

Види планів

Тривалість 

виконання

  • Стратегічні (перспективні) – від 5 до 20 років.
  • Тактичні (середньо тривалі) – 5років
  • Поточні оперативні  (короткотривалі) – до 1 року

Зміст господарської діяльності

  • Плани науково-дослідної роботи
  • Плани виробництва
  • Плани збуту
  • Фінансові плани та ін….

Організаційна

структура

  • Загальний план організації
  • План підрозділу
  • План дочірньої компанії

Процес планування здійснюється відповідно до рівнів управління організацією.

Стратегічне планування визначає основну діяльність організації, її майбутнє.

Тактичне планування визначає проміжні цілі що до досягнення стратегічних цілей, у ньому має бути відображено координацію і взаємодію різних ланок організації.

Оперативне планування – створює систему стандартів діяльності та опис робіт для кожного члена організації.

 

 

Стратегічне планування ґрунтується  на понятті стратегії(від грец. «майстерність генерала», що зустрічалося у древніх греків, які використовували його коли мова заходила про мистецтво полководців). Під стратегією організації слід розуміти всебічний комплексний план,призначений для реалізації місії* та досягнення цілей організації.

Стратегічне планування – набір дій і рішень, обраних керівництвом, які ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для досягнення організацією своїх цілей.

*Місія – це призначення (зміст, існування) організації в умовах постійних змін у зовнішньому середовищі, яке реалізується через її стратегії.

      1. Організування як загальна функція менеджменту

 

Організація – це вид управлінської праці по створенню, розвитку і забезпеченню раціонального функціонування системи відповідно до планових завдань.  Має наступні підфункції:

 

 

Організація виробництва – вид управлінської праці, який полягає у створенні подальшого розвитку та забезпечення  раціонального функціонування підсистеми виробництва відповідно до поставлених цілей.

Організація управління – вид управлінської праці, який полягає у створенні подальшого розвитку та забезпечення  раціонального функціонування підсистеми управління відповідно до поставлених цілей.

Організація процесу  – полягає у встановленні та безперервному вдосконаленні сполучення та взаємодії у просторі та у часі основних елементів підсистеми виробництва або підсистеми управління (людей, знарядь праці, предметів праці) для успішного досягнення поставлених цілей.

Організація процесу  у просторі – означає

  1. Визначення складу підрозділів підприємства, їх спеціалізації та розташування на території підприємств.
  2. Визначення складу й просторового розташування в межах цеху дільниць, в межах дільниць – робочих місць.
  3. Встановлення взаємозв’язків між підрозділами підприємства

 

Рис. 3.2

Організація процесу у часі – означає:

  1. Визначення режиму роботи підприємства в цілому та окремих його підрозділів.
  2. Розробка режиму праці та відпочинку працівників підприємства.
  3. Встановлення нормативів часу виконання окремих елементів процесу, року предметів праці, порядку випуску продукції. Узгодження роботи окремих підрозділів підприємства і трудових колективів у часі.

Організація праці – система заходів що до забезпечення раціонального використання робочої сили, яка включає доцільне розміщення людей в процесі виробництва та управління, поділ та кооперацію праці, нормування та стимулювання праці, організацію робочих місць, їх обслуговування, створення необхідних умов праці.

    1. Делегування повноважень організації

Повноваження – це обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля деяких працівників на виконання деяких задач.

Делегування повноваження – це передача завдань і повноважень особі, яка приймає на себе відповідальність за їх виконання.

Відповідальність – зобов’язання виконувати певні задачі та відповідати за їх задовільне вирішення. Відповідальність не може бути делегована!

Фактично, індивід укладає контракт з організацією на виконання задач  даної посади (добровільно приймає  на себе відповідальність) в обмін  на отримання від організації певної винагороди. 

На рисунку 4.3. приведена схема  делегування повноважень.

 

рис 4.3. Схема делегування повноважень

 

Найбільш доцільно використовувати  делегування у таких ситуаціях:

  1. Керівник бачить і розуміє, що роботу підлеглий може виконати краще;
  2. Зайнятість не дає змогу керівникові самому вирішити проблему;
  3. Керівникові необхідно вивільнити час для вирішення інших завдань;
  4. Керівник намагається сприяти зростанню професійної майстерності підлеглого.

Можливі причини небажання підлеглих приймати повноваження:

  1. Боязнь критики за припущені помилки;
  2. Відсутність необхідної інформації або ресурсів;
  3. Відсутність впевненості у собі;
  4. Наявність кількості роботи, більшої, ніж можна виконати (реальної або на думку виконавця);
  5. Відсутність позитивних стимулів додаткової відповідальності.

Можливі причини небажання керівників делегувати повноваження:

  1. Відсутність здатності керування;
  2. Боязнь ризику та відсутність довіри до підлеглих;
  3. Помилкова впевненість, що сам керівник може краще виконати завдання;
  4. Небажання стимулювати підлеглих;
  5. Недостатня система контролю;

Не підлягають делегуванню такі функції і напрямки діяльності керівництва:

    • Встановлення цілей;
    • Контроль результатів;
    • Задачі особливої важливості;
    • Стратегічне планування;
    • Задачі високої міри ризику;
    • Незвичайні виняткові справи;
    • Остаточне визначення організаційної структури управління;
    • Остаточні рішення що до напрямків фінансової, кадрової та соціальної політики;
    • Завдання конфіденційного характеру;
    1. Мотивування як загальна функція менеджменту

Мотивування – вид управлінської діяльності, який забезпечує процеси спонукання себе та інших працівників на дії, спрямованих на досягнення цілей організації.

Мотивування передбачає:

  1. Стимулювання за допомогою зовнішніх факторів (моральні та матеріальні)
  2. Мотивування внутрішніх (психологічних) спонукань до праці;

Мотивування базується на таких  категоріях:

    • Потреба – освідомлення відсутності чого-небудь. Первинні потреби – закладені генетично, вторинні – виробляються в процесі отримання життєвого досвіду.
    • Мотив – внутрішня спонукальна сила, яка примушує людину щось робити або поводитись певним чином;
    • Стимул – зовнішня причина, що спонукає діяти людину для досягнення певної мети.
    • Винагорода – те, що людина бажає для себе цінним.
    • Цінність винагороди працівника організації – це передбачення ступеня відносного задоволення, що відчуває працівник, який отримав певну винагороду.

Теорії мотивування, що використовуються в управлінні, поділяють на дві  групи:

      1. Змістовні теорії: теорія ієрархій і потреб А.Маслоу, теорія набутих потреб МакКлеланда, теорія двох факторів Фредеріка Гертсберга, теорія Альдерфера.
      2. Процесні теорії: теорія очікування В.Врума, теорія справедливості Адамса, модель мотивації Портера- Лоулера.

ЗМІСТОВНІ ТЕОРІЇ МОТИВАЦІЇ

Змістовні теорії мотивування аналізують фактори, що впливають на мотивацію і ґрунтуються на ідентифікації внутрішніх потреб людини, які примушують її діяти певним чином. Ці теорії описують структуру і зміст потреб, та як ці потреби пов’язані з мотивуванням людини до певної діяльності.

Теорія ієрархій і  потреб А.Маслоу:

Маслоу припустив, що людина мотивується  задоволенням низки потреб, вибудованих в ієрархію або піраміду у зростаючому порядку. На мал. 1 представлена ієрархія потреб:

Уровень 1 – первинні; Уровень 2 – вторинні;

Основні ідеї теорії А. Маслоу:

  1. Люди постійно відчувають певні потреби, групи потреб ієрархічно розміщені одна до одної;
  2. Якщо певні потреби не задоволенні, то вони спонукають людину до дії;
  3. Задоволенні потреби не мотивують;
  4. Якщо одна потреба задоволена, згодом виникає інша потреба;
  5. Людина відчуває одночасно декілька різних потреб;
  6. Потреби, що нижчі, потребують першочергового задоволення;
  7. Потреби більш високого рівня виникають у тому випадку, коли загалом задоволені нижчі потреби;
  8. Вищі потреби можна задовольнити більшою кількістю способів;

Основним недоліком теорії А.Маслоу у тому, що не враховуються індивідуальні потреби людини

Организационные структуры – пт. 7-ая неделя и пн 8-ая.

8-ая неделя  пятница, МОДУЛЬ!

Теорія Девіда МакКлеланда

Теорія Девіда МакКлеланда є  спрощеною моделлю теорії Абрахама Маслоу. Основні її акценти спрямовані на потреби вищих рівнів.

  1. Потреби досягнення (потреби успіху) – прагнення досягти найшвидше й найефективніше мети, доводити роботу до успішного завершення (відповідає 4 та 5 рівню піраміди Маслоу);
  2. Потреби співучасті. Виявляються у прагненні до дружніх стосунків з оточуючими (3-ий рівень Маслоу)
  3. Потреби влади – розвиваються на основі навчання, досвіду, та полягають у прагненні людей контролювати інших осіб, ресурси та процеси, що відбуваються в її оточенні. (також 4 та 5 рівню піраміди Маслоу);

Теорія двох факторів Фредеріка Гертсберга

Всі потреби розділяються на 2 группи:

  1. Гігієнічні фактори. Відповідають первинним потребам в ієрархії потреб А.Маслоу. Фактори, що пов’язані з навколишнім середовищем, в якому здійснюється робота. До гігієнічних факторів відносяться: політика фірми і адміністрації, фізичні умови праці, заробіток, між особисті відносини в колективі. Наявність гігієнічних факторів не дає розвинутися незадоволенню роботою, але задоволення роботою не викликає.
  2. Мотивуючі фактори. Відповідають вторинним потребам в ієрархії потреб Маслоу. Чинники, що пов’язані з самим характером і суттю роботи та активно впливають на поведінку людини. До факторів мотивації відносяться: успіх, просування по службі, визнання і схвалення результатів роботи, можливість творчого та ділового росту. Наявність мотивацій викликає задоволення роботою, але їх відсутність незадоволення роботою не викликає.

Информация о работе Основы менеджмента