НТД – як об’єкт управління

3. Життєвий цикл  інновацій й інноваційного  продукту. 

    Період, що починається з виконання теоретичних  і ПД і включає наступну розробку, освоєння і застосування нової науково-технічної ідеї, поліпшення техніко-економічних параметрів техніки, що випускається, її ремонтне й інше обслуговування, а закінчується моментом, коли ця техніка підлягає заміні якісно нової, більш ефективної, називається життєвим циклом.

    Кожна ланка життєвого циклу відносно самостійно, має визначені закономірності, виконує специфічну роль. Вихідним і визначальним пунктом цього  циклу є наука, що генерує ідеї; техніка - наступна ланка - матеріалізує ці ідеї у визначеній системі машин і відповідної технології; а виробництво являє собою сферу використання науково-технічних досягнень.

    Центральними  етапами в життєвому циклі  є освоєння нової техніки й  організація її широкого випуску. Ці етапи відіграють вирішальну роль у матеріалізації й у застосуванні в народному господарстві наукових відкриттів. Тому їх у широкому змісті можна назвати впровадженням нової техніки у виробництво. Життєвий цикл продукції має тимчасові, трудові і будівельні оцінки, використовувані для організації планування, фінансування і використання науково-технічних досягнень [13 , 17].

    Інноваційний  процес охоплює цикл відпрацьовування науково-технічної ідеї до її реалізації на комерційній основі. Він визначається як комплекс послідовних робіт від одержання теоретичного знання до використання товару, створеного на основі нового знання, споживачем [16].  

4. Циклічність інноваційної  стратегії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Лекція  №3. Державне управління НТД

План.

1. Законодавство  у сфері НТД.

2. Сутність та мета державної науково-технічної політики.

3. Особливості  формування державної та регіональної  науково-технічної політики в  Україні.

4. Методи  державного регулювання НТД.

6. Особливості державного регулювання НТД в контексті закордонного досвіду.
7. Механізм державної підтримки НТД в Україні.
8. Національні та регіональні науково-технічні програми.
9. Формування пріоритетних напрямків досліджень.

 

1. Законодавство у  сфері НТД. 

    Центральне  місце в системі правового  регулювання НТД і інноваційної діяльності займають закони:

    1. Закон України «Про основи  державної політики в сфері  наукової і науково-технічної  діяльності» від 13 лютого 1991 р.

    2. Закон України «Про наукову  і науково-технічну діяльність»  від 1 грудня 1998 р.

    3. Закон України «Про внесення  змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 6 квітня 2000 р.

    Перший  із законів визначає принципові положення, що стосуються:

форм  і методів регулювання розвитку науки і техніки,

використання  науково-технічних результатів для  удосконалювання суспільного виробництва і задоволення потреб населення,

основних  цілей, напрямків і принципів  державної науково-технічної політики,

визначає  повноваження державних органів  у цій сфері,

економічні  і правові гарантії розвитку науково-технічного потенціалу в Україні [5, 1].

    Другий  закон, власне кажучи, доповнює перший. Він визначає правові організаційні  і фінансові основи функціонування і розвитку науково-технічної сфери, утворить умови для наукової і  науково-технічної діяльності, забезпечення потреби суспільства і держави в технічному розвитку [5, 1].

    Третій  закон присвячений в основному  питанням пенсійного забезпечення наукових і науково-педагогічних працівників [5, 1].

    Закони  установили повноваження суб'єктів  державного регулювання і управління в сфері наукової і науково-технічної діяльності.

    Верховна  Рада здійснює державне регулювання  в сфері науки і НТД, затверджує пріоритетні напрямки розвитку науки  і техніки, загальнодержавні (національні) програми науково-технічного розвитку України.

    Президент України визначає систему органів виконавчої влади, що здійснюють державне управління в науковій сфері і НТД в Україні; забезпечує здійснення контролю за формуванням і функціонуванням системи державного керування в науковій сфері і НТД. Для здійснення своїх повноважень у науковій сфері і НТД утворює консультативно-дорадчу раду з питань науки і науково-технічної політики, що сприяє формуванню державної політики щодо розвитку науки, визначенню пріоритетних науково-технічних напрямків, розробці стратегії науково-технічного розвитку, розглядає пропозиції щодо ефективного використання засобів держбюджету України, що направляються на розвиток науки, технологій і інновацій щодо удосконалювання структури керування наукою, системи підготовки й атестації кадрів [5].

    Кабінет    Міністрів України:

       здійснює науково-технічну політику держави;

      представляє пріоритетні напрямки  розвитку науки і техніки і  їхнє матеріально-технічне забезпечення;

      забезпечує реалізацію загальнодержавних  науково-технічних програм;

      затверджує державні (міждержавні) науково-технічні програми відповідно до визначення Верховної Ради України і пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки [5, 1].

    Інші  центральні органи виконавчої влади:

      здійснюють управління в сфері наукової й інноваційної діяльності, і відповідає за рівень науково-технічного розвитку відповідних галузей;

      визначають напрямку розвитку  наукового і науково-технічного  потенціалу галузей, направляють  і контролюють діяльність підлеглих   наукових організацій;

      беруть участь у формуванні  пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки в Україні, державних і науково-технічних програм відповідних галузей і організує їхнє виконання;

      організують розробку, освоєння  і виробництво зробленої конкурентноздатної  продукції на підставі використання  нових високоефективні технології, устаткування, матеріалів, інформаційного забезпечення;

      готують пропозиції щодо удосконалювання  економічного механізму, забезпечення  науково-технічного розвитку відповідних  галузей [5, 1].

    Місцеві ради, місцеві органи виконавчої влади:

1. забезпечують виконання державних, наукових і науково-технічних програм;
2. розробляють і організують виконання регіональних (територіальних) програм науково-технічного розвитку;
3. утворять місцеві інноваційні фонди відповідно до законодавства України;
4. сприяють розвитку технопарків, технополисів;
5. залучають відповідні наукові установи (з їхньої згоди) до рішення проблем науково-технічного розвитку регіону [5, 1].

      Основними цілями державної політики  в науковій і науково-технічній  діяльності є:

1. множення національного багатства на основі використання наукових і науково-технічних досягнень;
2. створення умов для досягнення високого рівня життя кожного громадянина, його фізичного, духовного й інтелектуального розвитку за допомогою використання сучасних досягнень науки і техніки;
3. зміцнення національної безпеки на основі використання наукових і науково-технічних досягнень;
4. забезпечення вільного розвитку наукової і науково-технічної творчості [5, 1].

      Держава керується наступними  засадами при управлінні і  регулюванні наукової і науково-технічної діяльності:

    органічної  єдності науково-технічного, економічного, соціального і духовного розвитку суспільства;

    з'єднання  централізації і децентралізації  керування в науковій діяльності;

    дотримання  вимог технологічної безпеки; визнання  волі  творчої, наукової і науково-технічної  діяльності;

    збалансованості розвитку фундаментальних і прикладних досліджень;

    використання  досягнень світової науки, можливостей  міжнародного наукового співробітництва;

    волі  поширення наукової і науково-технічної  інформації;

відкритості для міжнародного науково-технічного співробітництва, забезпечення інтеграції української науки у світову  і з'єднанні з захистом інтересів  національної безпеки [5].

    Держава створює сприятливі умови для здійснення НТД, використовуючи фінансово-кредитні і податкові важелі:

1. забезпечення бюджетного фінансування наукової і НТД у розмірі не менш 1.7% валового внутрішнього продукту (ВВП) України;
2. базове і програмно-цільове фінансування;
3. державний фонд фундаментальних досліджень;
4. державні наукові і науково-технічні програми;
5. державне замовлення на науково-технічну продукцію;
6. державний  інноваційний  фонд  (збори,  позабюджетні засоби від позик, інвестиційних внесків).

 Слід  зазначити, що пріоритетний напрямок  політики держави в області науково-технічної діяльності, є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції [6]. 

2. Сутність та мета  державної науково-технічної  політики. 

    В умовах ринкової економіки науково-технічний  розвиток є одним з найважливіших  елементів господарської стратегії і недооцінка його чревата швидкою втратою позицій на світовому ринку, спадом виробництва, банкрутством підприємств, ростом безробіття і переходом виробничих проблем у проблеми соціально-економічні і політичні.

    Тому, вирішуючи задачу формування ринкової економіки й інтеграції її у світове господарство, необхідно забезпечити випереджальний розвиток науки і техніки стосовно інших сфер практичної діяльності.

    Державна  науково-технічна політика – це діяльність органів законодавчої і виконавчої влади, галузевих органів управління по визначенню цілей, задач і пріоритетів у науково-технічній сфері, а також способи їхнього досягнення, що забезпечують здійснення цього процесу шляхом розвитку, раціонального розміщення й ефективного використання науково-технічного потенціалу, формування його структури, збільшення внеску науки і техніки в розвитку економіки держави.

    Перехідний  період в Україні зв'язаний з рішенням багатьох проблем і, насамперед з  виходом зі структурної циклічної  кризи, переходом від адміністративно-командної до соціально-орієнтованої ринкової економіки, з перетворенням індустріальної стадії суспільно-економічного розвитку в постіндустріальну.

    Досвід  багатьох країн світу показує, що наявність ринкових відносин не є  єдиною достатньою умовою швидкого технічного розвитку. Необхідні рішучі і послідовні дії держави по регулюванню цього процесу.

    У розвитих країнах частина витрат на науку у валовому внутрішньому продукті складає мінімум 4-5%, оптимально – 7-8%, а на освіту – 10-12%.

    У нашій країні відповідно до закону «Про науково-технічну діяльність»  витрати на науку в державному бюджеті визначені в 1.7% валового внутрішнього продукту. Однак у даний  час і цей показник не забезпечується.

    Науково-технічну політику варто розглядати не як самоціль, а як засіб підвищення зайнятості населення, його доходів, поліпшення соціальної інфраструктури і створення умов соціально-економічного розвитку в майбутньому. 

3. Особливості формування  державної та регіональної  науково-технічної  політики в Україні.