Меценатство

культурної  політики. Розвиток провідних західноєвропейських  країн підтверджує важливість утвердження благодійності як дієвої форми підтримки суб’єктів суспільного життя, зокрема у сфері культури. 

     Однією з сучасних рис розвитку культурної політики у західноєвропейських країнах є її демократизація та децентралізація, розширення кола суб’єктів, залучених до організації культурного життя. 

     Згідно інформації організації CEREC (Europeаn ommittee for Business, Arts and Culture)  найбільш привабливими для благодійної діяльності та меценатства у світі є образотворче мистецтво, театр та культурна спадщина.  Починаючи з 2000  р.,  спостерігається зростання та загальна тенденція збільшення обсягів спонсорської допомоги на культуру. У Німеччині видатки комерційного сектору на культуру становлять 500  млн євро (2004  р.),  Італії близько 200  млн євро (2003  р.),  Австрії близько40 млн євро (2003 р.) . 

     Усі європейські країни законодавчо  стимулюють спонсорство і меценатство, але не це є основною мотивацією компаній.  Підтримка культури зумовлена високим рівнем соціальної відповідальності бізнесових структур і маркетинговими цілями. У Бельгії та Великобританії передбачене стимулювання спонсорства шляхом вилучення суми, витраченої на рекламу та маркетингові операції, з обсягів, що обкладаються податком. В Австрії та Франції спонсорство трактується як маркетингові витрати компанії на рекламу і не оподатковуються. Загалом, європейська практика державного стимулювання розвитку бла-годійництва передбачає застосування низки механізмів. Серед них – податкові пільги  (Велика Британія, Франція, Бельгія), відсоткова філантропія  (Угорщина, Румунія, Словаччина, Польща, Чехія), створення іміджу престижу, взаємовигідне співробітництво тощо. Коротко проаналізуємо кожен з наведених механізмів. 

     Податкові пільги. Держава розробляє систему  податкових пільг, яка заохочує надходження  від

комерційного  сектору на розвиток культури.  Система  податкових пільг суттєво різниться  по країнам.

     Так, наприклад, у Франції спонсорство розуміється як маркетингові витрати на рекламу, а тому не під-

лягає оподаткуванню. У Бельгії законодавством закріплено можливість вилучення суми, витраченої на рекламу з обсягів, що оподатковуються.

Розміри вкладів комерційних організацій на потреби культури, що не обкладаються податком, вимірюються у процентному відношенні до їх сукупного річного прибутку.  За експертними оцінками цей показник у Франції складає 0,2-0,3%, Португалії – 0,2 %, Австрії – 10 %, Нідерландах – 6%, Бельгії – менше 5% [2]. 

     В українському податковому законодавстві  таке поняття, як  "податкові пільги" взагалі не закріплено. Лише у проекті Податкового кодексу України станом на 03.06.2008  у ст. 29  є норма,  згідно з якою податковою пільгою визнається звільнення платника податків від обов’язку нарахування та спла-

ти податку  або сплата ним податку в меншому  розмірі за наявності підстав [8, стр. 42].

     Філантропічна діяльність набуває поширення у  другій половині ХІХ ст. –  передусім  в Англії,

Франції та Німеччині. Важливою рисою її став перехід від звичайної подачі милостині і традиційної системи пожертв до створення спеціальних фондів та закладів, які мали на меті не лише звичайну матеріальну підтримку маргінальних верств населення, а й включення їх до повноцінного громадянського життя, що вказує на новий ступінь розвитку тогочасного суспільства. Сучасний механізм  "відсоткової філантропії" передбачає можливість перерахування певного відсотку сплаченого податку на суспільні

чи культурні  потреби. Вперше така практика була ініційована Угорщиною у 1996 році, згодом отримала поширення у в Польщі, Словаччині, Литві. Загалом, такий вид діяльності більшістю експертів розглядається не стільки як джерело позабюджетного фінансування культури, скільки в якості ефективного способу залучення широких суспільних верств до підтримки цієї сфери та формування громадянської відповідальності за культуру [9]. 

Одним з дієвих способів популяризації  благодійництва є формування іміджу престижності. Його суть полягає у проведенні цілеспрямованої політики зростання популярності соціальної відповідальності за культуру. Так, наприклад, у США основним стимулюючим механізмом залучення благодійних коштів на розвиток культури є формування іміджу престижності статусу "мецената" у сфері культури. Тенденція до зростання зацікавленості комерційного сектору у наданні підтримки культурним проектам дедалі бі-

льше  поширюється у країнах Західної Європи. У Франції, зокрема, отримала поширення практика проведення загальнонаціональних конкурсів,  метою яких є заохочення та популяризація благодійності та меценатства. Одним з прикладів такої практики є надання щорічної спонсорської премії "Les Oscars", яка присуджується за видатні досягнення у сфері корпоративного спонсорства .

     Одним з найбільш поширених механізмів конструювання взаємодії між культурою та бізнесом у світовій практиці є практика взаємовигідного співробітництва. Вона передбачає створення додатко вих стимулів для комерційного сектору з метою привернення їхньої уваги до культурно-мистецького життя. Так, наприклад, у Російській Федерації та деяких країнах Європи традиційною стала практика надання меценатам безкоштовних квитків запрошень на мистецькі заходи . 

Уряди європейських країн протягом останніх десятиліть приділяють значну увагу налагодження партнерської співпраці між державою і комерційним,  приватним,  громадським сектором для реалізації ефективної культурної політики. Громадські організації ("третій сектор") в залежності від специфіки історичного розвитку країни виробили різні моделі взаємодії з урядом, і стали важливим партнером у реалізації культурної політики, інтеграція культури в економічне життя тої чи іншої держави.

     Таким чином,  загальною тенденцією розвитку культурного життя у західноєвропейських  краї-

нах є  утвердження нових підходів у фінансуванні цієї сфери суспільних відносин – шляхом залучення

альтернативних  державним джерел, передусім, з комерційного сектору через механізм благодійництва. Це, у свою чергу, дозволило перетворити культурну сферу на прибутковий сегмент національних

економік  цих країн.

     Досвідом  провідних європейських країн по налагодженню партнерських відносин між культурою, бізнесом і "третім сектором" активно намагаються оволодіти нові члени ЄС. Уряди цих країн прийняли відповідні програми розвитку, закони, які стимулюють спонсорство і меценатство. За оцінками експертів вклад комерційного сектора у культуру Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Болгарії складає близько 4 % від суми державного фінансування [1]. Міжнародні експерти відзначають важливість рівня освіти для сучасних менеджерів культури, які задіяні у формуванні культурної політики у центральних та регіональних державних інституціях, культурних і мистецьких організаціях, закладах, музеях.

     Проте у постсоціалістичних країнах, як й  в Україні, зберігаються рудименти централізаторського стилю управління культурою.

     Порівняльний  аналіз західноєвропейського та вітчизняного підходів до фінансування культурної індустрії свідчить про те, що в Україні слабо розвинені механізми залучення недержавних ресурсів на їїрозвиток. В той час як бюджетна підтримка здебільшого орієнтована на державні заклади культури. Нанеобхідності утвердження якісно нових підходів залучення фінансових ресурсів до цієї сфери наголошується в експертному висновку Ради Європи  "Культурна політика України – оцінка міжнародних експер-

тів". У звіті, зокрема, рекомендується  "апробувати  "договірну" концепцію" взаємодії держави, бізнесу та сектору культури, що, у свою чергу, так чи інакше зводиться до питання благодійництва та меценатства [5, стр. 33]. 

     Відтак,  значної актуальності набуває проблема удосконалення механізмів благодійної та меценатської діяльності у вітчизняних умовах як альтернативи бюджетній підтримці. На користь цієї тезисвідчать дані соціологічних досліджень: українське суспільство очікує на благодійну допомогу передусім від комерційних структур (54,1%), а вже потім від держави та структур соціальної опіки (29,7%) .

     На  сучасному етапі основні проблеми, що ускладнюють благодійну та меценатську  діяльність, містяться, здебільшого,  у нормативно-правовій площині.  На сьогоднішній день законодавче регулювання як благодійної діяльності, так і інституту меценатства в Україні містить суттєві недоліки. Правові відносини у сфері меценатства регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським та Податковим кодексами України, Законом України  "Про благодійництво та благодійні організації". Водночас поза увагою законодавців залишились особливості меценатської діяльності,  не визначено мету, напрями форми діяльності меценатів, не вирішені питання стимулювання діяльності меценатів. Натомість досконале законодавство про меценатство, яку б передбачало пільги меценатам стане запорукою забезпечення прагматичних чинників для розвитку цієї сфери діяльності.

     Серед основних проблем законодавчого характеру у сфері благодійної діяльності є наступні:

– ускладнена (подвійна) процедура утворення та діяльності благодійних організацій  в Україні; 

– неврегульованість  правового статусу благодійних  фондів, а також певних видів благодійної діяльності  (волонтерської діяльності,  меценатства,  публічного збору пожертв,  благодійних лотерей

тощо). Відтак існує нагальна необхідність у прийнятті нової редакції закону "Про благодійну діяльність та благодійні організації".

     Чіткої  законодавчої регламентації потребують податкові стимули та пільги, якими користуються суб’єкти благодійної допомоги. Наразі, необхідними в цьому контексті є відповідні зміни до вітчизняного законодавства – передусім до Податкового Кодексу України та Закону України  "Про благодійництво та благодійні організації". Це сприятиме не лише розвитку благодійництва, корпоративного та приватного меценатства,  але й формуванню загальносуспільної відповідальності за культуру,  що узгоджується з європейськими нормами та практиками.

     Серед інших проблем, які ускладнюють утвердження ефективної моделі благодійної діяльності та меценатства є її низька інформативна база у масовій свідомості. Порівняно з 2006-м, у 2008 році різко зменшилася інформативність ЗМІ щодо питань благодійної діяльності та меценатства – роль телебачення зменшилася на 13%, преси – на 12%, радіо – на 8% (проте зросла роль Інтернету – до 5%). Знач на частина населення (18%)  вважає,  що насправді інформація про благодійництво та громадську діяльність фактично відсутня. Думки населення щодо оцінок благодійництва поділилися: вірять у хороші історії про благодійництво 35%, не вірять – 33%, решта не змогла дати певної відповіді. Тож низька інформаційна кампанія значною мірою унеможливлює подолання негативних стереотипів та формування позитивного ставлення у суспільній свідомості щодо благодійної діяльності [5, стр. 46]. 

     Отже, проблема становлення ефективної моделі благодійництва та меценатства в  Україні на сучасному етапі зводиться до пошуку дієвих механізмів фінансування культурного життя. В цьому кон-

тексті  актуальним для України є розробка прозорого механізму розподілу бюджетних коштів на конкурсній основі, який би сприяв стимулюванню конкурентних відносин у сфері культурних програм. 

     Важливим  є вивчення іноземного досвіду залучення альтернативних державним джерел до фінансування культури з перспективою екстраполяції найбільш позитивних підходів до вітчизняних

реалій. Наразі,  гострою є проблема розробки сприятливого законодавчого поля для  реалізації вище означених заходів. 

     Резюмуючи,  підкреслимо, що ці та інші рекомендації розкриють потенціал благодійництва та меценатства в Україні, що пожвавить приплив альтернативних державним джерел фінансування сфери

культури  та сприятиме її модернізації.  
 

Висновки   

     Розвиток нашого суспільства в даний час характеризується істотними змінами в політичному, соціально економічної та культурних сферах. До них, зокрема, можна віднести появу безробіття, збільшення категорій нужденного населення, недостатнє фінансування з боку держави науки, освіти і культури. Все це призводить до розвитку недержавних форм підтримки соціальної сфери. У силу цього, вимагає особливого осмислення таких феноменів, як благодійність і меценатство.

     Сьогодні  складно назвати точну дату виникнення такого явища, як допомогу. Очевидно, моральна потреба надавати допомогу, формувалася протягом багатьох тисячоліть.

     Меценатство є видом недержавної діяльності, направленої на підтримку і стимулювання різного роду творчих ініціатив у галузі мистецтва, освіти і культури. У цілому, відмітна особливість меценатства полягає у тому, що воно забезпечує безкорисливу допомогу і заступництво, направлені на досягнення вищих інтелектуальних, культурних, етичних цінностей суспільного значення шляхом забезпечення талановитим особам або колективам можливостей освіти або самовираження.Явище меценатства тісно пов’язане зі спонсорством. Досить часто спонсорство змішують з поняттями “меценатство” і “благодійність”, що не є вірним, оскільки спонсорство переслідує певні комерційні цілі та користь. У цьому відношенні приватна спонсорська діяльність суттєво відрізняється і від класичного меценатства, і від державного субсидіювання як наслідок відповідної культурної політики, та, на відміну від держави, що має на меті забезпечення функціонування культури, освіти, науки в цілому, спонсор має право індивідуального вибору: кому надати фінансову підтримку.