Меценатство

     Майже 57% респондентів вважають, що благодійна діяльність поширена в Україні посередньо, і лише 12% – що вона широко розповсюджена. А 21% схиляється до думки, що філантропія  майже відсутня в Україні. Водночас, 82% підприємств займаються доброчинністю, а 41% тих, хто не веде такої діяльності, хотіли б це робити [2].

     Серед перших – компанія „Київстар”, що своєю діяльністю продовжує традиції благочинства в Україні. Показовою  є підтримка з її боку різноманітних культурних заходів – VII Міжнародного фестивалю балету „Серж Лифар де ля данс”, „Євробачення-2005”, – які цікаві нашому суспільству, відкривають духовний і культурний потенціал України, поліпшуючи імідж нашої держави у світі. Благочинство таких компаній, як „Київстар”, безумовно, має стати прикладом для наслідуванням для всіх вітчизняних бізнес-структур, які можуть допомагати вирішувати складні соціальні питання сьогодення” [1].

     Також вартує уваги факт, що в той час, коли один із найбільших банків України – банк „Надра” – святкував своє 12-річчя, на сцені Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка тиждень поспіль йшли вистави, поставлені за підтримки цього банку. Завдяки меценатським традиціям банку „Надра” за останні 6 років було реалізовано серію резонансних театральних акцій, серед яких міжнародні проекти-постановки, вечори зірок балету та багато інших подарунків українським театралам. Але найбільш плідною і тривалою виявилася співпраця банку з театром ім. І. Франка. За підтримки банку на „франківській” сцені вийшли у світ вистави „Отелло” В. Шекспіра, „Пігмаліон” Б. Шоу, „Езоп” Г. Фігейредо, „Ревізор” М. Гоголя, „Брати Карамазови” Ф. Достоєвського, „Буквар миру” за мотивами творів Г. Сковороди, а також у минулому році було здійснено постановку „Наталки Полтавки” І. Котляревського [21].

     Відродженню в регіоні традицій меценатства  сприяє голова Харківської облдержадміністрації А. Аваков. Передбачено „велику програму аукціонів „Ренесанс”. Аби зібрати  кошти на реставрацію великої зали Харківської філармонії, управлінці регіону в жовтні минулого року вирішили провести елітний аукціон у стінах мистецького закладу. Велику залу філармонії було збудовано ще наприкінці ХІХ століття за зразком однієї із зал відомого паризького палацу Тюїльрі. Вона має унікальні акустичні можливості, тому, на думку фахівців, повинна бути збережена за будь-яку ціну .

     Зібрані гроші підуть на реконструкцію філармонійної  будівлі. Передбачається не лише відновлення  унікального залу – копії французького палацу Тюїльрі, а й будівництво нового органного залу. На перший аукціон було виставлено ряд унікальних лотів. На торгах було виставлено лоти від голови Харківської обласної держадміністрації, мера міста. Участь в аукціоні брав і благодійний фонд “Україна 3000”. Головним раритетом торгів став лот від Президента України В. Ющенка – ночви (дерев’яна посудина, що має форму корита), датовані кінцем ХVІІІ – початком ХІХ століття. Його стартова ціна – 999 тисяч гривень. Свою дещицю в реставраційний бюджет внесуть також і місцеві меценати [5].

     Наступним у Харкові пройшов благодійний аукціон, на якому місцеві бізнесмени і політики збирали гроші на будівництво нової споруди для розміщення бібліотеки одного з найстаріших українських вузів – Харківського політехнічного інституту.

     Це  єдиний в Україні подібний захід, покликаний акумулювати кошти на підтримку науки й культури регіону. Найдорожчий лот пішов за 210 тисяч  гривень – це альбом з фотографіями імператорського фотографа кінця  ХІХ – початку ХХ століття, який придбав місцевий бізнесмен, одразу подарувавши його ще не збудованій бібліотеці. Майже вдвічі дешевше було продано касету із записом звуків Всесвіту – 100 тисяч гривень за неї сплатило Всеукраїнське громадське об’єднання „Віче України”, яке очолює харків’янка І.Богословська. Пульт керування ракетою СС 18 „Сатана” також було продано за 100 тисяч гривень. Багатий анонім придбав камінь з Евересту за 90 тисяч і ще 50 тисяч виклав за нагрудний знак часів російсько-японської війни. Цікаво, що активними покупцями аукціону були й керівники державних підприємств. Так, генеральний директор ТЕЦ-5 придбав старовинний амперметр початку минулого століття за 100 тисяч гривень, заступник генерального директора заводу „Турбоатом” став власником князівської печатки ХІХ століття, сплативши за неї 80 тисяч гривень, а генеральний директор заводу імені Малишева – бюсту Л.Толстого, за який він віддав 50 тисяч. Усього було продано лотів на суму близько 2 млн. 300 тис. грн. Благодійні аукціони обласна державна адміністрація планує проводити й надалі, з періодичністю раз на 2-3 місяці” .

     Як  бачимо, меценатів у нас вистачає. Та чи так уже легко сьогодні в  Україні бути меценатом? Що ж заважає  бізнесменам займатися благодійністю:

     - небезпека використання наданих  коштів не за призначенням (32%)

     - бюрократичні перешкоди (10%)

     - відсутність відповідного законодавства  (11%)

     - податкові перешкоди (5%)

     - відсутність достатній коштів  у компанії 

     - непоінформованість, кому і яка  допомога потрібна (5%).

     Немає суттєвих регіональних відмінностей у поширенні корпоративної філантропії. Перспектива її розвитку значною мірою залежить від обізнаності бізнес-компаній про роль у цьому процесі громадських та благодійних організацій, від посилення ролі громадських структур у розв’язанні соціальних проблем суспільства [2].

     Важливими і такими, що стимулюють поширення  традицій меценатства в Україні  є різноманітні благодійні акції, які  відбуваються все частіше й частіше  і спрямовані на підтримку розвитку культури і мистецтва України.

     Зокрема, Міністерство закордонних справ і фонд “Мистецтво без кордонів” на користь Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав” організували благодійну акцію за участю дружин акредитованих в Україні послів. Дружина секретаря Ради нацбезпеки Марина Порошенко від імені фонду свого чоловіка передала переяславському музею три вишиванки початку ХХ століття – з Південної України, Полтавщини та Буковини [28].

     „Pro любов” – назва благодійної мистецької акції, що відбувалася у київському Будинку вчителя. Вже протягом багатьох років клуб „Співуча родина” та Клуб шанувальників романсу розпочинають свій творчий сезон у День Віри, Надії, Любові. За традицією, перед початком концерту вшановують лауреатів премії „За прагнення до милосердя”. Кандидатури на здобуття цієї неординарної відзнаки, що, на відміну від державних нагород, позбавлена офіціозного глянцю, визначаються тижневиком „Дзеркало тижня”, Християнським дитячим фондом та Українською асоціацією соціальних працівників [29].

     Ще  в 2000 році групою молодих артистів було започатковано акцію “Молодь – наше майбутнє”, організаторами якої виступають Міністерство сім’ї, молоді і спорту України та Всеукраїнська молодіжна громадська організація “Україна-фестиваль”. Українські артисти – учасники акції – здійснюють тури областями держави. Їхні виступи організовуються не на стадіонах, не в залах, а в дитячих будинках, школах-інтернатах, колоніях для підлітків-правопорушників. Творчі люди дуже дорожать спілкуванням із дітьми, позбавленими батьківського піклування, – каже одна з організаторів такої події Ю. Скидан. Пам’ятають такі зустрічі довго і діти, і артисти [30].

     Широкого  розмаху набуває Всеукраїнська  благодійна акція „Бізнесмени та зірки спорту і естради допомагають  дітям”. Її ініціатор – Європейська  бізнес-асоціація – об’єднує понад 500 міжнародних та вітчизняних компаній. Для них благодійність є складовою частиною корпоративної соціальної відповідальності й розумінням того, що „багатий не той, хто багато має, а той, хто багато дає”. До участі в акції вже приєдналися абсолютна чемпіонка Європи, світу, ХХVІ Олімпійських ігор зі спортивної гімнастики Л. Подкопаєва та заслужена артистка України Ані Лорак [31].

     Благодійний гала-концерт „Рятуємо Одеський оперний  театр” відбувся в Донецькому академічному театрі опери та балету. „Шість оперних театрів України б’ють у дзвони, щоб привернути увагу до проблеми реконструкції Одеської опери”, – так сформулював мету акції головний диригент Донецького оперного В. Василенко. Коли він запропонував колегам об’єднати зусилля і провести цей концерт, відгукнулися не лише донеччани, а й солісти інших театрів – н. а. України А. Капустін (Одеса), Г. Вільха (Львів), О. Срібницький (Дніпропетровськ), О. Старікова (Харків), а також солісти балету М. Антонова (Німеччина) та Гі Альбу (Франція). Усі учасники концерту відмовилися від гонорарів. Про десятирічну історію реставрації розповів директор із реконструкції Одеського театру опери та балету І. Волощук. За його словами, повна вартість робіт – 197 млн. грн., залишилося профінансувати 77 млн. Учасники акції звернулися до Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра України з проханням терміново втрутитися у справу ремонту Одеської опери. „Стан, у якому перебуває будівля театру, найближчим часом може спричинити незворотні процеси та руйнацію”, – йдеться у зверненні. Митці вважають, що треба передбачити окремим пунктом у держбюджеті на 2006 рік кошти для завершення робіт [32].

     У Черкасах відбувся перший концерт у  рамках благодійної акції „Україно, ти для мене диво!” Кошти, зібрані  під час акції, пішли на облаштування скверу ім. В. Симоненка і встановлення пам’ятника поетові. Усі благодійні заходи за участі відомих мистецьких колективів Черкащини та гостей відбувалися в приміщенні обласного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка [7, стр. 13].

     Відділ  східного мистецтва Харківського обласного  художнього музею суттєво потерпів під час Великої Вітчизняної  війни: значну частину його експонатів безповоротно втрачено. Тому символічним  є той факт, що саме напередодні 60-річчя  Перемоги і 200-річчя музею міський благодійний фонд “АВЕК” подарував музею колекцію окімоно (японської інтер’єрної скульптури малих форм) та низку кольорових китайських ксилографій (гравюр) – усього 41 експонат. День, коли голова фонду “АВЕК”, народний депутат України Олександр Фельдман у присутності громадськості підписав акт дарування, збігся з відкриттям виставки, складовою частиною якої стали подаровані експонати. Виставка має назву “У стилі шинуазрі: порцеляна (фарфор) та фаянс Далекого Сходу та Європи ХVIII-XX віків”. Подібної виставки, що нараховує близько двісті експонатів з фондів музею та приватних колекцій, у Харкові ніколи не було. Вона дає можливість уявити вплив мистецтва Китаю та Японії на художників і виробників порцеляни як у Західній, так і Східній Європі [34].

     До 50-річчя Харківської міської спеціалізованої музично-театральної бібліотеки ім. К. Станіславського Харківський добродійний фонд Ю. Сапронова видав і презентував до ювілею бібліотеки подарункове видання „Енеїди” І. Котляревського. Новинка оздоблена ілюстраціями видатного українського графіка А. Базилевича, народного художника України. Унікальній бібліотеці ім. Станіславського, в сховищах якої рукописи та щоденники багатьох письменників зберігаються в єдиному примірнику, Ю. Сапронов обіцяє допомагати не лише книжками, а й грошима. Минулого року бібліотека отримала в подарунок від добродійного фонду фотоальбом „Харків. Місто й околиці” з роботами відомого українського фотографа В. Бисова. Впроваджуючи в життя програму відродження бібліотек, меценат відкрив ще 10 сільських бібліотек і передав у їхній фонд по тисячі примірників різних книжок [5, стр. 23].

     “Як узгодити комерційні інтереси з потребами  національної культури” – на таку тему відбувся “круглий стіл” у  Національному університеті “Києво-Могилянська  академія”. Акцію за участю провідних письменників, музикантів, кінорежисерів, журналістів, художників організував президент університету В. Брюховецький, який вважає, що настав час підказати владі шляхи виходу з культурної кризи. Кінорежисер М. Іллєнко заявляє, що національна культура – це дещо вище, ніж попсові витребені, це система ідентифікації нації, в якій і проектується її майбутнє. Тому комерція тут ні до чого, і фінансувати роботи над епохальними творами українського кіно має держава. Народний депутат України, академік М. Жулинський висловився за те, щоби митцям допомагала країна, хоча й не проти того, аби заробляли на себе власними силами та знаходили спонсорів, він також переконаний: уряд має заохочувати (скажімо, через зменшення податків) доброчинців, котрі підтримують українське слово. М. Жулинський вважає, що без збільшення державного фінансування особливих зрушень нам не дочекатися. Добре було б, якби на потреби культури йшло півтора відсотки від внутрішнього валового продукту. Треба налагодити також механізми взаємодії між бізнесом і культурою. А ще створити, так би мовити, ринок культури. Тоді ми б мали надходження в бюджет від експорту культурної діяльності. Наприклад, у європейських країнах він становить 30%, у нас наразі немає й одного .

     Якщо  держава заохочуватиме меценатів, котрі підтримують наше мистецтво, проблем із фінансуванням у вітчизняних письменників, кінорежисерів, музикантів не буде.

     Тому  не варто лишати осторонь меценатську  діяльність приватних осіб, які також  роблять чимало для мистецького розвитку нашої держави.