Меценатство

План

     Вступ 

1.Теоретичні  аспекти поняття «меценатство» 

1. Історичні передумови виникнення меценатства
2. Розвиток меценатства: правові механізми державного регулювання

2. Меценатство  і українська культура 

2.1 Виникнення  меценатства на Україні

2.2 Сучасний стан благодійності та меценатства в Україні  

Висновки 

Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Важко знайти людину, яка хоч раз, в своєму житті не допоміг би своєму ближньому, товаришу або просто не знайомому людині. Благодійність та меценатство, а простіше кажучи, безоплатна допомогаближньому, в тій чи іншій формі існує при будь-якому політичному ладі і в будь-яких соціально-культурного спільнотах. Як відомо, рівень розвитку благодійництва залежить від ступеня загального соціально-економічного розвитку країни. Чим вище рівень добробуту населення, чим сильніше і стійкіше бізнессектор, тим більше умов для становлення і розвитку благодійної діяльності.

     Сьогодні складно назвати точну дату виникнення такого явища, як допомогу. Очевидно, моральна потреба надавати допомогу, формувалася протягом багатьох тисячоліть.  

     Розвиток  нашого суспільства в даний час характеризується істотними змінами в політичному, соціально економічної та культурних сферах. До них, зокрема, можна віднести появу безробіття, збільшення категорій нужденного населення, недостатнє фінансування з боку держави науки, освіти і культури. Все це призводить до розвитку недержавних форм підтримки соціальної сфери. У силу цього, вимагає особливого осмислення таких феноменів, як благодійність і меценатство.

     З початку дев'яностих років почався активний розвиток недержавних форм благодійності. В даний час змінюються масштаби, характер і склад учасників благодійного руху. У Росії та в Казахстані взагалі, з'являються нові благодійні організації та фонди, проводяться різні благодійні акції.

Відродження в сучасному суспільстві благодійності  та меценатства, викликає потребу в  науковому осмисленні цього феномена його основних форм, технологій та перспектив розвитку. Все це обумовлює актуальність дослідження благодійності в сучасному суспільстві. 

1.Теоретичні  аспекти поняття «меценатство» 

     В умовах трансформаційного періоду  соціальна, культурна, гуманітарна  сфери в Україні перебувають  у неналежному становищі, оскільки державного фінансування не достатньо для їх ефективного функціонування, тому меценатська допомога виступає додатковим джерелом підтримки даних галузей у державі. Аналіз поняття “меценатство” дозволить розкрити його сутність та окреслити концептуальні характеристики даного явища.

     Термін  “меценатство” досліджується та аналізується в працях українських  науковців Л. Лавриненка, Т. Рашко, О. Донік, М. Слабошпицького, у нормативно-правових актах, довідникових виданнях (соціологічна енциклопедія, головний редактор В.Н. Іванов) тощо. Меценат — багатий покровитель наук і мистецтв, особа, що безкорисливо матеріально підтримує розвиток культури, освіти, та будь-які інші аспекти гуманітарної сфери. Слово походить від прізвища римського багатія Мецената, котрий допомагав митцям. [1].

Меценатство — добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги. Меценатство розповсюджується на фінансову підтримку закладів культури і освіти, заснуваня нових театрів, галерей мистецтва, нових навчальних закладів, підтримку мистецької діяльності акторів, поетів, художників тощо.

Гай Цільній Меценат (лат. Maecenatis) — давньоримський політичний діяч I ст. до н.е., сподвижник римського імператора Августа який уславився покровительством поетам і художникам.

     Визначення  дефініції меценатства взаємопов’язане  із концептуальним тлумаченням даного терміну, а також таких категорій, як благодійництво, спонсорство, ктиторство, патронат.

Сучасне меценатство  – це складне явище  одночасно соціального, економічного і культурного життя. У цілому, в основі меценатства лежить благодійна діяльність окремих осіб і, рідше, соціальних груп, що несе в собі відбиток їх смаків, пристрастей і характерів.Михайло Слабошпицький  – відомий письменник, виконавчий директор Ліги українських меценатів стверджує: “... людину, яка підтримує служителів муз, потрібно називати меценатом. Зараз звичайне благодійництво, філантропію ототожнюють з меценатством.

     Філантропія не менш важлива, але добродійництво загалом і підтримку мистецтв (можливо, ще освіти) слід би було розділяти. Меценатство  – цілком український феномен. Бо, скажімо, за часів бездержавності або гетьманської України, кожен представник козацької старшини мав неписаний обов’язок  – зі своїх грошейутримувати монастирі. А монастир на той час  – це й богадільня, і лічниця, і школа, і літописні студії. Одне слово, ціла інфраструктура...” [9, с. 69].

     Кандидат  педагогічних наук, доцент Л.Я. Лавриненко у своїй статті “Меценатство и  благотворительность: история развития”  дає наступне визначення меценатству: “меценатство  – це діяльність, що спрямована на підтримку та стимулювання різного роду творчих ініціатив в області мистецтва, освіти і культури. Для меценатства характерно, що фінансування при цьому відбувається у вигляді приватних дарів чи грошових внесків без безпосереднього розрахунку на отримання взамін прямої чи прихованої вигоди” [5, с. 63].

     Директор  Ресурсного центру “Гурт” у м. Києві  Тетяна Рашко зазначає, що меценатство  передбачає матеріально незацікавлену  і гуманістично піднесену діяльність, яка, однак, незапрограмовано може винагороджуватися і славою, і престижем [2, с. 173].

     У соціологічній енциклопедії дається  таке визначення меценатства: “меценатство  – це підтримка розвитку культури, мистецтва, науки, надання різного  роду допомоги творчим працівникам, органам з боку тих, хто володіє такими можливостями (організації, приватні особи)” [10, с. 43].

     По  суті своїй, меценатство є видом  недержавної діяльності, направленої  на підтримку і стимулювання різного  роду творчих ініціатив у галузі мистецтва, освіти і культури. У цілому, відмітна особливість меценатства полягає у тому, що воно забезпечує безкорисливу допомогу і заступництво, направлені на досягнення вищих інтелектуальних, культурних, етичних цінностей суспільного значення шляхом забезпечення талановитим особам або колективам можливостей освіти або самовираження.Явище меценатства тісно пов’язане зі спонсорством. Досить часто спонсорство змішують з поняттями “меценатство” і “благодійність”, що не є вірним, оскільки спонсорство переслідує певні комерційні цілі та користь. У цьому відношенні приватна спонсорська діяльність суттєво відрізняється і від класичного меценатства, і від державного субсидіювання як наслідок відповідної культурної політики, та, на відміну від держави, що має на меті забезпечення функціонування культури, освіти, науки в цілому, спонсор має право індивідуального вибору: кому надати фінансову підтримку. Спонсорство  – форма надання допомоги різноманітним закладам, що має на меті не безкорисливу благодійність, а вилучення комерційної вигоди у вигляді реклами, підвищення іміджу [6, с. 96]. Але для функціонуваннярізних соціальних сфер спонсорство, безперечно, об’єктивне благо.Підсумовуючи вищесказане, можна зазначити, що меценатство є таким соціально-культурним явищем, яке викликане важливими соціально-культурними потребами епохи, є особливо актуальним у період національних та інших зрушень, коли меценат стає не тільки всебічним культурним діячем, а й захисником бідних та нужденних. Дане явище трансформувалося на теренах України і набуло особливих рис на основі християнської моралі.З історії відомо, що державний діяч при імператорі Октавіані Августі Меценат поклав початок безкорисливому ставленню до культури, яке отримало в подальшому назву меценатство. Явище меценатства в своєму розвитку пройшло багатовікову історію і близько співіснує з ктиторством та патронатом, які є найдавнішими формами культурно-благодійницької діяльності, що мали місце в Україні. Всі ці форми допомоги беруть початок з часів Візантії, Стародавнього Риму і до сьогодення не втратили своєї актуальності. Розвитком культурної сфери займаються й спонсори, які прагнуть досягти певних комерційних цілей за допомогою соціально значущих вчинків.

     Таким чином, дане явище як форма підтримки  культури і освіти прийняло в нашій країні досить специфічні риси. Найбільш суттєва з них  – те, що під впливом православної ідеології і світогляду меценатство виступило як вид благодійності, тобто служіння людям і державі. Меценатство забезпечує безкорисливу допомогу і заступництво, направлені на досягнення вищих інтелектуальних, культурних, етичних цінностей суспільного значення. 

1.1 Історичні передумови виникнення меценатства 

     Розгляд історичного виникнення терміна  “меценатство” дозволить висвітлити його сутність та значення. Зазначимо, що слово “меценатство” увічнило пам’ять про реальну людину, яка жила в  I столітті до н.е. в Римі і носила це ім’я. Меценат (74 р. до н.е. – 8 р. н.е.)був відомим державним діячем при імператорі Октавіані Августі. Про Мецената відомо, що він був знатний і багатий, належав до стану вершників, вважався нащадком етруських царів. Походження і стан дозволяли йому зробити видатну кар’єру в Римі. Проте,  – окремий випадок у той час – “честолюбство”, заздрість, недоброзичливість були йому зовсім чужі. Меценат не займав офіційних державних посад. Він вів досить незалежний спосіб життя, був прихильником епікурівської філософії. Кращі поети того часу знаходили в Меценаті уважного покровителя і захисника. Він допомагав Вергілію, Горацію, Луцію Варію Руфу, Сексту Пропорцію та іншим [5, с. 63]. Піклування про поетів зробило ім’я Мецената символом фінансової, економічної, політичної і навіть релігійної підтримки творчої і просвітницької діяльності літераторів, музикантів, архітекторів, скульпторів, художників, вчених, педагогів – тих, хто був талановитим, але не мав фінансових засобів. Слід зазначити, що Меценат не був єдиним римлянином, що протегував мистецтву і культурі. Багаті римські громадяни вважали своїм обов’язком брати на себе витрати по 265 265 задоволенню різних міських потреб, будували амфітеатри, храми. Таким чином, багатство накладало на свого власника немовби суспільну повинність служити задля загальної користі, проявляти щедрість відносно співгромадян і держави. При цьому багатий добродійник розраховував якщо не на вдячність, то в усякому разі на популярність. Гурток Мецената якнайповніше ввібрав позитивні традиції попередніх епох. Адже раніше в Римській імперії існували подібні об’єднання політиків та митців. Так, у  II ст. до н.е. в гуртку славетного полководця Сципіона, котрого сучасники характеризували як палкого шанувальника еллінської культури, брали участь знаменитий історик Полібій, філософ Панетій, поет Ґай Луцилій, драматург Публій Теренцій (африканський раб), який вийшов за межі тодішніх традиційних комедійних схем, увівши у свої твори нові етичні й гуманістичні мотиви. Подібна атмосфера була притаманна й гуртку Мецената, хоча мала місце певна відмінність: якщо в попередні епохи стосунки між главами гуртків та їхніми членами були як ієрархічно-клієнтськими, так і рівноправно-дружніми, то в гуртку Мецената вони накладалися одне на одне. Візьмемо до уваги те, що соціальне становище поетів, членів гуртка, подекуди було нижче середнього. Так, Верґілій  – син дрібного селянина з поденників, Горацій  – онук вільновідпущеника, Проперцій  із вершників, розорених конфіскаціями.Хоча життя Мецената не досліджувалося достатньо ані римськими істориками, ані авторами нинішнього часу, наявні відомості дозволяють визначити виняткову роль цієї людини у формуванні якісно нових явищ суспільно-мистецького життя. Вершник, який ніколи не обіймав державних посад, Меценат, за свідченням римського історика Патеркула, мав вдачу воістину невсипущу, пильну й дійову, коли справа потребувала старанності. Знаменитий історик і письменник Ґай Транквілл Светоній у своєму фундаментальному творі “Життя дванадцяти цезарів” кілька разів згадує Мецената та його стосунки з імператором Авґустом, який хоча й зосередив у своїх руках після перемоги над Марком Антонієм владу, але зробив це в межах принципату, зберігши традиційні республіканські інститути. Імператор мав із Меценатом досить тісні, дружні взаємини. Він завжди прагнув помірності й висміював свого приятеля й навіть писав на нього пародії. Натомість взаємини Мецената з Верґілієм та Горацієм були дещо відмінними. У поемі “Георгіки” Верґілій звертався до патрона зі словами “нелегка твоя поведінка” й далі: “без тебе розум не замахується ні на що високе”. Відомо, що цей твір Верґілій написав на честь Мецената, і той не в останню чергу тому й урятував поета від неминучої загибелі. Коли ж Верґілій створив славетну “Енеїду”, то в хорі критики лунали неприховані образи на адресу поета. Без сумніву, доля Вергілія та Горація була б трагічною, якби не дружня підтримка й протегування з боку імператора Авґуста та Мецената [10, с. 56].