Меценатство

     Нагадаємо: знамениту колекцію трипільських раритетів  „ПЛАТАР” створили родини Платонових-Тарут. Є широко відомою і регулярно  виставляється колекція І. Диченка. І. Понамарчук відкрив у Києві  приватний музей „Духовні скарби України”. Менш відомою є діяльність черкащанина Ю. Вязьмітінова, та він робить велику справу. Нещодавно бізнесмен повернув країні унікальні твори українського бароко (різьблені царські врата, розп’яття і 6 ікон ХVII–XVIII століть, а також 4 надзвичайно рідкісні картини „Козак Мамай”). Вони пройшли експертизу у музеях та реставраційних центрах і цього року передані Національному художньому музеєві України. За словами істориків, артефакти такого рівня востаннє надходили до них років 20 тому. Репродукції подарованих робіт увійдуть до альбому зі стародавнього мистецтва, який готують у Національному художньому музеї [7, стр. 32].

     Упродовж 30 років київський художник А. Марчук збирав колекцію сучасного живопису та графіки. Нещодавно 77 творів з цієї колекції він подарував своїм землякам – жителям м. Макарова на Київщині. Експозиція робіт 60 українських художників, серед яких і твори самого А. Марчука, розміщена в районному Будинку культури. Художник-меценат постійно поповнює макарівську колекцію. На сьогодні це єдина на Київщині картинна галерея, яка повністю складається з експонатів, переданих власником приватної колекції [38, 39].

     200 книжок із бібліотеки „Дня”  під загальною редакцією головного  редактора газети Л. Івшиної  знайшли свого читача у Хмельницькому.  Підприємець М. Немов подарував цю літературу обласному центру. Вручення книжок відбулося вранці у читальній залі Центральної міської бібліотеки. Книжки “Дня” відправлено до всіх 15 бібліотек Хмельницького. Сам меценат, вручаючи книжки, сказав: „Якщо ми воліємо допомогти бібліотеці, то ми це робимо” [4, стр. 22].

     Власним коштом узявся облаштувати зал старовинної  книги в обласній науковій бібліотеці ім. Тімірязєва голова Вінницької обласної державної адміністрації О. Домбровський. А поштовхом до такого вчинку стало нещодавнє істотне підвищення зарплати державним службовцям високого рангу, котре, як відомо, збурило спокій в українському суспільстві. Отож родина Домбровських вирішила відмовитися від надбавки розміром у 30 тисяч гривень і спрямувати ці кошти на доброчинність .

     Відкриття бібліотеки – подія незвичайна для  нашого часу. Ще й якщо створена вона силами приватного підприємця. І не як продовження бізнесу, а для  душі, заради благополуччя земляків. А. Мелікбегян, власник придорожнього  кафе та магазину в невеликому місті машинобудівників Дружківці (Донецька область), особисто проектував бібліотечне обладнання так, щоб читачам було максимально зручно. Бібліотечне багатство – 12 тисяч книг, зібрані у різних дарувальників. Сам Мелікбегян віддав 1200 книг з домашнього зібрання, 600 книг подарувала бабуся-пенсіонерка. Серед державних установ, які підтримали цю подію – Міністерство культури і туризму України, Парламентська бібліотека, а також Посольство США в Україні. А ще А. Мелікбегян став одним із перших доброчинців, які відгукнулися на пропозицію Ліги українських меценатів встановити премії для переможців уже шостого Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика. Конкурс – найпрестижніший і наймасовіший освітній проект, спрямований на піднесення престижу української мови не тільки серед підростаючого покоління .

     Усі 34 сільські бібліотеки Білозерського  району Харківської області отримуватимуть парламентське видання. Про це подбав народний депутат України В. Демьохін. Передплаті для сільських книгозбірень і поповненню бібліотечних фондів книжками з різноманітної тематики парламентарій сприяє, відколи його було обрано до Верховної Ради від цього району в 2002 році .

     Свого часу Ліга українських меценатів  започаткувала премію, названу іменем людини, яка є взірцем громадянської самовідданості і благодійництва, – українського мецената Євгена Чикаленка. Сьогодні її отримують найбільш шановані – ті, хто не байдужий до долі національної культури, науки, освіти.

     Ректор  Луганського національного педагогічного  університету ім. Т. Шевченка, доктор історичних наук В. Курило пропонує започаткувати в Україні „для відзначення наших, а також іноземних меценатів” державну нагороду – орден Х. Алчевської, вся багатогранна діяльність якої „вплетена в яскравий літопис вітчизняного меценатства” .

     У Кабінеті Міністрів України відбулося  нагородження меценатів всеукраїнського  конкурсу "Я люблю тебе, Україно!", який організували та провели Управління із зв’язків з громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів, Асоціація керівників шкіл України та редакція "Робітничої газети".

     Благодійництво  буде потрібне завжди, адже це не матеріальний, а духовний світ, це світ культури, світ науки, де можна в кожній галузі сприяти  людям, державі, допомагати об’єднуватися  громадянам, знаходити підтримку, - переконана президент Міжнародного благодійного Фонду Святої Марії Ганна Матіко-Бубнова .

     Допомогти Україні творити власне майбутнє, сприяти пошуку найкращої траєкторії розвитку, зробити цей шлях зрозумілим – прагнення Міжнародних, всеукраїнських, регіональних та міських фондів.

     Серед мотивів благодійної діяльності переважають альтруїзм та намагання  створити позитивний імідж компанії в суспільстві. А головними стримувачами корпоративної філантропії є  брак вільних коштів у бізнес-компаній, відсутність стимулюючої фіскальної політики з боку держави і належних умов (переважно правових), а також побоювання щодо потенційного нецільового використання наданої допомоги. Перспективи розвитку корпоративної філантропії пов’язують з поліпшенням загальної економічної ситуації, що призведе до збільшення прибутків компаній, та наявністю відповідної державної політики. Остання, в свою чергу, має відійти від сприйняття благодійної діяльності бізнесу як способу уникнення від податків та приховування прибутків.

     Не  варто применшувати і значення моральних та духовних чинників. Можливо, варто відновити історичну традицію, коли благодійна діяльність була обов’язком підприємців. Потребують активізації і зміни в корпоративній психології бізнесу, утвердження у підприємців відчуття особистої відповідальності, усвідомлення ними того, що бути меценатом – це сучасно й престижно [2].

     Меценатство є важливим чинником підтримки культури, мистецтва, науки і освіти, розвитку творчого, духовного, інтелектуального потенціалу суспільства. Розвиток меценатства і благодійництва в сучасних умовах, за словами Катерини Ющенко, дуже важливий, адже “благодійність – це велика справа великих людей. Я знаю тисячі українців, для яких творити добро, допомагати іншим так само природно, як жити, дихати, працювати” [10].  

     2.2 Сучасний стан благодійності  та меценатства в Україні  

     Вже не перший рік на найвищому державному рівні загальновизнаною є теза про  те, щомеценатство є важливим джерелом недержавної підтримки культурного  розвитку держави,  оскільки, як свідчить світова та вітчизняна практика, державної підтримки в багатьох випадках недостатньо длязбереження та розвитку національного культурного надбання.  Водночас діяльність меценатів можевільно розвиватися тільки тоді, коли на рівні держави та суспільства для неї існують сприятливі умови. 

     У найбільш широкому розумінні під  благодійністю розуміють надання  приватними особами іорганізаціями підтримки і матеріальної допомоги бідним, сиротам, інвалідам та іншим  представникамсоціально уражених груп. Атрибутивною ознакою благодійності є безповоротність та добровільність такої допомоги. Адресатом благодійності виступають люди або суспільні потреби загалом.

     У сучасній українській науці спостерігається  активізація дослідження благодійництва та благодійної діяльності,  прагнення розглядати її в контексті загальноісторичного процесу.  Серед широкого

загалу  праць,  присвячених дослідженню  даної проблеми можна відзначити наукові доробки Ф. Ступака, В. Ковалинського, І. Кравченко, А. Макарова, М. Слабошпицького, О. Ткаченко, О. Доника, М. Дмітрієнко, О. Яся та інших. 

     Ретроспективний аналіз розвитку української нації  свідчить про високий рівень поширення  явища меценатства та блігодійництва у вітчизняному суспільстві.  Благодійництво було моральним обов’язком чи не кожної заможної людини. До нас дійшли важливі свідчення про традиції добротво- рення цілих династій українських меценатів – родин Терещенків, Бродських, Ханенків, Харитоненків, Симиренків, Яхненків та інших. За свідченнями сучасників, наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччя у колишній Російській імперії не було іншого міста, де громадське благодійництво було б так розвинуте, яку Києві.

     Особливими  формами благодійництва є меценатство  та спонсорство. Меценатство являє собою цілеспрямовану діяльність окремих осіб, організацій та груп, метою яких є довготривала валори-зація їхніх імен,  назв та логотипів шляхом фінансової підтримки духовного та культурного життя суспільства. Явище спонсорства можна дефініціювати як добровільну безприбуткову участь фізичних та юридичних осіб у матеріальній підтримці благодійної діяльності з метою популяризації винятковосвого імені (назви) чи торгової марки.

     Благодійність та меценатство є важливою складовою  громадянського суспільства та вагомим  сегментом соціокультурного життя  кожної країни. Так, близько третини соціальних програм у Західній

Європі  та у США здійснюється благодійними організаціями. Загальний обсяг витрат благодійних організацій США склав у 2007 році понад 300 мільярдів доларів [5].

Аналіз  подій у сфері благодійництва в Україні протягом останніх років свідчить про суттєві позитивні кількісно-якісні зміни. Так, наприклад, протягом 2008 року благодійну грошову або матеріальнудопомогу людям або громадським організаціям надали 37% населення, що на 10% більше, ніж у 2006 .

     В українському суспільстві дедалі більше впроваджуються новітні тенденції та засоби здійснення благодійної діяльності.  На зміну старим,  які полягали у самодостатності виділення коштів на благодійні цілі, розвиваються підходи до благодійної діяльності з використанням новітніх практик, механізмів, зростає професійний рівень її реалізації. За останні роки в Україні сформувалися основні типи благодійних організацій,  які у міжнародній практиці утворюють основу сектора організованої філантропії, а саме: приватні, корпоративні та операційні благодійні фонди, фонди громад. Більшість зних пройшли складний етап організаційного розвитку,  під час якого відбувся перехід від хаотичноговпровадження різноманітних ініціатив до конкретизації сфер їхньої діяльності.  Серед пріоритетних

сфер  їх діяльності виокремлюються соціальний захист населення (69%), охорона здоров’я (49%), осві-та і права людини  (відповідно по 48%), розвиток громади та підтримка  громадських ініціатив (47% та 46% відповідно) [7]. 

     Поступово розвивається в Україні приватна благодійність завдяки акціям та кампаніям на зби-рання коштів організаціями громадянського суспільства. Втім, зацікавленість людей громадським життям через загальне зубожіння залишається на низькому рівні.  Приватна благодійність рухаєтьсякількома шляхами. Найбільш відомий – заснування власних благодійних структур представниками заможних верств населення,  головним чином з метою популяризації власного іміджу. Деякі заможні громадяни, навпаки, здійснюють благодійність анонімно. Інший шлях – це благодійність малими пожертвами широких верств населення, яка відбувається на рівні громади і часто є відгуком на кризові ситуації в суспільстві або акції організацій.  Ще один шлях,  який не можна назвати благодійністю в повному сенсі цього слова –  членські внески (28%  організацій існують завдяки членським внескам). Втім,  отримання приватних пожертв є технічно досить складною процедурою через недосконалість процедур отримання коштів в Україні взагалі, відсутність системи чеків, кредитних карток, тощо. 

     Разом з тим, попри значні здобутки у  розвитку вітчизняної благодійності існує низка невирішених проблем як нормативно-правового, так і соціокультурного характеру. Серед таких:

– відсутність  системної держаної підтримки розвитку благодійної діяльності. У вітчизняному за-

конодавстві не закріплено узгодженого переліку цілей та видів благодійної діяльності;

– ускладненість (подвійність) процедури реєстрації благодійних організацій;

– обмеженість  можливості громадян та бізнесу залучатися до благодійної діяльності,  причи-

ною чого є неузгодженість норм законодавства  про оподаткування;

– непослідовність  та складність тлумачення норм вітчизняного законодавства,  відсутність за-

конодавчого регулювання окремих видів і  форм благодійної діяльності;

– обмежений доступ осіб до благодійної допомоги та інформації про її суб’єктів, а суперечливі

положення законодавства про соціальну  рекламу, меценатство та спонсорство не сприяють формуванню в суспільстві культури благодійності і поваги до благодійної діяльності як такої.

З начною мірою впливає на темпи,  характер розвитку благодійної діяльності фінансово-економічна криза. Згідно з результатами опитування  "Благодійність в Україні в умовах кризи", прове-

деного  Українським форумом благодійників  у квітні 2009 року, 57,9 % опитаних суб’єктів благодійності

відчувають  потребу економити, а відтак змушені  чіткіше визначити пріоритети благодійної  діяльності, а 42 % –  знайшли партнерів, що дозволило робити більше з використанням  менших ресурсів. Біль-

шість респондентів зазначили потребу у широкому комплексі підтримки з боку держави: 60,5 % потребують експертної та консультаційної допомоги; 52,6 % –  затвердження змін до законодавства,  що регулює благодійну діяльність; 47% – додаткові освітні програми з питань благодійності; 44,7% – затвердження змін до Податкового Кодексу щодо зменшення податків на благодійну діяльність [10].

     Необхідність  формування ефективної моделі вітчизняної  культурної політики актуалізує потребує розгляду та аналізу зарубіжного досвіду співпраці держави, бізнесу і  "третього сектору" у сфері реалізації