Формування портфеля цінних паперів та управління ним

      1. Очікуваний розмір доходів отримаємо,  перемноживши дохід за кожною оцінкою на відповідне значення ймовірності.

      2. Сума можливого доходу за кожною  оцінкою є очікуваним доходом.

      

      3. Стандартне відхилення (дисперсія)  проекту

      

      де  Е, Е — дохід відповідно запроектований і очікуваний; N — кількість спостережень; / — кількість періодів; Ρ — імовірність. Підставивши в останню формулу числові значення дістаємо

      

      Згідно  із статистикою за нормального розподілу  вірогідно 68 % очікуваних результатів  перебуватимуть у межах відхилення від стандартного значення. У розглядуваному прикладі маємо 68 % певності, що діапазон очікуваного доходу становить 320±127, тобто від 223 до 447 грн.

      Коли  немає впевненості в доходах, для розрахунку очікуваних величин  застосовують метод стандартного відхилення.

      Для порівняння проектів, використовують коефіцієнт варіації. При різних очікуваних доходах проектів за цим коефіцієнтом розраховують абсолютний показник для порівняння співвідношення ризикованості й дохідності, а також визначають доцільність інвестиції. Коефіцієнт варіації

      

      Що  менший отриманий коефіцієнт, то сприятливіше співвідношення ризику та доходу має проект.

      Для розрахованого проекту CV= 127/320 = 0,39, тобто будь-який порівнюваний з розглядуваним проект переважатиме, якщо матиме CF<0,39.

      Оскільки  інвестори мають різноманітні цінні папери, а емітенти реалізують різні проекти, важливо вміти визначити показники ризико-ваності-дохідності окремих активів, а також їх вплив на ризикованість та прибутковість усіх активів.

      За  моделлю оцінки капітальних активів  (ΜΟΚΑ) можна порівняти й визначити залежність між дохідністю окремих акцій і дохідністю РЦП. Ринок приймається за стандартний визначник систематичного (недиверсифікованого) ризику. Якщо доходи від певних акцій змінюються у процентному відношенні вище, ніж у середньому на ринку, то вони ризикованіші за існуючі на ринку. Чутливість акцій до ринку відображає коефіцієнт β, що визначається за формулою

      

      де  Rs, Rm — дохідність відповідно акцій і ринку.

      Цінні папери, що мають β > 1, ризикованіші за існуючі на ринку, а у яких β < 1 — менш ризиковані, ніж на ринку. Цінні папери з низьким показником β напевне матимуть нижчі доходи, ніж з вищим значенням цього показника. Необхідне значення дохідності складається з безпечної ставки та премії за ризик. Премія за ризик складається з ринкового доходу, скорегованого на недиверсифіко-ваний ризик, пов'язаний з конкретним цінним папером. Отже, якщо ринок є стандартом вимірювання ризику, можна встановити залежність між ризиком акції та її необхідною дохідністю, що визначається за формулою

      

      де  і — безпечна ставка; Rm — середня дохідність ринку; j8s — чутливість акції до ринку (або недиверсифікований ризик).

      За  моделлю оцінки капітальних активів  можна розраховувати ціну акції, якщо невідома необхідна ставка доходу.

      Приклад. Середня ринкова дохідність компанії— 12 %; безпечна ставка — 9 %; щорічний приріст дивідендів — 6 %; очікуваний дивіденд майбутнього року — 3 грн, коефіцієнт бета акції β = 1,5. Розрахуємо теперішню ціну акції.

      1. За допомогою ΜΟΚΑ знаходимо необхідну ставку доходу: Кг = 0,09 + (0,12 - 0,09) · 1,5 = 0,135 (чи 13,5 %).

      2. Теперішня ціна акції

      

      Управління  портфелем цінних паперів — це планування, аналіз і регулювання  складу портфеля, його формування і  підтримання для досягнення поставлених  цілей. Для кваліфікованого управління портфелем необхідно керуватися певною портфельною стратегією, яка визначається:

      • типом та цілями портфеля;

      • станом ринку, його насиченістю, динамікою  відсоткової ставки та курсовою вартістю цінних паперів, можливістю реалізації стратегічних завдань через портфелі цінних паперів;

      • чинним законодавством з урахуванням  обмежень та пільг;

      • загальноекономічним станом (наприклад, рівнем інфляції);

      • необхідністю підтримання рівня  ліквідності та мінімізації ризиків;

      • типом стратегії (коротко-, середньо- і довгостроковість).

      Одним з основних заходів зменшення  ризиків при формуванні портфеля та його управлінні є диверсифікація. Диверсифікація — це відповідний  розподіл цінних паперів портфеля задля  досягнення максимального доходу при  мінімальному ризику. Зниження портфельного ризику досягається розподілом капіталу між пакетами цінних паперів різної якості та різних термінів погашення.

      До  суб'єктів РЦП, які формують та регулюють  портфель цінних паперів, належать інститути  спільного інвестування. Інститут спільного  інвестування (ІСІ) — це корпоративний інвестиційний фонд (випускає акції) або пайовий (випускає інвестиційні сертифікати), діяльність якого пов'язана з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання цих коштів у цінні папери інших емітентів, корпоративні права і нерухомість. Інститути спільного інвестування фактично об'єднують ознаки основних суб'єктів РЦП — емітента, інвестора і фінансового посередника. Одне з основних завдань ІСІ полягає в акумуляції капіталу, формуванні портфеля цінних паперів та ефективному управлінні ним, включаючи зменшення ризиків через диверсифікацію.

      Класифікація  ІСІ. Залежно від порядку здійснення діяльності розрізняють такі ІСІ:

      • відкритого типу —коли ІСІ (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати в будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами);

      • інтервального типу — коли ІСІ (або  компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп емітованих цим ІСІ цінних паперів протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік;

      • закритого типу — якщо ІСІ не бере зобов'язання щодо викупу емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) цінних паперів до моменту його реорганізації або ліквідації (можуть бути лише строковими).

      За  терміном існування розрізняють  ІСІ:

      • строкові — створюються на певний строк, встановлений у проспекті  емісії, після завершення якого ліквідуються або реорганізуються (для розв'язання певних завдань, наприклад, у процесі приватизації державного майна);

      • безстрокові — створюються на невизначений термін. Розрізняють також  ІСІ диверсифіковані та недиверсифіковані. Диверсифікованими вважаються ІСІ з такими ознаками: частка

      цінних  паперів одного емітента в активах  не перевищує 10 % загального обсягу їх емісії; не менше 80 % загальної вартості активів становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств  та місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі; сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ (понад 5 % загального обсягу емісій), на момент придбання не повинна перевищувати 40 % вартості чистих активів ІСІ. Інститут спільного інвестування відкритого та інтервального типів можуть бути тільки диверсифікованими.

      Інститути спільного інвестування, які не мають  всіх ознак диверси-фікованого ІСІ, є недиверсифікованими. Якщо недиверсифікований ІСІ закритого типу здійснює виключно приватне розміщення цінних

      паперів власного випуску та активи якого  більш як на 50 % складаються з корпоративних  прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або  в торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом. Учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи.

 

      Література

1. Буренин А. Н. Рынки производных финансовых инструментов, 1996.
2. Губсъкий Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі, 1998.
3. Денисенко М. П. Основи інвестиційної діяльності: Підручник., 2003.
4. Загорсъкий В. С. Ринок цінних паперів, Львів, 1995.
5. Иванов В. М. Финансовый рынок, 1999.
6. Мельник В. А. Ринок цінних паперів, 1998.
7. Мендруп О. Т.,Шевчук І. А. Ринок цінних паперів, 1998.
8. Мозговий О. М. Фондовий ринок.1999.
9. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси, 1993.
10. Пересада А. А. Інвестиційні процеси в Україні, 1998.
11. Пилипенко І. І., Жук О. П. Цінні папери в Україні, 2001.
12. Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестування, 2000.