Інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини

 

У залежний пункт  формули винаходу (корисної моделі) включають суттєві ознаки, що уточнюють сукупність ознак, зазначену в незалежному пункті формули винаходу, зокрема через розвиток чи уточнення окремих ознак цієї сукупності, та потрібні лише в окремих випадках, у конкретних формах виконання винаходу або за особливих умов його використання.

Залежний пункт  формули включає родове поняття, що відображає призначення винаходу зазвичай скорочено порівняно з  тим, що було наведено в незалежному  пункті, і посилання на незалежний пункт і (або) залежний (залежні) пункт (пункти), якого (яких) він стосується.

У залежному  пункті формули, що характеризує один об'єкт, в усіх випадках під поняттям «пристрій за п. 1» розуміють повний зміст першого пункту формули, а  саме: сукупність усіх без винятку ознак, наведених у його обмежувальній та відмітній частинах.

 

Формулу (або  кожний пункт багатоланкової формули) викладають у вигляді одного речення, окремі частини якого відокремлюють  одну від одної комами, а не крапками із комою, бо це сприяє включенню у формулу мінімальної кількості ознак, підкреслює їх єдність і чітко виражає суть винаходу.

Найближчий  аналог серед аналогів визначають зазвичай за одним із двох таких способів:

1) за максимальною  кількістю подібних суттєвих  ознак об'єкта та ознак аналогів;

2) за однією (двома) суттєвою ознакою, яка  значною мірою, порівняно з  іншими, впливає на досягнення  технічного результату, та яку  можна виділити із сукупності  схожих з ознаками аналога.

 

На практиці найчастіше використовують перший із зазначених способів. Так, якщо проектований об'єкт характеризується суттєвими ознаками А, Б, В, Г, Д, Е і під час патентних досліджень виявлено три аналоги І, II, III, кожний з яких характеризується суттєвими ознаками:

I - А, Б, В,  Ж, И, К;

II - А, Б, В,  Г; ІІІ-А,Б,В,Г,Д,Ж,К,М,

то як найближчий аналог вибирають аналог III (спільні  суттєві ознаки — А, Б, В, Г, Д).

Новизну технічного рішення перевіряють через порівняння сукупності ознак об'єкта, який заявляють, із сукупністю ознак найближчого  аналога. При цьому виявляють  подібні ознаки, тобто ідентичні чи еквівалентні одна одній ознаки.

Ідентичними називають  ознаки, що збігаються за функцією, яку  вони виконують, і за формою їх виконання, а еквівалентними - ознаки, що збігаються за функцією, яку вони виконують, і  за результатом, якого досягають, використовуючи заявлений винахід.

Винахід не визнають як такий, що відповідає умові новизни, а, отже, і умові патентоспроможності, якщо в рівні техніки виявлено засіб, якому властиві ознаки, ідентичні  або еквівалентні всім ознакам, що і  в запропонованій заявником формулі винаходу.

 

Винахід має  винахідницький рівень, якщо для фахівця  він не випливає з рівня техніки.

Винахід відповідає винахідницькому рівню, якщо не виявлено рішення, які мають ознаки, що збігаються з відмітними ознаками заявленого винаходу, або якщо такі рішення виявлено, але не підтверджено вплив відмітних ознак заявленого винаходу на зазначений заявником технічний результат.

Умові винахідницького  рівня також відповідають:

індивідуальна сполука, яка підпадає під загальну структурну формулу групи відомих сполук, але її не описано як спеціально одержану чи досягнену, і виявляє при цьому нові невідомі для цієї групи сполук властивості в кількісному та якісному вираженні (селективний винахід);

композиція, яка  складається принаймні з двох відомих інгредієнтів, що забезпечують синергетичний ефект, можливість досягнення якого не випливає з рівня техніки, тобто який виявляє властивості інгредієнтів таким чином, що кількісні показники хоча б однієї з них вищі, ніж показники тієї самої властивості окремого інгредієнта;

способи одержання  нових індивідуальних сполук (класу, групи) із встановленою структурою;

способи одержання  відомих індивідуальних сполук (класу, групи) із встановленою структурою, якщо в їх основу покладено нову для  цього класу чи групи сполук реакцію, або невідомі умови проведення відомої для цього класу чи групи сполук реакції.

Винаходи не визнають як такі, що відповідають умові  винахідницького рівня, якщо в основу їх покладено:

доповнення  відомого засобу будь-якою відомою частиною (частинами), яка (які) додається (додаються) до нього за відомими правилами, для досягнення технічного результату, щодо якого встановлено вплив саме таких доповнень;

заміну будь-якої частини (частин) відомого засобу іншою  відомою частиною (частинами) для досягнення технічного результату, щодо якого встановлено вплив саме такої заміни;

вилучення будь-якого  засобу (елемента, дії) з одночасним вилученням обумовленої його наявністю  функції й досягненням звичайного для такого вилучення технічного результату (спрощення конструкції, зменшення маси, габаритів, матеріаломісткості, підвищення надійності, скорочення тривалості процесу тощо);

збільшення  кількості однотипних елементів  чи дій для посилення технічного результату, який обумовлено наявністю  в засобі саме таких елементів чи дій;

виконання відомого засобу або його частини (частин) з  відомого матеріалу для досягнення технічного результату, який обумовлено відомими властивостями цього матеріалу;

створення засобу, який складається з відомих частин, вибір яких і зв'язок між якими здійснено за відомими правилами й рекомендаціями, і технічний результат, якого при цьому досягають, обумовлений лише відомими властивостями зазначених частин і зв'язків між ними;

використання  відомих речовин, штаму мікроорганізму за новим призначенням, якщо нове призначення обумовлено його відомими властивостями, структурою, виконанням і відомо, що саме такі властивості, структура, виконання потрібні для реалізації зазначеного призначення.

Винахід не визнають як такий, що відповідає умові винахідницького рівня, якщо в його основу покладено заміну кількісної ознаки (ознак), показ такої ознаки у взаємозв'язку або в заміні його виду за умови, що факт впливу кожної з них на зазначений технічний результат відомий і нові значення цих ознак або їх взаємозв'язок можна одержати, виходячи з відомих залежностей, закономірностей.

І, нарешті, якщо розроблюваний об'єкт відповідає умовам новизни й винахідницького  рівня, то перевіряють чи об'єкт промислово придатний, тобто чи можна його використовувати в промисловості, сільському господарстві, медицині чи іншій сфері діяльності.

Отже, якщо об'єкт  новий, має винахідницький рівень і  промислово придатний, то він відповідає умовам патентоспроможності.

 

 

1.6. Ліцензування  та передавання технології

 

Один із засобів розвитку національної економіки будь-якої держави - передача й придбання передових технологій, і передусім, на комерційній основі. Зазвичай технологіями можна обмінюватися і на некомерційній основі (обмін інформацією або її передавання; проведення науково-технічних конференцій, семінарів, відвідування виставок і ярмарків тощо), проте, якщо наявні знання недостатні, ефективно впровадити ці технології у сферу виробництва чи надання послуг навіть висококваліфікованим фахівцям досить важко.

Основні юридичні форми передавання й придбання технології на комерційній основі такі:

передавання права  власності на об'єкти інтелектуальної  власності;

ліцензування, тобто надання власником об'єкта інтелектуальної власності іншій  фізичній або юридичній особі  дозволу на здійснення на певній території (зазвичай на території певної держави) протягом певного часу дій, на які має права власник цього об'єкта;

передавання ноу-хау.

Іншими формами  передавання й придбання технологій на комерційній основі є продаж і  придбання основних фондів; проекти «під ключ»; спільні підприємства; надання інжинірингових послуг; франчайзинг та ін.

Будь-яка форма  обміну технологіями переслідує одну мету: реалізувати або придбати передові технології, щоб підвищити конкурентоспроможність продукції, що виготовляють на основі цих технологій. В умовах держави це дає змогу вітчизняним виробам певною мірою замінити імпортну продукцію, а також задовольнити потреби внутрішнього ринку з подальшим виходом на зовнішній ринок.

Передавання права  власності на об'єкт інтелектуальної власності означає зміну власника цього об'єкта. Після цього сторона (фізична або юридична особа), що передала права на запатентоване технічне рішення, повністю їх втрачає, а сторона, яка стає власником цього рішення, набуває всіх виключних прав, що виникають у зв'язку з видачею охоронного документа на об'єкт інтелектуальної власності.

Юридичний документ, який засвідчує факт передавання  прав, зазвичай називається «актом передачі прав» або «передачею прав»  і підписується представниками обох сторін.

Передавання прав на об'єкти інтелектуальної власності, реалізоване у формі купівлі-продажу  ліцензій, на сьогодні - одна з найпоширеніших форм передавання технологій майже  в будь-якій державі світу.

 

Зазвичай під  ліцензійним договором (ліцензійною угодою) розуміють договір, відповідно до якого надається ліцензія - право на використання об'єкта інтелектуальної власності.

Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар (продавець) і  ліцензіат (покупець).

Предметом ліцензійного договору може бути як запатентоване, так і не запатентоване технічне рішення. Отже, за своєю юридичною формою ліцензії можуть бути патентними й безпатентними. Патентна ліцензія - це ліцензія на використання об'єкта інтелектуальної власності, захищеного охоронним документом (залежно від типу об'єкта патентні ліцензії поділяють на ліцензії на винаходи, на промислові зразки, на знаки для товарів і послуг тощо). Безпатентна ліцензія - це ліцензія на використання науково-технічних рішень, що не мають правової охорони (не патентоспроможні рішення або рішення, термін правової охорони яких закінчився, ноу-хау тощо).

За обсягом  прав, що передаються згідно з ліцензійним  договором, ліцензії поділяють на повні, виключні та невиключні (прості).

Повна ліцензія надає ліцензіату всіх прав на використання об'єкта інтелектуальної власності без обмеження території на весь строк його дії. Але, на відміну від передавання прав власності, якщо надають повну ліцензію, власник об'єкта залишається тим самим.

 

 

Виключна ліцензія надає ліцензіату право на узгоджених умовах і території протягом обумовленого строку використовувати предмет ліценції на монопольних засадах. При цьому ліцензіар не має права використовувати предмет ліцензії на відповідній території, а також надавати ліцензії іншим особам.

Невиключна  ліцензія надає ліцензіату право на узгоджених умовах і території протягом обумовленого строку використовувати предмет ліцензії. При цьому за ліцензіаром зберігається право використовувати предмет ліцензії, а також надавати ліцензії, іншим особам.

У практиці ліцензійної торгівлі трапляються і перехресні ліцензії (крос-ліцензії), згідно з якими обидві сторони обмінюються ліцензіями, особливо в тому разі, якщо власники різних патентів не можуть здійснювати виробничу або комерційну діяльність, не порушуючи прав один одного.

Часто мають  місце і супровідні ліцензії, які  передбачають передавання прав на використання об'єктів інтелектуальної власності  у складі інших комерційних угод, наприклад, на поставку комплектного обладнання, інжиніринг, надання технічної допомоги тощо. У цих випадках предмети ліцензії відіграють допоміжну, супровідну роль, а їх передають У рамках ліцензійних договорів, що є доповненнями до основних угод, або у вигляді окремих розділів контрактів за цими угодами.

 

За передані згідно з ліцензійним договором права на предмет цього договору ліцензіат виплачує ліцензіару певну суму (ліцензійну винагороду).

Ціна (вартість) ліцензії залежить від значної кількості  чинників, але зазвичай вона становить  третину від розміру очікуваного  прибутку ліцензіата.

У ліцензійних договорах використовують дві основні форми платежів: паушальні платежі (внески) і роялті. Паушальний платіж - це одноразовий внесок за придбання ліцензії, який найчастіше сплачують у початковий період дії ліцензійного договору, а роялті — це періодичні відрахування ліцензіата на користь ліцензіара, здійснювані протягом усього терміну дії ліцензії; їх найчастіше встановлюють або у формі визначених відрахувань, або залежно від вартості виробленої за ліцензією продукції (розмір роялті зазвичай становить 15~20 % прибутку, одержаного ліцензіатом завдяки використанню предмета ліцензії).

Вибір форми  платежу залежить від конкретних умов. Так, наприклад, паушальні платежі  часто встановлюють тоді, коли ліцензіар  не впевнений, що предмет ліцензії ефективно використовуватиметься ліцензіатом.

 

Ліцензійний договір  найчастіше містить преамбулу із зазначенням сторін, що уклали договір; тлумачення використовуваних термінів; опис предмета договору; наміри й відповідальності сторін; надані права, зону їх поширення й обмеження; процес передавання предмета договору; обставини й гарантії; вид, суму й валюту платежів; обмін удосконаленнями предмета договору під час дії договору; методи вирішення суперечок й захисту від претензій третіх осіб; умови надання субліцензій; наслідки виконання договору; форс-мажор-ні обставини; процедуру набрання чинності договору, термін його дії й умови розірвання договору сторонами; наслідки закінчення терміну дії договору;- форми сплати податків; мову договору; автентичність текстів і юридичні адреси сторін, що уклали договір.