Організація та управління зовнішньоекономічною діяльністю на ПП «Фармацевтична фабрика« НВО «Ельфа»

 Інші  види ЗЕД, не заборонені прямо та у винятковій формі  законами України.

 Держава  може вводити заборону на здійснення  певних видів зовнішньоекономічної  діяльності, виходячи з національних  інтересів.

 В  Україні заборонені такі види  зовнішньоекономічної діяльності:

 –  експорт з території України  предметів, які є національним, історичним чи культурним надбанням українського народу;

 –  імпорт чи транзит будь-яких  товарів, які можуть зашкодити  здоров’ю чи загрожують життю  населення, тваринному світу чи навколишньому середовищу;

 –  імпорт продукції та послуг, які  пропагують ідеї війни, расової

 дискримінації;      

 –  експорт та імпорт товарів, пов’язаний  з порушенням прав інтелектуальної  власності.

 Тільки  суб’єкти зовнішньоекономічної  діяльності, спеціально уповноважені  державою, можуть здійснювати експорт  та імпорт зброї, боєприпасів, військової  техніки, технологій та послуг, пов'язаних з військовим виробництвом; дорогоцінних металів та сплавів; наркотичних засобів; експорт товарів мистецтва та предметів старовини з музейних фондів України.

Вірно стверджують окремі автори, що зовнішньоекономічна діяльність здійснюється за такими основними напрямами [18, С. 29]: вихід на зовнішній ринок; експортно-імпортні поставки товарів, послуг та капіталів; валютно-фінансові та кредитні операції; створення та участь у діяльності спільних підприємств; міжнародний маркетинг; моніторинг національної економічної політики та економіки світогосподарських зв’язків.

 

1.2. Теоретичні і практичні передумови інтеграції підприємств у світову економіку

 

Реалізація курсу на відкритість економіки, свободу торгівлі стає домінуючою світовою тенденцією, оскільки визначає перед країною ряд потенційних переваг: збільшення обсягу національного доходу у результаті зростання обсягів ресурсів та факторів виробництва, що залучаються до міжнародного обороту; перехід від традиційного товарообміну до більш високих форм співробітництва (науково-технічної кооперації, виробничої інтеграції) і тощо; збільшення ступеня мобільності національних факторів виробництва; прискорення формування у країні ринкової інфраструктури. Усе це може відбуватися завдяки здійсненню відповідної зовнішньоекономічної політики, а також зовнішньоекономічної діяльності [1, с. 15–19; 15, с. 34–40; 25, с. 23–34; 30].

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) є неодмінною складовою економіки будь-якої держави, без якої її функціонування і розвиток може бути ускладненим. Вона являє собою процес реалізації зовнішньоекономічних зв’язків, що включають міжнародну торгівлю, здійснення спільного підприємництва, надання послуг та інші види співробітництва.

Слід відзначити, що розвиток світової економіки може здійснюватися таким чином, що і держава, і тим більше окреме конкретне підприємство, можуть бути незатребуваними і не включаться у світові господарські зв’язки. До недавнього часу більшість підприємств не приділяли уваги організації зовнішньоекономічної діяльності як фактору розвитку, тому що внутрішні ринки були ємними та мали значний потенціал зростання. Однак зміни зовнішнього середовища стають настільки значущими в підприємницькій діяльності, що зараз вже не можна успішно функціонувати без їх урахування. З посиленням глобальної конкуренції підприємства, що функціонували тільки на внутрішньому ринку, стали відчувати тиск з боку іноземних конкурентів та залучатися до суперництва з ними. У той же час у багатьох випадках стає зрозуміло, що рамки державного устрою є занадто вузькими для досягнення цілей бізнесу й використання можливостей розвитку підприємств, які відкриваються. Взаємозалежність країн світу, що зростає, приводить до усвідомлення запровадження глобального підходу щодо розвитку власного бізнесу [4; 39; 73].

Міжнародні економічні відносини являють собою складну багаторівневу систему економічних зв’язків між економіками різних держав, що ґрунтуються на розподілі праці і постійно змінюються під впливом процесів, які відбуваються у світовому співтоваристві: удосконалення міжнародного законодавства, стану ринку капіталів, кредитів, фондового ринку, ринку цінних паперів, коливання курсів валют, корегування розмірів квот; наявності ліцензій і т.д. Національна зовнішньоекономічна політика, виходячи зі стану національної економіки, її стабільності, рівня розвитку, встановлює правила і пріоритети у відносинах з іншими державами в галузі експорту - імпорту товарів, робіт, послуг, капіталу, робочої сили, сприяє формуванню конкурентоспроможного національного виробництва, регулює питання платіжного балансу, курсів валют і т.д. [40, с. 163–174; 78; 82; 97].

Разом з тим не можна не відзначити й об’єктивні передумови включення підприємств, регіонів і держав у світовий розподіл праці. Глобальний характер змін, які відбуваються у світовій економіці, приводить до створення діючих за єдиними правилами ринку капіталів, товарів, послуг, ресурсів і т.д., рух і переміщення яких здійснюється з метою максимізації норми прибутку, проникнення на нові ринки збуту, що надалі також дасть більш високу норму прибутку, ніж на батьківщині, або одержання необхідної маси прибутку в даний час або у перспективі.

Глобалізація як фактор розвитку ЗЕД сьогодні характеризується зближенням і уніфікацією бухгалтерського обліку, податкової політики, політики зайнятості, запровадженням єдиних стандартів і норм щодо параметрів технологічних процесів, експлуатаційних характеристик машин і механізмів, екологічних наслідків упровадження нової техніки і технології, правил безпеки експлуатації вже діючого виробничого апарата і т.д. У певному сенсі можна говорити про системність змін, що здійснюються, хоча до створення системи міжнародного розподілу праці і співробітництва в широкому розумінні у світовій економіці ще дуже далеко.

Більш важливим на сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні вважаються економічні підходи, що можуть зосередити свій вплив на ціні товару або регулюванні обмеження обсягів товарів, які надходять в Україну [27; 55, с. 67–73; 80; 88]. Дані обсяги регулюються ліцензіями, квотами, а також може використовуватися так зване «добровільне» обмеження експорту та інші засоби (рис. 1.31. Вплив на ціну здійснюється за допомогою митних тарифів, метою яких є одержання коштів, регулювання інтенсивності зовнішньоторговельних потоків, а також захист вітчизняних виробників. Ці засоби, незважаючи на загальнодержавний характер впливу, мають сприяти підвищенню ефективності виробничо-господарської діяльності окремих підприємств шляхом завантаження невикористаних потужностей, залучення до роботи кваліфікованих фахівців, посилення діяльності зі створення і виробництва нових конкурентоспроможних видів продукції, технологій, які сприятимуть просуванню товарів на зовнішні ринки і задовольнять потреби вітчизняних споживачів у якісній продукції.

Як свідчать результати досліджень, мита є найважливішим інструментом, що дозволяє державі цілеспрямовано здійснювати і формувати свою зовнішньоекономічну політику, яка є частиною загальної економічної політики України. Мито являє собою непрямий податок з товарів, що переміщуються через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або проходять транзитом. Величина мита включається до ціни товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача. Розміри ставок і види мита в Україні встановлено відповідно до норм Закону України «Про Митний тариф», міжнародних договорів і нормативних актів уряду [64]. У законодавчому акті наведено систематизований перелік ставок мита, якими оплачуються ввезені на митну територію України товари або ті, що вивозяться за межі цієї території, або інші предмети.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ввізні мита стягуються митницями у разі надходження іноземних товарів на внутрішній ринок, а вивізні – це мита, нараховані на товари або інші об’єкти у разі їх вивозу за межі митної території України. Певну гнучкість митам забезпечує спосіб їх нарахування. До найбільш розповсюджених мит, за допомогою яких здійснюються регулювання процесів імпорту, належать спеціальні, антидемпінгові і компенсаційні [27; 74; 96;]. Узагальнення світового досвіду вказує на те, що спеціальні мита встановлюються на більш високому рівні порівняно зі звичайними і використовуються як захист від надмірного імпорту, коли товари ввозяться на умовах, що завдають або можуть завдати шкоди вітчизняним товаровиробникам аналогічних або конкуруючих товарів; дозволяють припиняти недобросовісну конкуренцію і часто є відповідним заходом на введення різних обмежень законних прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з боку окремих держав і їх союзів. Антидемпінгові мита забезпечують захист внутрішнього ринку від ввозу товарів за демпінговими цінами і застосовуються у разі ввозу на митну територію України товарів за ціною, істотно нижчою, ніж їх конкурентна ціна у країні експорту на момент цього експорту; у разі вивозу за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою, ніж ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент їх вивозу, якщо такий вивіз або ввіз завдає або може завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів і загальнодержавних інтересів України. Компенсаційні мита стягуються понад звичайні увізні і застосовуються для зниження конкурентоспроможності імпортних товарів на внутрішньому ринку. В Україні ці мита застосовуються у разі ввозу на митну територію України товарів, при виробництві або експорті яких прямо або опосередковано використовувалася субсидія, якщо такий ввіз завдає або може завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів, або перешкоджає організації або розширенню виробництва подібних товарів в Україні, а також при вивозі за межі митної території України товарів, при виробництві чи експорті яких прямо або опосередковано використовувалася субсидія, або якщо такий вивіз завдає або може завдати шкоди державним інтересам України [27; 60; 61; 64].

Дослідження як світового досвіду, так і практики, що склалася в Україні, дозволяють стверджувати, що цілеспрямоване застосування мита та інших заходів протекціонізму з боку держави може стимулювати розвиток певних галузей економіки, послабляючи конкуренцію з боку іноземних товарів. Однак такий захист може дати і зворотний ефект. Захищаючи виробника за допомогою надмірно високих бар’єрів (митних або інших), держава може позбавити його стимулу до вдосконалення виробництва, зниження витрат. Це може призвести до консервації і технічної відсталості. Посилення протекціонізму негативно позначається, у першу чергу, на розвитку виробництв, які базуються на імпортних технологіях, сировині, напівфабрикатах, комплектних виробах. Підвищення мит стає у результаті вигідним для незначної кількості виробників, які стаючи свого роду монополістами, встановлюють завищені ціни на продукцію далеко не світової якості [69; 78; 82; 97].

Аналіз структури митного тарифу України (рис. 1.2) свідчить про те, що найбільш поширеною є адвалерні ставки. Митні ставки переважно встановлюються залежно від існування і рівня товарів-аналогів, що виробляються в Україні. Для товарів, що не виробляються в Україні, застосовуються низькі, або нульові ставки, а до товарів, виробництво яких поширене та достатньо налагоджене – високі ставки [36, с. 119–131; 53; 96].

Специфічні та комбіновані ставки ввізного мита застосовуються на обмежену товарну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності та підакцизні товари. Як правило, за цими ставками сплачується більше мито, ніж за адвалерними. Застосування специфічних та комбінованих ставок є виправданим для товарів, стосовно яких ймовірні заниження митної вартості або ввезення продукції низької якості.

Слід підкреслити, що важливим методом державного впливу на зовнішньоекономічні відносини є комплекс адміністративних, або нетарифних методів, які на думку фахівців можна віднести до методів безпосереднього управлінського впливу [1, с. 94–98; 25, с. 115–124; 30; 41]. Нетарифні методи регулювання – це встановлені в законодавчому порядку обмежувально-заборонні заходи, які перешкоджають проникненню імпортних товарів на внутрішній ринок України з метою захисту інтересів вітчизняних виробників та споживачів. Тобто вони є ефективним засобом обмеження та захисту. До основних економічних нетарифних обмежень належать: особливі види мита, різні податки і збори, імпорті депозити, заходи валютного регулювання або паратарифні. Технічні нетарифні обмеження базуються на контролі за якістю або безпекою характеристик товару.

До методів нетарифного регулювання, запроваджених в Україні, належить також реєстрація зовнішньоекономічних договорів, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій, одержання дозволів державних органів на виконання зовнішньоекономічної діяльності тощо [97;]. Так, у ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [63] визначено підстави та види ліцензування і квотування експортно-імпортних операцій. В Україні запроваджені та є чинними такі види експортно-імпортних ліцензій: генеральна; разова (індивідуальна); відкрита (індивідуальна); антидемпінгова (індивідуальна); компенсаційна (індивідуальна); спеціальна (індивідуальна) [96;].

Сучасна практика регулювання зовнішньоекономічних зв’язків, крім захисного, має і наступальний арсенал – заходи щодо розширення національного експорту, які здійснюються за допомогою широкого спектра засобів з прямого субсидування сільськогосподарських товарів, стимулювання виробництва, дослідно-конструкторських розробок, з надання різних послуг експортерам, виділення субсидій як за рахунок бюджетних, так і коштів державних фондів, податкових і страхових пільг, надання кредитів і державних гарантій по них. При цьому необхідно відзначити, що саме в цей бік зміщується центр ваги в зовнішньоекономічній політиці різних держав. Особлива увага приділяється заходам з підтримки експорту готової продукції, що покликано посилити позиції країни на світовому ринку в довгостроковій перспективі. Одним із варіантів такого напряму може стати активне проникнення і закріплення на ринках країн, що розвиваються, де можна забезпечити досить високий рівень конкурентоспроможності і якості цілого ряду виробів при здійсненні адекватної цінової політики вітчизняними товаровиробниками [28; 44, с. 134–145; 49, с. 87–99; 53].

Узагальнюючи практику, яка склалася, можна зробити висновок про те, що наявність такої кількості функціональних інструментів сприяє більш повній реалізації фіскальної і регулюючої функцій податків, причому стимулююча і стримуюча підфункції регулюючої функції податків із застосуванням мит набувають особливої конкретності і цільової спрямованості. Що стосується фіскального призначення мит, то вони забезпечують 3-4% доходної частини державного бюджету. Разом з тим слід відзначити неадекватність прийнятих митним регулюванням засобів результатам здійснення митної політики; так, зі зростанням митних ставок, як адвалерних, так і специфічних, обсяги їх надходжень у державний бюджет знижуються, зростають обсяги контрабандного переміщення товарів через кордон і загальної тінізації зовнішньоекономічної діяльності; умови конкуренції всередині країни порушуються, що призводить до розвитку застійних явищ у виробництві товарів, які потраплять під регулювання імпорту, а це негативно впливає на економіку держави в цілому.

Як свідчать дослідження світової практики, розвиток міжнародних економічних відносин пов’язується з лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності, послідовним зниженням мит, встановленням їх на досить низькому рівні (близько 3 - 4%)ё. Висновки про доцільність зниження податкового тиску на експортовані товари робить більшість сучасних зарубіжних теоретиків. Вони виходять з того, що матеріальні вигоди від послідовного застосування принципу вільної торгівлі вище, ніж втрати національної економіки від надходження конкурентоспроможних товарів із-за кордону. Досвід застосування протекціоністських засобів у Латинській Америці з 1960 – 1970 рр. показав, що в певних умовах здійснюється блокування доступу до новітніх технологій. Це негативно позначається на ринку досконалої конкуренції (з наявністю великої кількості виробників і споживачів) і спричиняє недосконалу конкуренцію – за наявності однієї або декількох монополій. Вільна торгівля є сприятливою і в умовах монопольного виробництва, коли виробник одержує надприбуток, а імпорт товарів змушує його «поділитися» надприбутком, активізувати діяльність з підвищення конкурентоспроможності продукції, зниження витрат, просування товару і т.д.