Каспійське питання у зовнішній політиці Ірану

     У статті 14 Персії надавалось право н  риболовну діяльність, якої вона не мала за царської Росії[23].

     Також договір регулював режим судно  плавання на Каспійському морі. Так  за статтею 11 Персія отримувала право  на військовий флот. А також встановлювався режим вільного судноплавства: “Обидві Високі Домовляючись сторони згодні, що з моменту підписання даного договору, вони будуть у рівній мірі користуватися правом вільного судно плавання Каспійським морем під своїм прапором [24]”.

     В договорі також підіймається актуальна  в той час і не менш важлива  й сьогодні проблема безпеки в  Каспійському морі. Це питання врегульовується  в 6 та 7 статтях. Так в статті 6 Росії  надається право на введення військ на територію Ірану, якщо територія  останнього буде використовуватись  третьою стороною як база для порушення  кордонів або військового виступу  проти Радянської Росії[25]. Стаття 7 розвиває ідею про виключне право користування Каспійським морем Ірану та Росії та не допуск у акваторію третіх країн. Зокрема в статті 7 наголошується: “Якщо в складі  екіпажі суден перського флоту виявляться громадяни третіх країн, які використовують своє перебування у перському флоті в недружніх по відношенню до Росії цілях, Російський Радянський Уряд буде мати право вимагати від Уряду Персії Усунення вказаних шкідливих елементів [26]”.

     Договір Про торгівлю та мореплавання 1940 року розвинув положення, які були затвердженні в 1921 році. У всіх наступних домовленостях  підкреслювалося, що тільки кораблі, що належать прибережним країнам, мають  право плавати на території Каспію, а іноземний екіпаж який знаходиться  в складі суден має обмежити свою діяльність умовами рамками, визначені  контрактом. Новим у договорі було те, що передбачалось створення прибережної 10-мильної полоси, яка називалась риболовною зоною. Це положення ставить під сумнів позицію тих науковців, які вважають, що за ірано-радянською договірною практикою 30-40 років двадцятого сторіччя статус Каспійського моря визначався, як кондомініум тобто зоною спільного користування[27].

     Отже, проаналізувавши історію відносин прибережних держав Каспійського моря стосовно режиму володіння останнім можна виділити деякі фактори, які  сформували позицію сучасної Ісламської Республіки Іран у багатосторонніх  переговорах стосовно встановлення режиму Каспійського моря

     По-перше, як вище було зазначено, довгий час, майже 1000 років Персія, держава попередник сучасного Ірану, володіла одноосібно Каспійським морем. Проте з плином часу Персія почала втрачати свої позиції  у Каспії. Починаючи з 18 сторіччя Російська імперія поступово  витісняє персів з регіону. Експансія  Росії закінчується у 1828 році підписанням  дискримінаційного договору, за яким Каспій проголошувався російським морем, а Персія лишалася права на користування водоймою. Отже, російське вторгнення до регіону в 18-19 століттях склало історичне підґрунтя для пропаганди серед іранського населення ідеї, що Каспійське море історично належить іранцям. Ця ідея знаходить підтримку  в народу, а як наслідок породжує вимогу від населення у уряду  про непоступливість Ірану у  Каспійському морі. Тому, на думку автора, історичне минуле створило ідеологічну  основу для претензій Ісламської Республіки в регіоні, а як наслідок фактор історичного минулого, історичної несправедливості по Каспійському морю відіграє важливу роль у формуванні позиції іранської сторони.

     По-друге, виходячи з положень договорів 1921 року та 1940 року можна виокремити деякі  положення та принципи, які зберігаються і по сьогодні. Так в цих договорах, Каспійське море було визнано закритим від не прибережних держав. Цей  принцип зберігається і зараз, в  п’ятисторонніх переговорах, за згодою всіх прикаспійських держав, не мають права брати інші не прибережні країни. Крім того статус “замкненості” моря підтверджується і останніми подіями – на останньому саміті прикаспійських держав, було затверджено про неможливість появи в регіоні флоту інших не каспійських держав. Та принцип “замкненості” Каспійського моря від не прибережних держав є єдиним спадком від положень радянсько-іранських договорів. Тексти домовленостей не урегульовували прикордонного питання. В положеннях відсутня інформація про розділення вод Каспію. Хоча в договорі і зазначалося про 10-мильну риболовну зону для кожної з країн. Радянський Союз порушував її в односторонньому порядку видобувавши нафту за межею своїх 10 миль. Тобто відсутність всеосяжності, вибірковість та розпливчастість положень договорів 1921 та 1940 років створює ситуацію, коли формально правовий режим Каспію існує, але по-суті цей режим нічого не вирішує. Так ситуація вигідна для іранського уряду і реалізацій своїх цілей, адже старий режим не діє, а нового не прийнято і розробка ресурсів Каспію гальмується. Причини такої позиції Ірану розглянемо нижче.

3. Внутрішньополітичний фактор у формуванні каспійської політики Ірану

     Позиція Іранської республіки є результатом  не лише історичного минулого країни. Сучасна точка зору іранських  дипломатів у переговорному процесі  щодо встановленню нового режиму Каспійського моря формується ще рядом не історичних факторів.

     По-перше, позиція Ісламської республіки має  серйозну підтримку у суспільстві. Так більшість іранського населення  називають Каспійське море давнім перським етнонімом – Мазандаринське море[28]. Це є не випадково,  адже цей прошарок людей є впевненим, що Каспій є іранським в принципі, а всі інші країни є загарбниками та ворогами іранського народу. Тому іранський уряд має рішуче протистояти зазіханням на суверенну частину Ірану і рішуче відстоювати щонайменш 20 відсотків Каспійського моря.

     По-друге, офіційна позиція Ірану закріплена на законодавчому рівні. Так, за рішенням іранської Ради національної безпеки  від 1998, до укладення нового договору по режиму Каспійського моря, єдиними  легітимними договорами є документи 1921 та 1940 років і ніхто не має  право на розвідку чи видобуток вуглеводнів  в суверенній 20-тт відсотковій зоні Ірану[29]. Отже, фактично уряд Ірану в односторонньому порядку утвердив за собою 20% Каспію і більше того, уряд готовий до будь-яких дій щодо відстоювання своїх територій, про що свідчить збройний інцидент з Азербайджаном.

     По-третє, існує важливий географічний фактор формування позиції Ірану. Так за секторальним поділом Каспію на рівні  частини по 20% Іран отримує родовища, які мають розвідані запаси у 1,94 млрд тонн нафти. При цьому при  розподілі моря за серединною лінією Іран отримує приблизно 13,4% акваторії  моря. В такій ситуації на цій  території залишається лише 0,5 млрд тонн розвіданої нафти[30]. Тобто в залежності від способу поділу Каспійського моря іранський нафтовий наділ може змінюватись в 4 рази. Для порівняння розміри нафтових родовищ Казахстану(країни з найбільшою береговою лінією у Каспії), за тим самим принципом може отримати від 4,5 млрд тонн до 2,84 млрд тонн нафти. Крім того в іранській акваторії дно Каспію сягає в деяких місцях більше 1000 м, що за сучасних технологій робить не рентабельним видобуток нафти на таких глибинах. Отже, зважаючі на географічні особливості іранської акваторії, Ірану є невигідним чисто з корисної точки зору поділ Каспію способом серединної лінії, що є ще одним стовпом іранської позиції.

     Для остаточного розуміння факторів розуміння сучасної позиції Ірану  по Каспійському морю потрібно розглянути геополітичний аспект проблеми. Іран на відміну від більшості країн  каспійського регіону і так володіє  величезними запасами нафти і  газу на сході і півдні країни. Ці родовища вже розроблені і мають  потрібну інфраструктуру для отримання  прибутків[31]. То ж можна зробити висновок, що не поділ ресурсів є основною іранською проблемою у каспійському регіоні. Основною проблемою,  якою стурбований Іран є проблема безпеки на Каспійському морі. Економічне ж питання не є визначальним у позиції Ірану. Ресурси вуглеводнів Каспійського моря розглядаються Іраном, як резервні. Саме тому уряд Ісламської республіки не веде видобутку у своїй акваторії, натомість закуповуючи необхідну кількість вуглеводнів для півночі країни у Туркменістану[32].

     Отже, позиція Ісламської Республіки Іран по встановленню нового режиму Каспійського моря, зважаючи на велику кількість  формуючих факторів, має під собою  ґрунтовну базу. Всі вище названі  фактори зараз формують іранську позицію у переговорному процесі, а також цілі і мету, які ставить  перед собою Іран у вирішенні  своїх задач у Каспійському морі. Зважаючи на обставини Іран сформував  свою особливу позицію по Каспійському морю. Саме точку зору, сформовану вище названими факторами Іран відстоював протягом 20 років переговорного  процесу з невеликими змінами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Еволюція позиції  Ірану у вирішенні  Каспійського питання

2.1 Статус “кондомініуму” Каспійського моря у зовнішній політиці

Ірана в 90-ті роки ХХ ст

     З розпадом радянського союзу і  появою трьох нових гравців у  каспійському регіоні: Туркменістан, Казахстан, Азербайджан, - постало питання про  укладення нової угоди, конвенції  по Каспійському морю, адже було зрозуміло, що ірано-радянські договори вже  не відповідали новоутвореній системі  міждержавних відносин в регіоні. Договори, які були укладені в 1940 та 1921 роках, по-перше, визнавали Каспійське море Російсько-Іранським, а з 1991 року воно вже таким не було, по-друге, договори ніяк не розмежовували дно моря,  а як наслідок і головний предмет  суперечностей на морі – надра  багаті на вуглеводні. Отже, після розпаду  Радянської держави стало зрозуміло, що відносини в каспійському регіоні  вимагають серйозного перегляду. З  такими реаліями зіткнулись Росія Та Іран – держави, які впродовж довгого  часу були монопольними користувачами  ресурсів Каспійського моря. То ж, формально  з 1991, а фактично з 1992 року на міжнародній  арені з’являється нова проблема відсутності делімітації та режиму користування Каспійським морем.

     Розглядаючи проблему визначення статусу Каспійського моря в зовнішній політиці Ірану, потрібно виділити хронологічні періоди  становлення позиції Ісламської Республіки та розвиток вирішення проблеми статусу Каспійського моря в цілому. Встановимо хронологічний поділ  в рамках загальнокаспійських процесів:

• Перший період триває з 1992 по 1994. Цей період характеризується початком вивчення проблеми. Обговоренням проблеми на двосторонній та багатосторонній основі.
• Другий період – 1995-1998 роки – характеризується остаточним визначенням сторін, щодо своїх позицій з приводу Каспійського моря
• Третій етап – 1999–2003 – кардинальна зміна позиції Російської Федерації по каспійському питанні. Укладання перших новітніх делімітацій них договорів.
• Четвертий етап: з 2003 – по сьогодні. Характеризується появами нових форм багатостороннього діалогу, зокрема поява практики п’ятисторонніх зустрічей на рівні голів держав[33].

     Для Республіки Іран в цьому поділі є  одна ключова дата – 2003 рік, який ділить позицію по каспійському морю на “до” і “після”. Отже першим хронологічним відрізком для Ірану буде 1992 – 2003 роки.

     В 1992 – 1994 роках прикаспійські країни, а також інші зацікавлені сторони, зокрема, США, Туреччина, Китай, країни Західної Європи, зрозуміли, що Каспійське море у перспективі може стати  одним з головних джерел енергоносіїв. Так, за деякими оцінками складова надр Каспійського моря у світовому нафтогазовому  балансі складає 3%, а в перспективі  може зрости до 6-10%[34]. Тому до регіону стали уважно придивлятися, вивчати питання, пов’язані з історичними, політичними, географічними, економічними та юридичними аспектами оцінок своїх і чужих можливостей у регіоні. То ж ключовим питанням, яке б розв’язувало більшості руки, стало визначення статусу Каспію. При цьому, кожна з країн регіону звичайно виходила з власних інтересів. Прикаспійські країни почали поперемінно висувати свої плани вирішення проблеми. Ці спроби мали на меті захопити ініціативу у встановленні нового режиму на Каспійському морі, а як наслідок забезпечити більш вигідне просування власних національних інтересів.

     Першою  країною, що проявила активність в регіоні, булу Ісламська Республіка Іран. З  метою налагодження процесу колективного вивчення Каспію Іран в 1992  висунув ідею заснування Організації з співробітництва на Каспійському морі[35]. В цей же час Російська Федерація мовчки спостерігала за розвитком подій в регіоні, а новоутворенні держави каспійського регіону висували свої пропозиції у декларативній формі. Проте ця пропозиція не зустріла підтримки з боку інших держав, зокрема Казахстану та Туркменістану.

        Іран впродовж 1992  надалі робив спроби  впровадити в життя свої інші ініціативи. Так  з вересня по жовтень 1992 року в  Тегерані була скликана спеціальна конференція, темою якої було створення міжнародної  організації з врегулювання проблем  Каспійського моря. На Тегеранській конференції  було вперше порушено питання  про  правовий статус Каспійського моря. На цій же конференції прикаспійські  держави висловили згоду на створення  шести спеціалізованих міжурядових  комітетів, проте жоден з них, окрім комітету з використання та охорони біоресурсів[36].

     В серпні 1993 року в Іранському місті  Решті відбулась міжурядова конференція  з використання та охорони біоресурсів  Каспійського моря[37]. На цій конференції відбулося вперше пряме зіткнення інтересів по питанню визначення Каспію та утворення неформального російсько-іранського блоку інтересів. Так пропозиція Азербайджану про необхідність визначення статусу Каспійського моря в статусі “прикордонного озера”, була заперечена делегаціями Ірану та Росії, які ухилялись від визначення статусу Каспію, наполягаючи, що Каспійське море є особливою водоймою. Абсолютну байдужість з цього питання проявив Туркменістан, який не був готовий до висловлення своєї позиції по Каспію. З розумінням до пропозиції Азербайджану поставився Казахстан, який мав схожі погляди на майбутнє Каспію. Зрештою конференція у Решті закінчилась нічим, поклавши таку традицію для більшості конференцій та зустрічей прикаспійських держав  у майбутньому.