Каспійське питання у зовнішній політиці Ірану

     Отже, до саміту в Баку уряд Ірану мав  усвідомити такі реалії:

• Відсутність правового статусу Каспійського моря несе загрозу безпеці Ісламській Республіці Іран
• Непоступливість позиції іранського уряду по врегулюванні Каспійського питання, на фоні активізації діалогу інших прикаспійських держав, загрожувала Ірану опинитися в остаточній економічній та політичній блокаді

     То ж зваживши на цю ситуацію Іран пішов на зміну поглядів по врегулюванню каспійського питання. Так заступник Міністра закордонних справ Ірану Мохаммад Ахундзаде заявив, що новим моментом в іранські позиції стане відмова від вимоги поділу моря на відсоткові частини[53]. Дійсно на саміті в Баку можна було прослідкувати зміну позиції Ірану.

     Зустріч в Баку була однією з найконструктивніших  за останні роки. Голови держав підписали Угоду про співробітництво у сфері безпеки на Каспійському морі, а також розширену спільну заяву за підсумками саміту[54].

     Перший  документ є закріпленням декларації, схваленою каспійської п'ятіркою 16 жовтня 2007 під час Другого Каспійського саміту в Тегерані. Найважливішим підсумком переговорів стало принципове рішення, що Каспійське море оголошується “морем миру”, і всі “питання на морі будуть вирішуватися прикаспійськими державами мирними засобами”. Крім того, в декларації було прописано, що збройні сили сторін не спрямовані на інші прикаспійські країни. Також каспійська п'ятірка взяла на себе зобов'язання “ні за яких умов не надавати свою територію для здійснення агресії або вчинення іншої військового дії проти будь-якої зі сторін”.

     Фактично  на саміті не обговорювалося найважливішого питання – делімітації водної акваторії  Каспійського моря[55]. Проте і в цьому питанні був помітне прогрес та окреслення деяких перспектив. Так президент Російської Федерації Д. Мєдвєдєв заявив. Що в наступні три місяці після конференції буде узгоджено питання про межі національної лінії в Каспійському морі, яка буде складати 24-25 миль[56]. Не менш важливим стало і те, що іранська сторона проявила свою готовність до ведення діалогу. М. Ахмадінеджад запропонував в наступному 2011 році завершити розробку Конвенції про правовий статус Каспійського моря[57]. Тим самим іранська сторона проявила офіційну готовність відійти від своєї позиції і вести конструктивний діалог по визначенню статусу Каспійського моря з іншими прикаспійськими державами. Тобто Іран нарешті погодився піти на поступки і домовитись.

     Отже, протягом двохтисячних років, позиція  Ісламської республіки Іран пройшла  еволюційний шлях змін, який був  зумовлений перш за все змінами в  навколишньому політичному середовищі. Не можна сказати, що протягом всього цього часу іранська позиція відповідала  часу й була прагматичною. Так якщо уряд Російської Федерації почав  домовлятись ще з кінця 90-их, отримавши  як наслідок делімітаційні договори з Азербайджаном та Казахстаном, то іранський уряд тільки нещодавно  заявив про відходження від принципу секторального поділу, тим самим  затвердивши свою готовність до конструктивного  діалогу. Отже, зважаючи на останні  події та заяви голів прикаспійських держав, можна сказати про появу  ймовірності укладення Конвенції  в майбутньому. Багато в чому шанси  на появу нової угоди по Каспійському морю залежать від Ірану і його нової позиції в цьому питанні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3. Перспективи укладення  п’ятисторонньої угоди по Каспійському моря в майбутньому

     Після закінчення саміту в баку здавалося, що питання укладення Конвенції  по правовому статусу Каспійського моря вийшло із глухого кута на фінішну  пряму. Навіть сам президент Ісламської Республіки Іран Махмуд Ахмадінеджад заявив про бажання завершити  розробку Конвенції по правовому  статусу до 2011 року[58]. Всі держави прикаспійського регіону активно декларували своє бажання і готовність до укладення документу по Каспійському морю. До цієї події країн-учасниць сучасна ситуація, що склалася навколо Каспійського моря:

• Перспективність каспійського регіону, як нового енергоджерела через свої запаси вуглеводнів.
• Нестабільність в основних регіонах нафтовидобутку, перш за все арабські країни
• Загроза проникнення країн Заходу у регіон(це більш за все турбує Росію та Іран)
• Прокладення невигідних для деяких країн нових газо та нафто проводів(NABUCCO). Це перш за все турбує Росію, проти енергетичних позицій якої спрямован цей проект і Іран, який у цей проект не допустили[59].

     Тож ситуація яка склалася навколо Каспійського моря вимагає від країн п’ятірки укладення правового договору який би на юридичному рівні закріпив би права країн та окреслив би рамки розвитку регіону в цілому. На останньому саміті в баку сторони заявили про готовність йти на поступки заради спільного блага регіону. Проте суперечності та конфліктні ситуації, які панували у регіоні протягом майже 20 років, кидають велику тінь на перспективність укладення в близькому майбутньому Конвенції про правовий статус Каспійського моря, хоча й не виключено що сторони все ж таки знайдуть консенсус й укладуть договір, який би задовольняв усі сторони. Далеко не останню роль у тому, чи буде укладений договір чи ні грає позиція Ірану, яка була гальмуючою всі ці роки переговорного процесу.

     Отже, головним питанням після бакинського  саміту залишається наскільки щирими були заяви голів держав і чи вони відповідають справжнім цілям країн  на Каспійському морі? Саме від цього  питання, на думку автора, й залежить ступінь перспективності укладення  п’ятисторонньої угоди.

     Як  вже зазначалося до початку та під час саміту в Баку представники іранської республіки декларували  готовність відійти від своєї  позиції задля укладення спільної угоди по Каспійському морю, тобто  готовність йти на компроміс і  домовлятися. Позиція Ірану у  переговорах є важливою, адже саме позиція іранських урядовців  заважала довгий час укласти Конвенцію  і саме позиція Ірану буде ключовою у можливості укладення документу  у майбутньому.

     Проте не можна сказати зі впевненістю, що іранські урядовці не кривили душею  на саміті і вони готові йти на компроміс. Приведемо дані, що надходили в  наступні місяці після саміту в Баку, для більш детального аналізу:

• Через тиждень після саміту заступник Міністерства закордонних справ Ірану Мохаммад Ахунзаде у Тегерані заявив, що Іран не визнає сепаратних договорів Росії, Казахстану та Азербайджану по розділенню Північного Каспійського моря[60].
• Також в інтерв’ю за три дні до саміту в Баку на Тегранському телебаченні Ахунзаде заявив, відповідаючи на питання про двадцятивідсоткову долю Ірану на Каспії,: “Наша ціль є більша за цей сектор[61]”.

     На  противагу цим заявам можна привести січневі коментарі все того ж  Ахунзаде під час дводенного візиту Москву у січні 2011 року про бажання Ірану розробити Конвенцію по правовому статусу Каспійського моря до кінця березня 2012 року[62]. Цікаву заяву зробив заступник Міністра закордонних справ Ірану з приводу ролі Ірану і Росії в переговорах: “Іран та Росія грають ефективну роль на Каспії[63]”. То ж, аналізуючи заяви заступника Міністра закордонних справ Ірану, який також є й радником президента по Каспійському питанню, не можна прийти до висновку, щодо позиції, яку зайняв Іран після саміту в Баку. Не є зрозумілим чого прагне іранська сторона у переговорах. Іранські дипломати тільки заявляють про готовність до укладення Конвенції у певні хронологічні рамки, ніяк не оголошуючи, на яких умовах Іран підпише угоду. Одночасно з заявами про прагнення до укладення договору, іранські урядовці роблять заяви, які ставлять під сумнів готовність Ірану йти на компроміс.

     Зважаючи  на не окреслену сучасну позицію  Ірану складається враженя,  що заяви про готовність Ірану підписати  Конвенцію є всього лише політичною грою для отримання гарантій безпеки  для себе на Каспійському морі. Угодою про співробітництво у сфері  безпеки Іран підстрахував себе від  потенційного нападу з бак сил  НАТО. То ж не виключено, що Іран отримавши  гарантії безпеки повернеться до своєї базової позиції.

     Зважаючи  на те, що на саміті в Баку Каспійське море проголосили “морем миру”, ряд даних свідчить про інше. Регіон активно озброюється й кожна за країн прикаспійського регіону закуповує нові види зброї.

     Російська Федерація є лідером зі ступеня  озброєння у Каспійському морі[64]. Російський каспійський флот значно посилився через передислокування деяких частин флоту з Севастополя до Махачкали, Астрахані й Каспійська[65]. Не потрібно й здогадуватись, що росіяни використовують силовий фактор для укладення двосторонніх угод на більш вигідних для себе умовах.

     Не  останню роль у посиленні російської військовою присутності в Каспії відіграє загроза появи сил НАТО. Російські побоювання мають під  собою серйозну основу у вигляді  Азербайджану. Уряд країни також активно  озброюється. В Баку розташована  друга після астраханської повноцінна база військово-морських сил на Каспійському морі[66]. Крім того Азербайджан готовий при першій нагоді запросити підтримку сил НАТО, що яскраво продемонстрував конфлікт з Іраном 2001 та проект “Каспійські стражі”, запропонований американськими військовими у 2005 для охорони нафтопроводу “Баку-Тбілісі-Джейхан”[67].

     З огляду на нарощування озброєнь Азербайджаном  виникає загроза для розгортання  нового ірано-азербайджанського конфлікту. Адже Іран є другоє за військовим потенціалом  країною в регіоні з 300 тисячами призовників у армії та ще 350 тисячами у резерві. Потенціалу до конфлікту  додає ще й родовище Алов-Шарк-Араз права на яке заявили як Азербайджан так і Іран.

     Навіть  бідний Туркменістан почав потрохи  озброюватись, закупивши у України  десять моторних кораблів і збільшивши військово-морскі сили до трьох тисяч.

     То  ж, на лице факт мілітаризації регіону  всупереч мирному статусу Каспійського моря. Зважаючи, що біля регіону присутні ряд “гарячих точок”: Нагорний Карабах, Чечня, Ірак, Афганістан, - потенційна вірогідність збройного конфлікту в регіоні різко зростає. То ж можна сказати, що прикаспійський регіон активно озброюється, при чому всі без виключення прикаспійські країни нарощують флот на Каспії. Всі ці обставини не збільшують шансів на укладення в найближчому майбутньому Конвенції по статусу Каспію, особливо зважаючи на те, що Росія наполягає на вільне судноплавство на Каспійському морі. При цьому росіяни не розмежовують військовий та торговий флоти і не ясно які права вони будуть мати на Каспійському морі. Російським дипломатам буде дуже важко переконати інші сторони у впроваджені цього принципу, адже Росія має без сумнівне лідерство серед каспійських країн у торговому і військовому флотах. Зрозуміло, що положення про вільне судноплавство Росія використовує лише з метою закріплення своє економічної гегемонії в регіоні.

     Іншим яблуком розбрату, яке суттєво  зменшує шанси на укладення Конвенції  є проект Європейського Союзу  Nabucco[68]. Для Росії це є вкрай не вигідний проект, адже він може пустити туркменський газ в обхід Росії, що звісно не влаштовує уряд країни. Окрім Росії незадоволеною стороною також виступає й Іран, якому в серпні 2010 року відмовили в участі в проекті[69]. Відмова скоріш за все спровокована американськими економічними санкціями. Незадоволення проектом Набукко може призвести до того, що Іран та Росія будуть використовувати переговори по Каспійському морю для протидії не бажаному для них газопроводу. Не випадково, як вже зазначалось,  у Москві Ахунзаде наголошував на важливості Росії та Ірану у переговорах. Така заява може стати завуальованим натяком на спільні дії Ірану та Росії проти проекту Набукко зокрема, і по проблемі Каспійського питання вцілому.

     Отже, проаналізувавши останні події  в каспійському морі можна сказати  що через ряд факторів:

• Невизначеність та двоякість позиції Ірану;
• Мілітаризації регіону;
• Втрати позиції Росії та Ірану в енергетичній політиці в регіоні;

Не можна  казати, що переговори з підписання Конвенції по правовому статусу  Каспійського моря в найближчому  часі закінчаться підписанням документу. Навіть незважаючи на підвищену активність переговорного процесу в регіоні, яка спостерігається в останні  роки. Каспійський регіон все ще залишається потенційно конфліктною  зоною. Не останню роль в цьому  відіграє й Іран, який останні роки взагалі  є потенційною країною-джерелом конфліктних ситуацій в світі. 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

     Отже,  Ісламська Республіка Іран є ключовою країною в переговорному процесі  по Конвенції по правовому статусу  Каспійського моря. Саме від позиції  Іранської республіки залежить перспективність  укладення в майбутньому угоди  по Каспійському морю.

     В ході написання курсової роботи було:

• Прослідковано історичні фактори формування сучасної іранської позиції в переговорному процесі.
• Визначено внутрішньополітичні фактори формування іранської позиції
• Досліджено історію зміни іранської позиції протягом періоду починаючи від розпаду СРСР і до сьогодні.
• Визначено перспективи укладення в майбутньому Конвенції про правовий статус Каспійського моря та роль Ірану в цьому процесі.