Каспійське питання у зовнішній політиці Ірану

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст…………………………………………………………………………С.2

Вступ……………………………………………………………………...С.3-6

Розділ  1 Фактори формування особливої позиції Ірану щодо визначення статусу Каспію………………………………………………………….С. 7-14

1. Історичний вплив на формування іранського підходу по проблемі Каспію
2. Внутрішньополітичний фактор у формуванні каспійської політики Ірану

Розділ  2. Еволюція позиції Ірану у вирішенні Каспійського питання………………………………………………………………….С.15-26

2.1 Статус “кондомініуму” Каспійського моря у зовнішній політиці  

     Ірана в 90-ті роки ХХ ст

     2.2 Зміна пріоритетів Ірана у визначенні режиму Каспію після зміни   російської каспійської політики

Розділ  3. Перспективи укладення п’ятисторонньої угоди по Каспійському моря в майбутньому……………………………………………………С.27-31

Висновки………………………………………………………………….С. 32

Посилання………………………………………………………………С.33-39

Список  використаних джерел та літератури…………………………С 40-42 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Актуальність  теми дослідження. Каспійське море є унікальним географічним об’єктом на нашій планеті: це є найбільше солоне озеро на Землі. Проте Каспій цікавий не тільки своїми географічними особливостями. Море формує особливий геополітичний регіон каспійських держав. До складу цієї області входять п’ять держав: Росія, Іран, Казахстан, Туркменістан та Азербайджан. Каспійське море є своєрідним яблуком розбрату у регіоні через своє надзвичайне нафтове багатство і відсутність будь якої універсальної домовленості між державами, як цей скарб розілити.

     Відсутність домовленості пояснюється декільком  причинами. По-перше, довгий час Каспій був у користуванні двох держав: Ірану та Росії. В 1991 році у Прикаспійському  регіоні з’явилися три нові держави Азербайджан, Туркменістан та Казахстан. Крім того, у надрах моря знайшли багаті поклади нафти. Отже, після розвалу Радянського союзу в каспійському регіоні постало п’ять основних гравців. Основною проблемою регіону стало те, що радянсько-іранскі домовленості вже не відповідали стану подій на той час, так як там не регулювався режим розробки надр і не згадувалось про п’ять країн. Отже, в 90-ті ХХст. роки постає проблема неврегульованості статусу Каспійського моря в міжнародних відносинах і розпочинається переговорний процес серед каспійських держав. Саме в цьому процесі формується особлива позиція Ірану в питанні розподілу Каспійського моря.

     Актуальність  дослідження позиції Ірану полягає  у тому, що на сьогодні фактично вже  досягнуті домовленості по встановленні режиму Каспію між пострадянськими  країнами, проте уряд Ірану не погоджується на умови пострадянських республік, вважаючи їх не прийнятними. Тому саме позиція Ірану є однією з найсуперечливих  у переговорному процесі й  гальмівним чинником у встановлені  нового режиму моря. Каспійське море вважається потенційною точкою нестабільності, через природні багатства останнього і відсутність договорів, які регулюють користування ними, а непоступлива позиція Іранської республіки щодо підписання цих договорів може стати в майбутньому потенційним джерелом збройних конфліктів в регіоні. Тому позиція Ірану є однією з ключових у збереженні стабільності в регіоні, або ж навпаки в розгортанні конфлікту.

     Об’єктом  цієї роботи є проблема відсутності договору, який регулює режим користування Каспійським морем та його надрами і переговорний процес, щодо укладання домовленості, який триває з 90-их років ХХ століття й по сьогодні.

     Предметом цієї роботи є особлива позиція, яку зайняла Ісламська Республіка Іран переговорному процесі й перспективи її трансформації у майбутньому.

     Територіальні рамки цього дослідження обмеженні територією п’яти держав, які складають Прикаспійський регіон: Іран, Росія, Казахстан, Туркменістан та Азербайджан. Ці обмеження обґрунтовані тим, що за згодою держав регіону в переговорах по Каспію можуть брати участь лише п’ять прикаспійських держав, які і складають територію дослідження.

     Хронологічні  рамки дослідження складають період з початку 90-их років по сьогодення. Це обумовлюється тим, що саме в цей період виникає проблема Каспійського моря та особлива позиція Ірану по цьому питанню. Проте при дослідженні історичного витоку позиції уряду Ірану хронологічні рамки становитимуть більший період часу.

     Мета  та завдання курсової роботи. Основною метою дослідження автор вважає багатостороннє дослідження особливої позиції Іранської республіки по питанню статусу Каспійського моря

     Виходячи  з мети можна визначити такі завдання роботи:

• Визначити й охарактеризувати основні фактори формування позиції Ірану по Каспійському питанню
• Простежити зміни позиції Ірану в 90-их 2000-их рр..
• Припустити можливі зміни позиції Ірану в майбутньому, а як наслідок  перспективи підписання нової угоди по Каспію

     Стан  розробки дослідження  та її джерельна база. Розробка в сфері дослідження позиції Ісламської Республіки Іран не є на належному рівні. Більшість сучасної літератури та джерел, що стосуються зовнішньої політики Ірану висвітлюють проблему іранської ядерної програми, або конфлікту зі Сполученими  Штатами Америки. Ці можна сказати популярні теми опускають на другий план проблему Каспійського моря у зовнішній політиці Ірану в сучасних дослідженнях. Особливо бідно виглядає фонд українських дослідників. Під час написання курсової роботи була знайдена лише одна українська робота, що стосувалась хоча б проблеми Каспійського регіону[1].

     На відміну від української бази з даної проблематики, значно ширше розкрита проблема в російській літературі. Проте нажаль друкована джерельна база також не є широкою. Тільки навчальний посібник Російської дипломатичної академії[2] став єдиним друкованим джерелом знайденим автором, що безпосередньо стосується теми роботи.

     Значно  ширшою є база інтенет-джерел, яка  і стала основною для написання  роботи. Окрім звичних інтернет-джерел, таких як новинні замітки та коментарі  до них [3],[4]. Потрібно виділити такі значні інтернет-ресурси, джерельна база яких стала основою для написання роботи.

     Одним з найважливіших ресурсів стало  інтернет-видання “Новое восточное обозрение”. Сайт спеціалізується на виданні матеріалів, які стосуються проблематики таких геополітичних регіонів, як Близький Схід та Центральна Азія. Автором широко використовувались публікації з даного сайту[5],[6],[7],[8].

     Іншим важливим інтернет-ресурсом для написання  роботи став офіційний сайт Інституту  Каспійського співробітництва. База сайту  має в наявності широку базу аналітичних  робіт, які спеціалізовані на проблемі співпраці держав прикаспійського  регіону[9],[10],[11],[12].

     Отже, через відсутність друкованої літератури з проблематики даної роботи основною джерельною базою став Інтернет-ресурс.

     Практичне значення роботи полягає в тому, що її написано в наукових та навчальних цілях, і безпосередньо адресовано викладачам, студентам гуманітарних факультетів, отримані в роботі результати можуть використовуватися як рекомендації для істориків, політиків, фахівців з міжнародного права тощо.

     Структура роботи відбиває поставлені перед дослідженням цілі та завдання. Загальний обсяг її становить 42 сторінок, з них основного тексту - 31 сторінок. Робота складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  1 Фактори формування особливої позиції Ірану щодо визначення статусу Каспію

1.1 Історичний вплив  на формування  сучасного підходу  Ірану по проблемі  Каспію

     Каспійське  море є унікальним географічним формуванням  на нашій планеті. Ще здавна історична  традиція присвоїла цій водоймі  назву “моря”, через величезну площу та солоність води. Проте якщо наші пращури були одностайними у визначенні статусу Каспію, то в наш час через ряд політичних та економічних обставин Каспійська водойма не має правового статусу ані озера, ані моря.

     З точку зору географії Каспійське море є в принципі озером, найбільшим за площею солоним озером на Землі. Проте Велика Радянська Енциклопедія зазначає, що це є “не точно, так як за своїми розмірами, історією та характером процесів Каспійське море є морем”[13]. Тієї самої думки притримується й відома британська енциклопедія “Британніка”[14]. Проте географічна точка погляду з визначення статусу Каспію аж ніяк не впливає на вирішення цього питання в політичному вимірі. А сучасні політичні реалії є такими: Каспійське море – найбільша внутрішня прикордонна територіальна водойма в світі, ще й досі не має політичного і правового статусу узгодженого всіма п’ятьма країнами регіону: Російською Федерацією, Казахстаном, Азербайджаном, Туркменістаном та Іраном. Ісламська Республіка Іран є одним з ключовим гравців у Каспійському регіоні і саме позиція іранського уряду є однією з найбільших перепон в укладені  п’ятисторонньої угоди по режиму Каспійського моря. Отже, для розуміння проблеми Каспію необхідно мати знання в області іранської позиції, а щоб зрозуміти позицію Ірану треба з’ясувати її історичні витоки.

     Історію  проблеми Каспійського моря потрібно розглядати невід’ємно від історії російсько-іранських(перських) відносин. Саме Персія була першою державою, яка майже повністю домінувала в Каспійському регіоні. З писемних джерел, що дійшли до нашого часу, відомо, що південний Каспій був завойований перською династією Аббасидами в 760-761 рр[15].. Саме в цей час розпочинається майже тисячолітнє домінування персів на Каспійському морі. Що цікаво, самі іранці називають цю водойму інакше: в останні роки використовується назва Дрья-є Мазандаран (Мазандаранське море) або Дарья-є Комаль (Північне море)[16]. Період домінування персів закінчується 1723 роком, коли Петро І вдало провівши Каспійську кампанію захопив західне й частину південного узбережжя моря. Проте цей рік не є також і датою утвердження Росії на водах Каспію. Ще в 1554 році Іван ІV отримав вихід у Каспійське море захопивши Казань і розгромивши Астраханське ханство. Також саме у Каспійське море був спущений перший російський військовий корабель “Орел”. Проте саме з 1723 року починається поступова втрачання впливу Персії на користь вже Російської імперії. В 1732 Між Росією та Персією був укладений Рештський мирний договір за яким ряд колишніх територій персів передавались у володіння Російській імперії[17]. Персія втратила контроль над Південним Кавказом та втрачала право на утримання військових кораблів, як у мирний час так і військовий в акваторії Каспійського моря. Вільне пересування дозволялося лише торгівельним кораблям.

     Туркманчайський договір 1828 року остаточно позбавляв  Персію впливу у каспійському регіоні. Так у договорі декларувалося  право обох держав на торгівельне  судноплавство і заборону Персії тримати військовий флот[18]. Таке положення зберігалося до 1921 року.

     Сучасні іранські автори вважать період XVIII-XIХ столітть періодом російської експансії у Каспій та північ Ірану[18]. Ця позиція є не випадковою, адже Каспійське, або Мазандаранське море протягом майже тисячи років було сферою впливу перської держави і фактично вважалося невід’ємною частиною Ірану. Саме експансія Росії, яка поклала початок вторгненню ряду інших держав (Британія, Франція,Німеччина) призвела до ствердження думки в  іранському суспільстві, що Каспійське море є Іранським. Тобто історична пам’ять іранського народу заклала основу для формування у майбутньому націоналістичної ідеї про ствердження Ірану в Мазандаранському морі принаймні, як одним з найвпливовіших гравців. На думку автора, події дев’ятнадцятого сторіччя заклали ідейну основу для сучасної непоступливої позиції Ірану по каспійському питанню. З огляду на історичне минуле ствердження у Каспійському регіоні є важливим кроком для відновлення Ірану, як регіонального лідеру, як могутньої Перської імперії.

     Події вісімнадцятого та дев’ятнадцятого сторіччя складають, на думку автора, ідеологічну основу для сучасної позиції Ірану у вирішенні каспійського питання. Проте крім ідеологічної бази позиція Ірану має й правову основу. Так у вирішенні питання режиму Каспію іранський уряд все частіше та частіше звертається до старих договорів 1921 та 1940 років[20], які за радянських часів складали основу правовому режиму Каспійського моря, а зараз, за відсутністю інших домовленостей, являють собою основне й єдине джерело режиму Каспійського моря.

     Договір 1921 року Про дружбу та співробітництво  між РФРСР та Персією залишається  й сьогодні базовим джерелом у  визначені правового статусу  Каспійського моря. Цей договір фактично затверджував Каспій, як невід’ємну сферу Радянського впливу. Натомість Іран одержував ілюзорні гарантії безпеки з боку РФРСР. Цим договором Радянська держава та Персія проігнорували інтереси як політичні так й економічні третіх держав, фактично самостійно поділивши сфери впливу у Каспійському морі[21]. Режим встановлений на морі виключав можливість присутності інших держав у регіоні.

     Перш  за все договір встановлював принцип  рівності між сторонами[22]. В першій статті договору зазначалось, що всі домовленості та концесії встановлені царською Росією скасовувались. Сторони погоджувались підтвердити кордони на 1881 рік. Проте делімітація вод Каспію в договорі не обумовлена і розподілу територіальних вод також не відбулось.